27 травня 2025 року місто Київ
справа № 357/12107/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/9787/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Бебешко М.М. від 26 лютого 2025 рокуу справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася на те, що на початку червня 2024 року вона передала в борг відповідачу грошові кошти в розмірі 560 000 грн, які останній зобов'язався повернути до 30 червня 2024 року, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_1 розпискою. По даний час грошових коштів відповідач не повернув.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 560 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 560 000 грн та судовий збір в сумі 5 600 гривень.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав взятих на себе зобов'язань, своєчасно не повернув грошові кошти, отримані в борг.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність рішення фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник вказує, що борговий документ не містить повних ідентифікуючих даних позикодавця та позичальника, зокрема, відсутні адреси їх проживання, реєстраційні номери облікових карток платників податків, а також неправильно зазначено прізвище позивача.
Крім того, судом не враховано, що надана позивачем розписка не містить жодних відомостей про дату передачі та отримання грошових коштів, а також не зазначено дату її складання. Зазначені реквізити є істотними умовами, що підтверджують факт отримання коштів у борг, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 361/8807/18.
Скаржник також акцентує увагу на тому, що відсутність у розписці дати її складання та дати фактичної передачі коштів виключає можливість визнання договору позики укладеним з моменту передачі грошей, незалежно від дати оформлення розписки, як це помилково зазначено в судовому рішенні.
Окрім цього, суд першої інстанції не взяв до уваги, що надана в якості доказу розписка не містить вказівки на первинне та нове зобов'язання, а також наявність волі сторін на вчинення новації - тобто припинення попереднього зобов'язання та заміну його новим. Відтак, висновок суду щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 1053 Цивільного кодексу України є передчасним та необґрунтованим.
Зазначає також, що сторони проживали разом і протягом їх спільного проживання (дев'ять місяців) позивач неодноразово передавала відповідачу грошові кошти, що вказує на те, що на початку червня 2024 року ОСОБА_3 не могла передати, а ОСОБА_1 отримати грошові кошти в сумі 560 000 грн.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_3 не подала відзив на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з викладених в ній підстав.
ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що згідно з письмовою розпискою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 560 000 грн та зобов'язується повернути суму в повному обсязі до 31 червня 2024 року.
Факт написання розписки не заперечується відповідачем.
ОСОБА_1 не повернув ОСОБА_3 отримані в борг грошові кошти.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.
За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики не виконав та не повернув ОСОБА_3 отримані в борг грошові кошти в розмірі 560 000 грн.
Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заперечення відповідача про відсутність ідентифікуючих даних сторін договору позики, розцінивши це, як необізнаність сторін з умовами та порядком укладення договору позики. Тому аналогічні посилання в апеляційній скарзі не потребують додаткового правового аналізу з боку суду апеляційної інстанції.
Також суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що написання у розписці прізвища позикодавця " ОСОБА_4 ", а не " ОСОБА_5 " є помилкою в написанні. Варто зазначити і те, що неправильне написання у розписці прізвища позикодавця не спростовує обставин наявності між сторонами позикових правовідносин, оскільки сам факт написання розписки відповідач не заперечує, як і не заперечує факту передання йому грошових коштів, але в різний період часу, а не конкретно у червні 2024 року. Більш того, відповідач не спростовує обставин отримання в борг грошових коштів у позикодавця " ОСОБА_4 ", а лише вказує, що прізвище позивача в розписці зазначено невірно.
Доводи скаржника, що грошові кошти передавалися йому окремими траншами з 2023 року, а в червні 2024 року не позичались та були вказані у розписці, як загальна сума, не спростовують висновку суду про не виконання відповідачем свого обов'язку з повернення боргу, який випливає з розписки. До того ж, такі доводи скаржника є припущеннями, оскільки не підтверджені жодними доказами, тоді як згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стосовно доводів скаржника про те, що надана позивачем розписка не містить відомостей про дату передачі та отримання в борг грошових коштів, як і не зазначена дата розписки, що на думку відповідача свідчить про не передання йому грошей в червні 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання грошових коштів відповідачем в сумі 560 000 грн підтверджується борговим документом - розпискою, оригінал якої наявний у матеріалах справи. Відповідач не заперечує факт того, що дана розписка виконана ним особисто. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі
№ 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц та від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З наведеного слідує, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 5 жовтня 2022 року у справі № 763/9914/20.
У цій справі договір позики відповідач не оспорював, не звертався до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору позики чи визнання його удаваним правочином. Також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 раніше оспорював договір позики та наявне судове рішення про визнання останнього недійсним.
З наведеного слідує, що доводи апеляційної скарги про не передання відповідачу грошових коштів є безпідставними.
У апеляційній скарзі скаржник вказує, що надана позивачем розписка не містить ознак первинного та нового зобов'язання, а також не свідчить про наявність волевиявлення сторін на вчинення новації, тобто припинення попереднього зобов'язання з одночасним виникненням нового. У зв'язку з цим, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково застосував положення статті 1053 ЦК України, яка регулює випадки новації грошового зобов'язання у позикове.
Справді, аналіз змісту розписки не дає підстав вважати, що між сторонами відбулася новація відповідно до приписів статті 1053 ЦК України. Водночас помилковість такого висновку суду не спростовує інших фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, зокрема - невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, оформленим у вигляді розписки. Отже, наявність правових підстав для задоволення позову у цій частині залишається обґрунтованою.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем позовних вимог щодо не виконання відповідачем боргових зобов'язань та правомірно задовольнив позов.
Викладена в апеляційній скарзі суб'єктивна інтерпретація відповідачем обставин справи та змісту правових норм, яка відрізняється від правових висновків суду першої інстанції, не є підставою для визнання цих висновків помилковими.
Доводи апеляційної скарги фактично повторюють аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав належну оцінку та обґрунтовано відхилив.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: