Справа №760/26383/24 2/760/3607/25
08 травня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Майс тренка О.М., за участю секретаря судового засідання Костенка Р.С., представника відповідача Міністерства оборони України Овода А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної та майнової шкоди, отриманої внаслідок каліцтва,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовною заявою до Міністерства оборони України, про стягнення моральної та майнової шкоди, отриманої внаслідок каліцтва, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору військова частина НОМЕР_1 .
В обґрунтування позову зазначив про те, що проходив військову службу у складі особового складу військової частини НОМЕР_1 . Перебуваючи на бойових позиціях 10.07.2023 він отримав травмування під час висадки з бойової машини внаслідок обстрілу з боку ворога. Вказане травмування позивач вважає бойовим.
В подальшому позивач був визнаний таким, що непридатний до військової служби. При цьому позивач під час лікування не отримав винагороду, так як у військовій частині йому вчасно не видали Довідку про обставини травми, яка є підставою для нарахування винагороди.
Крім цього не надання вказаної довідки з боку військової частини призвело до того, що позивач не отримав статус інвалідності у зв'язку із захистом Батьківщини і відповідно не отримав разову допомогу у вищому розмірі.
Так позивачу встановлено третю групу інвалідності пов'язану з проходженням військової служби. При цьому разова виплата становить 211 960 грн. В разі якщо відповідна третя група інвалідності встановлюється у зв'язку із захистом Батьківщини, то позивач має право на разову допомогу у розмірі 757 000 грн. станом на 2024 рік.
Таким чином, на думку позивача діями військової частини йому заподіяно майнову шкоду у розмірі 545 040 грн., що є різницею між вказаними виплатами.
Суд вважає, що провадження у справі в частині вимог позивача про відшкодування майнової шкоди підлягає закриттю, так як в цій частині справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за такого.
Частиною 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту позову вбачається, що позивач проходив військову службу у складі Збройних сил України в період з квітня 2022 року по вересень 2024 року та був звільнений у відставку з військової служби у зв'язку з непридатністю за станом здоров'я.
Заподіяння майнової шкоди позивач обґрунтовує неправомірними діями військової частини, яка не видала йому Довідку про обставини травми, що вплинуло на категорію інвалідності позивача та відповідно розмір належних йому соціальних виплат у зв'язку із встановленою інвалідністю.
Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічноправових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативноправових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв'язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19).
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема, з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Соціальна гарантія, якої, як вважає позивач, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв'язку з проходженням військової служби.
Тому спір військовослужбовця щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов'язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).
Зазначені висновки також узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14.11.2018 у справі № 757/70264/17-ц, від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17.
При цьому необхідно звернути увагу, що позивач вже звернувся до адміністративного суду для вирішення спору із військовою частиною НОМЕР_1 щодо не надання довідки про обставини травмування, про що свідчить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі 560/18047/24.
Отже, вказаний спір в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на те, що військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою публічного права і наділення відповідними управлінськими функціями по відношенню до позивача, тому спір в цій частині є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, провадження у справі в частині вимог про стягнення майнової шкоди підлягає закриттю, а позивач має право звернутися до відповідного адміністративного суду з зазначеними позовними вимогами.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 19, 255 ЦПК України, суд, -
постановив:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , в частині вимог про стягнення майнової шкоди - закрити.
Роз'яснити позивачу, що відповідні вимоги віднесені до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому повного тексту ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали суду.
Суддя О. Майстренко