справа № 752/18001/22
головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.
провадження № 22-ц/824/7522/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
26 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Новікова Ігоря Івановича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», Дочірнього підприємства «Державної компанії «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» про поновлення на роботі, -
У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, просив визнати незаконними та скасувати накази ДК «Укроборонпром» № 406-К від 13 жовтня 2022 року та № 432-К від 06 грудня 2022 року «Про припинення повноважень ОСОБА_1 », стягнути з ДК «Укроборонпром» на свою користь середню заробітну плату за період незаконного відсторонення, відшкодувати за рахунок ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» моральну шкоду у розмірі середньої заробітної плати за посадою генерального директора.
Заявлені вимоги мотивував тим, що з 30 березня 2022 року перебуває у трудових відносинах з ДК «Укроборонпром» в якості генерального директора ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» на підставі трудового договору - контракту № 1-К/22 з випробувальним терміном, який закінчився 31 травня 2022 року, зауважень до його роботи власником не висувалось. Розділом 5 контракту передбачені випадки його припинення, в тому числі дострокові з ініціативи Концерну, однією з підстав розірвання контракту є невиконання керівником наказів та розпоряджень Концерну.
31 серпня 2022 року Концерн видав наказ № 250-К, п. 1 якого з 31 серпня 2022 року безстроково відсторонив його від виконання обов'язків керівника підприємства у зв'язку з проведенням службової перевірки, а саме здійснення заходів контролю окремих питань з 01 вересня 2022 року по 26 вересня 2022 року. Відповідно до наказу Концерну № 356 від 31 серпня 2022 року обов'язки генерального директора підприємства поклали на третю особу - ОСОБА_2 .
За даними ЄДРПОУ станом на 19 вересня 2022 року керівником підприємства був ОСОБА_1 , проте виконувати обов'язки керівника під час відсторонення не міг, оскільки зобов'язаний виконувати всі накази та розпорядження Концерну, доступу до свого звичайного робочого місця не мав, іншої роботи на час відсторонення від посади Концерном йому запропоновано не було.
14 жовтня 2022 року наказом № 406-К від 13 жовтня 2022 року по ДК «Укроборонпром» ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України під час перебування у стані непрацездатності за медичними показниками і лікарняним листом. Наказом № 432-К від 06 грудня 2022 року наказ № 406-К від 13 жовтня 2022 року був скасований, а позивач був звільнений повторно за тих самих підстав і знову під час тимчасової непрацездатності.
Таким чином, накази № 406-К та № 432-К є фактично однією і тією ж самою протиправною дією по незаконному звільненню, виконані таким чином, щоб ускладнити їх оскарження.
Вважав, що з огляду на закінченість строку дії контракту, відсторонення від виконання обов'язків керівника підприємства, так само як і звільнення, є застосуванням до нього як до працівника стягнення за дисциплінарне правопорушення, а отже має бути дотриманий алгоритм накладення дисциплінарного стягнення, який передбачає повідомлення працівника про виявлене правопорушення та зажадання від порушника письмових пояснень.
Вважав наказ Концерну № 250-К від 31 серпня 2022 року безпідставним та незаконним, а створення ситуації з виконанням обов'язків генерального директора ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» особою, яка за даними ЄДРПОУ не є керівником підприємства, неприпустимим діянням під час воєнного стану в країні. Відповідно до наказу ДК «Укроборонпром» № 356 від 31 серпня 2022 року та програми-плану заходів контролю до нього під перевірку підпадало невизначене коло питань у зв'язку з застосуванням останнього пункту програми-плану. Знаходячись на амбулаторному лікуванні з 14 жовтня до 10 грудня 2022 року, він не був ознайомлений з результатами перевірки, пояснень щодо зроблених комісією висновків від нього не вимагали і він не надавав, до підприємства або до Концерну для вручення будь-яких документів не викликався, про припинення стану відсторонення від виконання повноважень генерального директора ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» і необхідність стати до роботи його також не повідомляли. 23 листопада 2022 року його представник повідомив, що у ЄДРПОУ дані щодо керівника підприємства змінено.
Вказував, що за приписами частини 2 статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку, тобто тільки за порушення, допущене з 31 березня по 14 серпня 2022 року. Про будь-які невиконання своїх посадових обов'язків в означений термін він необізнаний, а тому відсторонення від виконання повноважень ним особисто сприйнято як крайня несправедливість до оцінки його праці або як накладення на нього санкцій за чужі проступки.
Вказував, що застосуванням до нього заходів дисциплінарного впливу завдало йому моральної шкоди, яка полягає у завданні шкоди його іміджу управлінця і сумлінного працівника, завдало йому моральних страждань і негативно відбилось на стані його здоров'я. Розмір моральної шкоди, заявлений ним до відшкодування, за попередньою оцінкою позивача становить 150 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно з результатами перевірки комісії, яку створили на підставі наказу № 356, підприємство систематично не виконує низку положень концерну. Комісія пропонувала зобов'язати керівника підприємства вжити заходи для неухильного виконання наказів концерну, які стосуються діяльності підприємства щодо своєчасного постачання озброєння та військової техніки за імпортом для потреб Збройних Сил України й інших національних військових формувань, а також забезпечити виконання контрактів. Позивач відмовився від ознайомлення з матеріалами перевірки окремих питань діяльності підприємства, надати письмові пояснення щодо порушення окремих пунктів укладеного з ним контракту та з'явитися до концерну, про що склали Акт від 13 жовтня 2022 року.
Позивача звільнили через невиконання умов контракту щодо забезпечення: належного ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві (абзац 52 пункту 2.6); оптимізації організаційної структури підприємства (абзац 38 пункту 2.6); дотримання норм Статуту підприємства та цього контракту (абзац 54 пункту 2.6); виконання наказів і розпоряджень концерну (абзац 51 пункту 2.6).
Звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України не є дисциплінарним стягненням, а є звільненням за невиконання умов контракту. Тому немає необхідності встановлювати обставини, які передбачені Главою Х КЗпП України (див. постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 170/226/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18, від 9 липня 2021 року у справі № 382/1820/18 та від 18 січня 2023 року у справі № 301/100/22).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Новіков І.І. подав апеляційну скаргу, у який просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що застосування до визначення правового становища позивача, як директора/працівника, та відповідачів як роботодавців/власників і регулювання правовідносин між ними за допомогою законодавства, яке регулює подібні відносини в корпоративному секторі, є неправомірним і підпадає під неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважав незастосування судом до визначення правового становища сторін приписів статті 83 ЦК України, статей 73, 120 ГК України, Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203.
Вважав, що на противагу до частини 3 статті 99 ЦК України, суд першої інстанції мав би застосувати розділ ІІІ Положення, яке не встановлює можливості відсторонення керівника від посади чи від виконання роботи у випадках, не передбачених чинним законодавством, а згідно з пунктом 13 Положення, у контракті дозволяється встановлювати інші конкретно визначені умови, необхідні для виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, серед яких «відсторонення від виконання повноважень на час проведення будь-яких перевірок органом управління майном» відсутня. Натомість, судом саме у зв'язку з помилковим застосуванням статті 99 ЦК України, було допущено розширене тлумачення права ДК «Укроборонпром» про відсторонення генерального директора всупереч статті 43 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Таким чином, право Концерну на відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень з огляду на пункт 2.9 контракту, не є необмеженим, а згідно з статтею 49 КЗпП України могло бути реалізовано тільки у випадках, передбачених законодавством.
В позовних вимогах наказ по Концерну № 250-К від 31 серпня 2022 року не оскаржувався, як такий, що порушує права та законні інтереси позивача вказувався лише в сукупності з наказом по Концерну № 406-К від 13 жовтня 2023 року. Тому неправильна оцінка правомірності наказу № 250-К вплинула на оцінку законності у правомірності оскаржуваного наказу № 406-К.
Вказував, що суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення терміну відсторонення від роботи працівник залежно від наявних підстав може бути допущений до роботи, переведений на іншу роботу або звільнений з роботи, і якщо працівник не виконає у встановлений термін вимоги, що були підставою для його відсторонення, то роботодавець має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності, в тому числі розірвати трудовий договір. Дані висновки суд обґрунтовував приписами статті 43 КЗпП України, статті 99 ЦК України, що є неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки вказані норми не містять підстав для таких правових висновків.
Крім того, строк відсторонення кілька разів збільшувався відповідачами без повідомлення позивача, а факт ознайомлення його з висновком за результатами проведеного заходу контролю окремих питань діяльності підприємства не знаходить підтвердження.
Вважав, що вказані невідповідності свідчать про порушення відповідачами приписів глави Х КЗпП України, на що суд першої інстанції не звернув уваги, що дозволило підмінити звільнення в якості дисциплінарної відповідальності на договірне припинення дії контракту у передбачених ним випадках.
Посилався на порушення судом норм процесуального права, що полягає у виході за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності, оскільки судом жодного разу не процитовано дійсних позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів, проте вказано, що судом розглядався позов про відновлення на роботі. Словосполучення «про відновлення на роботі» сформовано автоматично алгоритмом роботи платформи Електронного суду, але такі вимоги позивачем не висувались насамперед з практичних міркувань.
Вказував, що те, що суд першої інстанції не побачив моральних страждань позивача від позбавлення його відповідачами можливості здійснювати працевлаштування за своєю трудовою книжкою, від не проведення з ним остаточного розрахунку, зазначав про порушення судом першої інстанції статті 81 ЦПК України в сенсі ігнорування доказів триваючого порушення трудових прав ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції припустився порушень статті 263 ЦПК України, не з'ясувавши особи, яка начебто телефонувала позивачу з пропозицією з'явитися до Концерну, ані її повноважень здійснювати такі повідомлення. Судом також не було з'ясовано всіх обставин складання акту, в якому вказано про відмову позивача від ознайомлення з матеріалами перевірки, протиріччя між даними, вказаними в акті та письмовими доказами по справі, судом не були усунуті.
Наголошував, що оскільки висновок від 13 жовтня 2022 року офіційно не пропонувався позивачу для ознайомлення і надання пояснень, а відсторонення від роботи офіційно не припинялось, нехтування судом першої інстанції правами позивача бути обізнаним. Якби суд не вдався до порушення балансу приватного і публічного інтересів і не допустив існування між сторонами не трудових, а корпоративних правовідносин, то не був би зроблений висновок про те, що відсторонення ОСОБА_1 є не відстороненням від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України, а усуненням члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків згідно з частиною 3 статті 99 ЦК України.
Вказував, що суд першої інстанції порушив пункт 9 статті 10 ЦПК України, оскільки не врегульовані законом спірні відносини щодо відсторонення керівника від здійснення повноважень і можливості звільнення його за допущені порушення умов контракту без припинення відсторонення, без отримання пояснень, не були врегульовані судом за допомогою аналогії закону чи аналогії права.
Крім того, відмовивши позивачу в допиті його як свідка, суд першої інстанції не дозволив йому реалізувати свої права, передбачені частиною 3 статті 12 ЦПК України. Одночасно, прийнявши пояснення представників відповідачів, що акт був складений після телефонної розмови з позивачем, суд припустився порушень статті 12 ЦПК в сенсі порушення принципу змагальності сторін.
Зазначав, що суд першої інстанції мав докази того, що відповідачі не є господарськими товариствами, однак допустив невідповідність обставинам справи висновків про корпоративну природу як відповідачів, так і правовідносин між сторонами.
Також, оскільки відсторонення регулюється статтею 46 КЗпП України, а усунення - частиною 3 статті 99 ЦК України, то суд, маючи в матеріалах справи наказ № 250-К саме про відсторонення позивача, не мав права робити висновок про правомірність усунення, тобто хоч і схожої за наслідками, але іншої за природою дії.
