Номер провадження: 11-сс/813/917/25
Справа № 523/4790/25 1-кс/523/1453/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28 травня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
представника власника майна ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025163490000203, внесеного до ЄРДР 14 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку житла від 29.03.2025 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- фрагменти паперу з печаткою «ТОВ Блюменфельд» у кількості 12 штук; фрагменти паперу з підписами невстановленої особі в кількості 12 штук; фрагменти паперу з друкованим текстом в кількості 3 штук; 41 аркуш з друкованим текстом, що являє собою договори оренди землі, які поміщено до полімерного номерного пакету НПУ № NPU 2071936;
-дві складові частини відеореєстратора «Allhua», які поміщено до полімерного номерного пакету НПУ № NPU 2063948;
-«Ipad model А2567», який поміщено до полімерного номерного пакету НПУ №NPU 2071937;
-ноутбук марки «Asus», який поміщено до полімерного номерного пакету НПУ № NPU 2063949;
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що зазначене у клопотанні майно може містити відомості, які встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідає критеріям, зазначеним в ст.98 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвалу слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, та такою, що ухвалена з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на наступне:
- слідчий суддя залишив поза увагою, що клопотання про арешт майна подано до суду з порушенням порядку та строків, встановлених КПК України, що було підставою для повернення клопотання. Так, клопотання прокурора про арешт майна скеровано кур'єрською службою доставки, яка невключена до переліку операторів поштового зв'язку;
- зміст оскаржуваної ухвали здебільшого зводиться до цитування положень ст. ст. 170, 167, 98 КПК України, однак мотивувальна частина ухвали взагалі не містить жодного обґрунтування висновків суду, мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, не зазначається і жодних посилань на докази, якими такі висновки обґрунтовуються, мотивів відхилення доводів і аргументів сторони власника майна щодо необґрунтованості клопотання прокурора, що прямо суперечить вимогам пункту 2 ч. 1 ст. 372 КПК України. Не зазначено в ухвалі і законодавчо визначену мету накладення арешту, що прямо суперечить ч. 2 ст. 170 КПК України;
- слідчий визнав ноутбук та планшет речовими доказами навіть не провівши їх огляд, не дослідивши їх зміст на предмет виявлення інформації, що має доказове значення у кримінальному провадженні, що свідчить про формальність, поверхневість та необґрунтованість постанови про визнання речовими доказами;
- жодного відношення до вчинення будь-яких кримінальних правопорушень ОСОБА_7 не має, раніше до кримінальної відповідальності ніколи не притягувався. Матеріали, додані до клопотання про арешт майна, взагалі не містять доказів того, що мало місце якесь кримінальне правопорушення, а тим більше відсутні і будь-які докази причетності ОСОБА_7 до протиправних діянь.
На підставі наведеного, апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвали, якою відмовити у задоволені клопотання про арешт майна.
Позиції учасників судового розгляду.
Представник власника майна ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 надала заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначила, що майно, яке вилучене під час обшуку, було оглянуто та встановлено, що воно не містить інформації, яка мала б інтерес для слідства, у зв'язку з чим не заперечує проти скасування арешту майна.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін.
Висновки у судовому рішенні повинні прямо випливати з аргументації, а також бути чіткими, тобто не допускати неоднозначного тлумачення. Також важливо враховувати, що недостатньо лише цитувати законодавчі положення, а потім приймати рішення. Суддя повинен послідовно поєднувати закон з фактами у справі і наводити чіткі аргументи, яким чином було вирішено справу у конкретному випадку. Якщо цього не робити, це буде очевидним порушенням права на справедливий суд, яке гарантує стаття 6 Європейської конвенції з прав людини.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Слід зазначити, що положеннями статті 3 КПК України на слідчого суддю покладено обов'язок контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому, окреслено межі такого захисту - діяти в порядку, передбаченому КПК України.
Перевіряючи рішення слідчого судді, апеляційний суд виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження, який є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Проте, слідчий суддя суду першої інстанції при розгляді клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025163490000203, внесеного до ЄРДР 14 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, не дотримався вимог процесуального закону, оскільки, оскаржена ухвала постановлена з грубим порушенням вимог щодо її обґрунтованості та вмотивованості.
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Аналіз вище зазначеної норми закону свідчить, що Кримінальним процесуальним кодексом України чітко передбачені підстави для застосування такого виду забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна відповідно до приписів ч. 2 ст. 171 КПК України повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ накладення арешту на майно має бути законним, переслідувати легітимну мету та пропорційним меті, яка переслідується, а не бути надмірним обтяженням для особи.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження серед іншого є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Разом з тим, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що у проваджені ВП № 2 ОРУП№1 ГУНП в Одеській області, знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025163490000203 від 14 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Згідно витягу з ЄРДР № 12025163490000203, який долучений до клопотання про арешт майна, 14 березня 2025 року до відділення поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшли матеріали з УПК в Одеській області, про те, що невстановлена особа, перебуваючи на території Пересипського району м. Одеси шахрайським шляхом, зловживаючи довірою громадян, під приводом продажу талонів на пальне ОККО заволодіває грошовими коштами останніх, проте домовленості щодо продажу та відправки талонів не виконує, на зв'язок з потерпілими більше не виходить (а.с.4).
В рамках вказаного кримінального провадження 29 березня 2025 року, у період часу з 07:07 год. до 10:34 год., на підставі ухвали слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси від 27 березня 2025 року, було проведено обшук житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено: фрагменти паперу з печаткою «ТОВ Блюменфельд» у кількості 12 штук; фрагменти паперу з підписами невстановленої особі в кількості 12 штук; фрагменти паперу з друкованим текстом в кількості 3 штук; 41 аркуш з друкованим текстом, що являє собою договори оренди землі, які поміщено до полімерного номерного пакету НПУ № NPU 2071936; дві складові частини відеореєстратора «Allhua», які поміщено до полімерного номерного пакету НПУ № NPU 2063948; «Ipad model А2567», який поміщено до полімерного номерного пакету НПУ №NPU 2071937; ноутбук марки «Asus», який поміщено до полімерного номерного пакету НПУ № NPU 2063949 (а.с.9-11).
29 квітня 2024 року слідчим у даному кримінальному провадженні прийнято процесуальне рішення та в порядку ст. 110 КПК України - винесено постанову про визнання вилученого майна речовим доказом (а.с.14-15).
У подальшому, прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому просив накласти арешт на виявлене та вилучене під час обшуку майно, з метою збереження речового доказу (а.с.1-3).
Дійсно, приписами ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Натомість, позиція прокурора щодо необхідності арешту майна має ґрунтуватись на відповідних доказах, на підставі яких в силу частини першої статті 84 КПК України слідчий суддя встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з вимогами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отриманні у передбаченому КПК України порядку.
Положеннями частини першої статті 94 КПК України на слідчого суддю покладається обов'язок оцінки кожного доказу з точки зору, в тому числі допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційний суд акцентує увагу органу державного обвинувачення, який ініціював кримінальне провадження, про необхідність обґрунтування конкретної підстави та мети арешту майна, яке завдання має бути виконане арештом відповідно до ст.ст. 131, 170 КПК України, який є заходом забезпечення кримінального провадження.
Як убачається зі змісту ухвали слідчого судді, розглядаючи клопотання, слідчий суддя при накладенні арешту на майно фактично обмежився лише наведенням фактичних обставин, цитуванням вимог кримінального процесуального закону та узагальненим посиланням на те, що накладення арешту на вилучене майно необхідне для забезпечення можливості встановлення важливих обставин в кримінальному провадженні, проте, не зазначив жодного обґрунтування, які саме докази на це вказують, зокрема, об'єктом яких саме кримінально протиправних дій та у який спосіб було використано це майно; знаряддям при вчиненні яких саме дій та у який спосіб воно було використано; які саме сліди воно на собі зберегло; які саме відомості та щодо яких обставин, які мають значення для справи, воно містить та як незастосування арешту щодо конкретних речей унеможливить використання їх як доказів у кримінальному провадженні, під час досудового розслідування за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 190 КК України.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить переконання, що органом досудового розслідування не було доведено того, що майно, на яке просить накласти арешт прокурор, відповідає встановленим законом критеріям речових доказів у зазначеному кримінальному провадженні.
Окремої уваги вартий той факт, що відповідно до ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2025 року про дозвіл на обшук житла ОСОБА_7 , предметом досудового розслідування в рамках вказаного кримінального провадження є незаконні дії невстановлених осіб, які шляхом зловживання довірою громадян під приводом продажу зернових культур заволодіває грошовими коштами останніх, проте домовленості щодо продажу та відправки зерна не виконує, на зв'язок з потерпілими більше не виходить. При цьому, під час досудового розслідування було встановлено, що до вчинення зазначеного кримінального правопорушення можливо причетна особа, яка, зловживаючи довірою громадян, а саме під приводом продажу різноманітних зернових культур, шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами, здобутими злочинним шляхом, а саме ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6-8).
Зі змісту ухвали слідчого судді, убачається, що ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2025 року було надано дозвіл на проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_1 , з метою відшукання і вилучення за вказаною адресою речей, документів, що можуть відповідати критеріям речових доказів у даному кримінальному провадженні (щодо факту заволодіння грошовими коштами під приводом продажу зернових культур).
З огляду на зазначене, є не зрозумілим, яке відношення ОСОБА_7 має до шахрайських дій щодо факту заволодіння грошовими коштами під приводом продажу талонів на паливо, з огляду на виклад фактичних обставин, зазначених у витягу з ЄРДР (а.с.4).
Таким чином, з огляду на викладені обставини, апеляційний суд не вбачає підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки накладення арешту на належне майно ОСОБА_7 не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що клопотання прокурора про арешт майна скеровано кур'єрською службою доставки, яка невключена до переліку операторів поштового зв'язку, колегія суддів зазначає, що відповідно до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку, ведення якого покладено згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про поштовий зв'язок" на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, ТОВ «Двадцять п'ять годин» є повноважним оператором з надання послуг поштового зв'язку, про що міститься відповідна інформація на сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно з п. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника власника майна підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню, з постановленням нової ухвали, про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт вилученого майна.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025163490000203, внесеного до ЄРДР 14 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12025163490000203, внесеного до ЄРДР 14 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4