Справа № 127/3206/25
Провадження № 22-ц/801/1046/2025
Провадження № 22-ц/801/1047/2025
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.
Доповідач:Голота Л. О.
28 травня 2025 рокуСправа № 127/3206/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/3206/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницького транспортного фахового коледжу про визнання договорів про надання освітніх послуг та про підготовку фахівця недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення коштів за навчання та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Крижанівського Валерія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2025 та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2025, -
29.01.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом (вх № 8449) до Вінницького транспортного фахового коледжу (далі - ВТФК) про визнання договорів про надання освітніх послуг та про підготовку фахівця недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, шляхом стягнення коштів за навчання та моральної шкоди, в якому, просили : 1) визнати недійсним договір про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіт № 204 від 9.09.2021, укладений між ОСОБА_1 діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , та Вінницьким транспортним коледжем; 2) визнати недійсним договір про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня фахівця молодшого спеціаліста № 4-Л від 5.08.2021, укладений між ОСОБА_2 та Вінницьким транспортним коледжем; 3) застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з ВТФК на користь ОСОБА_1 сплачені за навчання кошти в сумі 42300 грн; 4) стягнути з ВТФК на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50000 грн в рівних частках, 5) стягнути з ВТФК судові витрати, що складаються із витрат за надання правничої допомоги 8000 грн /а. с. 4/ та сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн /а. с. 31 зв. с./.
Правовими підставами позовних вимог про визнання правочинів недійсними та стягнення коштів за навчання зазначено норми 227 ЦК України - правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу ( ліцензії); для відшкодування моральної шкоди позивач послався на норми статті 23, 227 ЦК України, статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в серпні 2021 року ОСОБА_2 син ОСОБА_1 , вступив до Вінницького транспортного коледжу (далі - ВТК) за спеціальністю 205 Лісове господарство, освітньо-кваліфікаційний рівень - молодший бакалавр, денна форма навчання. Під час вступу до навчального закладу позивача повідомлено, що у навчального закладу наявні всі передбачені чинним законодавством України дозвільні документи Міністерства освіти України на право надання освітніх послуг та акредитації закладу.
1.09.2021 ОСОБА_1 діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , уклала договір про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти № 204 з ВТК, відповідно до п. 5 якого Заклад зобов'язаний: 1) створити умови для ознайомлення Вступника та Законного представника з ліцензією на провадження освітньої діяльності, сертифікатами (рішеннями) про акредитацію, правилами прийому, відомостями про обсяг прийому за кожною спеціальністю, кількістю місць, виділених для вступу на пільгових умовах; 2) здійснювати навчання Здобувача на рівні стандартів фахової передвищої освіти, ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та інших вимог законодавства; 3) інформувати Здобувача про правила та вимоги щодо організації навчання, його якості та змісту, про права та обов'язки Здобувача під час навчання; 4) видати Здобувачу диплом про фахову передвищу освіту за умови виконання Здобувачем освітньо-професійної програми в обсязі, необхідному для здобуття освітньо-професійного ступеня фахової передвищої освіти; 5) сприяти працевлаштуванню Здобувача. ВТК зобов'язаний був здійснити навчання Здобувача відповідно до ліцензійних умов провадження освітньої діяльності. Фінансування навчання здійснюється за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб та відповідно до договору № 4-Л від 5.08.2021, укладеного між коледжем та ОСОБА_2 за увесь термін навчання (2 роки 10 місяців) складає: 42300 грн. (за навчальний рік 14100 грн.). Зазначену суму сплачено позивачем протягом 2021-2024 років.
У заяві від 13.07.2021 про допуск до участі в конкурсному відборі на навчання за денною формою здобуття освіти позивач зазначала, що ОСОБА_2 є громадянином Республіки Казахстан. Тобто, відповідача повідомлено про відсутність громадянства України у ОСОБА_2 . Проте, в травні 2024 року директор Вінницького транспортного коледжу Фаліштинський М. В. повідомив ОСОБА_1 , що у навчального закладу відсутні дозвільні документи та акредитація, а також право на підготовку іноземців та осіб без громадянства в межах ліцензованого обсягу, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не потрібно відвідувати подальше навчання, оскільки ВТФК позбавлений можливості видати диплом про фахову передвищу освіту ОСОБА_2 ..
У подальшому на запит адвоката Міністерство освіти і науки України 7.11.2024 надало відповідь, що згідно з даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти у ВТФК відсутня ліцензія для підготовки іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство.
