14.05.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1888/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Мороза В.Ф.,
суддів Іванова О.Г., Чередка А.Є.
Секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 (суддя Горохов І.С.)
у справі № 908/1888/24
За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК»
до відповідача - Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», м. Київ, в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
про стягнення коштів
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» до відповідача Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення заборгованості за договором поставки продукції № 205(5)20УК від 15.05.2020 (205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020) в розмірі 470 881,29 грн, з яких: 3% річних в розмірі 57 318,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 413 563,26 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс МК» (вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 38755392) три відсотки річних в розмірі 57 318,03 грн (п'ятдесят сім тисяч триста вісімнадцять гривень 03 коп.), інфляційні втрати в розмірі 413 563,26 грн (чотириста тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят три гривні 26 коп.). Стягнуто з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс МК» судовий збір у розмірі 7 063,23 грн (сім тисяч шістдесят три гривні 23 коп.).
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 справі №908/1888/24 в частині стягнення 3% річних у розмірі 57 318,03 грн. , ухвалити нове рішення. яким задовольнити клопотання про зменшення 3% річних до мінімально можливої суми.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на форс мажорні обставини, зокрема на введення карантину, який на державному рівні віднесено до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Наслідки коронавірусу позначились на всіх галузях економіки, зокрема і на діяльності Відповідача. Окрім того воєнний стан в Україні поглиблює економічні труднощі, створюючи серйозні перешкоди для відновлення стабільності та розвитку АТ «НАЕК «Енергоатом». Додаткове стягнення з Відповідача 3% річних в умовах воєнного стану ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об'єктів атомної енергетики чим загрожує безпеці держави та населенню України, а також може спричинити невиконання АТ «НАЕК «Енергоатом» спеціальних обов'язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення. АТ «НАЕК «Енергоатом» як виробник електричної енергії несе значне фінансове навантаження, виконуючи спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. При цьому компенсації, як це передбачено законодавством, із державного бюджету АТ «НАЕК «Енергоатом» не отримує. У відповідача, як сторони за договірними відносинами, відсутній факт наявності будь-яких умисних дій, направлених на порушення умов Договору та присутній вплив форс-мажорних обставин на стан Відповідача. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і можуть бути зменшені судом. За наявності загального висновку щодо можливості зменшення 3% річних, наявності виняткових обставин, заявлені до стягнення 3% річних є несправедливо непомірним тягарем для Відповідача та можуть бути джерелом отримання невиправдених додаткових прибутків для Позивача, таким чином наявні підстави для зменшення стягнутих судом 3% річних, до мінімально можливого розміру за вищевказаних обставин в умовах воєнного стану, та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення в зазначеній частині.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 633,60 грн.
Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга не містить пояснень в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Не містить апеляційна скарга і пояснень, яким чином наведені форс-мажорні обставини стосуються виключно 3 % річних які оскаржуються Апелянтом, а не всього рішення в цілому. Залишається незрозумілим зі змісту апеляційної скарги яку норму матеріального права було неправильно застосовано при задоволені вимог щодо стягнення 3 % річних. Саме через не доведення Відповідачем обставин якими він обгрунтовував свої вимоги, судом і було прийнято рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2025 розгляд справи №908/1888/24 призначено на о 14.05.2025 о 09 год. 30 хв.
В судове засідання 14.05.2025 з'явився представник апелянта. Інший учасник не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час розгляду справи.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи те, що суд визнав необов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» (постачальник) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» (покупець), правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом») укладено Договір поставки № 205 (5) 20 УК/ від 15.05.2020 (№205 (5) 20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020 (Договір поставки).
За умовами п. 1.1 договору поставки позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти й оплатити продукцію на суму 3 600 777,00 грн, у т.ч. ПДВ - 600 129,50 грн.
Строк поставки товару сторони в п. 1.2 договору поставки визначили червень - вересень 2020.
До договору поставки сторонами укладались додаткові угоди, якими змінювався термін поставки продукції, зокрема:
У Додатковій угоді № 1 від 22.09.2020 сторони погодили термін поставки продукції - червень - листопад 2020.
У Додатковій угоді № 2 від 24.11.2020 сторони змінили строки поставки продукції та визначили їх як - червень-грудень 2020.
В Додатковій угоді № 3 від 14.12.2020 сторони виклали п. 1.2 Договору в новій редакції: “Строк поставки: червень - квітень 2021».
Згідно п. 3.1 договору поставки вартість продукції за Договором складає 3 000 647,50 грн, крім того ПДВ 20 % 600 129,50 грн, загальна вартість разом 3 600 777,00 грн.
Відповідно до п.3.2 Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Згідно з п. 4.1 договору поставки, поставка продукції здійснюється на умовах: DDP, м. Енергодар відповідно до правил Інкотермс 2010. Вантажоодержувач: ЗВ ВП складське господарство ДП НАЕК “Енергоатом», м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад).
У п. 7.1. Договору поставки передбачено, що у випадку неналежного виконання або невиконання Сторонами зобов'язань за договором Сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Даний Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Строк дії даного договору - протягом 12 місяців з дати укладання (п.12.1 Договору).
На виконання умов Договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв продукцію на суму 3 600 777,00 грн, з урахуванням ПДВ, про що в матеріали справи надано підписані сторонами видаткові накладні: № 12 від 27.05.2020 на загальну суму 338 097,00 грн, № 18 від 19.08.2020 на загальну суму 858 600,00 грн, № 19 від 23.03.2021 на загальну суму 1 030 320,00 грн, № 20 від 26.03.2021 на загальну суму 1 030 320,00 грн, № 21 від 31.03.2021 на загальну суму 343 440,00 грн.
На виконання умов Договору на кожну партію поставленої продукції постачальником були складені відповідні податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку, а саме: № 5 від 27.05.2020 (квитанція про реєстрацію від 15.06.2020), № 3 від 19.08.2020 (квитанція про реєстрацію від 14.09.2020), № 12 від 23.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 31.03.2021), №13 від 26.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 31.03.2021) та № 14 від 31.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 07.04.2021).
Покупцем була оплачена поставлена за договором поставки продукція платіжними дорученнями № 16291 від 23.12.2020 на суму 26 758,20 грн, № 16295 від 23.12.2020 на суму 10 005,00 грн, № 16296 від 23.12.2020 на суму 257 688,00 грн, №16299 від 23.12.2020 на суму 1 645,80 грн, № 16301 від 23.12.2020 на суму 42 000,00 грн, № 3153 від 18.02.2021 на суму 858 600,00 грн, № 5593 від 17.03.2022 на суму 39 692,28 грн, № 7035 від 11.04.2022 на суму 500 000,00 грн, №7161 від 14.04.2022 на суму 400 000,00 грн, №6563 від 18.07.2022 на суму 257 579,90 грн, № 6564 від 18.07.2022 на суму 772 740,00 грн, № 6565 від 18.07.2022 на суму 343 440,00 грн, № 6566 від 18.07.2022 на суму 93 357,72 грн та №8561 від 12.09.2022 на суму 0,10 грн.
Разом з тим оплата поставленої продукції відбулася з порушенням строків встановлених п.3.2 Договору, що і стало причиною звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 413 563,26 грн та 3 % річних у розмірі 57 318,03 грн.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п.3.2 Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Як встановлено господарським судом поставка останньої партії продукції відбулась 31.03.2021. Відповідачем отримана продукція була оплачена у визначені п. 3.2 договору поставки (протягом 120 календарних днів з дати поставки) лише частково, в сумі 1 196 697,00 грн. Решта суми вартості поставки продукції (2 404 080,00 грн) сплачена з порушенням визначеного умовами договору поставки строку. Остаточний розрахунок за поставлену позивачем продукцію відповідачем проведено 12.09.2022.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за період 01.08.2021 - 15.03.2022 в сумі 267 874,70 грн, за період з 01.04.2022 - 15.07.2022 в сумі 145 688,56 грн, а також 3 % річних за період 01.08.2021-15.03.2022 в сумі 44 656,61 грн, за період 01.04.2022-15.07.2022 в сумі 12 661,42 грн.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 01.08.2021 по 15.03.2022 в сумі 44 656,61 грн та за період з 01.04.2022 по 15.07.2022 в сумі 12 661,42 грн.
Окрім того вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат за період з серпня 2021 по березень 2022 в сумі 267 874,70 грн та за період з квітня 2022 по липень 2022 в сумі 145 688,56 грн суд визнав обґрунтованими та правомірними.
