Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/108/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 402/95/20 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_1
Категорія 286 (215)
28.05.2025 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
із секретарем ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому дистанційно в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12019120280000245 за апеляційними скаргами представника потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , цивільного відповідача ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 на вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 01.10.2024, яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Васильків Київської області, українця, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого
визнано винним за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_5 20 100 грн. судових витрат за надання правової допомоги. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 20 100 грн. судових витрат за надання правової допомоги. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 20 100 грн. судових витрат за надання правової допомоги. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_5 83 553 грн. матеріальної та 500 000 грн. моральної шкоди. В позові ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди -відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь потерпілого ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 48 916,67 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 75 114 грн. за страховим полісом №АМ/5049752 від 29.12.2018
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_14 ,
представника потерпілих ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
представника цивільного позивача ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_15 ,
захисника - адвоката ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_10
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вирок щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк на 3 роки. Скасувати вирок в частині відмови стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 22145,09 грн., понесеної за листопад-грудень 2019 року на придбання ліків та медичних препаратів для проведення другої операції 08.11.2019 року на голові ОСОБА_5 і подальшого лікування, стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 цю матеріальну шкоду в сумі 22145,09 грн. Скасувати вирок в частині відмови стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 104 325 грн. втраченого заробітку (доходу) потерпілим ОСОБА_5 за період з 02.09.2019 по 02.02.2020 рік, стягнути з ОСОБА_9 зазначену суму. Скасувати вирок в частині відмови стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 16 885,98 грн. витрат на таблетки депакін хроно 500 мг №30 та вальпроат 500 мг №100 за період з 24.12.2020 до 18.06.2024 та стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 цю матеріальну шкоду в сумі 16 885,98 грн. Скасувати вирок в частині відмови стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 моральної шкоди у розмірі 250 000 грн., кожному та стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн. та на користь ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн. Скасувати вирок в частині відмови стягнення з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 6 711,15 грн., як моральну шкоду та стягнути з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 3 755,70 грн., як моральну шкоду. Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 11 761,99 грн., понесену за період 2020 - 2021 року на медичне обстеження ОСОБА_5 та придбання ліків. Стягнути з ОСОБА_10 на користь потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції. В іншій частині вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 01.10.2024 залишити без змін.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що призначаючи покарання ОСОБА_10 у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки, суд 1-ї інстанції належним чином не врахував тяжкість вчиненого злочину, внаслідок якого ОСОБА_5 став інвалідом загального захворювання другої групи з діагнозом: «симптоматична епілепсія», відношення ОСОБА_10 до вчиненого, а саме відсутність його щирого каяття, що дає підстави потерпілим наполягали на найсуворішому покаранні. Вважає також, що вирок в частині відмови заявлених вище позовних вимог, є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню в цій частині з одночасним їх задоволенням апеляційним судом, що обґрунтовується наступним. Так, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були визнані потерпілими, як особи з числа родичів потерпілого, який не міг представляти свої інтереси на той час самостійно. Проте, ДТП, яка сталася 02.09.2019, внаслідок якої постраждалий ОСОБА_5 одержав тяжкі тілесні ушкодження та у віці 32 роки став інвалідом 2-ї групи, кардинально змінила життя сім'ї ОСОБА_16 , яка складається з 3-х осіб. На цей час батько, ОСОБА_17 , у віці 59 років знаходиться на фронті з початку війни 2022 року, матір, ОСОБА_18 , у віці 57 років, внутрішньо-переміщена особа з Донецька, не працює, здійснює постійну допомогу в побуті сину ОСОБА_19 , з дня дорожньо-транспортної пригоди. Потерпілим завдані великі душевні страждання, які полягають у щоденних думках та спогадах про жахливий наслідок ДТП, тривозі, фіксованості уваги на цій проблемі, в порушенні сну, нервозності, дратівливості, прояву агресії. Останні змушені були звертатися за психологічною допомогою до спеціаліста, якою всім трьом проведено індивідуальне консультування, психологічну терапію та психологічну корекцію. Крім того, потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 свого статусу в даній справі не позбавлені. Щодо безпідставної відмови у стягненні з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 витрат, понесених потерпілими ОСОБА_16 на лікування потерпілого, хірургічні операції, догляд за ним в період з 03.09.2019 по 01.01.2020 року. Так, суд першої інстанції встановив, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предметів догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість. Під час підготовки даної апеляційної скарги знайшлися документи, які вказують про: звернення ОСОБА_20 до діагностичного центру «Витамед-1» для чергового проведення медичного обстеження «КТ ГМ» 11.02.2020, за що сплачено 1000,00 грн. (копії довідки від 11.02.2020 та фіскального чеку додаються);звернення ОСОБА_5 до Діагностично-консультативного центру КП «МКЛ №1», що підтверджується консультаційним висновком від 11.03.2020 року (копія висновку додається); рецепт від 19.05.2020, виданий лікарем-консультантом невропатологом Діагностично-консультативного центру КП «МКЛ №1» (копія рецепту додається);рецепт (довідку) від 21.07.2020, видану лікарем невропатологом-епілептологом Диспансерного відділення Чернівецької обласної психіатричної лікарні (копія рецепту додається);фіскальні чеки за липень-вересень 2020 року про придбання ліків «депакін», «магнікум», «когнум» на загальну суму 2651,29 грн. (копії фіскальних чеків додаються); фіскальні чеки за вересень-грудень 2020 року про придбання ліків «депакін», «магнікум», «когнум» на загальну суму 3940,85 грн. (копії фіскальних чеків додаються); рецепт від 25.03.2021, виданий лікарем-консультантом невропатологом Діагностично-консультативного центру КП «МКЛ №1» (копія рецепту додається). Отже, судом 1-ї інстанції не враховані витрати за листопад-грудень 2019 року, понесені потерпілими на придбання для ОСОБА_5 ліків та медичних препаратів для проведеної другої операції (08.11.2019) і подальшого лікування, які складають суму 22 145,09 грн., що підтверджується належними доказами та підлягають до стягнення з ОСОБА_9 . Щодо стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 104 325 грн., втраченого заробітку за період з 02.09.2019 року по 02.02.2020 рік. Суд першої інстанції відмовляючи в цій частині в задоволенні позову зазначив, що позивачем при розрахунку втрати працездатності визначено 100 %, при цьому жодних належних доказів про втрату працездатності ОСОБА_5 на 100 % суду не надано. Проте, в матеріалах справи є докази, які вказують, що з моменту ДТП (02.09.2019) потерпілий ОСОБА_5 не працював (до кінця 2019 року знаходився на лікарняному) і працювати в подальшому ймовірно не буде, оскільки внаслідок ДТП став інвалідом 2-ї групи загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 722053 від 13.01.2020 року. На момент згаданої ДТП ОСОБА_5 офіційно працював менеджером в Приватному підприємстві «Ікорний дім «Бестер», де йому нарахована заробітна плата в розмірі 4334,40 грн. за липень 2019 року, 4334,40 грн. за серпень 2019 року, що підтверджується листом від 14.12.2019 року № 14/1. Таким чином, середньомісячний заробіток ОСОБА_21 за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я, яке прямо пов'язано з ДТП, яка сталася 02.09.2019 року, становить 4334,40 грн. що складає розмір, більший ніж мінімальна заробітна плата на 2019 рік в сумі 4173 грн. на місяць, що закріплено в Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». За таких обставин, відповідно до норм ЦК України втрачений заробіток (дохід) підлягає до стягнення з винної особи, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: 4173,00 х 5 = 20 865,00 грн. на місяць. Отже, за 5 місяців сума втраченого заробітку (доходу) становить 104 325,00 грн., що підтверджується належними доказами та підлягають до стягнення з ОСОБА_9 . Щодо безпідставної відмови стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 16 885,98 грн., витрат на таблетки депакін хроно 500 мг № 30 та вальпроат 500 мг №100 за період з 24.12.2020 до 18.06.2024. Так, проте, таблетки «депакін хроно 500 мг № 30» та «вальпроат 500 мг №100», разом з іншими ліками «магнікум», когнум», «триттіко», «магнефарм» тощо, що після ДТП потерпілий ОСОБА_5 приймає постійно, особливо після початку епілептичних нападів, мають значну ціну, і купуються потерпілими виключно за призначенням лікарів (докази в справі). Додатковими доказами, якими рекомендовано приймати ці ліки ОСОБА_5 , є рецепт (довідка) від 21.07.2020, виданий лікарем невропатологом-епілептологом Диспансерного відділення Чернівецької обласної психіатричної лікарні,рецепт від 25.03.2021, виданий лікарем-консультантом невропатологом Діагностично-консультативного центру КП «МКЛ №1»,Консультаційний висновок спеціаліста від 04.10.2022 Діагностично-консультативного центру КП «МКЛ №1». Також є призначення цих ліків у виписних епікрізах, зокрема № 5361 від 12.05.2021 (після проведення третьої операції на голові ОСОБА_5 ). Отже, витрати в сумі 16885,98 грн. підтверджуються належними доказами та підлягають до стягнення. Крім того, суд 1-ї інстанції вважав «суму 6711,15 грн. моральної шкоди у розмірі 5% страхової шкоди не доведеною та необгрутованою, оскільки позивач не довів суду суму самої страхової виплати». Проте, потерпілими розмір моральної шкоди (5 % страхової виплати) визначений: 6711,15 грн., виходячи із заявлених позовних вимог у розмірі 134 223,02 грн. (5 х 134223, 02 грн.: 100 = 6711,15 грн.). Судом 1-ї інстанції за страховим полісом № АМ/6049752 від 29.12.2018 року стягнуто Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» страхове відшкодування у розмірі 75114,00 грн., що визнається потерпілими, то розмір моральної шкоди має бути (5% х 75114 грн.: 100% = 3755,70 грн.). Отже, стягнення моральної шкоди з цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь потерпілого ОСОБА_5 в розмірі 3755, 70 грн. (в межах заявленої позовної вимоги) є цілком закономірним та на внутрішнє переконання потерпілих підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі цивільний відповідач ОСОБА_9 просить скасувати вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 01.10.2024 стосовно ОСОБА_10 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає оскаржуваний вирок незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Суд першої інстанції не з'ясував в повному обсязі обставин даної справи, не врахував об'єктивні обставини ДТП, відхилив клопотання представника цивільного відповідача 2, тобто його, ОСОБА_9 , щодо повернення обвинувального акту, надання доручення слідчому про проведення додаткового слідчого експерименту і призначення повторної судової інженерно-технічної експертизи тощо; не надав оцінки та не взяв до уваги додаткові докази надані суду його представником; судом не допитано всіх свідків у даному кримінальному провадженні, а відповідно судом не в повному обсязі проведено судовий розгляд, з порушенням прав сторін, зокрема - принципу рівності учасників удового процесу перед законом. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ним допущено істотні порушення процесуальних вимог кримінального та цивільного судочинства, неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність і призначене судом ОСОБА_10 покарання є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, про підготовче судове засідання призначена на 10.03.2020 суд першої інстанції не повідомив цивільних відповідачів 2 і 3, також, не об'явив перерву задля залучення до участі у підготовчому судовому засіданні цивільних відповідачів 2 і 3, чим, фактично, Ульяновський районний суд Кіровоградської області позбавив цивільних відповідачів 2 і 3 та їх представників, зокрема, ОСОБА_9 , законного права брати участь у підготовчому судовому засіданні у справі. Крім того, суддя ОСОБА_22 , розуміючи протиправність ухвали від 10.03.2020 Ульяновського районного суду Кіровоградської області постановила ухвалу від 06.07.2020 про призначення нового підготовчого провадження у справі. В той же час, 06.07.2020 його представнику відмовлено у задоволені клопотань про повернення справи на стадію розгляду заяви про забезпечення цивільного позову та скасування арешту на автомобіль, який було накладено попередньою незаконною ухвалою суду від 10.03.2020. Акцентує увагу на те, що судом першої інстанції окрім кримінально-процесуальних було грубо порушено і цивільно-процесуальні вимоги. Звертає увагу суду, що сторона обвинувачення не надала суду матеріали кримінального провадження №12019120280000245 у повному обсязі, та умисно вилучила з матеріалів кримінального провадження докази, які пом'якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого ОСОБА_10 та вказують на наявність кримінального правопорушення в діях іншого співучасника ДТП - водія вантажного автомобіля марки ГАЗ «Богдан» ОСОБА_23 .Клопотання представника цивільного відповідача 2 про витребування матеріалів кримінального провадження №12019120280000245 у повному обсязі були проігноровані судом першої інстанції, без постановлення окремої ухвали. Суддею ОСОБА_22 було протиправно відмовлено у клопотанні представника цивільного відповідача 2 про повернення обвинувального акту прокурору для організації додаткового розслідування. Також, судом першої інстанції умисно, двічі відмовлено у клопотанні про надання доручення слідчому відділу Благовіщенського відділення поліції Гайворонського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області щодо повторного проведення слідчого експерименту, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин події ДТП, що відбулось 02.09.2019, близько 01 години 50 хвилин, на 246 км + 100 м автодороги М-05 «Київ-Одеса», на території Благовіщенського району Кіровоградської області, зі сторони м.Одеса в напрямку м.Київ за участю обвинуваченого та представника цивільного відповідача 2 ОСОБА_9 . Та призначення у кримінальному провадженні №12019120280000245 повторної судової інженерно-технічної експертизи за спеціалізацією «дослідження обставин та механізму ДТП», проведення якої доручити Кіровоградському НДЕКЦ МВС України. Одночасно, суд безпідставно відмовив його представнику у допиті свідка по справі ОСОБА_23 , також, судом не було досліджено письмових протоколів допиту даного свідка. Вказує на те, що суддя ОСОБА_22 брала участь під час досудового розслідування цього ж кримінального провадження, а саме, в статусі слідчого судді прийняла постанову від 16.11.2019 про доручення проведення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні №12019120280000245, що внесене до ЄРДР 02.09.2019 по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. А також, постановила ухвалу від 01.07.2020, якою задовольнила заяву його представника про відвід судді ОСОБА_24 Ульяновського районного суду Кіровоградської області. Відповідно, суддя ОСОБА_22 не мала права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні №12019120280000245, при розгляді по суті справи щодо обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_9 є неналежним відповідачем у справі за цивільним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Судом проігноровано, що потерпілі у своєму цивільному позові вказують, що володільцем автобуса «Mersedes-Benz» модель «Sprnter», р.н. НОМЕР_1 », який на момент скоєння ДТП, згідно тимчасового реєстраційного талону серія ХХТ № 012432, виданого ТСЦ МВС України №3246 (Київська область) 23.03.2019 року, на час скоєння ТП, є - Приватне підприємство «Посполіта Сервіс». Цивільним відповідачем 2 автобус дійсно було тимчасово передано даному приватному підприємству для проведення комерційної діяльності щодо перевезення пасажирів, згідно паспорта міжміського автобусного маршруту регулярних перевезень, що працює у звичайному режимі АС «СТАРОСІННА», м.Одеса, - АС «КИЇВ», Київ, рейси №1049/1050. Ліцензію на даний маршрут, згідно витягу Державної служби України з безпеки а транспорті (Укртрансбезпека) з рішення №23 від 15.02.2012 року, видано саме на приватне підприємство «Посполіта Сервіс» для перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним, залізничним, юрським та річковим транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, з дозволом здійснювати «внутрішні перевезення пасажирів автобусами та «міжнародні перевезення пасажирів автобусами». Також, на даний маршрут ПП «Посполіта Сервіс» видано дозвіл серія НМ 2000144, Державною службою України з безпеки на транспорті на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування на рейси №1049/1040, сполученням ОДЕСА-КИЇВ. Тобто, фактичним перевізником на рейсі №1049/1040, сполученням ОДЕСА- КИЇВ є ПП «Посполіта Сервіс», якому цивільний відповідач 2 передав у тимчасове користування (у зв'язку з хворобою і вимушеним лікуванням у цей період) свій автобус «Mersedes-Benz» модель «Sprnter», р.н. НОМЕР_1 . З водієм ОСОБА_10 , обвинуваченим у справі, від імені суб'єкта підприємництва Фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 , було укладено не трудовий, а цивільно-правовий договір на здійснення перевезень в інтересах третьої особи - перевізника ПП «Посполіта Сервіс». Відповідно, між ОСОБА_10 і цивільним відповідачем 2 не існувало жодних трудових правовідносин і ОСОБА_9 , як фізична особа, а не підприємець, - не має відповідати за правопорушення ОСОБА_10 , що проігноровано судом. Вважає, що судово-медична експертиза щодо потерпілого ОСОБА_5 проведена з істотними порушеннями, а її висновок від 21.11.2019 №44 не може вважатися належним та допустимим доказом у цій кримінальній справі, що проігноровано судом та не взято до уваги у оскаржуваному вироку. Так, ця експертиза проводилася тільки на підставі медичної документації, тобто без безпосереднього освідування потерпілого ОСОБА_5 , а у заголовку висновку немає позначки про те, що він складений в рамках експертизи за матеріалами справи. Всупереч вимогам п.5 ч.1 ст.102 КПК України вступна частина висновку не містить опису матеріалів, отриманих та використаних експертом. З матеріалів справи вбачається, що постанова про призначення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні №12019120280000245 була винесена 16.11.2019 слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ НП в Кіровоградській області ОСОБА_25 . Однак у вступній частині висновку експерта від 21.11.2019 №44 підставою проведення експертизи зазначена не постанова слідчого ОСОБА_25 від 16.11.2019, а зовсім інший процесуальний документ - постанова старшого слідчого СВ Благовіщенського ВП Гайворонського відділу поліції в Кіровоградській області ОСОБА_26 від 18.11.2019. Не зазначено освіту експерта та реквізити свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення судово-медичної експертизи. Вважає недоліком проведеної судово-медичної експертизи повну відсутність обґрунтування висновків. Експерт лише висловив припущення щодо причинно-наслідкового зв'язку, але чітко не встановив наявність чи відсутність такого зв'язку. Зазначає, що орган досудового розслідування мав направити цю експертизу до державної спеціалізованої установи, наприклад - до ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», а не до міжрайонного відділення Кіровоградського обласного бюро СМЕ, оскільки вказане бюро СМЕ, окрім того, що не є державною установою і не фінансується з державного бюджету, не належить до сфери управління та контролю МОЗ України. Крім того, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що розлад здоров'я, який став причиною госпіталізації ОСОБА_5 в МКЛ №11 м.