вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2025 р. Справа№ 910/6124/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О.
представники:
від позивача: Онищук Д.С.
від відповідача: Натина А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024
у справі № 910/6124/24 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед"
про стягнення заборгованості,
Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед" (відповідача) про стягнення 502 348,80 грн, з яких: 136 052,80 грн пені та 366 296,00 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем як постачальником умов договору про закупівлю № 09/660-12/2023 від 21.12.2023 в частині своєчасної поставки предмету закупівлі (товару), внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення штрафних санкцій у вказаних вище сумах.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6124/24 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед" на користь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" 130 820,00 грн пені, 366 296,00 грн штрафу та 7456,74 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оламед" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6124/24, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Також відповідач у апеляційній скарзі просить суд долучити до матеріалів справи, докази які перераховані у апеляційній скарзі, а саме: документи на підтвердження повноважень, докази сплати судового збору, роздруківка рішення суду у справі № 910/6124/24, клопотання про поновлення строків для подачі апеляційної скарги, копії листів № 01/17-2024 та № 02/22-2024 листа та докази надсилання апеляційної скарги з додатками позивачу.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не подав під час розгляду справи у суді першої інстанції, жодного процесуального документу не брав участі в судовому засіданні через відсутність доступу до свого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд", оскільки через втрату відповідачем паролю до електронного ключа останнім було втрачено доступ електронного суду.
Разом з тим, відповідач наголошує на тому, що затримка строку поставки виникла через обставини, які відповідач не міг передбачити та на які не міг вплинути при всій своїй обачності і належному плануванні своєї господарської діяльності. Тобто на переконання відповідача, прострочення ним строків поставки відбулось за відсутності його вини.
Поряд з цим, відповідач зазначив, що ним було здійснено усі можливі від нього дії задля пришвидшення вирішення питання стосовно здійснення ним поставок.
Також відповідач зауважує на тому, що місцевим господарським судом не було враховано існування обставин непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, що безпосередньо вплинули на можливість (об'єктивно унеможливили) виконання відповідачем - зобов'язань за договором.
До Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %, яке обґрунтоване повним виконанням відповідачем його договірних зобов'язань, відсутністю доказів понесення позивачем збитків, відсутністю доказів заподіяння позивачу шкоди, а також простроченням відповідачем його зобов'язань через обставини непереборної сили, які не залежали від відповідача.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що всупереч вимогам договору, відповідачем було порушено своє зобов'язання, а саме затримано поставку товару, що підтверджується видатковими накладними від 26.03.2024 №№ 12-23.
При цьому, позивач вказує, що укладаючи спірний договір із умовами щодо сплати пені та штрафу (п. 9.2), у випадку порушення взятих на себе зобов'язань та застосування майнової відповідальності, відповідач мав оцінити погоджений сторонами порядок виконання договору та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання відповідно з погодженими у договорі умовами.
Крім того, на думку позивача, листи на які посилається відповідач у апеляційній скарзі не є документами, що підтверджують форс-мажорні обставини відповідно до умов спірного договору, а навпаки вказані вище листи містять інформацію, яка підтверджує порушення умов згаданого вище договору зі сторони відповідача.
До Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення проти клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в яких останній зауважив на тому, що укладаючи спірний договір 21.12.2023 відповідач повинен був усвідомити короткі терміни поставки товару, а саме до 29.02.2024;
Поряд з цим, позивач вказав, що спірний договір було укладено на загальну суму вартості товару 5 232 799,92 грн, а тому 502 348,80 грн неустойки це лише 9,60 % від загальної вартості.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2025, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6124/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6124/24, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., судді: Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 30.04.2025.
В судове засідання, яке відбулося 30.04.2025, з'явилися представники позивача та відповідача.
Щодо заявлених відповідачем у апеляційній скарзі клопотань, колегія суддів дійшла висновку про долучення до матеріалів справи, докази які перераховані у апеляційній скарзі, а саме: документи на підтвердження повноважень, докази сплати судового збору, роздруківка рішення суду у справі № 910/6124/24, клопотання про поновлення строків для подачі апеляційної скарги, копії листів № 01/17-2024 та № 02/22-2024 листа та докази надсилання апеляційної скарги з додатками позивачу.
