вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2025 р. Справа№ 910/6568/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.
представники:
від позивача: Стуліков А.В. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Міщенко С.Г. (в режимі відеоконференції)
від третіх осіб: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024, повний текст якого складений 30.10.2024,
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024, повний текст якого складений 18.11.2024,
у справі № 910/6568/24 (суддя Капцова Т.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш"
до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод"
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс"
3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг"
про визнання договору факторингу недійсним,
Приватне акціонерне товариство "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (відповідача) про визнання недійсним договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019, який укладений між позивачем та відповідачем, у тому числі в редакції від 26.05.2021, викладеній в додатковій угоді № 2 до договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є нікчемним, оскільки вчинений відповідачем з метою незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) позивача, шляхом несправедливо довгого за часом знаходження власних коштів позивача на рахунку покриття, та незаконного нарахування та списання відсотків за кредитом на обслуговування дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" (третьої особи-1) і за для покращення фінансового становища Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (третьої особи-2), та є недійсним як такий, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме з метою позбавлення позивача права власності на його майно, оскільки умови такого договору були вкрай невигідними для позивача.
Крім того, на переконання позивача, всі дії відповідача по укладенню та виконанню оспорюваного договору вчинено всупереч забороні, визначеній ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/6568/24 відмовлено у позові повністю.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції, встановивши те, що позивач обрав не ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 задоволено частково заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/6568/24. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" на користь Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 400,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із прийнятими судовими рішенням, Приватне акціонерне товариство "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати:
- рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/6568/24 та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
- додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі № 910/6568/24, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на надання правової допомоги.
Також, у прохальній частині апеляційної скарги, позивач просить суд:
1) витребувати у відповідача такі докази: наказ відповідача "Про введення в дію нових умов факторингового фінансування корпоративних клієнтів" від 03.09.2018 № 86-Н з усіма додатками, чинний станом на 15.10.2019 та чинний станом на 26.05.2021; копії електронних листів переписки між відповідачем та позивачем у зв'язку з відносинами, що виникли при виконання договору факторингу з регресом МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 за період з 01.08.2019 по 01.09.2022;
2) призначити у справі № 910/6568/24 інженерно-технічну (комп'ютерно-технічну) експертизу;
3) допитати в режимі відеоконференції свідків;
4) витребувати у відповідних реєстраційних служб відомості про бенефіціарного власника та контролера станом на 15.10.2019 таких юридичних осіб, як відповідача, третіх осіб-1,-3.
При цьому, скаржник просить суд визнати поважною причину неподання доказів до суду першої інстанції, в задоволенні клопотань скаржника що яких було відмовлено місцевим господарським судом.
Поряд з цим, скаржник просить залучити до участі як третю особу без самостійних вимог на стороні позивача - Вінницька обласна прокуратура.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що:
- за наявності в матеріалах справи постанови прокурора від 14.12.2023 про визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні № 42023022120000138 від 25.08.2023, суд першої інстанції під час підготовчого провадження не обговорював питання залучення до справи Вінницької обласної прокуратури як представника держави, уповноваженого законом, не роз'яснював позивачу наслідки невчинення процесуальних дій щодо ініціювання питання про залучення до участі у справі Вінницької обласної прокуратури як представника держави, уповноваженого законом, що призвело до незаконного рішення суду, яке вмотивовано відсутністю у складі учасників справи прокурора;
- за наявності в додатках до позовної заяви довідок з ЄДР щодо відповідача, а також третіх осіб-1-3, відповідно до яких станом на 11.10.2023 бенефіціарним власником зазначених юридичних осіб є ОСОБА_1 , суд першої інстанції при виконанні завдань підготовчого провадження щодо визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, не визначив, що необхідно встановити особу, яка була бенефіціарним власником зазначених юридичних осіб станом на 15.10.2019, не попередив позивача про необхідність надати суду відповідні докази, які є лише в матеріалах реєстраційних справ зазначених юридичних осіб, не сприяв позивачу в наданні таких доказів шляхом витребування реєстраційних справ з відповідних реєстраційних служб;
- суд першої інстанції під час підготовчого провадження відмовив представнику позивача з'ясувати у учасників справи та не забезпечив йому право з'ясувати у представника відповідача шляхом отримання однозначної відповіді, чи визнає відповідач той факт, що він, а також треті особи 1 та 3 є пов'язаними особами за ознаками споріднених осіб;
- внаслідок передчасного закриття підготовчого провадження позивач був позбавлений можливості в підготовчому судовому засіданні вчасно заявити клопотання про витребування доказів, про виклик свідків, про призначення судової експертизи, про що було зазначено в першій заяві по суті спору, після з'ясування обставин, які визнають учасники справи;
- суд першої інстанції виніс незаконне рішення, порушивши право позивача на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтями 1, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), оскільки суд першої інстанції фактично не розглядав позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є нікчемним, оскільки вчинений відповідачем з метою незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) позивача, шляхом несправедливо довгого за часом знаходження власних коштів позивача на рахунку покриття, та незаконного нарахування та списання відсотків за кредитом на обслуговування дебіторської заборгованості третьої особи-1 і за для покращення фінансового становища третьої особи-3;
- суд першої інстанції не з'ясував і ці обставини підлягає встановленню судом апеляційної інстанції, що:
1) станом на 09.08.2019, на дату першої пропозиції відповідача на укладання договору факторингу з регресом позивач не мав проблем з оплатою робіт та послуг від третьої особи-1 та ПрАТ "ММК Ілліча", фінансовий стан його був стабільний, а саме після відмови укласти з відповідачем договір факторингу з регресом позивач не отримав своєчасної оплати від відповідача;
2) друга пропозиція відповідача на укладання договору факторингу з регресом надійшла 25.09.2019 як результат претензії третьої особи 3 щодо погашення дебіторської заборгованості третьої особи-1;
3) пропозиція позивача про надання відповідачу проекту договору факторингу з регресом була 02.10.2019 як результат відмови третьої особи 3 в задоволенні претензії позивача щодо погашення дебіторської заборгованості третьої особи 1, в той час, як позивач був на межі банкрутства;
4) за умовами спірного договору факторингу для отримання фінансового кредиту від відповідача мінімальна відстрочка платежу по договору поставки № 2277 від 21.02.2018 мала складати не менш 75 календарних днів, позивач вимушений був укласти додаткову угоду № 3 від 16.10.2019 до договору поставки № 2277 від 21.02.2018, строк платежів по якому на час укладання спірного договору факторингу вже настав, тобто позивач був вимушений надати третій особі 1 додатково товарний кредит на 75 календарних днів;
5) за умовами спірного договору факторингу позивач був вимушений укладати з третьою особою 1 додаткові угоди до договорів поставки № 2277 від 21.02.2018 та №3509 від 10.03.2021 перед підписанням реєстрів до договору факторингу, в той час як норми цивільного кодексу такої умови не містять і ця умова погіршувала умови спірного договору факторингу для поривача порівняно з нормами закону;
6) за фактичними умовами виконання спірного договору факторингу позивач був вимушений узгоджувати з третьою особою 1 суму фінансового кредиту від відповідача, а з третьою особою 3 - дату, коли третя особа 1 сплатить борг відповідачу шляхом обміну «чорними», не передбаченими умовами договору реєстрами до договору факторингу з регресом;
7) за фактичними умовами виконання спірного договору факторингу третя особа 1 не узгодила позивачу реєстри № 3 та № 4 з відстрочкою платежу в 75 календарних днів відповідно до додаткової угод № 3 від 16.10.2019 до договору поставки № 2277 від 21.02.2018 і відповідач не надав авансовий платіж позивачу по спірному договору факторингу;
8) третя особа 1 погрожувала позивачу санкціями по договору поставки № 2277 від 21.02.2018 за відмову продовжувати без оплати виконувати роботи;
9) ПрАТ "ММК Ілліча" листом від 26.11.2019 повідомляв позивача про затримку на півроку в оплаті більш як 9 000 000,00 грн перед укладанням додаткової угоди № 4 від 27.11.2019 року до договору поставки № 2277 від 21.02.2018 про відстрочку платежу на 119 календарних днів;
10) специфікації до договору підряду №3509 від 10.03.2021 підписувались на умовах товарного кредиту/відстрочки платежу 45/60 календарних днів, а перед отриманням авансового платежу по спірному договору факторингу позивач на вимогу відповідача був вимушений підписувати з третьою особою 1 додаткові угоди про відстрочку платежу на 119 календарних днів;
11) за умовами спірного договору факторингу позивач для отримання авансового платежу мав мати на рахунку покриття грошові кошти в сумі не менше 5% від суми авансового платежу, а фактично відповідач списував з кожного авансового платежу на рахунок покриття позивача 5% від суми авансового платежу. За результатами такого самоправного списання за період з 18.10.2019 по 07.06.2021 надлишок грошових коштів позивача на рахунку покриття перевищував 5% від суми авансового платежу на 941 539,00 грн, за які відповідач не сплачував відсотки позивачу весь цей період;
12) за умовами спірного договору факторингу (п. 4.2.) позивач має сплачувати відповідачу відсотки за користування грошовими коштами авансового платежу до фактичного його повернення банку незалежно від строку відстрочки платежу за договором підряду. В той же час позивач за умовами спірного договору факторингу не має повертати авансовий платіж до спливу періоду очікування (30 календарних днів після 119 календарних днів відстрочки платежу по договору підряду). Тобто позивач правомірно користується грошовими коштами авансового платежу 119+30=149 календарних днів, за які і має сплатити відсотки за користування грошима;
13) за умовами спірного договору факторингу позивач після спливу періоду очікування має сплатити відповідачу вартість відступлених прав вимоги до третьої особи 1, тобто строк правомірного користування позивачем «чужими» грошима відповідача закінчується саме зі спливом періоду очікування. В той же час відповідач в цей строк втрачає право на отримання відсотків за користування факторинговим фінансуванням.
