Справа № 496/2861/25
Провадження № 1-кс/496/905/25
26 травня 2025 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
підозрюваного - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка клопотання слідчого слідчого відділу Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за матеріалами кримінального провадження за № 12025162250000389, відомості про яке 14.05.2025 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України,
Слідчий слідчого відділу Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з утриманням останнього в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 діб.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 підозрюється у незаконному переправленні особи через державний кордон України, керівництві такими діями та сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усунення перешкод, вчиненому щодо декількох осіб та за попередньою змовою групою осіб. За результатами досудового розслідування 26.05.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України. Наявність обґрунтованої підзори у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 14.05.2025 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_7 , протоколом допиту свідка ОСОБА_8 , протоколом допиту свідка ОСОБА_9 , протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_10 , протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_11 , протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_12 , протоколом проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 , протоколом проведення свідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 , протоколом допиту свідка ОСОБА_13 , протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_13 , іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності. В ході досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, існування ризику, встановленого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органу досудового розслідування та суду) підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 може усвідомлювати імовірність засудження за інкримінованим злочином, передбаченим ч. 2 ст. 332 КК України, та призначення йому реальної міри покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років, а тому останній, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, що, в свою чергу, унеможливить виконання завдання кримінального провадження. Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні) обґрунтовується тим, що наразі досудовим розслідуванням не встановлено усіх свідків даного кримінального правопорушення, яких необхідно допитати, а тому існує ризик впливу на них з боку підозрюваного, у т.ч. в шляхом їх залякування або будь-яким іншим чином з метою викривлення свідками наданих показів. Враховуючи те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за який згідно з ч. 2 ст. 332 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років, тобто є необхідним застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів (домашній арешт, особисте зобов'язання, особиста порука чи застава) не здатен забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
Прокурор в судовому засіданні вказане клопотання підтримав, посилаючись на обставини, викладені в клопотанні, та просив застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, оскільки існують ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Захисник підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення клопотання сторони обвинувачення заперечувала та просила застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують вину ОСОБА_5 у вчиненні злочину, у якому його підозрюють. Окрім того, наголосила на тому, що клопотання не містить посилання на розмір застави, яка має бути застосована до підозрюваного у разі обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як того просить слідчий.
Підозрюваний в судовому засіданні підтримав думку свого захисника.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Частиною ч. 5 ст. 9 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, шо сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01.06.2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 1 листа за № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 року висловлено позицію, згідно з якою, вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов'язаний: здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону; враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ); при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України») тощо.
Згідно з вимогами п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції та практики ЄСПЛ (рішення від 25.03.1999 року у справі «Ніколова проти Болгарії», рішення від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»), обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Також слід звернути увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Так, 26.05.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України за ознаками: незаконне переправлення особи через державний кордон України, керівництво такими діями та сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усунення перешкод, вчиненому щодо декількох осіб та за попередньою змовою групою осіб.
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч. 1 ст. 94 КПК України.
З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, в якому ОСОБА_5 оголошено про підозру та практики ЄСПЛ, суд вважає, що надані слідчим до клопотання докази, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років, та який відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
У п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі «Марченко проти України» зазначено: «тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу», про це вказується у п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року по справі «Хайреддінов проти України».
При цьому, суд враховує дані про особу підозрюваного, який є особою з інвалідністю, раніше не судимий, наявність у нього постійного місця проживання та реєстрації, міцних соціальних зв'язків.
Так, відповідно до копій довідки до акта МСЕК серії 12ААД № 399039 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 перебуває у шлюбі з ОСОБА_14 з 16.02.2024 року. Від вказаного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 . Окрім того, ОСОБА_5 виховує малолітнього сина своєї дружини від попереднього шлюбу ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Підозрюваний ОСОБА_5 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою також зареєстровані та проживають малолітні діти ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією довідки Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області про реєстрацію місця проживання особи № 256 від 29.10.2020 року та копією витягу з реєстру Яськівської територіальної громади.
Вказані обставини дають підстави суду вважати, що ризик можливого переховування підозрюваного є мінімальним.
За таких обставин, суд вважає можливим і необхідним обрати підозрюваному більш м'який запобіжний захід, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем постійного проживання, який на думку суду буде достатнім для запобігання існуючому ризику, передбачено п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас, суд бере до уваги ту обставину, що стороною обвинувачення не було доведено ризик впливу підозрюваного на свідків, так само, як і не було доведено неможливості застосування відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу для запобігання встановленому ризику та забезпечення належної процесуальної поведінки останнього впродовж досудового розслідування.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
При цьому, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Манчіні проти Італії» за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
Суд вважає, що застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованим через надмірну суворість, та вважає, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за постійним місцем проживання буде достатнім для забезпечення його належної процесуальної поведінки, запобігання названому вище ризику.
Враховуючи вказані обставини суд вважає, що саме такий запобіжний захід, як домашній арешт, в змозі забезпечити дотримання підозрюваним процесуальних обов'язків під час досудового розслідування, так як є пропорційним тому ступеню небезпеки, з огляду на серйозний характер пред'явленої підозри, її тяжкість з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, та може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Таким чином, суд вважає можливим обрати підозрюваному ОСОБА_5 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 176-178, 181, 183, 184, 193, 194, 196, 205, 376 КПК України, слідчий суддя
В задоволенні клопотання слідчого слідчого відділу Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 - відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , роз'яснивши підозрюваному ОСОБА_5 його обов'язок щодо заборони залишати вказане житло цілодобово за виключенням необхідності залишити житло під час оголошення повітряної тривоги для прослідування в укриття або іншої загрози життю, пов'язаної із воєнним станом.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1)прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
2)не відлучатися з Одеської області без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;
3)повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання;
4)утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
5)здати на зберігання до ГУ ДМС України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладене грошове стягнення.
Строк дії ухвали слідчого судді становить два місяці, а саме до 26.07.2025 року включно, тобто в межах строку досудового розслідування.
Виконання ухвали та контроль за поведінкою ОСОБА_5 покласти на співробітників ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Копію ухвали вручити підозрюваному, прокурору, захиснику негайно після її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1