Представники сторін в судовому засіданні підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги та щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
21.12.2023 між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (замовником, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оламед" (постачальником, відповідачем) укладено договір про закупівлю № 09/660-12/2023 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити замовнику Інкубатори інтенсивної терапії новонароджених з сервоконтролем кисню ДК 021:2015 - 33150000-6 Апаратура для радіотерапії, механотерапії, електротерапії та фізичної терапії (HK 024:2023:36025 Звичайний дитячий інкубатop) (далі - товар) (номер оголошення пpo проведення процедури закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2023 -11-20-016705-a), а замовник прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Зі змісту п. 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
В силу вимог специфікації від 21.12.2023, яка є додатком № 1 до договору, сторони погодили поставку Інкубатора для новонароджених MD Series NEO 04/01- 1 штука, в комплекті з лампою для фототерапії MD Series NEO 40/03 - 1 штука (інкубатори інтенсивної терапії новонароджених з сервоконтролем кисню), загальною кількістю 12 комплектів, за ціною 436 066,66 грн. без ПДВ за один комплект, на загальну суму 5 232 799,92 грн без ПДВ.
За змістом п. 3.1 договору валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна продукції складає 5 232 799,92 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
У загальну ціну товару включені всі витрати постачальника, які він може понести у зв'язку з виконанням ним обов'язків за цим договором (п. 3.2 договору).
Розрахунок здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку замовника (п. 3.3 договору).
Положеннями п. 3.4 договору визначено, що оплата за партію поставленого товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акту приймання товару за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника та/або кінцевого набувача.
Замовником може здійснюватись попередня оплата з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (п. 3.6 договору).
Відповідно до п. 3.7 договору у разі здійснення попередньої оплати постачальник надає замовнику забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії, наданої обслуговуючим банком постачальника, вказаним у розділі 17 цього договору, при цьому сума банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати повинна дорівнювати сумі попередньої оплати. Наданий постачальником оригінал безвідкличної i безумовної банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати повинен бути виконаний у формі автентичного повідомлення системою SWIFT та/або на паперовому нocії.
Судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України та умов п. 4.1 договору і заявки на поставку № 1 відповідач був зобов'язаний здійснити поставку всього обсягу товару - 12 комплектів інкубаторів на суму 5 232 799,92 грн у строк до 29.02.2024 (включно).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у порушення умов договору здійснено поставку товару у кількості 12 комплектів інкубаторів для новонароджених на загальну суму 5 232 799,92 грн за вказаною заявкою на поставку № 1 з порушенням обумовлених строків, а саме 26.03.2024, що підтверджується видатковими накладними: №№ 12 -23 від 26.03.2024 кожна на суму 436 066,66 грн.
При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що факт отримання товару позивачем підтверджується підписами на видаткових накладних представника постачальника - відповідача, засвідченим відбитком печатки та представника покупця - позивача, засвідченого штампом.
За умовами п. 6.2 договору приймання товару здійснюється після перевірки замовником особисто та/або із залученням третьої особи, та/або кінцевим набувачем товару на: відповідність технічним вимогам до даного виду товару, вимогам нормативної документації та перевірки товар супровідних документів, визначених п. 6.5 договору, перевірки вантажу за місцем його розташування, візуального огляду товару (зовнішнього вигляду, відповідності, цілісності, неушкодженості пакування, кількості поставленого товару тощо).
Пунктом 6.3 договору визначено, що у разі наявності зауважень замовника та/або кінцевого набувача з підстав невідповідності товару вимогам та положенням, визначеним п. 6.1 (у т.ч. підпунктом цього пункту), 6.2. цього договору, замовник повідомляє постачальника, зокрема, але не виключно, шляхом направлення постачальнику засобами електронної пошти повідомлення про виклик представника постачальника про складання акту, подання претензії та вирішення питання про порядок усунення зауважень до товару.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару у кількості 12 комплектів інкубаторів для новонароджених на суму 5 232 799,92 грн за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом першої інстанції за змістом видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, відповідачем допущено порушення умов договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами договору товару.
Відповідно до п. 8.3.1 та п. 8.3.3 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та/або в заявках на поставку товару, нести всі ризики та витрати, пов'язані з виконанням обов'язків за цим договором, включаючи оплату податків та інших зборів і обов'язкових платежів у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Згідно з п. 9.1 договору в разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором, несвоєчасне проведення монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання медичного персоналу кінцевого набувача методам роботи) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого або строк проведення монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання медичного персоналу кінцевого набувача методам роботи з яким порушено) товару за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. За порушення строку поставки товару понад 10 (десять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості (неприйнятого, не переданого) непоставленого товару (п. 9.2 договору).
Відповідно до п. 9.7 договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим договором.
В свою чергу, у зв'язку з нездійсненням своєчасної поставки товару позивач 18.04.2024 звернувся до відповідача з претензією № 05/1618-04/2024 щодо сплати штрафу та пені на суму 502 348, 80 грн, а саме 136 052,80 грн пені та 366 296,00 грн штрафу, копія якої наявна в матеріалах справи.
За результатами розгляду претензії позивача відповідач 29.04.2024 року направив на адресу позивача відповідь вих. № 29/04-2024 на претензію № 05/1618-04/2024 від 18.04.2024 року, в якому вказував, що порушення строків поставки товару відбулось за відсутності вини товариства через обставини, які товариство не могло передбачити та на які не могло вплинути.
Враховуючи те, що відповідачем було допущено порушення умов договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами договору та заявки на поставку № 1 товару, позивачем на підставі ст.ст. 216-2187, 231 Господарського кодексу України та п. 9.2 договору нараховано відповідачеві пеню в розмірі 136 052,80 грн та штраф в розмірі 366 296,80 грн, що і стало причиною виникнення даного спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6124/24 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед" на користь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" 130 820,00 грн пені, 366 296,00 грн штрафу та 7456,74 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами договору та заявки на поставку № 1 товару, позивачем на підставі ст.ст. 216-218, 231 Господарського кодексу України та п. 9.2 договору нараховано відповідачеві пеню в розмірі 136 052,80 грн та штраф в розмірі 366 296,80 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
Судова колегія наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним договору про закупівлю № 09/660-12/2023 від 21.12.2023 та/або його окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами договору в частині постачання товару покупцю - позивачу у визначені договором строки.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбаченої п. 9.2 договору.
Зокрема, за умовами п. 9.2 договору у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором, несвоєчасне проведення монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання медичного персоналу кінцевого набувача методам роботи) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0, 1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого або строк проведення монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання медичного персоналу кінцевого набувача методам роботи з яким порушено) товару за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. За порушення строку поставки товару понад 10 (десять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості (неприйнятого, не переданого) непоставленого товару.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір штрафних санкцій узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої п. 9.2 договору пені і штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення відповідачем виконання договірних зобов'язань.
Судова колегія також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18).
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі №922/3548/19.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної поставки товару за договором, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення згідно п. 9.2 договору пеню в розмірі 136 052,80 грн за порушення строку поставки товару з 01.03.2024 по 26.03.2024 (26 днів) та 7% штрафу за поставлення товару із простроченням понад 10 днів, що складає 366 296,00 грн, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.
У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що пеня згідно п. 9.2 договору була нарахована з урахуванням дня, в який відбулася поставка товару згідно накладних (26.03.2024), що суперечить нормам чинного законодавства.
За висновками суду, день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов'язання з поставки товару, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення фактичної поставки в даний день виключає правомірність нарахування пені, за 24 години цього дня, позаяк нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення.
Отже, виходячи з правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18, враховуючи встановлені судом обставини виконання зобов'язання з поставки товару 26.03.2024 року, що підтверджується підписаними без зауважень представниками постачальника та покупця видатковими накладними №№ 12 -23 від 26.03.2024 року відповідно, суд дійшов висновку про те, що день фактичної передачі товару покупцеві не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось зобов'язання - днем прострочення зобов'язання, відтак вищенаведене свідчить, що обґрунтованим періодом нарахування пені є 01.03.2024 року по 25.03.20234 року.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 130 820,00 грн. пені, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 130 820,00 грн. пені.