Щодо додаткового рішення у апеляційній скарзі зазначено про таке:
- заява позивача про стягнення судових витрат обґрунтована договором про надання правової допомоги від 15.01.2018 який укладено з адвокатом, який є одночасно службовою особою відповідача;
- такий договір з боку відповідача підписано директором Департаменту проблемних активів Старовойтом Валерієм Вікторовичем на підставі довіреності від 29.01.2016, а додаткові угоди до цього договору підписані начальником Управління правового забезпечення Департаменту проблемних активів Джурою Андрієм Юрієвичем;
- з наданої відповідачем копії довіреності Старовойта В.В. від 22.02.2024 вбачається, що він має повноваження на підписання договорів про надання послуг за наявності двох додаткових умов: одна угода не більше 400 000,00 грн, укладання угоди не потребує додаткового рішення органу управління. Вказане свідчить про те, в матеріалах справи відсутні докази на наявність повноважень Старовойта В.В. на укладання договору про надання правової допомоги від 15.01.2018;
- при винесенні додаткового рішення про стягнення судових витрат, як на підставу задоволення заяви відповідача, суд першої інстанції посилався на той факт, що договір про надання правової допомоги не визнаний недійсним в судовому порядку та не мотивував своє рішення, що відповідне звернення з позовом до суду буде належним та ефективним захистом порушеного права.
Короткий зміст відзиву відповідача на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.
Зокрема, за твердженням відповідача, позивач неодноразово, самостійно, усвідомлюючи правові наслідки надавав відповідачу реєстри для отримання факторингового фінансування та приймав авансові платежі; до спірного договору сторони уклали три додаткові угоди, що, на його думку, вказує на штучний характер позову та відсутність мети щодо захисту охоронюваного законом інтересу.
Також відповідач зауважує, що оспорюваний договір укладено між позивачем і відповідачем, треті особи не є його сторонами, тому не отримували фінансування за цим договором, чим спростовуються доводи позивача про порушення заборони банкам на кредитування пов'язаних осіб.
З приводу правової підстави позову, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення спірним договором публічного порядку.
Короткий зміст пояснень третьої особи-1 на апеляційну скаргу та узагальнення їх доводів
Третя особа-1 у своїх поясненнях посилається на недоведеність позивачем наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст пояснень третьої особи-2 на апеляційну скаргу та узагальнення їх доводів
У письмових поясненнях, третя особа-2 зазначає, що:
- чинним законодавством не заборонено декільком суб'єктам господарювання мати одного бенефіціарного власника. Фактичне управління юридичною особою, в тому числі прийняття рішень щодо умов, на яких укладаються правочини, належить до виключної компетенції органів управління юридичної особи, а не її акціонерів та засновників. Твердження позивача, що кінцевим бенефіціаром відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 є одна фізична особа жодним чином не спростовує презумпцію правомірності оспорюваного правочину;
- надаючи позивачу кошти на виконання договору факторингу, відповідач отримував лише право вимоги до третьої особи 1 належного виконання умов договорів підряду №2277 від 21.02.2018 та № 3509 від 10.03.2021, що жодним чином не може розглядатися як кредитування останньої;
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність будь-яких правовідносин між позивачем, відповідачем та третьою особою 1, оскільки договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 укладений між позивачем і відповідачем, а договори підряду №2277 від 21.02.2018 та № 3509 від 10.03.2021 укладені між позивачем та третьою особою 1;
- надана позивачем на доказ, переписка в електронній пошті між невстановленими особами (не зрозуміло хто ці особи, чи мають відповідні повноваження, чи такий порядок обміну кореспонденцією відповідає встановленому договорами підряду, тощо), без електронних підписів, не може вважатися належним та допустимим доказом. Більше того, всі вищевказані документи жодним чином не підтверджують наявність тяжких обставин для позивача, психологічного впливу та укладення договору на вкрай невигідних для позивача умовах, а також не доводять факту вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства
Крім того третя особа-2 заперечила проти задоволення заявлених позивачем клопотань, зазначивши, що:
- вказані клопотання подані з порушенням визначеного ГПК України строку (разом з поданням позовної заяви); позивач не повідомляв суд про неможливість подачі доказів у встановлений законом строк та про причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений строк; позивачу не встановлювався судом додатковий строк для подання доказів та/або клопотання про залучення як третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Вінницької обласної прокуратури, допит свідків та витребування доказів; позивач у своїх клопотаннях жодним чином не обґрунтовує неможливість подання клопотань у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, та не просить суд про поновлення строків;
- позивач не зазначає яким чином витребувані ним докази стосуються предмета доказування, для доведення яких саме належних до предмета доказування обставин. При цьому: адвокат Стуліков А.В. представляє інтереси позивача та має можливість отримати будь-яку переписку, яку проводив його клієнт, безпосередньо у нього; копії електронних листів переписки між позивачем та відповідачем вже містяться в матеріалах справи № 910/6568/24; листування між працівниками сторін є звичайним спілкуванням відповідальних осіб щодо вирішення питань у договірних відносинах, а з моменту укладення спірного договору факторингу вся попередня переписка чи обговорення умов не мають жодного значення; електронна переписка представників сторін договору не може бути доказом невідповідності спірного договору факторингу положенням ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки зазначена переписка жодним чином не може впливати на умови вже укладеного договору; така електронна переписка вже була предметом судового розгляду за участю тих самих сторін та їм надана правова оцінка у рішенні Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі № 908/306/23;
- позивач не зазначає, що саме може підтвердити допит свідків в режимі відеоконференції, враховуючи й те, що в матеріалах справи містяться письмові заяви свідків, які були розглянуті судом та яким надана правова оцінка;
- клопотання про призначення технічної експертизи є безпідставним, а у проведенні експертизи немає необхідності, оскільки: сторони не заперечують наявність відповідної електронної переписки; така електронна переписка вже міститься в матеріалах справи № 910/6568/24 та вже була предметом судового розгляду за участю тих самих сторін та їй надана правова оцінка рішенням суду, що набрало законної сили (рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі № 908/306/23 (908/3722/23- 908/3793/23); необґрунтоване призначення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи у продовж розумного строку;
Також у відзиві на апеляційну скаргу третя особа-2 зазначила про те, що і додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2024 у справі № 910/6568/24 року є законним та обґрунтованим.
