Справа № 761/14143/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3309/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
27 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.307 КК України у кримінальному провадженні №12025100100001251 від 07.04.2025,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року задоволено клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції №4 Шевченківського УП ГУНП у м.Києві ОСОБА_9 , за погодження з прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Києва ОСОБА_10 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосовано до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк дії ухвали про тримання ОСОБА_8 під вартою визначено на 60 діб в межах строку досудового розслідування, з урахуванням часу фактичного затримання особи, до 05 червня 2025 року включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати стосовно ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт або встановити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу з доповненнями до неї, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та негайно звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що клопотання не містить обґрунтування та доказів про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, ні клопотання, ні оскаржувана ухвала слідчого судді не містять обґрунтування, а саме чому не можуть бути застосовані більш м'які запобіжні заходи.
20 травня 2025 року від захисника ОСОБА_6 надійшло до суду клопотання, в якому він просить залишити без розгляду його апеляційну скаргу, оскільки підозрюваний користується захистом за договором про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_7 , натомість його доручення на надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_8 припинило дію.
Згідно ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 403 КПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого, може відмовитись від апеляційної скарги тільки за згодою підозрюваного, обвинуваченого. Якщо ухвала суду першої інстанції не була оскаржена іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.
Положеннями чинного КПК України не передбачений порядок залишення апеляційної скарги за клопотанням без розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дане клопотання розцінює як відмову від апеляційної скарги, в порядку ст. 403 КПК України, та доходить висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року необхідно закрити, у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв'язку) та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчим відділенням відділу поліції №4 Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КПК України, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100100001251 від 07.04.2025.
07 квітня 2025 року ОСОБА_8 , затриманий в порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України.
08 квітня 2025 року винесено постанову про зміну кваліфікації, якою кваліфікацію у кримінальному провадженні №12025100100001251 від 07.04.2025 змінено з ч. 1 ст. 307 КК України на ч. 3 ст. 307 КК України.
08 квітня 2025 року ОСОБА_8 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, тобто до 05 червня 2025 року включно, без визначення застави.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Ионкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки ним сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Сукупність матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для продовження застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти та інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що застосувавши щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчим суддею правильно встановлено, що фактів та інформації, які переконливо свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.307 КК України, в клопотанні та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про його причетність до вчинення кримінально протиправних дій.
Крім цього, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що слідчим у клопотанні достатньо доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім цього, колегія суддів вважає, що перевіряючи доводи клопотання на предмет існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний ОСОБА_8 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, знищити, спотворити будь-яку з речей та документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх існування, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним у інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також з огляду на характер та наслідки кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється.
При цьому, посилання сторони захисту на дані про особу підозрюваного ОСОБА_8 самі по собі не забезпечують впевненості у його належній процесуальній поведінці та не свідчать про відсутність існування ризиків у кримінальному провадженні, передбачених ст. 177 КПК України, та не є достатніми підставами для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Дослідивши доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у справі належних доказів, які б підтверджували, що встановлені слідчим суддею ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на день апеляційного розгляду клопотання втратили свою актуальність.
Крім того, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, у відповідності до вимог ч. 4, 5 ст. 182, ч. 4 ст. 183 КПК України, взявши до уваги дані, які характеризують особу підозрюваного, обставини інкримінованих йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.307 КК України, дійшов обґрунтованого висновку про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення йому застави.
Доводи апелянта в цій частині, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що стаття за якою підозрюється ОСОБА_8 зумовлює право суду не визначати розмір застави при застосуванню запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, такий запобіжний захід здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_8 .
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність на даному етапі кримінального провадження обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.307 КК України.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо відсутності у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, неналежність та недопустимість зібраних у справі доказів, передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту розгляду справи в суді є достатньою для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 407, 418, 422 КПК України,
постановила:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року - закрити, у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4