04 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/47/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги Народицької селищної ради
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 (у складі колегії суддів: Петухов М.Г. (головуючий), Гудак А.В., Олексюк Г.Є.)
та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 11.03.2025 (суддя Кравець С.Г.)
за позовом заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до:
1. Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області,
2. Народицької селищної військової адміністрації Коростенського району Житомирської області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України,
2. Національна академія наук України,
3. Міністерство аграрної політики та продовольства України,
4. Державна інспекція ядерного регулювання України,
5. Державне агентство України з управління зоною відчуження,
6. Державна екологічна інспекція України,
7. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,
8. Житомирська обласна рада,
9. Житомирська обласна військова адміністрація
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації права та зобов'язання повернення земельних ділянок,
19.05.2025 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Народицької селищної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 11.03.2025 у справі № 906/47/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.
У 2024 році заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Народицької селищної ради та Народицької селищної військової адміністрації про усунення перешкод державі в особі Кабінету Міністрів України у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом:
1. Скасування державної реєстрації права комунальної власності Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області на земельні ділянки загальною площею 359,2962 га з кадастровим номерами: - 823786600:08:000:0328 площею 83,4397 га; - 1823784400:02:002:0001 площею 39,5866 га; - 1823783400:02:000:0008 площею 30,834 га; - 1823786600:05:000:0001 площею 88,2761 га; - 1823786600:06:000:0059 площею 117,1598 га.
2. Зобов'язання Народицької селищної ради, Народицької селищної військової адміністрації повернути державі в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з кадастровими номерами: - 1823786600:08:000:0328 площею 83,4397 га; - 1823784400:02:002:0001 площею 39,5866 га; - 1823783400:02:000:0008 площею 30,834 га; - 1823786600:05:000:0008 площею 3,6340 га; - 1823786600:05:000:0007 площею 69,9862 га; - 1823786600:05:000:0006 площею 14,6559 га; - 1823786600:06:000:0065 площею 68,3952 га; - 1823786600:06:000:0066 площею 48,7646 га.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.01.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.02.2024. Встановлено відповідачам 15-денний строк з дня отримання цієї ухвали надати, зокрема, письмовий відзив на позовну заяву.
07.03.2025 через канцелярію суду представником Народицької селищної ради було подано зустрічну позовну заяву, до якої додано заяву про поновлення строку на подання зустрічного позову.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.03.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025, відмовлено у задоволенні заяви Народицької селищної ради про поновлення строку на подання зустрічного позову. Зустрічну позовну заяву та додані до неї документи повернуто заявнику без розгляду.
У касаційній скарзі Народицька селищна рада зазначає про те, що оскаржувані постанова та ухвала у цій справі прийняті з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, під час прийняття оскаржуваних рішень були не у повній мірі досліджено докази та обставини справи, а також порушені основні засади (принципи) господарського судочинства.
Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, з огляду на те, що правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 176 Господарського процесуального кодексу України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається строк для подання відзиву на позов.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
У частині восьмій статті 165 Господарського процесуального кодексу України вказано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
В силу пункту 3 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Разом з цим, відповідно до пунктів 6 та 7 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки і виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За приписами частин першої та четвертої статті 180 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
Так, як вже зазначалось, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.01.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.02.2024. Встановлено відповідачам 15-денний строк з дня отримання цієї ухвали надати, зокрема, письмовий відзив на позовну заяву.
Відповідно до частини третьої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За приписами частини п'ятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено місцевим господарським судом, та, перевірено судом апеляційної інстанції, що також підтверджується довідкою про доставку електронного документа, ухвала Господарського суду Житомирської області від 29.01.2024 у справі № 906/47/24 була надіслана Народицькій селищній раді в її електронний кабінет та доставлена 29.01.2024 о 18:16 год.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з означеною вище довідкою, Господарським судом Житомирської області 29.01.2024 о 18:33 год було отримано повідомлення про доставлення копії судового рішення (вказаної ухвали) до електронного кабінету заявника.
Водночас, абзацом другим частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України унормовано, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Тобто, відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України датою вручення ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі є 30.01.2024.
Отже, останнім днем п'ятнадцятиденного строку для подання відзиву на позов та пред'явлення зустрічного позову було 14.02.2024.
Натомість зустрічна позовна заява була подана до місцевого господарського суду 07.03.2025, тобто з значним пропуском строку (більше одного року) встановленого судом в ухвалі від 29.01.2024 для подання відзиву на позовну заяву.
При цьому Відповідачем-1 була подана заява про поновлення строку на подання зустрічного позову, яка обґрунтована тим, що він з об'єктивних причин не мав можливості подати зустрічний позов у строк для подання відзиву, оскільки, станом на лютий 2024 року, у його розпорядженні були відсутні докази того, що межі зон радіоактивного забруднення за межами населених пунктів не установлені Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог і порядку, визначених Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". Всі докази, які покладені в основу зустрічного позову, датовані вже після лютого 2024 року.
Крім того, заявник посилається на те, що Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 09.01.2025 у справі № 906/1419/23 зазначив, що з огляду на норму частини п'ятої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", належним і допустимим доказом установлення меж зон є відповідне рішення уповноваженого органу, яким є Кабінет Міністрів України, прийняте у відповідності до визначеної законом адміністративної процедури. Також Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 13.01.2025 у справі № 906/47/24 зазначив, що законодавством визначено особу, котра визначає межі територій, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи - Кабінет Міністрів України.
Отже, за твердженнями Народицької селищної ради, підстави для подання зустрічного позову стали існувати в січні 2025 року, у зв'язку з чим останній просив суд першої інстанції поновити строк на подання зустрічного позову у справі № 906/47/24.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що заявником не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення останнім всіх необхідних і можливих заходів, які об'єктивно вказували б на наявність непереборних обставин, що заважали йому вчасно підготувати і подати зустрічний позов; не надано доказів того, що перешкоди у зібранні і поданні відповідних доказів були об'єктивними і непередбачуваними, спричинені затримкою інших органів, установ, у яких вони витребовувались.
Також суди першої та апеляційної інстанцій слушно зауважили, що відповідно до частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Однак, Відповідачем-1 не було подано відповідної письмової заяви до суду.
Також за доводами Відповідача-1 докази, які покладені в основу зустрічного позову, датовані вже після лютого 2024 року, а саме: - лист Державного агентства України з управління зоною відчуження № 03- 1305/12-24 від 11.04.2024; - лист Міністерства аграрної політики та продовольства України № 21-6000- 09/10237 від 11.04.2024; - лист Державної інспекції ядерного регулювання України № 09-14/01/5217-5823 від 15.04.2024; - лист Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 25/2- 22/4852-24 від 11.04.2024; - лист секретаріату Кабінету Міністрів України № 9574/0/2-24 від 22.04.2024; - лист Національної академії наук України № 72/610-12 від 17.04.2024; - лист Державного архіву Житомирської області від 04.06.2024 № К-2926/02; - лист секретаріату Кабінету Міністрів України № 2762/0/2-25 від 31.01.2025.
В той же час, суд апеляційної інстанції вказав, що такі листи були отримані в період квітнень-червень 2024 року (окрім листа Секретаріату Кабінету Міністрів України № 2762/0/2-25 від 31.01.2025) на адвокатські запити представника скаржника, а саме: - № 0804/5 від 08.04.2024; - № 0804/6 від 08.04.2024; - № 0804/7 від 08.04.2024; - № 0804/8 від 08.04.2024; - № 0804/9 від 08.04.2024; - № 1504/2 від 15.04.2024; - № 2905 від 29.05.2024; - № 29вих/25 від 29.01.2025.
Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що отримання відповідних доказів у квітні-червні 2024 року та січні 2025 року відбулося не через затримку органів чи установ до котрих були спрямовані адвокатські запити, а через їх подання вже після спливу строку на подання відзиву та є наслідком дій представника скаржника.
При розгляді клопотання про визнання поважними причин невиконання вимог, визначених процесуальним законодавством, суд має оцінити доводи заявника та подані ним докази, що підтверджують поважність причин такого невиконання. При цьому наведені доводи та докази мають підтверджувати об'єктивну неможливість вчинити відповідну процесуальну дію. У разі ж, коли неможливість виконання вимог процесуального законодавства настала у зв'язку із суб'єктивними чинниками, які залежали від самого заявника, а не через об'єктивно непереборні причини, або коли такі об'єктивно непереборні причини ним не доведені, у суду відсутні правові підстави для визнання їх поважними.
Тобто, особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами (аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 697/2360/21 та від 19.10.2022 у справі № 398/1739/15).
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій та також оцінює критично вказані доводи, оскільки вони не є беззаперечними та абсолютними свідченнями поважності причин пропуску строку на пред'явлення зустрічного позову, внаслідок того, що відносяться до організаційних питань внутрішньої діяльності Народицької селищної ради, мають суб'єктивний для неї характер і не свідчать про існування об'єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої зустрічної позовної заяви у встановлений законом строк.
Верховний Суд відмічає, що питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених положеннями Господарського процесуального кодексу України. Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).
Згідно частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 7 зазначеного кодексу визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Також, Суд наголошує, що статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Відповідно до частини шостої статті 180 Господарського процесуального кодексу України, зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
З огляду на вищезазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що причини пропуску процесуального строку на пред'явлення зустрічної позовної заяви не можуть бути ним визнані поважними та про наявність підстав для її повернення відповідно до частин першої і шостої статті 180 Господарського процесуального кодексу України.
У такий спосіб, зазначені доводи скаржника, не спростовують правильності процесуальних дій судів першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права, оскільки їх застосування чітко передбачене Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (див. mutatis mutandis рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France) від 23.10.1996; № 21920/93, "Бруалья Гомез де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomes de la Torre v. Spain) від 19.12.1997, № 26737/95).
Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в частині другій статті 293 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги Народицької селищної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 11.03.2025 у справі № 906/47/24 і наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях про перегляд яких подано касаційну скаргу правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що повертаючи зустрічну позовну заяву, суд не порушив право заявника на звернення до суду, оскільки її повернення не перешкоджає зверненню з нею до суду на загальних підставах в межах окремого позову.
За таких обставин, керуючись статтями 119, 180, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою Народицької селищної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 11.03.2025 у справі № 906/47/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко