07 травня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7957/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів:Саліхова В. В., Гаращенка Д. Р.
при секретарі Мудрак Р. Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс»,
на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Єросової І. Ю.
від 10 січня 2025 року
у цивільній справі № 759/13533/24 Святошинського районного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Марин-Фінанс»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
В липні 2024 р. ТОВ Фінансова Компанія «Марин-Фінанс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 17.01.2019 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-163108 за умовами якого ОСОБА_1 отримала 80 000 грн. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором складає 104 860,63 грн, в тому числі строкове тіло 9 307,63 грн, прострочене тіло 46 908,99 грн, строкові відсотки 1 634,57 грн, прострочені відсотки 47 009,44 грн.
08.11.2023 року у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов'язанні з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора в зобов'язанні досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов'язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов'язанні. Кредитор належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 08.11.2023, заборгованість за кредитним договором складає 104860,63 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на користь Товариства заборгованість за кредитним договором № CL-163108 у розмірі 104 860 грн 63 коп., а також понесені судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ТОВ Фінансова Компанія «Марин-Фінанс», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати, понесені у суді першої інстанції та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.
Скаржник стверджує, що суд першої інстанції невірно оцінив докази та не врахував важливі обставини справи, порушив процедуру оцінки доказів, зокрема, не взяв до уваги розрахунок заборгованості за договором, який є належним доказом надання кредитних коштів. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 21.08.2024 № 462/7300/20, в якій викладена позиція КЦС ВС щодо справедливості судового розгляду та неприпустимості формального підходу до розгляду справи. Скаржник стверджує, що суд не витребував від позивача необхідних документів для повного та всебічного розгляду справи, зокрема, первинні документи, що підтверджують надання кредиту. У цьому контексті скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц та постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, в яких зазначено, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Також скаржник зазначає, що суд не здійснив власного розрахунку заборгованості та не перевірив правильність розрахунку, наданого позивачем, посилаючись на постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 та постанову Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19. Посилається на постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15 та від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15 щодо обов'язку суду дослідити подані докази та надати правові аргументи у разі незгоди з ними.
Окрім іншого підкреслює, що відповідач не надав доказів недійсності кредитного договору та не спростував презумпцію його правомірності, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010.
Крім того, в апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на подання доказів, оскільки докази, які підтверджують наявність заборгованості, були отримані позивачем лише після винесення оскаржуваного рішення. Скаржник посилається на практику ЄСПЛ щодо забезпечення права на справедливий суд та уникнення надмірного формалізму при розгляді справи
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалась.
В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з її участю в судовому засіданні по іншій судовій справі, однак докази на підтвердження своїх доводів представником надано не було, в зв'язку з чим колегія суддів у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважає за можливе розглянути вказану справу у відсутність учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 17.01.2019 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-163108, умовами якого передбачено надання відповідачу кредиту у розмірі 80 000 грн строком на 60 місяців терміном до 16.01.2024.
Пунктом 1 Кредитного договору передбачено, що Банк зобов'язується надати у власність Позичальникові грошові кошти (кредит) на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а Позичальник зобов'язується використати кредит на цілі, вказані в цьому Кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим Кредитним договором.
Пунктом 2 Кредитного договору передбачено таке: Сума кредиту 80000,00 грн.; Дата видачі кредиту 17.01.2019 (датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворенням строкової заборгованості по позичковому рахунку) з наступним переказом кредитних коштів в сумі та на цілі, що вказані у пункті 2.4 Кредитного договору); Строк (термін) кредитування 60 місяців терміном до 16 січня 2024 року.
У пунктах 2.4-2.7 Кредитного договору зазначено про доручення позичальника Банкові здійснити переказ кредитних коштів на поточні потреби із зазначення реквізитів поточного та транзитного рахунків.
Крім цього, згідно пунктів 2.10, 2.11 Кредитного договору, за видачу кредиту, одноразово - 0 грн, сплачується в день видачі кредиту; за відкриття поточного рахунку та випуск банківської платіжної картки - 200 грн. в день укладення договору про відкриття Позичальнику поточного рахунку (безготівковим переказом з поточного рахунку Клієнта відкритого в Банку). Додатковими умовами (у тому числі необхідність укладання договорів з третіми особами) є: відкриття поточного рахунку - Позичальник зобов'язаний укласти з Банком договір поточного рахунку та оплатити відкриття рахунку; випуск банківської платіжної картки - Позичальник зобов'язаний оплатити випуск, отримати та активувати банківську платіжну картку (надалі - БПК).
Згідно пункту 3.1 Кредитного договору, Кредит видається Позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів за дорученням Позичальника, яке міститься у п. 2.4 Кредитного договору.
Право Позичальника відмовитися від цього кредитного договору протягом 14 календарних днів з для укладання, передбачено пунктом 3.2 Кредитного договору.
Так, відповідно до пунктом 4.1 Кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 47.69 % річних.
Відповідно до пунктом 6.1 Кредитного договору, позивальник зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і строки (терміни), передбачені Кредитним договором та/або додатками до нього.
Позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до Графіку платежів що є додатком № 1 до кредитного договору.
Всього позичальник зобов'язався здійснити 60 щомісячних платежів по 8 088 гривень кожного останнього числа відповідного місяця (пункт 6.2 Договору).
08.11.2023 року між АТ «Кредобанк», як клієнтом, та позивачем, як фактором, було укладено Договір факторингу, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.
З матеріалів справи вбачається, що, 30.01.2024 ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» адресувало відповідачці досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні та пропонувало негайно сплатити заборгованість за кредитним договором №CL-163108 в сумі 104 860 грн 63 коп. Водночас, до матеріалів справи представником позивача не додано доказів отримання такої вимоги відповідачкою.
Відповідно до долученого до позову розрахунку заборгованості за період з 02.11.2020 (17.01.2019) по 08.11.2023 за кредитним договором № CL-163108 від 17.01.2019, станом на 08.11.2023 позичальник ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 104 860 грн 63 коп., з яких: 9 307 грн 63 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту (строкова); 46 908 грн 99 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту (прострочена); 1 634 грн 57 коп. - сума заборгованості за відсотками (строкова); 47 009 грн 44 коп. - сума заборгованості за відсотками (прострочена) (а.с. 40).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не надано доказів на підтвердження виконання АТ «Кредобанк» умов Кредитного договору № CL-163108 від 17.01.2019 щодо здійснення перерахування кредитних коштів відповідачу та їх зарахування, як про те також зазначено у пункті 2.1. Графіку платежів за кредитним договором.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).
У позовній заяві позивач посилається на те, що 17 січня 2019 року відповідач підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» був укладений кредитний договір №CL-163108, відповідно до п.2.2, якого датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворенням строкової заборгованості по позичковому рахунку) з наступним переказом кредитних коштів в сумі та на цілі, що вказані в п.2.4. Кредитного договору).
Відповідно до п.2.4 Позичальник доручає Банкові здійснити переказ кредитних коштів на відповідні цілі та відповідні реквізити.
Слід зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).
На підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №CL-163108 від 17.01.2019, представником позивача надано копії: кредитного договору №CL-163108 від 17.01.2019 з графіком платежів за цим договором; анкети-Заяви №CL-163108 на отримання готівкового кредиту (дата та час друку: 17.01.2019); копія паспорта відповідача; досудова вимога від 30.01.2024; договір факторингу від 08.11.2023 з додатком №1 до нього, а також розрахунок заборгованості станом на 08.11.2023 .
Разом з тим, доказів на підтвердження виконання АТ «Кредобанк» умов кредитного договору № CL-163108 від 17.01.2019 щодо здійснення перерахування кредитних коштів відповідачці та їх зарахування, або їх отримання відповідачем, позивачем не надано.
Утім, колегія суддів вважає, що наданий позивачем при подачі позову розрахунок заборгованості не може бути достатнім та вагомим доказом наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Судова практика у цьому питанні є усталеною (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21).
Отже, банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідачки заборгованості саме в сумі 104 860 грн 63 коп. Будь-яких доказів користування кредитними коштами, до матеріалів справи позивачем надано не було. Відтак, жодних належних доказів (зокрема, виписки по особовому рахунку) тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача за кредитним договором від 08.11.2023 становить 104 860 грн 63 коп., матеріали справи не містять.
Доводи представника позивача про те, що суд не витребував у позивача докази видачі кредитних коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог (частини перша-четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Позивач самостійно визначає обсяг доказів, необхідних для обґрунтування його позовних вимог, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних з ненаданням або недостатністю таких доказів, а принцип змагальності не передбачає обов'язку суду збирати докази замість позивача або вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона, без належних доказів.
Крім цього, позивач, звертаючись до суду, у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що їх підтверджують, але не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не повідомляв про наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою з поважних причин.
Також, позивач просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи, не заявляючи клопотань про витребування додаткових доказів.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, і тому несе ризик наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18.
Колегія суддів вважає необґрунтованим клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів, адже суд першої інстанції діяв у повній відповідності до принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, забезпечивши позивачу всі можливості для реалізації його процесуальних прав. Позивачем, під час розгляду справи судом першої інстанції, клопотання про прийняття нових доказів через неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, та з наданням відповідних доказів, не заявлялись. Невикористання позивачем своїх процесуальних прав є його власним процесуальним ризиком, і суд не повинен нівелювати наслідки такої недбалості шляхом поновлення строку на подання доказів після винесення рішення. Отже в апеляційного суду відсутні підстави для прийняття та дослідження поданих разом з апеляційною скаргою документів на стадії апеляційного провадження.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Підставі для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 19 травня 2025 року.
Судді: Є. П. Євграфова
В. В. Саліхов
Д. Р. Гаращенко