Також за результатами перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення 7% штрафу за поставлення товару із простроченням понад 10 днів судом встановлено, що його розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в розмірі 366 296,00 грн. підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.
Поряд із цим судова колегія зазначає, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Таким чином, укладаючи спірний Договір із умовами щодо сплати пені та штрафу (п. 9.2), у випадку порушення взятих на себе зобов'язань та застосування майнової відповідальності, відповідач мав оцінити погоджений сторонами порядок виконання договору та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання відповідно з погодженими у договорі умовами.
Також судом першої інстанції вірно враховано той факт, що договір укладався із застосуванням Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
Згідно ч. 4 ст. 41 Законом України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 Законом України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону.
Згідно з п. 12.1 договору сторони свідомо укладають договір, який буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого воєнного стану, який не буде вважатись сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
При настанні надзвичайних та невідворотних форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема тих, які передбачені в частині другій статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", які об'єктивно унеможливлюють повне або часткове виконання сторонами зобов'язань, передбачених умовами договору, строк виконання таких зобов'язань може бути відкладений на час, протягом якого діятимуть такі обставини, за умови, якщо сторони не знайдуть інших прийнятних та альтернативних способів виконання таких зобов'язань (п. 12.2 договору).
Пунктом 12.3 договору сторони передбачили, що у разі настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сторона, яка підпала під їх дію, має негайно упродовж 3 (трьох) робочих днів повідомити про це іншу сторону на електронну пошту, що зазначена в розділі 14 цього договору (одночасно з цим відповідне повідомлення дублюється та направляється в паперовій формі на фактичну адресу, що зазначена в розділі 14 цього договору), вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їх тривалості. Якщо інша сторона не надає інших письмових інструкцій, сторона, що підпадає під дію обставин непереборної сили, має докласти всіх можливих зусиль для того, щоб і надалі виконувати свої зобов'язання за цим договором, наскільки це буде можливо в конкретних обставинах та шукати інших прийнятних альтернативних способів виконання своїх зобов'язань, яким би не заважала дія форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Після закінчення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сторона, яка підпала під дію таких обставин, повинна повідомити про це іншу сторону протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту припинення дії таких обставин у порядку зазначеному вище.
Сторона не має права посилатись на обставини непереборної сили як на підставу звільнення її від відповідальності, якщо на момент виникнення обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, прострочила виконання своїх зобов'язань за договором (п. 12.5 договору).
Відповідно до п. 15.7 договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками (за наявності) сторін.
Таким чином, враховуючи час укладення договору, специфічність та важливість його предмету (товару, що постачався) для держави під час дії воєнного стану, а також передбачені положеннями правочину умови щодо застосування форс-мажору з посиланням на воєнний стан та зумовлені його наявністю обставини, наведені відповідачем в листах на адресу покупця посилання судом до уваги не приймаються, зокрема, враховуючи відсутність можливості зміни строків поставки, погодженого сторонами на етапі укладення Договору.
Окрім цього, судою колегією враховано, що відповідач під час судового розгляду справи жодних доказів щодо вжиття всіх можливих заходів для належного виконання умов договору; причин затримки поставки товарів, що не залежали від нього, суду не надав, тому у клопотанні про зменшення штрафних санкцій слід відмовити.
При цьому, судова колегія зазначає, що висновки місцевого господарського суду у даній справі не суперечать і правовим висновкам суду касаційної інстанції, на які посилається позивач як на підстави апеляційного оскарження.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач надав суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності у нього виключних обставин та поважності причин неналежного виконання ним зобов'язань перед позивачем та їх причинних наслідків.
Інші наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.
В свою чергу, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру позовних вимог - залишити без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині зменшення штрафних санкцій відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оламед" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6124/24 - без змін.
Матеріали справи № 910/6124/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повна постанова складена 02.06.2025 після виходу головуючого судді Іоннікової І.А. з лікарняного та відпустки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська