02 червня 2025 року
м. Київ
справа № 520/29472/24
адміністративне провадження № К/990/20304/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Дзунза Юрій Романович, на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2021 по 24.09.2024 (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2021 по 24.09.2024 (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі № 520/29472/24 скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2021 по 23.09.2024. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальній сумі 94790 (дев'яносто чотири тисячі сімсот дев'яносто) грн 52 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Дзунза Ю.Р., подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 620/7207/24.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовну заяву в частині, суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, та після цієї дати при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як слідує зі місту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, виходив з того, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 24.09.2024 на виконання рішення суду у справі № 520/3917/22, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 19.10.2021 (з дня, наступного за датою звільнення) по 23.09.2024 включно.
Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача суд апеляційної інстанції визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню враховуючи два періоди, а саме, з 19.10.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 (в межах шестимісячного періоду, встановленого чинною редакцією статті 117 КЗпП України).
Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (18.10.2021) та дату набрання чинності нової редакції статті 177 КЗпП України (19.07.2022), період затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2021 по 18.07.2022 становить 273 дні, а з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні (6 місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 273 дні затримки виплати грошового забезпечення (за період з 19.10.2021 по 18.07.2022) склав 100993,62 грн (273 х 369,94 грн), та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 19.10.2021 по 18.07.2022 підлягають кошти у сумі 26721,56 грн (85,41% від 31286,22 грн), а за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 18.01.2023 - шестимісячний термін (184 дні) - у розмірі 68068,96 грн (184 х 369,94 грн), тобто, загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 94790,52 грн (26721,56 грн + 68068,96 грн).
Як можна зрозуміти із доводів касаційної скарги, касатор не згоден із розрахунком суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, присудженого судом апеляційної інстанції за період з 19.10.2021 по 18.07.2022 із застосуванням принципу співмірності, яка була розрахована судом цієї іінстанції у розмірі 26721,56 грн (85,41% від 31286,22 грн).
У цьому зв'язку касатор наголошував, що судом розрахована сума, яка б належала позивачці за час затримки виконання рішення суду без застосування принципу співмірності, виходячи з того, що середній заробіток за 273 дні затримки виплати грошового забезпечення (за період з 19.10.2021 по 18.07.2022) склав 100993,62 грн (273 х 369,94 грн), однак, застосовуючи принцип співмірності за цей період та визначаючи його розмірі 26721,56 грн (85,41% від 31286,22 грн), у розрахунках застосував замість визначеного цим судом розміру середнього заробітку «100993,62 грн», а суму невідомого походження «31286,22 грн», що призвело до неправильного визначення суми, належної позивачці до стягнення за цим позовом за період з 19.10.2021 по 18.07.2022 з урахуванням алгоритму такого розрахунку відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі 620/7207/24.
Отже, доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 117 КЗпП України у контексті застосування принципу співмірності, натомість зводяться до допущення судом апеляційної інстанції арифметичної помилки при здійсненні розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні посилки незалежно від того, набрало рішення законної сили чи ні.
За таких обставин касатор не позбавлений можливості звернутися до суду апеляційної інстанції з клопотанням про виправлення очевидної арифметичної помилки в порядку статті 253 КАС України.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення суттєвих судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, а не перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд із цим необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Cкаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником обґрунтовувалося касатором у взаємозв'язку із доводами щодо неврахування висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Дзунза Юрій Романович, на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.О. Єресько