Узагальнений виклад позиції третьої особи-3
Третя особа-3 не скористалася своїм правом подати письмові заперечення на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 910/6568/24 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025, справу № 910/6568/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі № 910/6568/24 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.04.2025 в режимі відеоконференції за участю представників позивача та відповідача.
В судове засідання, з'явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025.
Розглянувши вказані у апеляційній клопотання позивача та заслухавши думку представника відповідача з цього приводу, колегія суддів зазначає про таке.
Клопотання скаржника про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Вінницької обласної прокуратури задоволенню не підлягає, так як за змістом положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України необхідною умовою залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є те, що рішення господарського суду у цій справі може вплинути на права та обов'язки осіб, проте позивачем не вказано як саме рішення суду у цій справі може вплинути на права та/або обов'язки Вінницької обласної прокуратури.
Разом з цим, судова колегія не знайшла підстав для задоволення клопотань скаржника про витребування доказів та про призначення інженерно-технічної (комп'ютерно-технічної) експертизи, оскільки апелянтом не наведено жодних обґрунтувань щодо обставин, які може підтвердити такі докази або висновок експертизи, або аргументи, які вони можуть спростувати.
Також, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення клопотання апелянта про допит свідків, так як за змістом положень ст.ст. 88, 89 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка, а виклик свідка для допиту проводиться у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти, проте викладені у відповідних заявах свідків обставини не суперечать іншим доказам та не викликають у колегії суддів сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
21.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" (замовник) та Приватне акціонерне товариство "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" (підрядник) уклали договір підряду № 2277 (далі - договір № 2277), в п. 1.1 якого погодили, що замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик надати на території замовника послуги з технічного обслуговування, ремонту, реконструкції та модернізації основних засобів замовника.
Відповідно до п. 1.3 договору підряду № 2277 найменування та кількість об'єктів основних засобів виробництва для виконання робіт, види, обсяги, вартість, строки виконання робіт зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору. Проекти специфікацій розробляє та оформлює замовник.
За умовами п. 4.1 договору № 2277 замовник оплачує підряднику вартість виконаних робіт по договору поетапно (щомісячно) протягом 45 календарних днів або протягом іншого строку, узгодженого сторонами та вказаного у специфікації, з моменту (дати) підписання сторонами відповідних актів здачі-приймання виконаних робіт або інших узгоджених по п. 2.5 договору документів на підтвердження виконання робіт, на підставі наданих підрядником рахунків.
Відповідно до специфікації № 1 від 21.02.2018 на виконання робіт з модернізації термічної нагрівальної печі вартістю 14 400 000,00 грн оплата вартості робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника після підписання акту виконаних підрядних робіт з відстрочкою платежу у 60 календарних днів, а оплата вартості матеріалів та обладнання з відстрочкою платежу у 30 календарних днів.
Також позивач надав специфікацію № 2 від 29.03.2019, згідно з якою сторони обумовили виконання позивачем на користь відповідача за графіком капітального ремонту з модернізацією газових печей у цехах відповідача на загальну вартість робіт у 43 920 000,00 грн.
За умовами специфікації № 2 оплата вартості робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів в сумі 8 406 000,00 грн на рахунок підрядника після підписання акту виконаних робіт з відстрочкою платежу 60 календарних днів (п. 8), а оплата вартості обладнання та матеріалів здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів в сумі 35 514 000,00 грн на рахунок підрядника після прийняття обладнання та матеріалів за кількістю, якістю та у передбачених технічними завданнями обсягах з відстрочкою платежу 30 календарних днів (п. 10).
Як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" неналежним чином виконувало свої зобов'язання за договором № 2277, внаслідок чого 02.10.2019, опинившись в тяжких обставинах, позивач звернувся до відповідача з листом про надання для ознайомлення договору факторингу та додатків до нього, пропозицію щодо укладення якого із презентацією умов такого договору відповідач надав позивачу 09.08.2019 та 25.09.2019.
15.10.2019 відповідач (банк або фактор) та позивач (клієнт) уклали договір факторингу з регресом № МБ-Ф-КНА-2846 (далі - договір факторингу), в п. 1.1 якого погодили, що о в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов'язується здійснювати факторингове фінансування клієнта за плату на умовах факторингу з регресом.