Одеси з по 20.11.2019, а також встановлена йому 13.01.2020 інвалідність другої групи пов'язані з неправомірними діями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Так, первинна медична документація (повна медична карта стаціонарного хворого №14609 з МКЛ №11 м.Одеси та медекспертна справа зі спеціалізованої травматологічної МСЕК Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи) слідчим або судом не витребовувалася, сторонами кримінального процесу не досліджувалася. Обставини госпіталізації з 31.10.2019 по 20.11.2019 та освідування у МСЕК 13.01.2020 не були предметом дослідження судово-медичної експертизи. При складанні висновку експерта від 21.11.2019 №44 ці події не згадувались і не досліджувались, висновки щодо причинно-наслідкових зв'язків експертом не робилися. В епікризі №14609 не вказано, що при виписці зі стаціонару надавалися рекомендації представити пацієнта на лікарсько-консультативну комісію з метою його подальшого направлення на МСЕК для встановлення інвалідності. У позовній заяві стверджується, що ОСОБА_5 в момент ДТП отримав тілесні ушкодження, які згідно з чинним Класифікатором розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженим наказом МОЗ України від 04.07.2007 №370 належить до тяжких, що не відображено у оскаржуваному вироку суду.Вважає, що суд справедливо визнав підтвердженими витрати на первинне лікування та транспортування у сумі 43 770 грн. та подальше хірургічне втручання у сумі 39 782,2 грн. В той же час, звертає увагу суду, що у вироку зазначено кошти, які у добровільному порядку витратив його представник на лікування потерпілого ОСОБА_5 ,але їх не було враховано при ухваленні кінцевого рішення суду. Також, вважає необґрунтованими і невмотивованими рішення про стягнення з нього моральної шкоди. Постановляючи оскаржуваний вирок, суд мав дослідити і роз'яснити своє рішення, навівши переконливі аргументи щодо всіх доводів і підстав як обвинувального акта і цивільного позову, так і пояснення і доказів сторони захисту та цивільних відповідачів, що не було зроблено.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 просить вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 змінити, звільнивши обвинуваченого від відбування реального покарання у виді 4 років позбавлення волі, визначивши на підставі ст.75 КК України іспитовий строк без позбавлення права керувати транспортними засобами. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом при призначенні покарання не достатньо враховано наявність декількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: обвинувачений активно сприяв розкриттю злочину, що стверджується тим, що він об'єктивно та правдиво дав свої свідчення на досудовому та судовому слідстві, в судовому засіданні обвинувачений визнав вину, безпосередньо на місці ДТП надавав пасажирам допомогу. В скоєному щиро розкаявся, про що свідчать ті обставини, що він відшкодував всім потерпілим судові витрати в сумі по 20 100 грн. кожному. Крім того, одразу після ДТП 02.09.2019 року ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 на автомобілі привезли батьків потерпілого ОСОБА_21 з м.Київ в Благовіщенську лікарню та надали частину коштів на лікування ОСОБА_21 , в тому числі ОСОБА_10 перерахував на картку потерпілого ОСОБА_6 5 000 грн. За місцем проживання та за місцем колишньої роботи характеризується виключно з позитивної сторони. Обтяжуючих обставин не встановлено. Просить також визнати пом'якшуючими обставинами те, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на утриманні має 2-х неповнолітніх дітей, в даний час працює. В досудовій доповіді наданій до Ульяновського районного суду, зроблено висновок за можливе виправлення ОСОБА_10 без обмеження або позбавлення волі на певний строк. З урахуванням викладеного, з урахуванням особи винного та тяжкості скоєно, з урахуванням пом'якшуючих обставин, що пом'якшують покарання, вважає за можливе звільнити ОСОБА_10 від реального відбуття покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком. Крім того, враховуючи, що на утриманні ОСОБА_10 знаходяться неповнолітні діти і він єдиний годувальник в сім'ї, має лише одну професію - водій транспортних засобів, а тому просить також не призначати йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вироком суду ОСОБА_10 визнано винним за те, що він 02.09.2019 близько 01 години 50 хвилин, здійснюючи регулярні перевезення пасажирів сполученням «Одеса - Київ», керував автомобілем «Мерседес 313», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Рухаючись на 246 км + 100 м автодороги М-05 «Київ - Одеса», на території Благовіщенського району Кіровоградської області, зі сторони м.Одеса в напрямку м. Київ та, проявивши особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, проігнорувавши вимоги встановленого тимчасового дорожнього знаку 3.29 (забороняється рух із швидкістю, що перевищує 50 км/год.) та не вибравши безпечну швидкість руху, перевищив її, тим самим втратив змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, та у порушення вимог п.п. 12.3, 11.2 ПДР України, рухаючись по лівій смузі руху, ближче до лівого краю проїзної частини, належно не прослідкував за дорожньою обстановкою, в результаті чого, вчасно не побачив малогабаритний вантажний автомобіль «Богдан DF- 25» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_23 , який стояв з увімкненими світловими приладами та виставленим позаду транспортного засобу знаком аварійної зупинки, та розташувався задньою частиною автомобіля на крайній лівій смузі руху, а передньою частиною в місці розвороту, в напрямку зустрічної смуги руху, в результаті чого ОСОБА_10 , допустив зіткнення з задньою частиною зазначеного стоячого вантажного автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Мерседес 313» - ОСОБА_5 , згідно висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді: важкої відкритої проникаючої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, субарахноідального крововиливу, вдавленого перелому лобної кістки зліва. Перелому лівої скулової дуги. Скалкового перелому решітчастого лабіринту. Закритого перелому міжбугоркового виступу і зовнішнього мищелку лівої великогомілкової кістки, підголовчатого перелому лівої малогомілкової кістки, які утворились від дії тупих, твердих предметів, які згідно відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення.
Заслухавши доповідача, в дебатах представника потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив апеляційні скарги цивільного відповідача ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_11 залишити без задоволення, представника цивільного відповідача ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_15 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_11 залишити без задоволення, обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та цивільного відповідача ОСОБА_9 залишити без задоволення, думку прокурора про залишення апеляційних скарг без задоволення, а вирок суду без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з досліджених апеляційних скарг захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_11 вирок оскаржується тільки в частині призначеного обвинуваченому покарання, яке вони вважають надто суворим.
Представником потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_8 вирок оскаржується в частині призначеного покарання та розміру стягнутих грошових коштів в рахунок відшкодування завданої шкоди.
Цивільним відповідачем ОСОБА_9 вирок оскаржується в частині допустимості доказів кримінального провадження, вини, кваліфікації, призначеного покарання та вирішення цивільного позову.
В той же час, щодо доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_9 апеляційний суд зазначає наступне.
Так, згідно ст.393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати, у тому числі, цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову.
Відповідно до ч.3 ст.62 КПК України цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.
В своїй апеляційній скарзі цивільний відповідач ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв'язку з невідповідністю фактичних обставин кримінального провадження та істотного порушення норм кримінального процесуального права.
Таким чином, цивільний відповідач фактично оскаржує визнання доведеної винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, надаючи оцінку доказам у кримінальному провадженні.
Разом з тим, доказування обвинувачення чи його спростування не є правом цивільного відповідача, та його представника відповідно до положень п.9 ч.1 ст.393 КПК України.
З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 та кваліфікації дій останньогоіншими апелянтами не оспорюється, тому колегія суддів їх не перевіряєта, керуючись ст.404 КПК України, не наводить у вироку доводи на підтвердження таких висновків.
Отже, висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку, а тому його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Щодо тверджень цивільного відповідача ОСОБА_9 в апеляційній скарзі про необґрунтованість заявлення цивільного позову до ОСОБА_9 , оскільки відсутні докази трудових відносин між останнім та обвинуваченим ОСОБА_10 , та він є неналежним відповідачем, то вказані аргументи є не обґрунтованими.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_5 просив стягнути з ОСОБА_9 на його користь матеріальну шкоду в сумі 295 217 грн. З них 134 223,02 грн., як витрати, понесені потерпілими ОСОБА_16 на перевезення постраждалого ОСОБА_5 з м. Благовіщенське до м.Одеса, його лікування, хірургічні операції, посилене харчування та догляд за ОСОБА_27 в період з 03.09.2019 року - по 01.01.2020; 104 325 грн. втраченого заробітку (доходу) потерпілим ОСОБА_28 за період з 02.09.2019 по 02.02.2020; 39 782,20 грн. витрат за вшивання 30.04.2021 в голову ОСОБА_5 індивідуальної титанової пластини; 16 885,98 грн. витрат на таблетки депакін хроно 500 мг №30 та вальпроат 500 мг № 100, за період з 24.12.2020 до 18.06.2024. Просив також стягнути з ОСОБА_9 500 000,00 грн. моральної шкоди.
Окрім цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які були визнані по справі потерпілими, також заявили цивільний позов та просили стягнути з ОСОБА_9 на їх користь моральну шкоду в сумі по 250 000 грн. кожному.
Згідно з вироком, цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 83 553 грн. матеріальної та 500 000 грн. моральної шкоди. В позові ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди - відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 48 916,67 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 75 114 грн. за страховим полісом №АМ/5049752 від 29.12.2018 року. В іншій частині вимог до Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» відмовлено.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на фізичну або юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду),так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, з правовим висновком, викладеним у постановах №426/16825/16-ц від 5 грудня 2018 року та №760/28302/18-ц від 25 листопада 2020 року.
Судом першої інстанції встановлено факт перебування ОСОБА_10 у трудових відносинах із ОСОБА_9 , що підтверджується цивільно-правовою угодою по перевозці пасажирів, яка існувала на той час між ОСОБА_10 та ФОП ОСОБА_29 . Дану обставину визнав і ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ДТП сталося під час виконання ОСОБА_10 його обов'язків водія по перевезенню пасажирів на маршруті, тож цивільна відповідальність у даному випадку покладається на ОСОБА_9 .
Крім того, судом встановлено, що власником автомобіля «Мерседес 313», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_10 та за участю якого відбулось ДТП, в якому постраждав ОСОБА_5 , є ОСОБА_9 .
При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав не підтвердженою ту обставину, що даний транспортний засіб був переданий у тимчасове користування ПП "Посполита Сервіс", так як сам цивільний відповідач, обвинувачений та свідок ОСОБА_9 пояснили, що саме вони здійснюють підприємницьку діяльність по перевезенню пасажирів, і саме ОСОБА_9 , що діяв на підставі доручення, наймав на роботу ОСОБА_10 , передав йому ключі, документи та сам транспортний засіб. Інших доказів про володіння ПП "Посполита Сервіс" на законних підставах даним транспортним засобом, не було надано апелянтом.
Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги цивільного відповідача про відсутність доказів щодо наявності трудових відносин між обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Крім того, цивільний позивач ОСОБА_9 не погоджується щодо відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди.
В той же час, як слідує з вироку, суд першої інстанції визначаючи розмір моральної шкоди для стягнення з цивільного відповідача на користь потерпілого ОСОБА_5 врахував характер і глибину страждань останнього через перенесений фізичний біль, ушкодження здоров'я, тривалість стаціонарного лікування, встановлення ІІ групи інвалідності, погіршення здібностей потерпілого та втрати ним нормальних і звичних життєвих зв'язків через неможливість реалізації себе у професії та активної участі у громадському житті, у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями.
З урахуванням викладеного, доводи цивільного відповідача щодо необґрунтованості моральної шкоди, яка підлягала відшкодуванню на користь потерпілого - є суб'єктивними та необґрунтованими, спростовуються фактичними обставинами кримінального провадження.
Крім того, згідно з матеріалами кримінального провадження до цивільного позову потерпілими на підтвердження розміру заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної та моральної шкоди наданий ряд доказів, які були досліджені під час судового розгляду та не спростовують законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, зокрема і щодо вирішення позовних вимог.
Суд правильно встановив, що сума доведених належними доказами, понесених ОСОБА_5 витрат щодо первинного лікування, транспортування складала 43 770 грн. та 39 782,2 грн. витрати на хірургічне втручання 30.04.2021 року пов'язані з ушиванням титанової пластини.
Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо розгляду цивільного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка випливає з дорожньо-транспортної пригоди, про що зазначено в постановах Верховного суду від 19.06.2019 ( справа № 630/163-16к), від 07.12.2022 (справа № 756/16899/17).
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про невідповідність призначеного ОСОБА_10 судом першої інстанції покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
При цьому покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю кримінального правопорушення, обставинами скоєного, особою винного.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Як уже раніше неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 12 липня 2018 (справа № 745/398/16-к), від 27 березня 2019 року (№750/6149/17), від 20 листопада 2019 року (№ 628/1614/17), від 27 лютого 2020 року (№610/84/19), від 19 серпня 2021 року (№ 759/8998/21), та інші) дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Як встановлено колегією суддів, при призначенні ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину; характер та обставини його вчинення - вчинений з необережності; його підвищену суспільну небезпечність; дані про особу обвинуваченого, який має зареєстроване місце проживання, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на утриманні має двох неповнолітніх дітей на обліках у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не значиться.
Зазначені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання стали підставою для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_10 у виді 4 років позбавлянню волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
При цьому, Європейський суд з прав людини, у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі "Бакланов проти росії" від 09.06.2005 та "Фрізен проти росії" від 24.03.2005, суд зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним", а у справі "Ізмайлов проти росії" від 16.10.2008 суд встановив, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, як наполягають потерпілі в апеляційній скарзі, буде очевидно несправедливим через його надмірну суворість та буде надмірним тягарем для особи.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що думка потерпілого (його представника) хоч і враховується при призначенні покарання, однак така не є визначальною. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №742/584/18.
При цьому апеляційний суд не бере до уваги твердження сторони захисту стосовно того, яку міру покарання у суді першої інстанції просив призначити ОСОБА_10 прокурор, оскільки визначення виду і розміру покарання належить до дискреційних повноважень суду, і в той же час апеляційну скаргу прокурор не подавав.
Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_10 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, тому доводи представника потерпілих з приводу наявності підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання з огляду на те, що наразі призначене останньому покарання є занадто м'яким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами представника потерпілих про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, пов'язаної з ДТП, в повному обсязі, то колегія суддів вважає зазначити наступне.
Колегія суддів переглядає вирок суду в частині позовних вимог потерпілих про відшкодування майнової шкоди, завданої в наслідок вчинення злочину, виходячи з положень ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Ст.64 КПК України передбачено, що характер і розмір шкоди, завданої злочином, підлягають доказуванню.
Згідно з приписами ч. 5, ч. 7 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_5 просив стягнути з ОСОБА_9 на його користь матеріальну шкоду в сумі 295 217 грн. З них 134 223,02 грн., як витрати, понесені потерпілими ОСОБА_16 на перевезення постраждалого ОСОБА_5 з м. Благовіщенське до м.Одеса, його лікування, хірургічні операції, посилене харчування та догляд за ОСОБА_27 в період з 03.09.2019 року - по 01.01.2020; 104 325 грн. втраченого заробітку (доходу) потерпілим ОСОБА_28 за період з 02.09.2019 по 02.02.2020; 39 782,20 грн. витрат за вшивання 30.04.2021 в голову ОСОБА_5 індивідуальної титанової пластини; 16 885,98 грн. витрат на таблетки депакін хроно 500 мг №30 та вальпроат 500 мг № 100, за період з 24.12.2020 до 18.06.2024. Просив стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_5 500 000,00 грн. моральної шкоди. Окрім цього, ОСОБА_5 просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» страхове відшкодування в сумі 130742 грн., з них 48 916,67 грн., за договором № 123532 від 29.12.2018 добровільного страхування; 75 114 грн., за страховим полісом №АМ/5049752 від 29.12.2018; 6711,15 грн., як моральну шкоду, заподіяну потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_5 .
Згідно з вироком, цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 83 553 грн. матеріальної та 500 000 грн. моральної шкоди. В позові ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди - відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 48 916,67 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 75 114 грн. за страховим полісом №АМ/5049752 від 29.12.2018. В іншій частині вимог до Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» відмовлено.
На переконання колегії суддів, вирішуючи цивільний позов у цьому кримінальному провадженні, зокрема позов до Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що в момент згаданої ДТП автобус «Мерседес» був забезпечений, згідно з договором № 123532 від 29.12.2018 добровільного страхування на підставі якого цивільним відповідачем 3 Приватним акціонерним товариством «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за страховою подією, що сталася 02.09.2019, заведено страхову справу. Строк дії цього договору: 30.12.2018 - 29.12.2019.
Пунктом 2 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 року № 956, зі змінами, передбачено, що: «Застрахованими вважаються: пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки». Відповідно до пункту 6 цього Положення «Розмір страхової суми для кожного застрахованого становить 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». А це 6000 х 17 грн. = 102000,00 грн. Згідно з пунктом 7 б) Положення Страховими випадкам є «одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності».
Як зазначено вище, ОСОБА_5 є інвалідом 2-ї групи загального захворювання згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 13.01.2020.
Пунктом 8 б) цього Положення визначено, що: «Страховики виплачують страхові суми: «у разі одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності: II групи - 75 відсотків страхової суми».За згаданим договором № 123532 страхова сума на одне посадочне місце становить розмір 100 000,00 грн.
Отже, страховик зобов'язаний сплатити ОСОБА_5 75 000,00 грн., згідно з ст.ст. 990,1194 ЦК України та згаданим Положенням.
31.10.2019 по цій страховій справі, на вимогу страховика, що підтверджується листом від 18.09.2019 № 7315, потерпілим ОСОБА_5 подано заяву про прискорення здійснення страхової виплати, як пасажиру автобуса «Мерседес» за маршрутом «Київ - Одеса - Київ».
04.11.2019 на банківську картку ОСОБА_5 від згаданої вище страхової компанії надійшли страхові виплати у розмірі 2600,00 грн., що підтверджується випискою від 14.01.2020 з Приватбанку по картці.
На момент подання цивільного позову до суду страховик за договором № 123532 від 29.12.2018 - відповідач 3 Приватне акціонерне товариство «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» повинно було сплатити ОСОБА_5 ще 72 400 грн.
Під час судового розгляду даної справи в суді першої інстанції страховою компанією було сплачено на користь ОСОБА_5 ще 13 050,00 грн. та 10 433,33 грн., що підтверджується випискою по Приватбанку.
Таким чином було виплачено потерпілому, інваліду 2-ї групи ОСОБА_5 всього 26 083,33 грн.
Страхова компанія за власним переконанням не доплатила ОСОБА_5 48 916,67 гри., які підлягають стягненню в судовому порядку.
Крім цього, в момент ДТП 02.09.2019 автобус «Мерседес»» був також забезпечений за страховим полісом № АМ/5049752 від 29.12.2018, виданим цією ж страховою компанією - Приватним акціонерним товариством «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» власнику цього автобуса - ОСОБА_9 .
Відповідно до цього страхового полісу визначено страхову суму (ліміт відповідальності) на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, - в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. Розмір франшизи складає 2000 (дві тисячі) грн. Період страхування визначений: з 30.12.2018 по 29.12.2019. На підставі цього страхового поліса Приватним акціонерним товариством «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», також за страховою подією, що сталася 02.09.2019, заведено окрему страхову справу.
Згідно з пунктом 26.1. ст. 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «Шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України».
Відповідно до пункту 26.2. ст. 26 Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку. Пунктом 26.3 цієї статті визначено: «Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір шкоди, пов 'язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим, або цей розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 26.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування в розмірі, визначеному у пункті 26.2 цієї статті».
Отже, розмір страхового відшкодування для інваліда 2 групи загального захворювання ОСОБА_5 складає суму 75 114,00 грн.
31.10.2019 по цій страховій справі ОСОБА_5 подано аналогічну заяву про здійснення страхового відшкодування, що відповідає вимогам ст. 35 згаданого Закону, зокрема, пункту 35.1. яким визначено, що: «Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ)». На цю заяву ОСОБА_21 страховиком жодної копійки страхового відшкодування ОСОБА_5 ще не сплачено. Отже, за страховим полісом підлягає до стягненню з Приватного акціонерного товариства «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» 75 114,00 грн. Згідно з пунктом 12.2 ст. 12 Закону франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, не застосовується.
Відмовляючи у задоволенні цивільного позову в частині втраченого заробітку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення ступеня втрати професійної працездатності особи має значення для визначення розміру втраченого нею заробітку і не може бути визначальним фактом, від якого залежить відновлення порушеного права позивача. Визначальним є заподіяння шкоди в результаті ДТП 2.09.2019 року.
Для визначення ступеня непрацездатності людини у зв'язку із захворюванням, травмами, інвалідністю, каліцтвом, анатомічним дефектом, вагітністю, а також деякими іншими причинами, регламентованих законодавством із державного соціального страхування (догляд за хворим членом, родини, санаторно-курортне лікування, стаціонарне протезування й ін.), проводиться медико-соціальна експертиза.
Однак позивачем при розрахунку втрати працездатності визначено 100 %, при цьому жодних належних доказів про втрату працездатності ОСОБА_5 на 100 % суду не надано. Тож колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позов в цій частині є не доведеним.
Крім того, як було встановлено місцевим судом, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, що при визначенні розміру стягнення на лікування, суд обмежився лише витратами, які безпосередньо були пов'язані з лікуванням потерпілого, а тому будь-які сумніви у законності рішення суду в цій частині відсутні.
В той же час, про лікування такими препаратами як депакін та вальпроат, позивачем не було надано суду першої інстанції документального підтвердження понесених затрат на придбання цих ліків. Окрім того, виписним епікризом від 12.05.2021 року дана рекомендація відмінена. Отже підстав для стягнення витрат в сумі 16885,98 грн. на придбання медикаментів у місцевого суду не було.
Також судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які були визнані по справі потерпілими заявили цивільний позов та просили стягнути з ОСОБА_9 на їх користь моральну шкоду в сумі по 250 000 грн. кожному.
В той же час, як правильно встановив суд першої інстанції, даним злочином безпосередньо заподіяна матеріальна та моральна шкода саме ОСОБА_5 , який представляє свої інтереси як потерпілий самостійно тож має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої йому злочином. Оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були визнані потерпілими, як особи з числа родичів потерпілого, який не міг представляти свої інтереси на той час самостійно, однак пізніше подав відповідну заяву про визнання його потерпілим, а вони не є безпосередніми постраждалими від злочину, то колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано відмовив їм в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої злочином.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника цивільних позивачів щодо стягнення з ОСОБА_9 витрат понесених за листопад-грудень 2019 року на придбання ліків та медичних препаратів на суму 22 145, 09 грн. для проведення другої операції 08.11.2019 року на голові ОСОБА_5 і подальшого лікування, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до змісту кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їхнього встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального й процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Оскільки цивільний позов в цій частині не вирішувався по суті в суді першої інстанції, докази не досліджувалися, то апеляційний суд позбавлений можливості постановити своє рішення по суті заявлених вимог.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що відмова в задоволенні апеляційної скарги в цій частині апеляційним судом, не позбавляє права потерпілих звернутися з такими позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілих в частині стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат на правову допомогу, то вони заслуговують на увагу.
Згідно п.1 ч.1 ст.118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В даній справі на підтвердження надання правничих послуг та понесених потерпілими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 витрат на правничу допомогу суду надано копії договорів про надання професійної правничої допомоги від 19.10.2024 всього на суму 30 000 грн. та квитанції. (т.7 а.п.72-82)
Отже, витрати потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на правову допомогу склали 30 000 грн., що підтверджується зазначеними документами, а тому вони підлягають стягненню з обвинуваченого на підставі ч.1 ст.124 КПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 з приводу суворості призначеного її підзахисному покарання, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При вирішенні питання про визначення виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України», заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання.
Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що при призначенні покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винного, який на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з тим, призначене обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі строком на 4 роки, на переконання апеляційного суду, є явно несправедливим внаслідок своєї суворості.
Так, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_10 раніше не судимий, є особою, що не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра.
Крім того, під час апеляційного перегляду вироку встановлено, що одразу після ДТП 02.09.2019, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 на автомобілі привезли батьків потерпілого ОСОБА_21 з м.Київ в Благовіщенську лікарню та надали частину коштів на лікування ОСОБА_21 , в тому числі ОСОБА_10 перерахував на картку потерпілого ОСОБА_6 5 000 грн.
В скоєному щиро розкаявся, про що свідчать ті обставини, що він відшкодував всім потерпілим судові витрати в сумі по 20 100 грн. кожному, на загальну суму 60 300 грн.
За місцем проживання та за місцем колишньої роботи характеризується виключно з позитивної сторони, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, така поведінка обвинуваченого по відношенню до потерпілих та наслідків його дій безумовно свідчить про усвідомлення ним вчиненого, а тому суд враховує, що хоча кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України і віднесено законодавцем до тяжких, проте вчиняється з необережною формою вини та дає підстави призначити обвинуваченому покарання з випробуванням з покладенням контролю за його поведінкою під час іспитового строку.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що законодавець надав можливість судам першої інстанції доручати представникам уповноваженого органу з питань пробації складати досудову доповідь, яка має на меті забезпечити суд інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також допомагає визначити міру покарання. Для ухвалення справедливого рішення і визначення покарання суд має враховувати дані про обвинувачену особу: в яких умовах вона перебувала, проживала, позитивні чи негативні характеристики, рекомендації органу з питань пробації. Згідно з практикою Верховного Суду, досудова доповідь має рекомендаційний характер, проте вона є дуже важливою для індивідуалізації покарання.
Суд першої інстанції прийняв рішення про складання досудової доповіді стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , отримав її (т. 1, а. пр. 182-184), але ніяким чином не врахував у вироку її висновки, що виправлення ОСОБА_10 можливе без ізоляції від суспільства, за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, які необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. Ймовірність скоєння повторного кримінального правопорушення обвинуваченим є низькою.
Отже, процесуальна поведінка обвинуваченого під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, а саме те, що ОСОБА_10 вину визнав, щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілих у суді першої та апеляційної інстанції, свідчить про критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого ним злочину та про щирість його каяття і бажання залагодити ситуацію, що сталася.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_10 не становить загрози для суспільства, належно виконував свої процесуальні обов'язки, і сама по собі пост кримінальна поведінка обвинуваченого свідчить про те, що останній став на шлях виправлення та вчиняє дії для усунення негативних наслідків скоєного ним кримінального правопорушення, і його виправлення є можливим без ізоляції від суспільства.
Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції, вважає за необхідне застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_10 від відбування покарання із встановленням іспитового строку, вважаючи, що саме таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових злочинів, а вирок суду підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Зазначене покарання апеляційний суд вважає справедливим, таким, що відповідатиме тяжкості вчиненого правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також таким, що не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що з огляду на кілька порушень обвинуваченим ПДР України, які потягли тяжкі наслідки, то необхідно призначити обвинуваченому також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Тож, що ж стосується посилання захисника про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки керування транспортним засобом для нього є єдиним джерелом заробітку, то вони, на переконання колегії суддів, не свідчать про відсутність необхідності призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у вказаному кримінальному провадженні.
Санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ч.1, 2 ст.286, 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів відповідно, що також слідує із роз'яснень згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України.
У даному разі колегія суддів зауважує, що саме через вибіркову безкарність водіїв, які порушують Правила дорожнього руху, смертність та травматизм на дорогах України залишаються невиправдано високими, оскільки відповідально ставляться до додержання вказаних Правил вкрай мала частина водіїв.
Тому, враховуючи порушення елементарних правил дорожнього руху, які допущені обвинуваченим, тобто особою, яка керує джерелом підвищеної небезпеки, колегія суддів переконана, що призначення основного покарання із застосуванням ст.75, 76 КК України без застосування додаткового покарання не буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
З огляду на це, необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_10 додаткового покарання все ж таки превалює над посиланням захисника та обвинуваченого на те, що керування транспортним засобом для останнього є єдиним джерелом заробітку. До того ж, Верховний Суд неодноразово зазначав, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зменшити термін позбавлення права керування транспортними засобом з трьох років до одного року.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає за можливе змінити вирок в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 75, 76 КК України, частково задовольнивши апеляцію захисника.
Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ч.2 ст.376, 404, 405, 407, 409, 414, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 задовольнити частково, апеляційну скаргу цивільного відповідача ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_10 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати засудженим ОСОБА_10 за ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.
Стягнути з ОСОБА_10 на корись потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 10 000 грн. кожному витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошеннята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.