Щодо поданого клопотання відповідача, про зменшення розміру 3% річних до мінімально можливого розміру, то суд зазначив що 3% річних це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність, а виходячи з того, що відповідач після введення воєнного стану здійснив сплату заборгованості позивачу в сумі 2 404 080,00 грн, свідчить, що відповідач продовжує господарську діяльність. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення суми 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача.
Колегія погоджується з висновками господарського суду з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у заявленому розмірі.
Апелянтом не оскаржується правильність виконаних нарахувань.
Натомість судом встановлено, що представник відповідача в суді першої інстанції просив відмовити позивачу в нарахуванні 3% річних, інфляційних втрат та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Наразі скаржник оскаржує стягнення судом 3% річних без їх зменшення. В обґрунтування клопотання про зменшення посилається на положення частини другої статті 218 ГК України, згідно якої підставою для звільнення від відповідальності є непереборна сила, яка одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності (форс-мажор). Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин (який неодноразово продовжувався аж до відміни його дії 30.06.2023). На державному рівні визначено введення карантину до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Наслідки коронавірусу позначились на всіх галузях економіки, зокрема і на діяльності Відповідача. Окрім того зазначає, що у зв'язку з військовою агресією з 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та Запорізька АЕС перебувають в тимчасовій окупації. Основний дохід АТ «НАЕК «Енергоатом» отримує з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її філіями - атомними електростанціями. З моменту окупації Запорізька АЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється. Разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України. 17.04.2023 на офіційному телеграм-каналі Відповідача було повідомлено, що: внаслідок збройної агресії майно й інфраструктура тимчасово окупованої Запорізької АЕС та інших відокремлених підрозділів ДП «НАЕК «Енергоатом» були пошкоджені або знищені. За попередньою оцінкою, вартість цього майна, будівель, споруд та інфраструктурних об'єктів Компанії сягнула вже 32 млрд грн. Поряд з цим, Відповідач продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. При цьому АТ «НАЕК «Енергоатом» з початку роботу нової моделі ринку електричної енергії України (1 липня 2019 року), введеної відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО). Починаючи з лютого 2020 року почалося швидке накопичення заборгованості ДП «Гарантований покупець» за електроенергію. Зазначене підтверджується довідкою щодо виконання ДП «НАЕК «Енергоатом» товарного ПСО за період 2019-2021 роки. За 2022 рік витрати на виконання ПСО для Відповідача склали 87,643 млрд грн. Таким чином, витрати Відповідача на виконання фінансової моделі ПСО більші, ніж весь дохід Компанії від реалізації електричної енергії. Відповідач фактично забезпечує покриття основного фінансового навантаження, необхідного для реалізації загальносуспільного інтересу, та зазнає надзвичайно великих фінансових витрат у межах його виконання, за відсутності джерела та механізму компенсації за виконання таких спеціальних обов'язків. Отже, АТ «НАЕК «Енергоатом» знаходиться в скрутному фінансовому стані, внаслідок військової агресії з боку російської федерації та введенням воєнного стану в Україні.
Відповідно до ч. 2 ст. 219 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Колегія суддів зауважує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38).
Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій), на які посилається апелянт, є не застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): “господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32).
Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Доводи відповідача про те, що порушення зобов'язання сталось зі сторони відповідача внаслідок дії форс-мажорних обставин судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов'язання.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що поставка товару відбулася в період 2020-2021 роки, тобто до настання обставини, на які посилається відповідач як на форс-мажорні, зокрема, військова агресія РФ проти України, військовий стан та окупація ВП “ЗАЕС», не існували на час настання строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару.
Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як Позивач так і Відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Так само, різні джерела доходу сторін не свідчить про нерівні фінансові умови на ринку господарювання, адже взяте стороною на себе зобов'язання у будь-якому випадку має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, тим більше, якщо таке було погоджено в договірному порядку і саме на цьому етапі й мали враховуватися фінансові та інші спроможності (можливості) підприємства виконувати умови договору та передбачені ним зобов'язання за будь-яких умов, зокрема, й несприятливих, а тому доводи в цій частині скарги відхиляються як необґрунтовані та безпідставні.
Стосовно можливої збитковості Відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
В свою чергу, можлива відсутність збитків у Позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру компенсаційних нарахувань позивача.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних й судом відхиляються відповідні доводи апеляційної скарги як необґрунтовані.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 04.06.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г.Іванов
Суддя А.Є. Чередко