Ліміт факторингового фінансування встановлено в розмірі 30 000 000,00 грн зі строком дії до 01.09.2020 (п. 1.2 договору факторингу).
За умовами п.п. п. 1.3, 1.5 договору факторингу право вимоги є відступленим клієнтом (набутим фактором) з моменту належного підписання реєстру, що містить таке право вимоги. Внаслідок відступлення права вимоги фактор замінює клієнта як кредитора боржника, у зв'язку з чим до фактора переходять відповідні права кредитора за контрактом, включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/наданих послуг, суми будь-яких штрафних санкцій (неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за контрактом.
У розумінні договору факторингу: контракт - договір купівлі-продажу/поставки/ надання послуг/виконання робіт тощо, укладений між клієнтом і боржником, на підставі якого після виконання клієнтом своїх зобов'язань щодо поставки майна, (продукції)/ надання послуг/виконання робіт виникають права вимоги клієнта (або банку за фактом відступлення) до боржника; реєстр - документ за формою, визначеною додатком № 2 до цього договору, що є невід'ємною частиною договору за умови його належного підписання банком і клієнтом, в якому зазначається перелік відступлених фактору прав вимоги, що вже виникли та підтверджуються наявними у клієнта документами, сума авансового платежу, що підлягає сплаті клієнту, та інша інформація щодо відступлених фактору прав вимог, розмір процентів за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням під відступлене право вимоги.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору факторингу перелік боржників визначається сторонами у переліку боржників згідно додатку № 1 до цього договору. Умови придбання фактором права вимоги визначаються у реєстрі, що складається за формою згідно додатку № 2 до цього договору.
У п. 2.11 договору факторингу визначено порядок здійснення факторингового фінансування та встановлено, що за умови належного підписання реєстру банк (фактор) перераховує грошові кошти в національній валюті України на поточний рахунок клієнта двома частинами в наступному порядку: первісна сума грошових коштів перераховується на користь клієнта в розмірі авансового платежу, розмір якого визначається в реєстрі, не пізніше банківського дня, наступного за днем підписання банком відповідного реєстру (п. 2.11.1); залишкова сума грошових коштів перераховується на користь клієнта в розмірі, який визначається як різниця між вартістю права вимоги та авансовим платежем, що був перерахований банком на користь клієнта за відповідним правом вимоги згідно з умовами, що містяться в реєстрі, не пізніше банківського дня, наступного за днем отримання банком від боржника повної суми його заборгованості за відступленим фактору відповідним правом вимоги в розмірі вартості права вимоги, за умови відсутності будь-якої заборгованості клієнта за борговими зобов'язаннями перед фактором за цим договором. Сума коштів, що підлягає перерахуванню клієнту згідно з цим підпунктом договору, визначається банком за кожним окремим правом вимоги, яке виникло за відповідним документом/контрактом. У разі наявності будь-якої заборгованості клієнта за борговими зобов'язаннями за цим договором станом на дату отримання банком коштів від боржника за відступленими банку правами вимоги, банк у відповідності до п. 5.7 цього договору утримує з суми коштів, що підлягає перерахуванню клієнту згідно з цим підпунктом договору суму заборгованості клієнта за борговими зобов'язаннями за цим договором і направляє ці кошти в рахунок її погашення; залишок суми коштів перераховується клієнту в строки, передбачені цим підпунктом договору (п. 2.11.2).
Пунктами 3.3, 3.4 договору факторингу передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за виконання зобов'язання (так і будь-яку його частину) боржником в обсязі, визначеному в п. 3.2 цього договору. У разі порушення (невиконання чи неналежного/часткового виконання) боржником зобов'язання (так і будь-якої його частини), боржник і клієнт відповідають перед фактором як солідарні боржники, що означає право фактора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника і клієнта разом, так і від кожного з них окремо.
Згідно з п. 4.1 договору факторингу за здійснення факторингового фінансування за цим договором клієнт зобов'язаний сплачувати банку (факторові) відповідну плату, зокрема, визначені п. 4.2 цього договору проценти за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням.
Проценти за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням нараховуються за ставкою у розмірі 22% річних починаючи з дня перерахування банком авансового платежу на поточний рахунок клієнта до дати зарахування грошових коштів в розмірі не меншому ніж сума авансового платежу на рахунок банку від боржника або від клієнта в порядку поруки чи за зворотним викупом, якщо інший погоджений сторонами розмір процентної ставки не зазначено в реєстрі (підп. 4.2.1 п. 4.2 договору факторингу).
У додатку № 1 від 15.10.2019 до договору факторингу сторони обумовили відступлення банку прав вимоги за укладеним ПрАТ "Кераммаш" з ТОВ "Метінвест-МРМЗ" договором № 2277.
20.05.2020 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору факторингу, якою, серед іншого, продовжили строк його дії до 06.10.2021.
16.10.2019 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору № 2277, якою змінили умови п.п. 8, 10 специфікації № 2 в частині оплати робіт, матеріалів та обладнання та узгодили такі умови, замість первісно визначених: замовник сплачує підряднику вартість виконаних робіт до договору поетапно, з моменту (дати) підписання сторонами відповідних актів здачі-прийняття виконаних підрядних робіт протягом 75 календарних днів на умовах факторингу. Оплата вартості обладнання та матеріалів здійснюється замовником за видатковими накладними, з прийняттям замовником за кількістю, якістю та у обсягах, передбачених технічним завданням, протягом 75 днів на умовах факторингу.