Вказував, що оскільки дію контракту за наказом № 406-К від 13 жовтня 2022 року саме припинено, а розрахунку з позивачем не здійснено, то висновок щодо правомірності припинення трудових правовідносин з позивачем без виплати вихідної допомоги є незаконним.
Вважав, що суд зобов'язаний був зробити висновок або про те, що звільнення позивача з посади здійснено в якості застосування дисциплінарного стягнення без додержання відповідного порядку, передбаченого главою Х КЗпП України, або про те, що ОСОБА_1 звільнили за підставою, передбаченою контрактом, проте без проведення повного розрахунку і без видачі трудової книжки, що в свою чергу заборонено статтею 2-1 КЗпП України і також є протиправною дією.
Оскільки за наказом № 205-К від 31 серпня 2022 року передбачалось відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень (частина 3 статті 99 ЦК України), а не відсторонення від роботи (статті 46 КЗпП України), а за наказом № 406-К звільнення відбулось за ініціативою адміністрації в зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов укладеного контракту, то така послідовність і формулювання волі роботодавця і підстав для зміни трудових відносин не відповідають обраним відповідачем підставам зміни і розірвання трудового договору - статті 99 ЦК України і пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, крім того, звільнення за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України є самостійною підставою, яка не потребує ініціативи роботодавця з припинення трудових відносин з керівником. Пред'явлення ОСОБА_1 переліку порушень, які ставлять йому в провину, як причини припинення контракту, в такому випадку є зайвим.
Наголошував, що судом проігноровано правові висновки Верховного Суду щодо систематичного невиконання обов'язків, в результаті чого підстава припинення контракту з ОСОБА_1 за пунктом 5.3 контракту була помилково сприйнята судом як правомірна.
Від відповідача АТ «Українська оборонна промисловість» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Згідно з наказом концерну від 30 березня 2022 року № 136-к позивача призначили на посаду генерального директора підприємства на підставі контракту, який діяв із 30 березня 2022 року до 31 березня 2023 року (пункт 6.1 контракту) (а.с. 88 т. 1).
Відповідно до пункту 2.9 контракту встановлено, що Концерн тимчасово відстороняє керівника від виконання своїх повноважень.
Відповідно до пункту 5.3. Контракту встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний до закінчення строку його дії, зокрема, у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього контрактом та Статутом підприємства; у разі невиконання наказів та розпоряджень Концерну; у разі незабезпечення належного ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві; у разі недотримання норм Статуту підприємства та цього Контракту.
Відповідно до пункту 5.7. Контракту якщо розірвання контракту проводиться на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених законодавством України, про це зазначається у трудовій книжці керівника з посиланням на пункт 8 частину 1 статті 36 КЗпП України (а.с. 89-99 т. 1).
На підставі наказу № 356 від 31 серпня 2022 року створили комісію Концерну з метою проведення з 01 до 26 вересня 2022 року заходу контролю окремих питань діяльності підприємства відповідно до затвердженого наказом від 30 квітня 2020 року № 179 Порядку проведення службових перевірок та заходів контролю у сфері управління концерном.
Згідно з відповідними наказами концерну період проведення заходу контролю продовжили до 09 листопада 2022 року (а.с. 100-113 т. 1).
Згідно з наказом Концерну № 250-К від 31 серпня 2022 року позивача з 31 серпня 2022 року відсторонили від виконання повноважень генерального директора підприємства на час проведення службової перевірки, з яким позивач ознайомився 31 серпня 2022 року (а.с.114,115 т. 1).
За результатами заходу контролю, вжитого на підставі наказу № 356 (зі змінами), комісія склала Висновок за результатами проведеного заходу контролю окремих питань діяльності ДГЗІФ «Укрінмаш» від 13 жовтня 2022 року №4.1/15 та встановила такі факти:
- підприємство систематично не виконує вимоги Положення про координацію діяльності та погодження маркетингу ринку збуту спецекспортерів концерну під час здійснення міжнародних передач товарів військового призначення, затвердженого наказом концерну від 25 травня 2020 року № 53 (у редакції наказу концерну від 25 серпня 2021 року № 535), щодо погодження з концерном маркетингу ринку збуту;
- підприємство систематично не виконує вимоги Положення про погодження деяких господарських зобов'язань у концерні, затвердженого наказом концерну від 2 грудня 2016 року № 312/1 (зі змінами), щодо погодження з концерном значних господарських зобов'язань;
- підприємство не виконує вимоги Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників концерну, затвердженого наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, щодо створення оптимальної організаційної структури чи штатного розпису;
- підприємство у 2022 році неефективно здійснювало комерційну діяльність з експорту та імпорту продукції військового та спеціального призначення, а також при виконанні державних контрактів з постачання озброєння та військової техніки для потреб Збройних Сил України у період збройної агресії рф;
- підприємство протягом серпня-вересня 2022 року не виконувало узгоджені з генеральним директором концерну плани-графіки постачання озброєння та військової техніки за імпортом для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань, що певною мірою не дозволило посилити обороноздатність України та підвищити спроможності Збройних Сил України до звільнення окупованої території;
- керівництво підприємства та ДП «ШЗ «Імпульс» під час укладання та виконання контракту від 20 травня 2022 року № 3/12-К і договору комісії від 30 травня 2022 року № 3/14-Д фактично не вжило всіх можливих і достатніх заходів для зростання прибутку підприємств, внаслідок чого сума можливих надходжень до ДП «ШЗ «Імпульс» стала меншою на 986 800,00 євро та відповідно сума комісійної винагороди підприємства на 69 076,00 євро.
Комісія пропонувала зобов'язати керівника підприємства, зокрема:
вжити заходи щодо неухильного виконання вимог наказів концерну, які стосуються діяльності підприємства;
вжити заходів щодо своєчасного постачання озброєння та військової техніки за імпортом для потреб Збройних Сил України й інших національних військових формувань;
забезпечити виконання контракту від 20 травня 2022 року № 3/12-К та договору комісії від 30 травня 2022 року № 3/144-Д відповідно до укладених додаткових угод до них (а.с. 116-133 т. 1).
Позивач як генеральний директор відмовився ознайомитися з матеріалами перевірки, надати письмові пояснення щодо порушення окремих пунктів укладеного з ним контракту та з'явитися до концерну, про що 13 жовтня 2022 року склали акт (а.с. 134 т. 1).
Відповідно до наказу Концерну № 406-К від 13 жовтня 2022 року контракт, укладений із позивачем, припинили 14 жовтня 2022 року згідно з абзацами 2, 26, 27, 29 пункту 5.3 контракту, та звільнили позивача з роботи на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України (через невиконання умов контракту, а саме: абзацу 52 пункту 2.6 - незабезпечення належного ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві, абзацу 38 пункту 2.6 - незабезпечення оптимізації організаційної структури підприємства, абзацу 54 пункту 2.6 - незабезпечення дотримання норм Статуту підприємства та контракту, абзацу 51 пункту 2.6 - незабезпечення виконання наказів і розпоряджень концерну (зокрема, наказів від 25 серпня 2014 року № 353 «Про затвердження нової редакції Положення про координацію діяльності та погодження маркетингу ринку збуту спецекспортерів ДК «Укроборонпром» під час здійснення міжнародних передач товарів військового призначення», від 31 липня 2020 року № 299 «Про внесення змін до наказу ДК «Укроборонпром» від 02.12.2016 № 312/1, наказу ДК «Укроборонпром» від 29 січня 2020 року № 24 «Про затвердження Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК «Укроборонпром») (а.с. 135,136 т. 1).
З 14 жовтня 2022 року до 10 січня 2023 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом № 554140 (а.с. 141 т. 1).
У зв'язку з цим, згідно з наказами Концерну від 06 грудня 2022 року № 432-К та від 16 січня 2023 року № 9-К внесли зміни до пунктів 1 і 2 розпорядчої частини наказу концерну № 406-К, замінивши цифри та слова «14 жовтня 2022» цифрами та словами «05 грудня 2022», а цифри та слова «05 грудня 2022» цифрами та словами «11 січня 2023» відповідно (а.с. 137,138 т. 1).
Відповідно до постанови «Про утворення акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» від 21 березня 2023 року № 441 Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2021 року № 1594 «Про припинення шляхом реорганізації Державного концерну «Укроборонпром» в порядку перетворення в акціонерне товариство» постановив: утворити акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром» (ЄДРПОУ 37854297), затвердити Статут акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», Положення про наглядову раду акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість».
Відповідно до абз.2 пункту 1 Статуту АТ «Українська оборонна промисловість» з дня його державної реєстрації товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДК «Укроборонпром».
28 червня 2023 року відбулась державна реєстрація АТ «Українська оборонна промисловість», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.
За змістом частини 3 статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Укладаючи контракт, позивач погодився з ним у тому числі з можливістю бути відстороненим Концерном від виконання своїх повноважень без зазначення підстав (пункт 2.9 контракту).
Правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України, де зазначено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.
При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов'язків.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ознайомився з наказом Концерну № 250-К від 31 серпня 2022 року про відсторонення його від виконання повноважень генерального директора підприємства на час проведення службової перевірки - 31 серпня 2022 року (а.с.114,115 т. 1).
В позовних вимогах наказ по Концерну № 250-К від 31 серпня 2022 року про відсторонення його від виконання повноважень генерального директора підприємства не оскаржувався, як такий, що порушує права та законні інтереси позивача, а вказувався лише в сукупності з наказом Концерну № 406-К від 13 жовтня 2023 року про звільнення, тобто позивач обґрунтовував незаконність свого звільнення незаконністю відсторонення його від виконання повноважень генерального директора підприємства.
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 277/977/22 (провадження № 61-16819св23) колегія суддів Верховного Суду, відхиляючи доводи відзиву відповідача про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, яким є вимога про визнання звільнення незаконним, виходила з того, що незаконність звільнення є питаннями доведення відповідних обставин, які суд вирішує в мотивувальній частині рішення, встановлення якої є лише підставою вирішення позову за належною вимогою, зокрема про поновлення працівника на роботі. Саме при вирішенні такого позову перевіряться в судовому порядку питання дотримання відповідачем визначеної законом процедури звільнення.
Разом з тим, якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво (постанова Великої Палати від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
З огляду на те, що відсторонення від виконання повноважень керівника не обов'язково пов'язується з його звільненням, відсутні правові підстави для перевірки в судовому порядку питання дотримання відповідачем визначеної законом процедури відсторонення від виконання повноважень керівника. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що неправильна оцінка правомірності наказу № 250-К від 31 серпня 2022 року про відсторонення його від виконання повноважень генерального директора підприємства на час проведення службової перевірки вплинула на оцінку законності правомірності оскаржуваного наказу № 406-К від 13 жовтня 2023 року про звільнення.
Помилковий висновок суду першої інстанції про те, що Концерн, як уповноважений суб'єкт управління ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», відсторонив позивача від посади генерального директора, діючи в межах повноважень, наданих йому статтею 99 ЦК України, та відповідно до пункту 2.9 Контракту, не впливає на суть ухваленого рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та не є підставою для його скасування.
З матеріалів справи вбачається, що за період з серпня 2022 року по січень 2023 року ОСОБА_1 отримував заробітну плату за час відсторонення від посади та оплату лікарняних за періоди непрацездатності на загальну суму 583 420 грн 80 коп.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.
За змістом пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.
Згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту на підставах, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.
Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц вказав, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав, передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.
З огляду на це, слід дійти висновку про відсутність необхідності дотримуватися положень статей 148, 149 КЗпП України, які визначають дії роботодавця, які той повинен вчинити перед застосуванням дисциплінарного стягнення до порушника трудової дисципліни. У зв'язку з чим відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені главою Х КЗпП України (аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 170/226/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18, від 09 липня 2021 року у справі № 382/1820/18 та від 18 січня 2023 року у справі № 301/100/22).
З огляду на вказане, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення відповідачами приписів глави Х КЗпП України.
Колегія апеляційного суду враховує, що укладаючи контракт, позивач погодився з ним у тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.
Пунктом 5.3. Контракту встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний до закінчення строку його дії, зокрема, у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього контрактом та Статутом підприємства; у разі невиконання наказів та розпоряджень Концерну; у разі незабезпечення належного ведення претензійно-позовної роботи на підприємстві; у разі недотримання норм Статуту підприємства та цього Контракту.
Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15 вказував, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника, лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.
За результатами заходу контролю, вжитого на підставі наказу № 356 (зі змінами), комісія встановила такі факти:
- підприємство систематично не виконує вимоги Положення про координацію діяльності та погодження маркетингу ринку збуту спецекспортерів концерну під час здійснення міжнародних передач товарів військового призначення, затвердженого наказом концерну від 25 травня 2020 року № 53 (у редакції наказу концерну від 25 серпня 2021 року № 535), щодо погодження з концерном маркетингу ринку збуту;
- підприємство систематично не виконує вимоги Положення про погодження деяких господарських зобов'язань у концерні, затвердженого наказом концерну від 2 грудня 2016 року № 312/1 (зі змінами), щодо погодження з концерном значних господарських зобов'язань;
- підприємство не виконує вимоги Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників концерну, затвердженого наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, щодо створення оптимальної організаційної структури чи штатного розпису;
- підприємство у 2022 році неефективно здійснювало комерційну діяльність з експорту та імпорту продукції військового та спеціального призначення, а також при виконанні державних контрактів з постачання озброєння та військової техніки для потреб Збройних Сил України у період збройної агресії рф;
- підприємство протягом серпня-вересня 2022 року не виконувало узгоджені з генеральним директором концерну плани-графіки постачання озброєння та військової техніки за імпортом для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань, що певною мірою не дозволило посилити обороноздатність України та підвищити спроможності Збройних Сил України до звільнення окупованої території;
- керівництво підприємства та ДП «ШЗ «Імпульс» під час укладання та виконання контракту від 20 травня 2022 року № 3/12-К і договору комісії від 30 травня 2022 року № 3/14-Д фактично не вжило всіх можливих і достатніх заходів для зростання прибутку підприємств, внаслідок чого сума можливих надходжень до ДП «ШЗ «Імпульс» стала меншою на 986 800,00 євро та відповідно сума комісійної винагороди підприємства на 69 076,00 євро.
Комісія пропонувала зобов'язати керівника підприємства, зокрема:
вжити заходи щодо неухильного виконання вимог наказів концерну, які стосуються діяльності підприємства;
вжити заходів щодо своєчасного постачання озброєння та військової техніки за імпортом для потреб Збройних Сил України й інших національних військових формувань;
забезпечити виконання контракту від 20 травня 2022 року № 3/12-К та договору комісії від 30 травня 2022 року № 3/144-Д відповідно до укладених додаткових угод до них.
Позивач як генеральний директор відмовився ознайомитися з матеріалами перевірки, надати письмові пояснення щодо порушення окремих пунктів укладеного з ним контракту та з'явитися до концерну, про що 13 жовтня 2022 року склали акт.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин на період дії воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося за наявності умов, визначених сторонами у Контракті та проведене з дотриманням вимог чинного законодавства України, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимоги про стягнення моральної шкоди.
З матеріалів справи вбачається, що за період з серпня 2022 по січень 2023 ОСОБА_1 отримував заробітну плату за час відсторонення від посади та оплату лікарняних за періоди непрацездатності на загальну суму 583 420 грн 80 коп.
Відповідно до положень статей 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодження здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачами шкоди, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювачів та вини останніх в її заподіянні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір сплачений позивачем за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Новікова Ігоря Івановича залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03 червня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська