Київський апеляційний суд
12 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Державної установи "Київський слідчий ізолятор" та із застосуванням підсистеми "Електронний суд" матеріали кримінального провадження № 42024110000000182 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Фастова Київської області, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.113 КК України,
за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року,
До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.113 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні диверсії за наступних обставин.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 23 березня 2024 року, ОСОБА_7 у застосунку "Telegram" отримав повідомлення від користувача ОСОБА_8 " з обліковим записом " ОСОБА_9 ", який запропонував за грошову винагороду здійснювати підпали, спрямовані на зруйнування та пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення. На вказану пропозицію ОСОБА_7 , усвідомлюючи збройний напад Російської Федерації на Україну і що користувач є представником держави-агресора, погодився, після чого отримав через застосунок детальну інструкцію стосовно знищення шляхом підпалу релейних шаф.
22 березня 2024 року близько 13 години 30 хвилин ОСОБА_7 з метою ослаблення держави поблизу с. Долина на 52 кілометрі залізнично-дорожньої лінії № 1 на підтвердження здійснення підпалу здійснив відеофіксацію вчиненого підпалу релейної шафи № 10 Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", чим вчинив зруйнування та пошкодження об?єкта, який має важливе народногосподарське та оборонне значення, за що того ж дня на його криптогаманець на платформі "ByBit" було нараховано грошові кошти в сумі 277 USDT, що еквівалентно приблизно 11 329 грн.
Надалі 2 квітня 2024 року близько 13 години ОСОБА_7 поблизу с. Сухоліси на 46 кілометрі пікету № 6 за допомогою монтировки відігнув правий нижній край двері релейної шафи сигнальної установки № 3, облив її розчинником для фарби, пляшку якого заздалегідь придбав цього ж дня в гіпермаркеті "Епіцентр" в м. Біла Церква Київської області, підпалив і на підтвердження вчинення підпалу здійснив відеофіксацію, під час якого показав заздалегідь погоджений з користувачем "ОСОБА_8" жест "Великий палець вниз".
Ухвалою підготовчого судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.04.2025 обвинувальний акт повернуто прокурору у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст.291 КПК України. Цією ж ухвалою за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 30 днів по 15.05.2025 включно без визначення розміру застави.
Зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 вбачається, що він просить вказану ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Одночасно з цим захисник просить визначити ОСОБА_7 розмір застави в межах, установлених у п.3 ч.5 ст.182 КПК України, з урахуванням його обмеженої платоспроможності, відсутності майна та сімейного стану.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на ч.1 ст.183 КПК України, у відповідності з якою тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, приписи ст.ст.177, 178 КПК України, якими визначено мету і підстави застосування запобіжного заходу, обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, і стверджує про необґрунтованість підозри та відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення. Вину обвинувачений не визнає, оскільки не вчиняв вказані раніше дії, а лише вів переписку в застосунку "Telegram" з користувачем " ОСОБА_10 " та отримував кошти на криптогаманець за нібито підпали релейних шаф, які не вчинював. За твердженням захисника, ОСОБА_7 вводив користувача "ОСОБА_8" в оману, надсилаючи йому фото палаючої релейної шафи, скачаного в мережі Інтернет, і жодних доказів, які б підтверджували причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину, окрім суперечливих показань свідка ОСОБА_11 , немає. За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Харченко проти України" суд відповідної юрисдикції має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри і законність мети, яка слугувала підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою. Підстави тримання під вартою мають бути підтверджені доказами, небажання особи зізнатися чи дати потрібні показання не можуть бути підставами для взяття під варту (рішення у справі "Клішин проти України").
Вважає, що жоден з ризиків, передбачених ст.177 КПК України, прокурором не доведений. Оцінюючи можливість існування ризику переховуватись від правосуддя, суд мав врахувати, що він не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого вироку, це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення, у цьому контексті мають враховуватись, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення у справі "Смірнов проти Росії"). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (рішення у справі "Ноймайстер проти Австрії"), і наявність хоча б і обґрунтованої підозри після спливу певного проміжку часу не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого (рішення у справі "Єлоєв проти України").
ОСОБА_7 не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, є учасником бойових дій та брав участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, що, на думку захисника, зводить нанівець ризик того, що він, опинившись на волі, буде вчиняти інші кримінальні правопорушення. Обвинувачений має постійне місце проживання, дружину, яка страждає на онкологічне захворювання, утримує двох малолітніх дітей, а також готовий співпрацювати зі слідством. Ці обставини в їх сукупності підтверджують наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, що може слугувати підставою для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків, звертає увагу, що ключові свідки у кримінальному провадженні вже допитані, слідчі експерименти проведені і досудове розслідування закінчене, у зв'язку з чим такий ризик відсутній. Допитаний слідчим суддею свідок ОСОБА_11 також не повідомляв про тиск з боку обвинуваченого. До того ж, вказаним раніше ризикам можна запобігти шляхом покладання на ОСОБА_7 обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою обрати йому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Вважає, що суд задовольнив клопотання прокурора без урахування практики ЄСПЛ, Верховного Суду і Конституційного Суду України, оскільки ризики, зазначені стороною обвинувачення, безпідставні і ґрунтуються виключно на припущеннях.
Він має міцні соціальні зв'язки, а саме, одружений, має двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання в м. Біла Церква, з 03.05.2022 по 17.05.2023 перебував у лавах Збройних Сил України, виконував покладені на нього бойові завдання на посаді сапера, є учасником бойових дій і звільнився у зв'язку з необхідністю догляду за батьком, який є інвалідом другої групи. Наполягає на тому, що до нього можливо застосувати домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, який дасть змогу відстежувати його місцезнаходження, а з урахуванням того, що кордони закриті або заміновані, ризику ухилення від суду не існує, як і доказів ризику незаконного впливу на свідка, який вже допитаний слідчим суддею.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до вимог цієї норми в сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційних скарг їх не спростовують.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного розгляду з перегляду конкретного судового рішення, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника про відсутність обґрунтованої підозри і доказів на підтвердження вчинення його підзахисним кримінального правопорушення. Не вправі давати таку оцінку доказам і суд першої інстанції, оскільки це виходить за межі його повноважень під час підготовчого судового провадження, і докази на цій стадії не досліджуються.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справі "Бекчиєв проти Молдови").
Суд першої інстанції врахував тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину з огляду на те, що санкцією ч.2 ст.113 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, відсутність даних про особу обвинуваченого.
В суді апеляційної інстанції сторона захисту долучила докази на підтвердження даних про особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій, з 03.05.2022 по 17.05.2023 служив у Збройних Силах України, має двох неповнолітніх дітей та дружину, яка має певне захворювання.
Між тим, ці дані не спростовують правильність висновків про існування ризиків переховуватися від суду, незаконно впливати на свідка у цьому кримінальному провадженні, питання про допит якого в суді першої інстанції може виникнути з великою вірогідністю, вчинити інше кримінальне правопорушення з урахуванням обставин злочину, в якому ОСОБА_7 висунуте обвинувачення. Ймовірність реалізації вказаних ризиків не зменшилася і на даний час, оскільки під час дії воєнного стану подібні злочини набувають великого суспільного резонансу.
Вказані обставини на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що вказані раніше ризики продовжують існувати і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
Відсутні підстави і для визначення ОСОБА_7 розміру застави, як про це просить захисник, що згідно з ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану з урахуванням підстав та обставин, передбачених ст.ст.177, 178 КК України, у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.113 КК України, є правом, а не обов'язком суду.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3