вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2025 р. Справа№ 910/13700/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Владимиренко С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 (повний текст складено 15.01.2025)
у справі № 910/13700/24 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Спільного Українсько-Латвійського підприємства «Хімімпекс» (Товариство з обмеженою відповідальністю)
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 287 981,56 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У листопаді 2024 року Спільне Українсько-Латвійське підприємство «Хімімпекс» (Товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - Компанія) 287 981, 56 грн, з яких 230 100,00 грн основного боргу, 15 340, 84 грн 3% річних та 42 540,72 грн втрат від інфляції.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на невиконання Компанією зобов'язання за договором від 23.03.2022 №53-121-01-22-11165 поставки товару в частині оплати поставленого товару.
Компанія проти заявлених до неї вимог у відзиві заперечує з посиланням на форс-мажорні обставини, просить відмовити у задоволені позовних вимог, а також зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» з 04.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації, відпуск електричної енергії зі станції не здійснюється. Компанія зазначає, що втрата виробничих потужностей негативно вплинула на його фінансовий стан. Відповідач стверджує про відсутність його вини у порушенні умов договору, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022.
03.12.2024 від Товариства надійшла відповідь на відзив, на яку Компанія, у свою чергу, надала заперечення.
Також Товариство надало додаткові пояснення.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Компанії на користь Товариства 230 100,00 грн основного боргу, 15 340,84 грн 3% річних, 42 540,72 грн втрат від інфляції, 20 000,00 грн витрат на правову допомогу та 3 455,78 грн судового збору.
Суд встановив, що відповідач обов'язку зі сплати грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань і він вважається таким, що прострочив, відповідно, є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, та втрат від інфляції, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума 15 340,84 грн - 3% річних та 42 540,72 грн - втрат від інфляції, а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відхиляючи доводи наданого відповідачем відзиву, зокрема в частині наявності форс-мажорних обставин, суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем у порядку та строки, встановлені договором, про дію форс-мажорних обставин та неможливість виконати свої зобов'язання за договором; відповідач не обґрунтував та не надав жодних доказів на підтвердження того, що відповідні обставини були форс-мажорними саме в межах виконання відповідачем своїх господарських зобов'язань за договором. Суд також зазначив, що договір було укладено після настання таких обставин.
Щодо витрат на правничу допомогу суд відзначив, що оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, суд виходить з того, щоб відповідні витрати не мали надмірний характер, а також відповідали критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи. Суд взяв до уваги складність та об'єм справи, кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів.
Виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги заперечення відповідача, конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 20 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позову Товариства про стягнення з Компанії 15 340,84 грн 3% річних та задовольнити клопотання Компанії про зменшення їх розміру до мінімально можливого за вище вказаних обставин та ухвалити нове рішення у справі №910/13700/24 в зазначеній частині; вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, та ухвалив оскаржуване рішення за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
На думку апелянта, суд не врахував обставини, в яких перебуває Компанія у зв'язку з окупацією філії «ВП «Запорізька АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом», не надав належної правової оцінки важливим обставинам, якими Компанія обґрунтовувала можливість суду зменшити відповідальність у вигляді 3% річних.
Компанія зазначає, що договір поставки товару, стягнення коштів за яким є предметом спору у даній справі, укладений між сторонами саме для філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», яка тривалий час знаходиться на тимчасово окупованій території у м. Енергодар. Саме внаслідок збройної агресії РФ, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану, робота шести енергоблоків філії «ВП «ЗАЕС» повністю зупинена, генерація електроенергії у вітчизняну мережу не здійснюється, дохід від діяльності філії не отримується. Тривала окупація філії «ВП «ЗАЕС», втрата відповідачем внаслідок вищевказаних об'єктивних обставин виробничих потужностей, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії, не могла не вплинути на господарську діяльність Компанії, на її фінансовий стан та можливість здійснення своєчасних розрахунків за договором.
Скаржник відзначає, що вище вказані обставини не залежать від волі відповідача, мають надзвичайний характер, є невідворотними та унеможливлюють виконання зобов'язань за договором за даних умов здійснення господарської діяльності, тобто знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з негативними наслідками форс-мажору для підприємницької діяльності Компанії.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував й не перевірив усіх обставин справи, що є порушенням вимог ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позиції учасників справи.
Від Товариства відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13700/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 до надходження матеріалів справи №910/13700/24.
06.03.2025 матеріали справи №910/13700/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 апеляційну скаргу Компанія на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13700/24 залишено без руху. Надано Компанії строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн у встановленому порядку. Попереджено Компанію, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція №934 (#1835712293701) від 17.02.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13700/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
23.03.2022 Товариство (постачальник) та Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія (правонаступник - Компанія) (покупець) уклали договір поставки товару №53-121-01-22-11165 (далі - договір).
За умовами договору, з урахуванням внесених додатковою угодою №1 від 07.06.2022 змін, предметом договору є поставка Ущільнювальної пасти JNL 1240 (єм. 310 грам) виробництва PETROSEAL, Франція (далі - Товар).
Строк поставки товару: квітень - червень 2022 року (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 3.1 договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 07.06.2022, вартість товару, що поставляється за договором, становить 230 100,00 грн.
Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки всього товару, зазначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP м. Енергодар. Вантажоодержувач - ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом»: склад №4, вул. Промислова 122, м. Енергодар, Запорізької обл.
15.06.2022 за видатковою накладною від 15.06.2022 №РН-0000101 Товариство поставило Компанії товар на суму 230 100,00 грн. Покупець прийняв товар у повному обсязі; будь-яких зауважень на адресу постачальника не надходило.
Позивач виставив Компанії рахунок від 15.06.2022 №СФ-0000102 на суму 230 100,00 грн.
Оскільки Компанія поставлений їй за договором товар не оплатила, Товариство звернулось з позовом у справі, що розглядається, та просить стягнути з Компанії 230 100,00 грн заборгованості, а також 15 340,84 грн 3% річних та 42 540,72 грн втрат від інфляції.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).
За ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд встановив, що сторони спору уклали договір, що за своєю правовою природою є договором поставки, за умовами якого Товариство мало поставити Компанії Товар.
15.06.2022 на виконання договору Товариство поставило Компанії товар на суму 230 100,00 грн та виставило рахунок на його оплату.
А отже, з урахуванням умов п. 3.2 договору, Компанія мала оплатити поставлений Товариством товар у строк до 15.08.2022.
Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення строк оплати виконаних Товариством робіт є таким, що настав.
Скаржник не наводить заперечень щодо висновків суду першої інстанції щодо відсутності форс-мажорних обставин, які стали на заваді виконання Компанією зобов'язання за договором в частині оплати отриманого товару.
Зазначені обставини не оскаржуються Компанією в апеляційній скарзі.
Так, у апеляційній скарзі Компанія просить скасувати оскаржуване рішення у цій справі в частині задоволення позовних вимог Товариства про стягнення з Компанії 15 340,84 грн 3% річних, ухвалити нове рішення, зменшивши розмір 3% річних до мінімально можливого за даних обставин.
Апеляційний суд здійснює перегляд рішення суду першої інстанції у встановлених ст. 269 ГПК України межах, зокрема, в частині, що стосується присуджених до стягнення з Компанії на користь Товариства 3% річних.
Враховуючи встановлений факт невиконання Компанією зобов'язання з оплати товару за договором, колегія суддів вважає вимоги Товариства про стягнення 3% річних обґрунтованими.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 15 340,84 грн, суд встановив, що зазначені розрахунки здійснені арифметично вірно.
Щодо зменшення 3% річних, що є вимогою апеляційної скарги, колегія зазначає таке.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
У відзиві на позовну заяву Компанія просила суд врахувати, що існування на території України надзвичайних обставин, а саме - введення воєнного стану, неодмінно вплинуло та продовжує впливати на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження Компанією господарської діяльності. Зокрема відповідач втратив значну частину виробничих потужностей внаслідок окупації (захоплення) Запорізької АЕС; на відповідача покладено виконання в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу; необхідно в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), питання якої є пріоритетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності, є надзвичайними обставинами, які не залежать від відповідача, під час виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене вище, відповідач просив суд у разі задоволення позовних вимог Товариства зменшити розмір 3% річних до мінімально можливого за вище вказаних обставин та в умовах воєнного стану розміру, беручи до уваги ситуацію, яка склалась у даний час в енергетичній галузі України та з метою запобігання настанню негативних наслідків в частині забезпечення відповідачем соціальної спрямованості економіки України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та застосування судом першої інстанції ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України на підставі встановлених фактичних обставин справи, апеляційний суд виходить з того, що ці норми не застосовуються в частині рішення, що оскаржується, а практика застосування ст. 625 ЦК України береться до уваги.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, на яку, серед інших, посилається Компанія в апеляційній скарзі, зробила висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Колегія суддів зауважує, що у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити (погоджений сторонами у договорі) загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі, що розглядається, позивач нарахував відповідачу річні у розмірі 3%, тобто у розмірі, визначеному ч. 2 ст. 625 ЦК України, що спростовує доводи відповідача.
Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
У вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій чи відсотків, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій чи відсотків є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій чи відсотків.
Апеляційний суд також зауважує, що у п. 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема «що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Колегія суддів відзначає, що договір Компанія уклала з Товариством після 24.02.2022 (дня введення воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», після окупації (04.03.2022) м. Енергодара та Запорізької АЕС, так само і прострочення виконання зобов'язання почалось у середині серпня 2022 року, хоча товар був вчасно поставлений і без зауважень прийнятий відповідачем.
Суд враховує тривалість невиконання Компанією зобов'язання за договором, а також те, що Компанія взагалі не оплатила поставлений за договором товар.
Отже, відповідач належним чином не обґрунтував та не надав належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення відсотків річних, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для їх зменшення.
Колегія суддів відзначає, що в апеляційній скарзі Компанія не наводить доводів в частині рішення суду першої інстанції в частині, що стосується розподілу судових витрат на правничу допомогу, а тому апеляційний перегляд здійснюється у встановлених ст. 269 ГПК України межах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13700/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13700/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/13700/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
С.В. Владимиренко