Відповідач, попри відсутність ліцензії, не маючи можливості видати іноземцю ОСОБА_2 диплом, укладав з ним договір про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти та отримував кошти за надання освітніх послуг. Своїми діями відповідач завдав не лише матеріальної, але й моральної шкоди, оскільки внаслідок приховування відповідачем тієї обставини, що у нього відсутні ліцензії та інші необхідні дозвільні документи, а також укладення в подальшому договорів, у позивача та її сина змінився нормальний спосіб життя, вони зазнали душевних страждань, порушення нормального ритму життя, тяжкість вимушених змін (неможливість отримати диплом), а також вимогами розумності та справедливості оскільки було втрачено 3 роки життя дитини, яка так і не отримала належної освіти з вини відповідача. У зв'язку із зазначеним, позивач оцінює завдану їй матеріальну шкоду в розмірі сплачених за навчання коштів у сумі 42300 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, яку просить стягнути із відповідача.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2025 заяву задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення в цивільній справі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВТФК понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн. Витрати за сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн у справі залишено за позивачами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2025 та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2025, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог; здійснити розподіл судових витрат /а. с. 178/.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що згідно умов укладеного договору ВТК зобов'язаний був здійснити навчання здобувача відповідно до ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та видати здобувачу диплом про фахову передвищу освіту; договори № 4-Л від 5.08.2021 та № 204 від 1.09.2021, укладені між позивачами та відповідачем, передбачали надання послуг для здобуття іноземцями освіти за освітньою професійною програмою Лісове господарство, з подальшою видачею відповідного документа про освіту за спеціальністю 205 «Лісове господарство», проте відповідач не мав ліцензії Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності для іноземців; відповідач не маючи спроможності провадити освітню діяльність відповідно до ліцензійним умов провадження освітньої діяльності та всупереч вимогам закону уклав договір № 4-Л віл 5.08.2021 та № 204 від 1.09.2021 про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти; відповідачем порушено п. 5.1 договору № 204 від 1.09.2021, оскільки законний представник не була ознайомлена з ліцензією на провадження освітньої діяльності ВТК; відповідач позбавлений можливості видати іноземцю диплом, однак укладав з ним договорів про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти та отримав кошти за надання освітніх послуг; ОСОБА_2 не надав будь-яких зобов'язань відповідачу щодо подання ним заяви про набуття громадянства України, посилання суду, що особа могла отримати громадянство є припущенням відповідача та не підтверджується доказами у справі; ОСОБА_2 на час вступу до ВТК був неповнолітнім, а його законний представник не був ознайомлений з правилами прийму, ліцензією та сертифікатом про акредитацію напряму підготовки/спеціальності/освітньої програми; ОСОБА_2 підсисав стандартну форму заяви про допуск до участі у конкурсі, що не свідчить про саме ознайомлення з правилами прийму, ліцензією та сертифікатом про акредитацію напряму підготовки/спеціальності/освітньої програми; відповідачем не надано доказів порядку обчислення гонорару, що позбавляє можливості встановити розмір гонорару у зв'язку з виконаними роботами; додаткове рішення порушує принцип справедливості, розумності, оскільки заробітна плата позивача складає 8000 грн, стягнення з неї коштів ускладнює їй можливість проживання.
9.04.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшов на електронну пошту відзив (вх № 1280) ВТФК, в інтересах якого діє представник Люлик Р. І., в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
19.05.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшла заява (вх № 1748) ВТФК, в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , про долучення за ухвалою суду доказів, а саме : калькуляцію вартості навчальних витрат на 2021-2022; копію сертифікату про акредитацію освітньо-професійної програми у сфері фахової передвищої освіти серії ДО № 001294 спеціальності 205 Лісове господарство; копію наказу Міністерства освіти і науки України про ліцензування освітньої діяльності від 26.11.2019 № 992-л з додатком 4; також повідомлено, що доказів повернення коштів в розмірі 1081, зазначених в Реєстрі оплати за навчання ОСОБА_2 немає, оскільки платник із відповідною заявою не звертався.
Суд апеляційної інстанції, ознайомившись із поданою заявою та доданими до неї документами, дійшов висновку про приєднання даних доказів, оскільки вони надані на виконання ухвали від 14.05.2025.
27.05.2025 до суду надійшло клопотання (вх № 6034) ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про долучення доказів, а саме : копії додатку 1; 1.1; 1.2; 1.3; 1.4; 1.5; 1.6; 1.7; 1.8; 1.9; 1.10; 1.11; 1.12; 1.13; 1.14; 1.15; 1.16; 1.17; 1.18; 1.19; 1.20; 1.21; 1.22; 1.23; 1.24; копії додатку 2; 2.1; 2.2; копію додатку 3; 3.1; 3.2; 3.3; 3.4; 3.5; 3.6; 3.7; 3.8; 3.9; 3.10; 3.11; 3.12; 3.13; 3.14; 3.15, 3.16; 3.17; копію додатку 4; 4.1; 4.2; 4.3; 4.4; 4.5; 4.6; 4.7; 4.8; 4.9; 4.10; 4.11; 4.12; 4.13, 4.14; 4.15; 4.16; 4.17; 4.18; 4.19; 4.20; 4.21; 4.22; копію додатку 5; 5.1; 5.2; 5.3; 5.4; 5.5; 5.6; копію додатку 6; 6.1; 6.2; 6.3; 6.4; копії додатку 7; 7.1; 7.2; 7.3 до наказу Міністерства освіти і науки від 26.11.2019 № 992-л.
У судовому засіданні представник позивачів пояснив, що дані докази є доповненням до тих доказів, які відповідач надав на виконання ухвали суду.
Представник відповідача підтвердив ту обставину, що дані докази є складовою наданих ним документів на вимогу суду, але з метою не завантажувати матеріали справи зайвими документами та з метою економії паперу, відповідачем було вирішено подати лише основні документи. З цих підстав представник відповідача заперечив проти долучення даних доказів до справи.
Суд апеляційної інстанції, ознайомившись із поданим клопотанням та доданими до нього документами, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про приєднання зазначених документів до матеріалів справи з метою всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, а також з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 зазначено, що: «вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
У постанові ВС від 7.04.2021 в справі № 279/11692/15-ц зазначено, що «У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи».
Крижанівським В. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подано також клопотання/заяву (вх № 6036) про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 11203,60 грн.
Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У судовому засіданні Крижанівський В. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Суду пояснив, що апеляційну скаргу ним подано від двох позивачів, однак через технічні можливості системи « Електронний суд» змушений був зазначити одного позивача як заявник, іншого як позивач.
Представник ВТФК адвокат Люлик Р. І. заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша, четверта статті 367 ЦПК України).
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
13.07.2021 ОСОБА_2 подано заяву за формою №Н-1.01.2.2 керівнику Вінницького транспортного коледжу про допуск до участі в конкурсному відборі на навчання за денною формою, конкурсна позиція - Лісове господарство, за спеціальністю 205 Лісове господарство. Зазначено громадянство - Казахстан. Заява містить також, окрім іншого, відомості: Попереджений(а) (слово підкреслено), що подання мною недостовірних персональних даних, даних про здобуту раніше освіту, проходження зовнішнього незалежного оцінювання, наявність підстави для першочергового зарахування, право на вступ за співбесідою, іспитами, квотою є підставою для скасування наказу про моє зарахування до числа студентів; З правилами прийому, ліценцією та сертифікатом про акредитацію напряму підготовки/спеціальності/освітньої програми ознайомлений(а) (слово підкреслено). Зазначена заява містить підпис особи, яка її подавала ОСОБА_2 /а. с. 7/.
Відповідно до копії наказу від 6.08.2021 №184-С «Про зарахування на навчання», додатку до цього наказу та наказу від 6.08.2021 № 184-С «Про зарахування в число студентів коледжу на основі ПЗСО на денну форму навчання за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб» на підставі Правил прийому до ВТК у 2021 році та рішення приймальної комісії від 6.02.2021 протокол № 20, ОСОБА_2 зарахований до числа студентів на основі повної загальної середньої освіти за кошти фізичних і юридичних осіб за спеціальністю 205 Лісове господарство /а. с. 8 зв. с. - 9/.
Відповідно до договору № 4-Л від 5.08.2021 вартість надання освітніх послуг становить 42300 грн. за навчальний рік - 14 100 гри. Також цим договором передбачено, що Коледж зобов'язується: забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахового молодшого бакалавра згідно з освітньо-професійною програмою і вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики, які відповідають державному стандарту освіти; у період навчання створити Студентові відповідні умови для оволодіння професією, розвитку особистості, надавши можливість користуватись бібліотекою, комп'ютерною технікою, спортивним залом; при наявності вільних місць забезпечити студента гуртожитком за додаткову оплату /а. с. 12/
1.09.2021 між ВТК державної форми власності в особі ОСОБА_5 та вступником ОСОБА_2 , законним представником - ОСОБА_1 , укладено договір про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти № 204. Умови договору передбачено, зокрема те, що : предметом договору є надання освітніх послуг. Заклад бере на себе зобов'язання зарахувати Вступника на навчання, а саме: здійснити підготовку Вступника за денною формою здобуття освіти за освітньо-професійною програмою Лісове господарство спеціальністю 205 Лісове господарство для здобуття освітньо-професійного ступеня фахового молодшого бакалавра. Освітньо-професійна програма є акредитованою строком до 2028 року (пункт 1); заклад зобов'язаний: 1) створити умови для ознайомлення Вступника та Законного представника з ліцензією на провадження освітньої діяльності, сертифікатами (рішеннями) про акредитацію, правилами прийому, відомостями про обсяг прийому за кожною спеціальністю, кількістю місць, виділених для вступу на пільгових умовах; 2) здійснювати навчання Здобувача на рівні стандартів фахової передвищої освіти, ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та інших вимог законодавства; 3) інформувати Здобувача про правила та вимоги щодо організації навчання, його якості та змісту, про права та обов'язки Здобувача під час навчання; 4) видати Здобувачу диплом про фахову передвищу освіту за умови виконання Здобувачем освітньо-професійної програми в обсязі, необхідному для здобуття освітньо-професійного ступеня фахової передвищої освіти; 5) сприяти працевлаштуванню Здобувача (пункт 5); за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором Сторони несуть відповідальність згідно із законом та умовами цього договору (пункт 12) /а. с. 8 зв. с. - 11/.
У справі встановлено та не оспорюється сторонами те, що Вінницький транспортний коледж змінив назву на Вінницький транспортний фаховий коледж.
На аркуші справи 13 знаходиться Реєстр оплати за навчання ОСОБА_2 , платник ОСОБА_1 /а. с. 13-26/.
Згідно з доповідною від 7.06.2024 складеною ОСОБА_6 на ім'я директора коледжу Михайла Фаліштинського, студент групи 4-Л-62 ОСОБА_2 не виконав вимоги навчального плану і не з'явився на захист переддипломної практики. ОСОБА_2 запропоновано не допустити до здачі кваліфікаційного іспиту і відрахувати із закладу /а. с. 26 зв. с./.
Відомістю обліку успішності від 7.06.2024, що міститься у матеріалах справи, підтверджено неявку ОСОБА_7 на захист переддипломної практики.
Відповідно до наказу №143-С, за підписом директора коледжу Михайла Фаліштинського, 7.06.2024 ОСОБА_2 , студента групи 4-Л-62, відраховано за невиконання вимог навчального плану /а. с. 27/.
На аркуші справи 53 зворотна сторона наявна відомість директора Вінницького транспортного коледжу щодо права здійснення освітньої діяльності у сфері фахової передвищої освіти Вінницький транспортний коледж, в якій зазначено про те, що (можливість здійснення підготовки іноземців та осіб без громадянства) відсутня (ні); за (назвою галузі знань) аграрні науки та продовольство; (код спеціальності) 205; (найменування спеціальності) Лісове право; (номер рішення за кожною спеціальністю за освітньо-кваліфікованим рівнем молодшого спеціаліста або рішення за кожною спеціальністю у сфері фахової передвищої освіти прийнятого у 2018, 2019 роках) наказ МОН від 26.11.2019 № 992-л.
Відповідно до відповіді Міністерства освіти і науки України № 1/20733-24 від 7.11.2024 на адвокатський запит адвоката Крижанівського В. повідомлено, що згідно з даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти у Вінницькому транспортному коледжі відсутня ліцензія для підготовки іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство /а. с. 28/.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Правил прийому на навчання ВТК мав право укладати договори з іноземцями, у яких наявна посвідка на постійне проживання, а підписана заява ОСОБА_2 від 13.07.2021 за формою № Н-1.01.2.2, засвідчує обізнаність сторони позивача із Правилами прийому, наявною ліцензією і сертифікатом про акредитацію відповідної освітньої програми (спеціальності). Підписавши договір від 1.09.2021 № 204, сторони погодились із його умовами та порядком його виконання; ВТФК здійснив відрахування ОСОБА_2 на підставі наказу № 143-С від 7.06.2024 через невиконання ним вимог навчального плану, що не суперечить умовам договору № 204 від 1.09.2021. Суд також взяв до уваги пояснення відповідача, що заклад фахової передвищої освіти правомірно уклав договір про надання освітніх послуг із іноземцем, що має дозвіл на постійне проживання, не маючи ліцензії на видачу диплому іноземцю, з огляду на можливість отримати громадянство України впродовж років навчання. Отримавши громадянство України, позивач мав би змогу отримати диплом. Оскільки судом не встановлено порушення права позивача, за захистом якого подано позов, вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними, тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за неповного з'ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Щодо позовних вимог про визнання правочинів недійсними та стягнення вартості навчання.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту ( постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним .
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21.12.2021 в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину ( постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Відповідно до вимог частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Позивачі заявляючи вимогу про визнання правочинів недійсними, фактичними підставами позовних вимог зазначили те, що відповідач, попри відсутність ліцензії, не маючи можливості видати іноземцю ОСОБА_2 диплом, укладав з ним договір про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти та отримував кошти за надання освітніх послуг, чим порушив його права.
Відповідно до пункту 5.1, 5.2, 5.4 договору про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти № 204 від 1.09.2021 заклад зобов'язаний, зокрема : створити умови для ознайомлення вступника та законного представника з ліцензією на провадження освітньої діяльності, сертифікатами (рішеннями) про акредитацію, правилами прийому, відомостями про обсяг прийому за кожною спеціальністю, кількістю місць, виділених для вступу на пільгових умовах; здійснити навчання здобувача на рівні стандартів фахової передвищої освіти, ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та інших вимог законодавства; видати здобувачу диплом про фахову передвищу освіту за умови виконання здобувачем освітньо-професійної програми в обсязі, необхідному для здобуття освітньо-професійного ступеня фахової передвищої освіти.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 18 Закону України «Про фахову передвищу освіту», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, ліцензія надається рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про надання суб'єкту господарювання права на провадження освітньої діяльності у сфері фахової передвищої освіти зі спеціальності в межах ліцензованого обсягу, а також права на підготовку іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями. Ліцензований обсяг встановлюється для кожної спеціальності і визначає максимальну кількість здобувачів фахової передвищої освіти на одному курсі (році навчання), яким заклад освіти може одночасно забезпечити здобуття фахової передвищої освіти відповідно до ліцензійних умов. Підготовка іноземців та осіб без громадянства здійснюється в межах ліцензованих обсягів за спеціальностями за результатами процедури ліцензування в цілому для такого виду діяльності.
На аркуші справи 53 зворотна сторона наявна відомість директора Вінницького транспортного коледжу щодо права здійснення освітньої діяльності у сфері фахової передвищої освіти Вінницьким транспортним коледжем, в якій зазначено про те, що можливість здійснення підготовки іноземців та осіб без громадянства за назвою галузі знань аграрні науки та продовольство; код спеціальності 205; найменування спеціальності Лісове право; номер рішення за кожною спеціальністю за освітньо-кваліфікованим рівнем молодшого спеціаліста або рішення за кожною спеціальністю у сфері фахової передвищої освіти прийнятого у 2018, 2019 роках наказ МОН від 26.11.2019 № 992-л відсутня (ні).
Відповідно до відповіді Міністерства освіти і науки України № 1/20733-24 від 7.11.2024 на адвокатський запит адвоката Крижанівського В. міністерством повідомлено, що згідно з даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти у Вінницькому транспортному коледжі відсутня ліцензія для підготовки іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство /а. с. 28/.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними не надав оцінки відповіді Міністерства освіти і науки України № 1/20733-24 від 7.11.2024 на адвокатський запит та відомостям директора Вінницького транспортного коледжу про відсутність можливості здійснювати підготовку іноземців та осіб без громадянства за кодом спеціальності 205 Лісове господарство та зробив помилковий висновок про відмову в задоволенні цих вимог з підстав їх недоведеності.
Наданими за ухвалою апеляційного суду доказами, відповідач також не довів факт наявності у ВТК ліцензії для підготовки іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство станом на 2021 рік.
Аргументи відповідача про те, що ОСОБА_2 у заяві про допуск до участі у конкурсному відборі на навчання повідомляв про своє ознайомлення з правилами прийому, ліцензією та сертифікатом про акредитацію напряму підготовки/спеціальності/освітньої програми; у 2021 році прийом абітурієнтів ВТФК здійснювався на підставі діючої ліцензії та «Правил прийому до ВТК у 2021 році»; з дотриманням статті 30 Закону України «Про освіту» дані документи були опубліковані та доступні для ознайомлення для будь-яких зацікавлених осіб, містились на сайті навчального закладу в розділі «Абітурієнти», «Ліцензії» та розміщувались на інформаційному стенді приймальної комісії; про відсутність акредитації наголошувалось, зокрема, у відомості щодо права здійснення освітньої діяльності у сфері фахової передвищої освіти, апеляційний суд відхиляє з огляду на позицію Конституційного Суду України, відповідно до якої споживач завжди є більш вразливою стороною в договірних відносинах з виконавцем послуг, а тому потребує більшого захисту. З огляду на дану позицію суду, саме на відповідачеві був обов'язок визначення справедливих умов договору та з'ясування питання про вірне розуміння/тлумачення умов договору замовником -іноземцем. Відповідачем не було доведено того факту, що позивачі знали про відсутність ліцензії, однак все одно вступили в договірні відносини.