27.11.2019 сторони уклали додаткову угоду № 4 до договору № 2277, якою, змінивши умови п.п. 8, 10 специфікації № 2 щодо оплати, погодили такі умови: замовник сплачує підряднику вартість робіт, по яких вже настав строк оплати, протягом 119 днів з моменту (дати) підписання цієї додаткової угоди. Замовник сплачує підряднику вартість обладнання та матеріалів по видаткових накладних, з прийняттям замовником за кількістю, якістю та у обсягах, передбачених технічним завданням, по яких вже настав строк оплати, протягом 119 календарних днів з моменту (дати) підписання цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою № 4 до договору № 2277 також передбачено, що у подальшому оплата як робіт, так і матеріалів та обладнання, здійснюється протягом 119 календарних днів з моменту (дати) підписання сторонами відповідних актів здачі-прийняття виконаних робіт та видаткових накладних на постачання обладнання.
26.05.2021 сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору факторингу, згідно з якою договір факторингу викладено в новій редакції зі строком дії до 01.08.2022.
29.11.2021 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору факторингу, якою, зокрема, продовжено строк дії факторингового фінансування за Договором факторингу до 01.08.2024.
Зазначені обставини встановлені на підстав доказів, що містяться в цій справі, а також в об'єднаній справі № 908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23) за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс", про визнання недійсними додаткових угод: № 3 від 16.10.2019 та № 4 від 27.11.2019 до договору підряду № 2277, укладених між ПрАТ "Кераммаш" та ТОВ "Метінвест-МРМЗ", у зв'язку з укладанням договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 між ПрАТ "Кераммаш" та АТ "ПУМБ", та за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс", про визнання недійсними додаткових угод: № 1 від 24.05.2021, № 2 від 20.07.2021, № 3 від 25.08.2021, № 4 від 22.10.2021, № 5 від 26.11.2021, № 7 від 03.12.2021, № 8 від 29.12.2021 до договору підряду № 3509 від 10.03.2021 в частині встановлення строку відстрочки платежу, укладених між ПрАТ "Кераммаш" та ТОВ "Метінвест-МРМЗ", у зв'язку з укладанням договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 між ПрАТ "Кераммаш" та АТ "ПУМБ", в межах справи № 908/306/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод".
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі № 908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 в задоволенні зазначених позовів було відмовлено.
Звертаючись до суду першої інстанції з цим позовом, позивач зазначає, що:
- ознайомившись з умовами договору факторингу з регресом, запропонованими відповідачем, позивач усвідомлював, що умови договору вкрай невигідні для нього;
- пропозиція відповідача не була для позивача економічно вигідною, оскільки всупереч рекламним заявам відповідача Договір факторингу містив дещо інші умови договору, наслідки та мета яких стали очевидними у 2022 та у 2023 році;
- обставини свідчать про те, що Договір факторингу був укладений під впливом тяжких для нього обставини і за психологічного тиску службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" та виконувався виключно в інтересах відповідача за сприянням ТОВ "Метінвест-МРМЗ" та ТОВ "Метінвест Холдинг" задля заволодіння грошовими коштами позивача, які він мав отримати як прибуток від своєї діяльності, оскільки умови договору факторингу визначали не сторони цього договору - АТ "ПУМБ" та ПрАТ "Кераммаш", а боржник ТОВ "Метінвест-МРМЗ".
Вказане, на думку позивача свідчить про те, що оспорюваний договір є:
- нікчемним, оскільки вчинений відповідачем з метою незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) позивача, шляхом несправедливо довгого за часом знаходження власних коштів позивача на рахунку покриття, та незаконного нарахування та списання відсотків за кредитом на обслуговування дебіторської заборгованості ТОВ "Метінвест-МРМЗ" і за для покращення фінансового становища ТОВ "Метінвест Холдинг";
- недійсним як такий, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме з метою позбавлення позивача права власності на його майно, оскільки умови такого договору були вкрай невигідними для позивача.
Крім того позивач зазначив, що всі дії відповідача по укладенню та виконанню оспорюваного договору, що є опосередкованим кредитуванням, пов'язаних з відповідачем осіб, а саме третьої особи 1 та її керучої компанії - третьої особи-3, вчинено всупереч забороні, визначеній ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/6568/24 відмовлено у позові повністю.
Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 задоволено частково заяву Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/6568/24. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" на користь Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 400,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
У ст. 228 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Таким чином ст. 228 Цивільного кодексу України визначає два види недійсних правочинів: правочин, який порушує публічний порядок та правочин, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому перший є нікчемним у силу імперативного положення частини 2 цієї статті, а другий є оспорюваний, тобто може бути визнаний судом недійсним.
Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач зазначає про відповідність договору факторингу обом видам, тобто стверджує одночасно про нікчемність та недійсність вказаного договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла висновків, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу. (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
З урахування викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про визнання договору факторингу недійсним на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України з підстав того, що такий договір порушує публічний порядок, не відповідають ефективному захисту прав та інтересів позивача. За наявності підстав для висновку про нікчемність Договору факторингу на підставі вищенаведених норм Цивільного кодексу України, належним способом захисту є звернення до суду з вимогами про застування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Судова колегія зауважує, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16.
Щодо застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що "інтереси держави" є оціночним поняттям.
Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (аналогічна правова позиція викладена у постановах суду касаційної інстанції від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19).
Враховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що "інтереси держави" є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно (побідна правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21).
З огляду на викладене судова колегія вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору факторингу через недодержання вимог щодо відповідності його умов інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки позивач не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.
З огляду на викладене, положення ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, які визначають особливі наслідки недійсності правочину виходячи з умислу у однієї чи в обох сторін правочину, який було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосування яких жодним чином не відновить прав та інтересів позивача, на захист яких подано даний позов.
Щодо іншої підстави для визнання договору факторингу недійсним, а саме через стверджуване позивачем порушення відповідачем визначеної ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" заборони здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами, суд зазначає таке.
Так, ч. 5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (тут і надалі в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) визначено, що банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами.
При цьому як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) (п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України України "Про банки і банківську діяльність").
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є:
1) контролери банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;
5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;
6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Враховуючи, що питання недійсності правочину розглядається на момент його вчинення, визначальним є встановлення обставин наявності чи відсутності пов'язаності Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" станом на момент укладення договору факторингу.
Втім позивач, обмежившись посиланням на те, що Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" є пов'язаними особами оскільки їх кінцевим бенефіціарним власником є одна і та сама фізична особа - ОСОБА_1 , не надав доказів на підтвердження таких обставин станом на момент укладення оспорюваного договору та не довів наявності підстав для визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод" пов'язаною особою з Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" у розумінні ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Крім того, суд відзначає, що договір факторингу виконувався сторонами.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 було уточнено правовий висновок, викладений у постанові у справі № 906/1061/20, з метою урахування актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо визнання недійсним виконаного договору.
Так, у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічні правові висновки сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Отже, у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч.ч 1, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
З урахуванням вищезазначеного, Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/77/21 узагальнив, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Інші підстави для визнання договору факторингу недійсним, зокрема його укладення позивачем під впливом тяжкої обставини, насильства вже були предметом розгляду в справі № 910/19178/23, та враховані судом як преюдиціальні під час розгляду цієї справи. Інший підхід до встановлених у справі № 910/19178/23 обставин мав би наслідком порушення принципу "res judicata", який передбачає повагу до остаточного судового рішення.
Відтак, встановивши те, що позивач обрав не ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Таким чином, врахувавши усі надані сторонами докази, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Усі інші твердження та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом апеляційної інстанції до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову.
Щодо оскаржуваного додаткового рішення, судова колегія зазначає наступне.
Як встановлено вище, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі № 910/6568/24 заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, до стягнення з позивача на користь відповідача присуджено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 400,00 грн, в іншій частині заяви відмовлено.
Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено що:
- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);
- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);
- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).
Частина 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами Господарського процесуального кодексу України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи слідує, що:
- у відзиві на позов відповідач навів передній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести, зазначивши, що вказані витрати складаються з витрат на правничу допомогу адвоката розмір яких орієнтовно становить 40 000,00 грн., а докази понесення таких витрат будуть надані до суду відповідно до вимог, встановлених ст. 129 ГПК України;
- 04.11.2024 від відповідача надійшла заява, в які позивач просив ухвалити додаткове рішення по справі, яким стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 400,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між відповідачем (клієнтом) та адвокатом Міщенком Сергієм Григоровичем (адвокатом) договору про надання правової допомоги від 15.01.2018 (далі - договір), додаткових угод до вказаного договору від 02.02.2019, від 28.12.2020, від 28.12.2021, від 30.12.2022, № 5 від 15.04.2024 та акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024 на суму 50 400,00 грн.
Відповідно до п. 1.1 договору клієнт в порядку, обсягах і на умовах, визначених цим Договором, надає завдання, а адвокат бере на себе зобов'язання відповідно до завдання клієнта надавати йому правові (адвокатські) послуги, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
У п. 2.2 договору сторони погодили, що сплата за послуги, що надаються за даним Договором, здійснюється за наступним погодинним тарифом: 800,00 грн. за 1 годину - в разі якщо послуги надаються виконавцем в робочий час; 1 600,00 грн. за 1 годину - в разі якщо послуги надаються виконавцем в неробочий час.
Під "робочим часом" в даному договорі розуміється проміжок часу з 8 год. 30 хв. по 18 год. 30 хв. кожного робочого дня (понеділок - п'ятниця) (п. 2.3 договору).
Пунктом 2.5 договору встановлено, що об'єм та загальна вартість наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з пп. 2.6.1 п. 2.6 договору, в редакції додаткової угоди № 5 від 15.04.2024, плата за надані послуги здійснюється замовником протягом 360 календарних днів з дня підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024 адвокатом Міщенком Сергієм Григоровичем було надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 50 400,00 грн.
