27 травня 2025 року м. Харків Справа № 917/347/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлкіній О.М.
представники учасників справи не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ «КПП Центр» (вх.№ 874П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 у справі № 917/347/25 (повний текст якого складено та підписано 03.04.2025 суддею Мацко О.С. у приміщенні господарського суду Полтавської області)
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр», 81500, Львівська обл., Городоцький р-н, с. Черляни, вул. Польова, 97, код ЄДРПОУ 38169102,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Джет-Х», 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Халаменюка Олександра, 8, кім. 508, код ЄДРПОУ 43596842,
про стягнення 308 349,12 грн
ТОВ «КПП Центр» звернулось з позовом до господарського Полтавської області про стягнення з ТОВ «Скай Джет-Х» 308 349,12 грн., з яких 155 044,38 грн. основного боргу, 136 793,32 грн штрафу згідно п.6.3 договору, 10 422,44 грн пені, 5 157,71 грн інфляційних втрат, 931,27 грн - 3% річних.
В обґрунтування позову, позивач посилається на невиконання ТОВ «Скай Джет-Х» зобов'язань за договором поставки №552984 від 06.02.2023.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 у справі № 917/347/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Джет-Х» (39600, м. Кременчук, вул. Халаменюка Олександра, 8, кім.508, код ЄДРПОУ 43596842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» (81500, с. Черляни, вул. Польова, буд.97, Львівський р-н, Львівська обл.., код ЄДРПОУ 38169102) 155 044,38 грн основного боргу, 11 038,36 грн пені, 5 157,71 грн інфляційних, 931,27 грн річних, 2 582,58 грн судового збору.
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «КПП Центр» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 у справі № 917/347/25 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 136793,32 грн та в цій частині прийняти нове, яким позов задовольнити. В решті рішення просить залишити без змін.
На думку апелянта, судом першої інстанції було неправомірно зменшено розмір штрафу без клопотання відповідача про його зменшення, без врахування балансу інтересів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «КПП Центр» (вх.№ 874П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 у справі № 917/347/25. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Призначено справу до розгляду на 27.05.2025.
Зазначену ухвалу отримано учасниками справи 21.04.2025 о 20:56 год., отже з урахуванням положень ч. 6 ст. 242 ГПК України останнім днем для подання відзиву є 07.05.2025 включно.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.
В судове засідання, призначене на 27.05.2025, представники учасників справи не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду 21.04.2025 (а.с. 81,82).
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за відсутністю представників сторін.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 06.02.2023 між сторонами укладено Договір поставки товарів №552984, за умовами якого:
- постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти товар і оплатити його на умовах, визначних цим договором;
- товар передається за асортиментом, ціною та якістю відповідно до замовлення останнього;
- кількість фактично переданого товару вказується у видатковій накладній, що видається на кожну партію товару;
- передача товару оформлюється видатковою накладною;
- загальна сума договору визначається за сумою всіх видаткових накладних; оплата товару здійснюється покупцем на основі даного договору і видаткових накладних шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати отримання товару;
- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року з можливістю пролонгації (розд.10 договору).
Як вказує позивач, і це не заперечується відповідачем, ним поставлено на виконання даного договору товару на загальну суму 155 044,38 грн, що підтверджується належним чином оформленими і підписаними сторонами видатковими накладними:
№ FTM00339165/24 від 17.09.2024 р. на суму 39984,00 грн.
№ FTM00342817/24 від 19.09.2024 р. на суму 35119, 19 грн.
№ FTM00343432/24 від 19.09.2024 р. на суму 35433,07 грн.
№ FTM00344441/24 від 20.09.2024 р. на суму 44508.12 грн.
Однак, як вказує позивач, відповідач не розрахувався за поставлений товар, у відповіді на претензію та доповненнях до відповіді на претензію посилався на скрутне економічне становище та висловлював намір погасити заборгованість. Однак, станом на час подання позову сума основного боргу не змінилася та становить 155 044,38 грн. Крім суми основного боргу, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача:
- 136 793,32 грн штрафу згідно п.6.3 договору;
- 10 422,44 грн пені;
- 5157,71 грн інфляційних втрат;
- 931,27 грн - 3% річних.
Відповідач визнав факт укладення договору та поставки товару; проте вважає позовні вимоги передчасними, оскільки в даному випадку мали місце обставини форс-мажору (введення в країні воєнного стану), тож, з урахуванням умов розд.7 Договору, строк виконання зобов'язань з боку відповідача не наступив. Крім того, відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення штрафу у сумі 136 793.32 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, у зв'язку з чим згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку не переглядається.
Розглядаючи апеляційні вимоги в частині відмови в стягненні штрафу у сумі 136 793,32 грн, судова колегія апеляційної інстанції наголошує про наступне.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. В розумінні ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В той же час пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Колегія суддів зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Так, в даному випадку відповідальність сторін врегульовано розд. 6 договору.
Так, колегією суддів встановлено, що позивач заявив до стягнення 136 793,32 грн штрафу на підставі п.6.3 договору, яким передбачено, що у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець, окрім пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 1% вартості неоплаченого товару за кожен день такого протермінування.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не встановлено для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому законодавством передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (тобто, разове стягнення), однак штраф, погоджений сторонами в п.6.3 Договору, нараховується у розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення виконання, що за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.
Отже, визначення п.6.3 розміру штрафу не лише не узгоджується з положеннями ЦК України та ГК України, а й з приписами статті 61 Конституції України, тому що у випадку встановлення у договорі окремо пені за прострочення строків оплати, кредитор може здійснити подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання боржником, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення, за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 (яка задоволена судом першої інстанції), то підстави для стягнення штрафу у розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення з 08.11.2024, з 10.11.2024, з 11.11.2024 по 05.02.2025р., який по суті теж є пенею, у позивача відсутні.
У даному випадку, запобігаючи подвійному притягненню відповідача за одне й те ж порушення в одні й ті ж строки, колегія суддів вважає правомірним нарахування і стягнення штрафної санкції, передбаченої п.6.3 договору, за період з 01.02.2025 по 05.02.2025 (період, в який тривало прострочення, однак він не охоплений нарахуванням пені по п.6.1 договору), з обмеженням розміру нарахування подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
За розрахунками як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції, розмір неустойки за цей період за прострочення оплати за 4-ма накладними становить 615.92 грн.
Відтак, загальна сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача становить 11 038.36 грн., з яких 10 422,44 грн. пені, нарахованої на підставі п. 6.1 договору та 615,92 грн. штрафу, нарахованого за період, що не охоплений нарахуванням пені по п.6.1 договору, з урахуванням положень ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 136 177,40 грн., оскільки його розмір, визначений умовами договору, нараховується за кожен день прострочення виконання зобов'язання, та за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені (ч.3 ст.549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено умовами договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Щодо тверджень апелянта про неправомірне зменшення розміру штрафу колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було зменшено його розмір, а було відмовлено у задоволенні штрафу у розмірі 136 177,40 грн., як такого, що нарахований в порядку, передбаченому для нарахування пені.
З огляду на викладене висновки місцевого господарського суду є такими, що зроблені з правильним застосуванням та тлумаченням норм матеріального права, є правильними та обґрунтованими.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 270, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ТОВ «КПП Центр» (вх.№ 874П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 у справі № 917/347/25 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 03.04.2025 у справі № 917/347/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 04.06.2025.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко