27 травня 2025 року місто Київ
справа № 756/6458/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/9940/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Диби О.В. від 26 лютого 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року акціонерне товариство комерційного банку "Приватбанк" (далі АТ КБ "Приватбанк" , Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Позов мотивовано тим, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 6 грудня 2010 року в справі № 2-13719/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № К3ТGA15006339 від 4 липня 2007 року в розмірі 1 550 402 грн 45 коп.
У період з 1 травня 2016 року по 31 липня 2017 року за кредитним договором № К3ТGA15006339 від 4 липня 2007 року відбулося погашення заборгованості на загальну суму 469 858 грн 59 коп., а відтак фактична сума боргу становить 1 080 543 грн 86 коп. (1550402,45-469858,59).
Посилаючись на те, що відповідачем у неповному обсязі виконано рішення суду про стягнення заборгованості та борг не погашено, АТ КБ "Приватбанк"на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_1 три проценти річних та інфляційні втрати за час прострочення виконання грошового
зобов'язання за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в сумі 333 614 грн 29 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 6 грудня 2010 року набрало законної сили і на час звернення Банку до суду з позовом не виконано, відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання даного рішення суду. Наведене свідчить про те, що зобов'язання стало натуральним, оскільки не може бути захищене в судовому порядку. В свою чергу кредитор у натуральному зобов'язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ "Приватбанк" - Демарчук Н.О., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправомірно вказав на натуральний характер зобов'язання, оскільки рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 6 грудня 2010 року у справі № 2-13719/10, яке набрало законної сили, вже стягнуто заборгованість з відповідача, тобто вимога вже захищена у судовому порядку.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення, а наявність такого рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.
Звертає увагу, що згідно судової практики Верховного Суду, якщо кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Також наголошує на тому, що заперечень щодо розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат або власного розрахунку зазначених сум відповідач не надав.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Так, позовні вимоги не можуть бути задоволені з тих підстав, що кредитним договором не було передбачено стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат і
виходячи з того, що кредитний договір у 2010 році припинив свою дію, тому на його підставі не може бути здійснено ніякого стягнення.
Також скаржник зазначає, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, зокрема того, що станом на день подання позову заборгованість за невиконання грошового зобов'язання становила 1 080 543,86 грн.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник АТ КБ "Приватбанк" - Кравченко О.М. в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
4 липня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № К3ТGA15006339 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальнику надано кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 143 220 доларів США, строком до 4 липня 2017 року (а.с. 8-13).
У зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за кредитним договором, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 6 грудня 2010 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ"Приватбанк" у рахунок погашення боргу за кредитним договором № К3ТGA15006339 від 4 липня 2007 року - 1 550 402 грн 45 коп. (а.с. 14-15). Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
На виконання вище вказаного рішення суду 22 червня 2011 року судом видано виконавчий лист № 2-13719/10, який було звернуто стягувачем до примусового виконання (виконавче провадження № НОМЕР_3 перебувало у ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві). Постановою головного державного виконавця ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Кузьмишина Е.М. від 27 червня 2013 року виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 17).
В подальшому стягувачем знову звернуто виконавчий лист до примусового виконання. Постановою головного державного виконавця Богунського ВДВС Житомирського МУЮ Сладь Т.П. від 13 січня 2014 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
Постановою державного виконавця Богунського ВДВС міста Житомир ГТУЮ у Житомирській області від 29 квітня 2016 року (ВП № НОМЕР_2) виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 16).
Після повернення виконавчого документа стягувачу, в період з 1 травня 2016 року по 31 липня 2017 року відбулося погашення заборгованості на суму 469 858 грн 59 коп. (а.с.19-20).
Згідно розрахунку, наданого позивачем, три проценти річних та інфляційні втрати нараховані за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року на суму заборгованості в розмірі 1 080 543 грн 86 коп. (1550402,45-469858,59) та становлять 333 614 грн 29 коп.
Відповідач не подав суду свого розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання може бути застосовано до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
У справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалася Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов'язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначені статтею 625 ЦК України.
У даній справі, що переглядається, відсутні підстави вважати, що зобов'язання відповідача є натуральним, оскільки рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 6 грудня 2010 року у справі № 2-13719/10 із ОСОБА_1 стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором від 4 липня 2007 року. Тобто вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором вже захищена у судовому (примусовому) порядку.
З наведеного слідує, що судом першої інстанції безпідставно застосовано правові висновки, викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, свідчить про відсутність у АТ КБ "Приватбанк" права для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат. Відтак, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність майна боржника за рахунок якого можна погасити борг (ВП № НОМЕР_2) виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 не перебуває на примусовому виконанні, це не змінює суті спірних правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення
грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
З наданих АТ КБ "Приватбанк" доказів убачається, що за кредитним договором № К3ТGA15006339 від 4 липня 2007 року, сума неповернутого ОСОБА_1 кредиту становить 1 080 543,86 грн. При цьому, позивачем враховано всі суми, які надходили в рахунок погашення боргу, і відповідачем не надано доказів протилежного (а.с. 19-20).
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що АТ КБ "Приватбанк" подано обґрунтований позов про стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в сумі 333 614 грн 29 коп. Даний розрахунок є правильним та відповідачем не спростований.
Беручи до уваги конструкцію частини 2 статті 625 ЦК України та сталу практику Верховного Суду щодо застосування даної норми закону колегія суддів вважає неспроможними заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що кредитний договір припинив свою дію у 2010 році і його положення не передбачали нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат через прострочення виконання зобов'язань на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, що в силу вимог статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову АТ КБ "Приватбанк".
Судові витрати
Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 11 509 грн 69 коп.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення такого змісту.
Позов акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; код ЄДРПОУ: 14360570) три проценти річних та інфляційні втрати за час прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в сумі 333 614 грн 29 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір в сумі 11 509 грн 69 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: