Справа № 946/8401/20
Провадження № 2/946/893/25
03 червня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Пащенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізмаїлі в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення суми позики,-
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду за позовом до ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення суми позики у розмірі 2500 доларів США, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 06.12.2018 року ОСОБА_2 разом зі своїм знайомим ОСОБА_8 взяли у неї у борг на два місяці 2500 доларів США, що підтверджується розпискою. Вартість позиченої іноземної валюти згідно відомостей офіційного сайту Національного Банку України на сьогоднішній день дорівнює 70886,75 грн. ОСОБА_8 помер, але з огляду на те, що вони з ОСОБА_2 взяли грошові кошти на спільні бізнес-проекти, тому ОСОБА_2 повинен самостійно виконати умови договору. Враховуючи викладене, позивачка просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 2500 доларів США та судові витрати.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду сповіщена належним чином, надала суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд розглядати справу у її відсутність.
Відповідач в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві від 20.09.2021 року, а саме, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_8 , був його кумом, з яким за життя у нього були дружні відносини. Коли ОСОБА_8 виявив намір позичити гроші, відповідач познайомив його з ОСОБА_1 , яка надавала гроші у борг під проценти. У борг у ОСОБА_1 взяв саме ОСОБА_9 , а відповідач тільки розписався у розписці, але як свідок, а не як отримувач коштів. Після цього ОСОБА_8 , ще декілька разів без участі відповідача брав у ОСОБА_1 гроші в борг (суми у розмірі 3 тис. та 5 тис. доларів США). В якості застави ОСОБА_9 залишив ОСОБА_1 документи на катер з мотором Ямаха вартістю приблизно 17000 доларів США. Якби після смерті ОСОБА_9 позивачка своєчасно забрала би катер, то співмешканка покійного його б не продала. Документи на катер зараз повинні бути у ОСОБА_1 , оскільки продаж катеру не був офіційно оформлений. Крім того, син ОСОБА_9 , який проживає в с. Кислиця Ізмаїльського району Одеської області, прийняв спадщину після смерті батька. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення з нього суми боргу у розмірі 2500 доларів США. Також, відповідач просив суд залучити в якості співвідповідача сина померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 21.07. 2023 року, враховуючи що відповідно до норм ЦПК України позивач самостійно визначає коло відповідачів, судом залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду сповіщені належним чином, в тому числі, через розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області https://iz.od.court.gov.ua/sud1510/, заяв чи клопотань по справі суду не надали.
Згідно ч.2 ст.281 розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (в т.ч. грошові кошти в такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 1047 ч.2 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
В судовому засіданні встановлено, що 06.12.2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 отримали від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 2500 доларів США, строком на два місяці, що підтверджується розпискою від 06.12.2018 року (а.с.6).
Зазначений договір відповідає вимогам ст.1047 ЦК України, оскільки укладений в письмовій формі.
За змістом ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог щодо Кодексу. Із ст. 545 ЦК України, яка регулює підтвердження виконання зобов'язання, вбачається, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку щодо укладення відповідачем з позивачкою договору позики.
В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором позики. Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на день подання позову до суду борг у розмірі 2500 дол. США не повернули, що підтверджується наявністю розписки у позивачки та не заперечується самим відповідачем.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 610 та 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається з умов договору позики відповідач ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зобов'язалися повернути борг через два місяці.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується актовим записом про смерть №1685 від 27.11.2019 року (а.с.40).
Згідно матеріалів спадкової справи №66/2020, заведеної 22.11.2019 року Ізмаїльською державної нотаріальною конторою Одеської області, ОСОБА_3 звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Іншими спадкоємцями є дружина спадкодавця - ОСОБА_4 , донька спадкодавця ОСОБА_3 , донька спадкодавця ОСОБА_6 (а.с.98).
В обґрунтування заперечень щодо позову ОСОБА_2 зазначав, що він грошові кошти не брав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі №355/385/17, провадження №61-30435сво18). Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20, провадження №61-1664св22).
Оскільки, ОСОБА_2 , не спростував факт передачі грошових коштів, суд не приймає до уваги його доводи щодо не отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 .
У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК України дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Аналіз норми ЦК України дозволяє зауважити, що встановлення солідарних зобов'язань відбувається досить рідко. Безумовно, законодавець передбачає виникнення солідарних зобов'язань лише у випадках наявності множинності осіб у зобов'язаннях, як правило, на боці боржника. Тобто, якщо частина перша статті 541 ЦК України передбачає виникнення і солідарного обов'язку, і солідарної вимоги, однак, за змістом норм ЦК України переважно йдеться про виникнення саме солідарного обов'язку.
Таким чином, оскільки на підставі договору позики від 06.12.2018 року виникло зобов'язання із множинністю осіб, то таке зобов'язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці.
Дана позиція суду співпадає з позицією Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2019 року по справі № 519/654/17 провадження № 61-47740св18.
Тому суд приходить до висновку, що вимоги позивачки щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь суми боргу згідно розписки від 06.12.2018 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 1250 доларів США ( 2500 доларів США/2), оскільки в цій частині є та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16, від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16, від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.
Як вбачається з розписки, грошові кошти передавалися у валюті - долари США.
Згідно частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Виходячи з висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року по справі № 500/5194/16-ц (номер судового провадження:14-81цс24) щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 761/12665/14).
Водночас, при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Отже, оскільки відповідач свої грошові зобов'язання перед позивачкою не виконав, грошові кошти позивачці не повернуто, виходячи з диспозитивності судового процесу, з останнього на користь позивачки підлягає стягненню 1250,00 доларів США.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.ст.12,13,77,78,79,80,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе позов задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1250,00 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, стягує судовий збір з відповідача на користь позивачки пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Згідно платіжного доручення від 21.12.2020 року (а.с.1) позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, то з відповідача відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір пропорційно сумі задоволених позовних позовних вимог у розмірі 420,40 грн. (50%).
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 83, 95, 141, 258, 259, 263 - 265, 267, 268, 272, 273, 274-279, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , про стягнення суми позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_1 », на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_2 », суму боргу за договором позики від 06 грудня 2018 року в розмірі 1250,00 (одна тисяча двісті п'ятдесят доларів США) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_1 », на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_2 », судовий збір у розмірі 420,40 (чотириста двадцять гривень сорок копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03 червня 2025 року.
Суддя: Т.П.Пащенко