21 травня 2025 року м. Київ
Справа №753/2463/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/6080/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Осіпенко Л.М. 19 вересня 2024 року у м. Києві, повний текст рішення складено 25 листопада 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Управління справами апарату Верховної Ради України, Державного підприємства «Управління житловими будинками», треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним ордеру на службове житлове приміщення, визнання права власності на житлове приміщення,
У лютому 2023 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, в якому просили визнати недійсним ордер на службове жиле приміщення №4 від 25 листопада 2007 року та визнати за позивачами право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/6 частки квартири кожному.
В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що вони проживають в двокімнатній квартирі, житловою площею 29,1 кв.м. вже понад 16 років, на підставі ордеру на службове приміщення №4, який виданий 25 листопада 2007 року Управлінням справами апарату Верховної Ради України. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до органів приватизації з метою приватизації даної квартири, проте отримувала відмову, оскільки квартира є службовою, а тому не підлягає приватизації. Позивачі вважають, що вказана квартира не має статусу службового житла, оскільки її віднесення до числа службових було здійснено з порушенням встановленого законодавством порядку, всі рішення в Управлінні справами апарату Верховної Ради України приймались незаконно на підставі розпорядження Голови Верховної Ради України, а тому квартира може бути приватизована позивачами, проте формальне зазначення в ордері статусу житла як службового, є перешкодою у реалізації прав позивачів.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Управління справами апарату Верховної Ради України, Державного підприємства «Управління житловими будинками», треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним ордеру на службове житлове приміщення, визнання права власності на житлове приміщення - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням наведених сторонами обґрунтувань та наданих доказів, які містяться в матеріалах справи, а також релевантної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд прийшов до висновку, що позивачі при зверненні до суду обрали неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_1 не погодилася із вказаним судовим рішенням в частині визначення встановлених судом обставин справи, її представником подана апеляційна скарга. Представник вказує на те, що в мотивувальній частині рішення судом зазначено, що квартира є службовою, що підтверджується переліком службових квартир для обслуговуючого персоналу депутатських квартир у будинках по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Проте, даний перелік не є належним та допустимим доказом наявності у спірної квартири статусу службової. Єдиним належним та допустимим доказом на підтвердження віднесення вказаної квартири до числа службових може бути відповідне рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради, однак в матеріалах справи таке рішення відсутнє. Встановлення судом цієї обставини може бути розцінено, як таке що має преюдиційне значення при розгляді іншої справи, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції є таким, що порушує права позивача.
На підставі викладеного, просить змінити мотивувальну частину рішення та стягнути солідарно з відповідачів суму судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Відповідач Управління справами апарату Верховної Ради України, у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів позивача ОСОБА_1 , вважає рішення суду першої інстанції законним обґрунтованим, в тому числі зазначає про правильність встановлених судом обставин справи. На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач ДП «Управління житловими будинками» у відзиві на апеляційну скаргу також заперечує проти доводів позивача ОСОБА_1 , вважає рішення суду першої інстанції законним обґрунтованим, оскільки позивачами не доведені заявлені ними позовні вимоги та обрано неправильний спосіб захисту. На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Деркач О.В. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просила змінити рішення суду першої інстанції шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на наявність у спірного житла статусу службового.
Представник відповідача Управління справами апарату Верховної Ради України - Кисенко Є.Б. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в установленому процесуальним законом порядку. За наведених обставин та керуючись ст. ст. 371, 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.
Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду оскаржується позивачем і лише в частині встановлених судом обставин справи, апеляційний суд здійснює його перегляд лише в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як не оскаржується учасниками справи.
З доводів наведених в апеляційній скарзі позивачем ОСОБА_1 вбачається, що вона погоджується з результатом розгляду справи та висновком суду першої інстанції щодо неправильного обрання способу захисту. Не погоджується даний позивач лише з мотивувальною частиною рішення суду, в якій суд вказав на те, що спірна квартира має статус службової, посилаючись на відсуніть належних доказів на підтвердження вказаної обставини.
З тексту рішення суду вбачається, що судом першої інстанції виділено як окремий підрозділ «Встановлені судом обставини», в якому заначено:
«25.11.2007 року громадянці ОСОБА_1 з родиною із трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , видано ордер на службове приміщення №4, який надає їй та її родині право на зайняття житлового приміщення, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_4 (а.с. 9 том 1).
Ордер на службове приміщення №4 видано на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету управління житловими будинками УС ВР України від 26.06.2006 року, що підтверджується витягом з протоколу засідання профспілкового комітету управління житловими будинками УС ВР України (а.с. 10 том 1).
Вказана квартира є службовою, що підтверджується Переліком службових квартир для обслуговуючого персоналу депутатських квартир у будинках по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (а.с. 28 том 1).
Бажаючи поліпшити свої житлові умови, у 2015 році позивачка ОСОБА_1 звернулась до Управління справами Апарату Верховної Ради України із заявою, в якій просила вивести квартиру АДРЕСА_1 з числа службових, для подальшої приватизації.
Згідно з відповіддю №15/26-556 від 25.03.2015 року, відповідальною особою Управління справами Апарату Верховної Ради України позивачці було повідомлено, що переведення службової квартири в квартиру для постійного проживання проводиться лише за умов, коли відпала потреба в службовій квартирі, а не за бажанням її мешканців. Крім того роз'яснено, що ОСОБА_1 має право поліпшити свої житлові умови відповідно до черги за основним місцем роботи (а.с. 11 том 1).
У 2022 році позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулись до директора ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України із заявою про приватизацію займаного житла (а.с. 30-35 том 1).
Згідно з відповіддю ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України №15-1/27-234 від 16.11.2022 року, у відповідь на заяву повідомлено, що квартири, що відносяться до числа службових, приватизації не підлягають (а.с. 36 том 1).»
Також судом вділено окремими підрозділами «Норми права, які підлягають застосуванню та оцінка суду» та «Висновки суду», в останньому суд вказав:
«З огляду на викладене, з урахуванням наведених сторонами обґрунтувань, та наданих доказів, які містять матеріали справи, а також релевантної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, правозастосовного до спірних правовідносин законодавства України, суд приходить до висновку, що позивачі при зверненні до суду обрали неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.»
Відповідно до вимог ч.ч.1, 4 ст. 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
В порядку визначеному ч.ч.4,5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц вказав на те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.
Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №756/2484/19).
З тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що судом фактично наведений перелік і короткий зміст наявних у матеріалах справи документів, проте з тексту рішення не вбачається, що судом було здійснено дослідження і оцінка доказів, підставою для залишення заявлених позовних вимог судом першої інстанції визначено неправильний спосіб захисту, як самостійну підставу, що носить виключно правовий характер і виключає встановлення обставин справи по суті спору, оскільки у такому випадку позивач не позбавлений права на звернення до суду з іншими вимогами до цього ж відповідача та доведення своїх вимог.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, судом не допущено порушення норм процесуального права, оскільки текст судового рішення відповідає вимогам процесуального закону. Вказане у свою чергу дає підстави апеляційному суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: Т.О. Невідома
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 02 червня 2025 року.