В суді першої інстанції представник позивача зауважив на тому, що надані відповідачем докази підписані від імені АТ "ПУМБ" Старовойтом В.В. за відсутності у нього відповідних повноважень, а відтак такі докази є не достовірними, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наданої відповідачем довіреності № 192 від 22.02.2022 вбачається, що директор Департаменту проблемних активів Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" Старовойт Валерій Вікторович уповноважений представляти інтереси АТ "ПУМБ", для чого йому надано, зокрема право підпису від імені банку угод/договорів/правочинів (інших документів, пов'язаних з укладення, оформленням та виконанням таких угод/договорів/правочинів, у тому числі угод про їх зміну та припинення) на виконання робіт та надання послуг, замовником за якими є банк.
Колегія суддів зазначає про те, що не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну "фактично понесені" витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними".
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Тогджу проти Туреччини", "Начова та інші проти Болгарії", "Карабуля проти Румунії", "Бєлоусов проти України".
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу адвокатом послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Заперечуючи проти покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу, позивач посилається на їх неспівмірність обсягу наданих адвокатом послуг, оскільки адвокат Міщенко С.Г. є працівником відповідача та виконував частину робіт у зв'язку з виконанням трудових обов'язків (зокрема не ознайомлювався з матеріалами кредитної справи); брав участь у розгляді справ № 905/533/23 та 910/19178/23, тому не виконував таку роботу як ознайомлення з матеріалами цих справ, а також не ознайомлювався із судовою практикою. Також позивач вказує на безпідставність включення до переліку послуг, що надавалися в межах цієї справи послуг щодо ознайомлення з матеріалами справи № 908/306/23, а також щодо складення клопотань про зупинення провадження у справі та забезпечення судових витрат.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що договір укладено з адвокатом, який є одночасно службовою особою відповідача, так як матеріали справи не містять доказів того, що станом на час надання адвокатом Міщенком Сергієм Григоровичем послуг у цій справі останній був працівником відповідача.
При цьому, слід окремо зауважити на тому, що адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом, не суперечить чинному законодавству України. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 826/15943/17.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що:
- адвокатом Міщенком С.Г. було надано відповідачу послуги зі складення клопотань про зупинення провадження у справі та про забезпечення судових витрат (п. 7 акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024), у задоволенні яких судом було відмовлено, а відтак підстави для покладення витрат відповідача за ці послуги на позивача відсутні;
- при цьому зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024 слідує, що такі послуги поєднані зі складенням відзиву на позовну заяву, на виконання яких було загалом витрачено 6 годин, однак акт не містить виокремлення часу, що був витрачений адвокатом на підготовку кожного з цих документів, а тому слід виходити з того, що адвокатом було витрачено однакову кількість часу на підготовку кожного з них, тобто по 2 години;
- адвокат Міщенко С.Г. брав участь як представник АТ "ПУМБ" у розгляді справ № 905/533/23 та № 910/19178/23, що вбачається зі змісту судових рішень у цих справах, що оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, надання послуг щодо аналізу цих справ (п.п. 3, 4 акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024) не можна визнати обґрунтованими;
- враховуючи, що інтереси АТ "ПУМБ" у справах № 908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23), № 908/306/23 (908/594/24) представляв не Міщенко С.Г., витрати на аналіз цих справ та формування правової позиції у справі № 910/6568/24 (п.п. 5,6 акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024) є обґрунтованими;
- не можна погодитись з доводами позивача щодо необґрунтованості витрат на попереднє опрацювання документів (кредитної справи, позовної заяви), а також опрацювання законодавчої бази та практики Верховного Суду (п.п. 1, 2 акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024), оскільки надання цих послуг зумовлено контекстом підстав позову, які не були предметом розгляду в інших справах між сторонами та не пов'язані із виконанням звичайної трудової діяльності;
-в іншій частині надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката Міщенка С.Г., є належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, у п. 2.2 Договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється за наступним погодинним тарифом:
- 800,00 грн за 1 годину - в разі якщо послуги надаються виконавцем в робочий час;
- 1600,00 грн за 1 годину - в разі якщо послуги надаються виконавцем в неробочий час.
Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.10.2024 вбачається, що майже усі послуги виконувались адвокатом Міщенком С.Г. у неробочий час, проте матеріали справи не містять доказів отримання адвокатом від клієнта замовлень на надання послуг в неробочий час і відповідачем не доведено необхідності їх виконання саме в неробочий час.
При цьому, якщо надання послуг було терміновим для клієнта, то саме він повинен нести витрати у зв'язку з такою терміновістю.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно прийняв для розрахунку витрат, що підлягають розподілу між сторонами ставку однієї години роботи адвоката в розмірі 800,00 грн. та, відповідно, з огляду на обсяг та зміст наданих адвокатом відповідача послуг, а також те, що в задоволенні позову було відмовлено, дійшов висновку, що обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 22 400,00 грн,
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених місцевим господарським судом.
В свою чергу, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу та викладені третіми особами-1,-2 доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 у справі № 910/6568/24 - без змін.
Матеріали справи № 910/6568/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повна постанова складена 02.06.2025 після виходу головуючого судді Іоннікової І.А. з лікарняного та відпустки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська