Справа № 569/7796/25
30 травня 2025 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Костюк О.В., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, РНОКПП _____________,
за ч.1 ст.164 КУпАП,
В протоколі про адміністративне правопорушення №0023395 від 11 квітня 2025 року зазначено, що 11 квітня 2025 року, о 11 год. 46 хв., за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність без державної реєстрації, як суб'єкта господарювання, а саме діяльність з перевезення пасажирів на таксі, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про розгляд справи у його відсутність, чи про відкладення розгляду справи з причин, що унеможливлюють прибуття за викликом до суду не надіслав.
В п. 41 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юніон АліментаріаСандерс С.А.проти Іспанії» виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що учасник справи зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно ст. 268 КУпАП відсутність правопорушника не є перешкодою для розгляду справи.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на підставі наявних доказів.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Статтею 164 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
В свою чергу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає поняття провадження господарської діяльності, відповідно до якого це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною постійною та суттєвою.
Згідно ч.1, 2 ст.3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, при цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.
Згідно ст.42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, істотною ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, є не тільки факт надання послуг за винагороду, а систематичний характер таких дій, їх самостійний та ініціативний характер, що і становить суть господарської діяльності.
На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, у якості доказів долучено протокол про адміністративне правопорушення №0023395 від 11.04.2025 року, пояснення пасажира ОСОБА_2 та фотоматеріали події.
На переконання суду вказані докази не є належними та достатніми доказами вчинення особою адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Суд наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Зокрема вказаний протокол не містить відомостей, які мають значення для вирішення справи, а саме:
- протягом якого часу особа здійснювала відповідну діяльність (у даному випадку це має бути проміжок часу, а не конкретна дата й час, адже господарська діяльність обов'язково має тривалий, а не одноразовий характер);
- всі задокументовані окремі факти такої діяльності, які в своїй сукупності підтверджують самостійний, ініціативний і систематичний характер діяльності, яку здійснює особа, адже ці ознаки є обов'язковими для господарської діяльності;
- чи отримано від такої діяльності прибуток та у якому розмірі, інші обставини, які мають істотне значення.
Оцінюючи вказаний протокол відповідно до ст. 252 КУпАП, суд приходить до переконання, що у фабулі протоколу наведено загальний зміст правопорушення з посиланням на норму Закону, без зазначення конкретних обставин його вчинення, що є недопустимим, так як порушує право особи на захист, та позбавляє суд можливості оцінити такі дії як правопорушення, виходячи із наявності його складу.
Разом з тим, інші докази, а саме пояснення пасажира ОСОБА_2 та фотоматеріали події, не підтверджують винну ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
Виходячи із викладеного, суд вважає, що підстав для оцінки діяльності ОСОБА_1 як систематичної, з метою одержання прибутку, тобто, господарської в розумінні ст.ст. 3,42 ГК України немає, оскільки належних та допустимих доказів цих обставин суду не надано.
Відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальними, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції (справа «Лучанінова проти України»).
У рішеннях «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії», Європейський суд з прав людини зауважив, що формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, у даній справі відсутні належні та допустимі докази, на підставі яких у визначеному законом порядку, поза розумним сумнівом можливо встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, суть якого викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, та винність ОСОБА_1 у його вчиненні. а відтак провадження відносно останнього підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 283, 284 КУпАП, суд
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.164 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.164 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд.
Суддя Рівненського міського суду Костюк О.В.