29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"03" червня 2025 р. Справа № 924/345/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу
за позовом першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури, м. Шепетівка Хмельницької області, в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації, м. Хмельницький,
до Білогірської селищної ради, смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради, смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області,
про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:05:010:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:06:002:0001;
повернення на користь держави земельних ділянок лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:05:010:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:06:002:0001, загальною площею 450,1052 га,
представники сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
третьої особи: не з'явився;
прокуратури: Ткачук Н.С. - згідно посвідчення від 23.07.2024 року;
прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:05:010:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:06:002:0001; повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:05:010:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:06:002:0001, загальною площею 450,1052 га.
Вимоги мотивує тим, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів, всупереч положенням ст.ст. 1, 5, 8, 17 Лісового кодексу України та ст.ст. 3,12, 19, 20, 55, 84, 122 Земельного кодексу України передано з державної у комунальну власність відповідача.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 04.04.2025 року відкрито провадження у справі №924/345/25, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" Білогірської селищної ради, призначено підготовче засідання на 11 год. 00 хв. 30 квітня 2025 року. Підготовче засідання, призначене на 30.04.2025 року, не відбулось у зв'язку з оголошенням на території Хмельницької області повітряної тривоги. Після усунення обставин, які зумовили неможливість проведення підготовчого засідання у справі №924/345/25, ухвалою суду від 30.04.2025 року призначено підготовче засідання на 20.05.2025 року.
Ухвалою суду від 20.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2025 року.
Прокурор в судовому засіданні вимоги позову підтримав, наполягає на їх задоволенні. Позивач не скористався правом участі свого представника від час судового розгляду спору, належним чином повідомлений про час та місце засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвал суду у даній справі в електронний кабінет Хмельницької обласної військової адміністрації в ЄСІТС.
Представник відповідача також не з'явився в судове засідання, відзиву на позов не подав, жодних клопотань від нього не надходило; належним чином повідомлений про судовий розгляд спору, час та місце засідань шляхом надіслання ухвал суду у справі №924/345/25 в електронний кабінет Білогірської селищної ради в ЄСІТС.
Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів з об'єктивних причин, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає можливим розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Третя особа не направила свого представника, належним чином повідомлена про розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими повістками.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно Витягів з Державного земельного кадастру, земельні ділянки з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га, відносяться до земель лісогосподарського призначення, вид цільового призначення: 09.01 Для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
На підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації №9 від 18.01.2006 року Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству "Орлан" видано Державний Акт серія ЯЯ№33934о від 10.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 66,580 га із кадастровим номером 6820388000:05:010:0001; Державний Акт серія ЯЯ№339342 від 10.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 237,772 га із кадастровим номером 6820388000:08:002:0001; Державний Акт серія ЯЯ№339366 від 09.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 15, 8118 га із кадастровим номером 6820389000:06:006:0001; Державний Акт серія ЯЯ№339369 від 09.03.2006 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства площею 76, 3927 га із кадастровим номером 6820389000:05:002:0001.
Відповідно до Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, спірні земельні ділянки зареєстровані на праві власності Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області. Підставами державної реєстрації зазначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VІ від 05.03.2015 року.
Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» у листах від 10.02.2025 року повідомило прокуратуру, що спірні земельні ділянки зайняті лісовим фондом, знаходяться за межами населених пунктів на території Ставищанської сільської ради та Гулівецької сільської ради, та були передані СЛКП «Орлан» на підставі державних актів на право постійного користування. При цьому, заяв чи погоджень на вилучення із державного земельного фонду таких земельних ділянок Білогірським СЛКП "Орлан" не надавалось, Хмельницьку обласну державну адміністрацію про оформлення права комунальної власності на спірні земельні ділянки не повідомлялось.
Головне управління Держгеокадастру у листах від 26.02.2025 року та від 10.03.2025 року проінформувало прокуратуру, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:06:002:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:05:010:0001 знаходяться за межами населених пунктів на території Білогірської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області.
Хмельницька обласна державна адміністрація у листах від 10.12.2024 року, від 28.04.2025 року, адресованих прокуратурі, зазначила про те, що нею не вживались заходи, в тому числі, у судовому порядку, для повернення спірних у даній справі земельних ділянок по причині обмеженого фінансування.
З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся з даним позовом до суду.
Позиція суду.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.
Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом'якшенні негативної дії природних факторів.
Таким чином, порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських цілей безумовно має значний суспільний інтерес.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 488/5027/14-ц, № 488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 367/2022/15-ц у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку фізичних чи юридичних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).
За таких обставин, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни власника земель лісового фонду та прийняття її у комунальну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом усунення порушень.
В свою чергу, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб'єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого коло відповідачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 наведено правовий висновок, зокрема про те, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку створено Хмельницьку обласну військову адміністрацію.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.
Отже, органом, уповноваженим здійснювати функції власника спірних земельних ділянок, є Хмельницька обласна військова (державна) адміністрація.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Шепетівською окружною прокуратурою направлялись позивачу листи з повідомленнями про виявлені порушення, як стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
У відповідь Хмельницька обласна військова адміністрація зазначила про обмежене фінансування для захисту права позивача у спірних правовідносинах та наголосила, що не заперечує проти вжиття прокуратурою заходів представницького характеру.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 щодо належного виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та оцінки бездіяльності органу зауважив, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на наявне в матеріалах справи листування прокуратури та позивача, суд доходить висновку, що уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні власником земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
Таким чином, Шепетівською окружною прокуратурою належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо суті спору.
Згідно з ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом з ст.ст. 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 3 Земельного кодексу України визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 12 Земельного кодексу України).
Стаття 57 Земельного кодексу України регламентує, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Стаття 7 Лісового кодексу України визначає, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірні земельні ділянки сформовані відповідно до технічної документації із землеустрою та знаходяться за межами населених пунктів на території Білогірської територіальної громади Шепетівського району із цільовим призначенням 09.01 (для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг), та також перебувають в постійному користуванні Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства "Орлан" Білогірської селищної ради.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на 18.01.2006 року - час надання спірних ділянок у постійне користування Білогірському спеціалізованому КП "Орлан") визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим спеціалізованим підрозділам (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково - дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
В свою чергу, відповідно до ст.6 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на 18.01.2006 року) визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. За положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Лісового кодексу України у відповідній редакції користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим спеціалізованим підрозділам (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково - дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Тобто, на момент передання спірних земельних ділянок у постійне користування третій особі такі землі перебували у державній власності.
Окрім того, Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 № 1457-ІV було визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів.
Так, підставою реєстрації спірних земельних ділянок за відповідачем, згідно Державного реєстру речових прав та нерухоме майно, вказано Закон України №5245-VI " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
4. У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
Як встановлено вище, на момент набрання чинності Законом №5245-VI спірні земельні ділянки були сформовані як землі лісогосподарського призначення та відносились до земель державної форми власності.
Таким чином, враховуючи місце розташування земельних ділянок - поза межами населених пунктів, останні не підлягали переданню до земель комунальної власності.
Жодних інших доказів правомірності реєстрації права Білогірської селищної ради на спірні земельні ділянки, зокрема, рішень власника, суду не надано, з чого суд доходить висновку про неправомірне вибуття земельних ділянок з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га з державної власності.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Водночас відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
У пункті 56 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є належним та ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За частиною третьою статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (пункт 87)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Належним способом захисту права позивача у даному випадку є віндикаційний позов про витребування земельних ділянок з володіння відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність порушення права позивача, однак обраний прокурором у цій справі спосіб захисту щодо зобов'язання повернути земельні ділянки не відповідає належному способу захисту та не призведе до відновлення прав держави, оскільки є неефективним.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати Білогірську селищну раду повернути у відання держави в особі позивача спірні земельні ділянки слід розуміти як вимогу про витребування цих земельних ділянок на користь власника, що дозволить здійснити реєстрацію за позивачем права власності на такі земельні ділянки та ефективно захистити права останнього.
Така ж позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.
В частині скасування записів про державну реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, згідно яких:
- метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц);
- рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за боржником) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за переможцем аукціону) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України);
Отже, суд констатує, що для такого витребування позивачу (позивачам) не потрібно додатково заявляти вимоги про визнання незаконним та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, оскільки такі дії не є ефективним способом захисту.
Тому скасування державної реєстрації права власності відповідача не може становити зміст окремих позовних вимог. Вимога про припинення права власності відповідача не підлягає задоволенню, оскільки він не набув такого права, тоді як це є підставою для задоволення позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна (така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 року у справі №910/3419/22).
Таким чином, в даній позовній вимозі суд відмовляє з огляду на неефективний спосіб захисту, позаяк задоволення вимоги про витребування земельних ділянок в повній мірі дозволить захистити порушене право позивача, в тому числі, зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірні земельні ділянки.
З всього вищевикладеного, позов у справі №924/345/25 підлягає частковому задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
позов задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння Білогірської селищної ради (30200, вул. Шевченка, 44, смт. Білогір'я, Шепетівського району, Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04403143) на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (29005, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, буд. 2, код ЄДРПОУ 22985083) земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з Білогірської селищної ради (30200, вул. Шевченка, 44, смт. Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04403143) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 44 384,87 грн. (сорок чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 87 коп.) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 04.06.2025 року
Суддя М.В. Музика
Віддрук. у 2 прим.: 1 - до справи; прокурору, позивачу та відповідачу в електронні кабінети, 2 - третій особі Спеціалізованому лісогосподарському комунальному підприємству "Орлан" Білогірської селищної ради (30200, вул. Шевченка, 46, смт Білогір'я Шепетівського району Хмельницької області, код 31919374) - рек. з пов. про вручення