Та обставина, що позивачів не було проінформовано про відсутність відповідної ліцензії на провадження освітньої діяльності та акредитованих освітніх програм для здобуття ступеня фахового молодшого бакалавра (спеціалізація 205) свідчить і позиція відповідача обрана ним для захисту у судовому процесі, відповідно до якої, з посиланням на п.4 розділу ІІІ Правил прийому, представник відповідача стверджував про наявність у ВТФК права надання фахової передвищої освіти іноземцям.
У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що п. 4 розділу ІІІ Правил прийому за своїм змістом відповідає ст. ст.3, 4 Закону України ««Про фахову передвищу освіту», які регулюють забезпечення права громадян, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також осіб, які визнані біженцями в Україні, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та осіб, яким надано статус закордонного українця, які перебувають в Україні на законних підставах на здобуття фахової передвищої освіти нарівні з громадянами України.
Доводи відповідача про те, що спірні договори є припиненими, оскільки ОСОБА_2 в порушення навчального плану для студентів групи 4-Л-62 відділення спеціальності 205 Лісове господарство ВТК не з'явився на захист переддипломної практики та не здав звітної документації, що у наслідку призвело до недопущення його до складання кваліфікаційного іспиту та 7.06.2024 відрахування його із коледжу за не виконання вимог навчального плану, апеляційний суд не вважає такими, що дають правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Так, розглядаючи справу, суд серед іншого повинен з'ясувати чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду. Як зазначив у судовому засіданні представник позивачів вимога про скасування наказу про відрахування ОСОБА_2 із коледжу не є ефективним способом захисту прав позивачів, оскільки не захистить порушеного права та не забезпечить можливості отримання диплому.
Крім того, предметом спору у справі є недійсність договорів і такі договори визнаються недійсними з моменту їх вчинення, тому припинення/розірвання таких договорів відповідачем через невиконання зобов'язань ОСОБА_2 (нез'явлення на захист переддипломної практики та не здавання звітної документації) не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Припинення/розірвання договору не позбавляє сторону права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (пункти 55, 82 постанови Постанова ВП ВС від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Посилання відповідача на те, що ВТК мав право укладати договори з іноземцями, в яких наявна посвідка на постійне проживання, а також те, що ОСОБА_2 мав можливість реалізувати своє право, передбачене договором № 204 від 1.09.2021, а саме отримати диплом, набувши громадянство України за час навчання в коледжі, однак не скористався цим, колегія суддів оцінює критично, оскільки умовами оспорюваних договорів не передбачено, що ОСОБА_2 надав будь-яких зобов'язань відповідачу щодо подання ним заяви про набуття громадянства України; а посилання позивача на те, що ВТК мав право укладати договори з іноземцями, в яких наявна посвідка на постійне проживання, не підтверджується належними доказами, навпаки із наявних у справі доказів вбачається, що у Вінницькому транспортному коледжі була відсутня ліцензія для підготовки іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство.
Вінницький апеляційний суд вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про наявність правових підстав для визнання недійсним на підставі частини першої статті 227 ЦК України договору про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіт № 204 від 1.09.2021, укладеного між ОСОБА_1 діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 та ВТК та договору про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня фахівця молодшого спеціаліста № 4-Л від 5.08.2021, укладений між ОСОБА_2 та ВТК, оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що у ВТК була наявна ліцензія для підготовки іноземців та осіб без громадянства за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство.
З огляду на зазначене, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а відповідачем доказів на спростування зазначених позовних вимог суду не надано.
Колегія суддів також зазначає про те, що в судовому засіданні представник позивачів наголосив на тому, що в позовній заяві ним допущена була технічна помилка щодо дати договору про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти № 204, який позивачі просили визнати недійсним, а саме замість правильної дати «1.09.2021» зазначено від «9.01.2021», а тому в цій частині просив суд врахувати зазначену обставину та зважити на те, що саме цей договір був предметом розгляду судом першої інстанції.
Також апеляційним судом враховано й те, що апеляційна скарга подана ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що свідчать копії ордерів доданих представником до апеляційної скарги (пункт 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України) та вимоги апеляційної скарги, в якій він просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, те що апеляційна скарга подана представником в інтересах обох позивачів зазначено представником в судовому засіданні апеляційного суду.
Правові наслідки недійсного правочину визначені статтею 216 ЦК України. За загальним правилом, що міститься у частинах першій і другій цієї статті:
- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;
- у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;
- якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Загальним/основним видом майнових наслідків недійсності правочинів, передбачених законодавством, є двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до вчинення правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Реституція застосовується виключно між сторонами недійсного правочину і не залежить від того, який суб'єкт (сторони правочину чи заінтересована особа) порушив спір про визнання правочину недійсним, не має правового значення також добросовісність сторони-набувача.
Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосовуються також:
- спеціальні наслідки - у вигляді покладання обов'язку відшкодувати збитки та моральну шкоду, яку понесла одна із сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину;
- додаткові наслідки - використовуються стосовно сторони, яка винна в обмані, насильстві, зловмисній домовленості та яка скористалась помилкою чи збігом тяжких обставин.
Відповідно до частини третьої статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Щодо окремих недійсних правочинів законодавець передбачає: а) особливі умови застосування правових наслідків, передбачених частинами першою і другою статті 216 ЦК України; б) особливі правові наслідки вчинення окремих видів недійсних правочинів.
Особливі умови застосування частин першої і другої статті 216 ЦК України - це фактичні обставини (підстави), за яких основні (реституційні) та спеціальні (відшкодування збитків та моральної шкоди) наслідки застосовуються залежно від особливостей певних видів недійсності правочинів (вади суб'єктного складу, вади волі, вади форми).
Статтею 177 ЦК України послуга закріплена як самостійний об'єкт цивільних прав.
Істотною умовою договорів про надання послуг є предмет, яким є послуга.
Істотними умовами оплатного договору про надання послуг, зокрема є розмір, строки та порядок оплати послуги.
Як вбачається зі змісту спірних договорів, їх предметом є: надання освітніх послуг та здійснення підготовки фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня фахового молодшого бакалавра за спеціальністю 205 «лісове господарство» з видачою диплома державного зразка.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про освіту» освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб'єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.
Диплом коледжу (фахового молодшого бакалавра) є офіційним документом, який підтверджує про закінчення навчання у коледжі та здобуття певної професійної кваліфікації. Диплом вказує на освітній рівень та дає можливість працювати за фахом, вказаним у дипломі, або продовжити навчання у вищому навчальному закладі.
У справі встановлено, що ОСОБА_2 диплом не отримав. За навчання сплатив суму 42300 грн.
Вінницький апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58), від 8.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22, пункт 11.16).
Враховуючи доведеність позивачами позовних вимог про визнання правочинів недійсними, а також положення частини другої статті 216 ЦК України, з ВТФК слід стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені за навчання кошти в сумі 42300 грн.
Факт сплати коштів ОСОБА_1 на користь відповідача підтверджується реєстром оплати за навчання ОСОБА_2 , наданого відповідачем /а. с. 13/.
Колегія суддів враховує й те, що в заяві (вх № 1748 від 19.05.2025) ВТФК, в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , повідомлено, що доказів повернення коштів в розмірі 1081 грн, зазначених в Реєстрі оплати за навчання ОСОБА_2 немає, оскільки платник із відповідною заявою не звертався.
Підсумовуючи вищезазначене, Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачених коштів за навчання в розмірі 42300 грн.
Аргументи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу. Наведені аргументи у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують підстави зазначених позовних вимог.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5.12.2022 в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5.12.2022 в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 227 ЦК України якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15.12.2020 суд зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди виходячи з того, що ці вимоги є похідними від вимог про визнання правочинів недійсними, стягнення вартості навчання в задоволенні яких судом відмовлено з підстав недоведеності. Водночас, Вінницький апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги представника позивачів дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині визнання правочинів недійсними та стягнення коштів за навчання, відтак рішення суду в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди також підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині з огляду на наступне.
Вінницький апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 10000 грн, оскільки внаслідок приховування відповідачем тієї обставини, що у нього відсутня ліцензія для підготовки іноземців за акредитованими спеціальностями на рівні фахової передвищої освіти за спеціальністю 205 Лісове господарство, а також укладення в подальшому договорів з позивачами, ОСОБА_2 зазнав душевних страждань, порушення нормального ритму життя, тяжкість вимушених змін (неможливість отримати диплом), ним витрачено роки життя. З огляду на конкретні обставини справи розмір відшкодування моральної шкоди 10000 грн колегія суддів вважає таким, що буде враховувати глибину та тривалість моральних страждань позивача та є обґрунтованим, враховує принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні такого розміру моральної шкоди.
Законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості).
Колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з підстав їх недоведеності, оскільки з урахуванням встановлених обставин, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 навела обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки вона при укладенні оспорюваних договорів діяла як законний представник ОСОБА_2 , обов'язок у відповідача в наданні диплому про фахову передвищу освіту був у відповідача перед здобувачем ( ОСОБА_2 ), на користь якого апеляційним судом стягнуто моральну шкоду в розмірі 10000 грн у цій справі.
Згідно з пунктом 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо застосування строку позовної давності.
Правових підстав для застосування у справі строку позовної давності (заява представника ВТФК адвоката Люлика Р. І. /а. с. 97-98/) колегія суддів не вбачає, враховуючи те, що відповідно до пункту 12, 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину; у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позивачі із позовом про визнання правочинів недійсними від 5.08.2021 та 1.09.2021, стягнення коштів за навчання, відшкодування моральної шкоди звернулися до суду 29.01.2025, тобто загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України не пропущено позивачами з огляду на положення пункту 12, 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Щодо оскарження додаткового рішення від 10.03.2025
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5.07.2023 у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 9.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 7.03.2023 у справі № 922/3289/21.
Оскільки Вінницький апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення від 10.03.2025 у справі, то додаткове рішення від 17.03.2025 також підлягає скасуванню.
Окрім цього, суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення стягнув судові витрати з позивачів на відповідача солідарно, що не передбачено ЦПК України.
Щодо розподілу витрат по судовому збору.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
При поданні позовної заяви позивачами сплачено судовий збір в розмірі 2422 грн, а при подання апеляційної скарги в розмірі 2906,90 грн /а. с. 30 зв с., 178/.
Позивачі звільнені від сплати судового збору за вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Вимоги про визнання правочинів недійсними задоволено апеляційним судом, у зв'язку з чим з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн (1211,2х2) та за подання апеляційної скарги в розмірі 2906,90 грн. (2422,40х150%х08=2906,90).
Також стягненню з ВТФК підлягає на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви за вимогу (майнового характеру) відшкодування моральної шкоди (ціна позову 25000 грн) в розмірі 484,48 грн (10000 (задоволена частина вимоги) х 100 : 25000 (ціна позову) = 40 %; 1211,2х0,40%=484,48) та за подання апеляційної скарги в розмірі 726,72 грн (1211,20х150%=1816,80х0,40%=726,72), всього 1211,20 грн пропорційно до задоволеної частини вимоги.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15).
У позовній заяві позивачі зазначали про те, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача становить 8000 грн /а. с. 4/.
Представником позивачів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції надано суду наступні докази: копію ордера № 1177445 від 28.07.2025 та № 1156241 від 28.10.2024 /а. с. 31, 31 зв. с/; копію договору № 32 про надання правничої допомоги від 28.10.2024, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Крижановським В. В.. Умовами договору передбачено, що розмір гонорару визначається за угодою сторін у розмірі співмірному складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи шляхом підписання акту виконаних робіт з розрахунку 40 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб за одну годину роботи адвоката на момент складання акту виконаних робіт /а. с. 130/; копію договору № 6 про надання правничої допомоги від 23.01.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Крижановським В. В. /а. с. 130 зв. с./; детальний опис № ПЄ-000002 від 10.03.2025 виконаних робіт (наданих послуг) в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно якого адвокат склав розрахунок про те, що виконавцем були проведені роботи (надані такі послуги) : надання правової допомоги згідно договорів про надання правової допомоги № 32 від 28.10.2024 та № 6 від 23.01.2025 : підготовка та направлення адвокатського запиту № 80 від 28.10.2024 до Міністерства освіти і науки України 45 хв; підготовка та направлення адвокатського запиту № 81 від 28.10.2024 до ВТФК 45 хв; підготовка та направлення позовної заяви 2 год 30 хв; представництво інтересів позивачів в суді 2 год 15 хв; всього 6 год 15 хв х 40 % прожиткового мінімуму (1211) = 7568,75 грн /а. с. 131/; копію квитанції до прибуткового касового ордера № 2 від 10.03.2025 на суму 7568,75 грн /а. с. 131 зв. с./.
Також на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивачів надано суду, окрім вище зазначених, наступні докази : копію ордера серії № 1177445 від 28.07.2025 та № 1156241 від 28.10.2024 (повноваження на Вінницький апеляційний суд) /а. с. 147/; копію квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 27.05.2025 на суму 3634,85 грн; детальний опис № ПЄ-000002 від 10.03.2025 виконаних робіт (наданих послуг) в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно якого адвокат склав розрахунок про те, що виконавцем були проведені роботи (надані такі послуги) : надання правової допомоги згідно договорів про надання правової допомоги № 32 від 28.10.2024 та № 6 від 23.01.2025 : підготовка та направлення адвокатського запиту № 80 від 28.10.2024 до Міністерства освіти і науки України 45 хв; підготовка та направлення адвокатського запиту № 81 від 28.10.2024 до ВТФК 45 хв; підготовка та направлення позовної заяви 2 год 30 хв; підготовка та направлення апеляційної скарги 2 год; представництво інтересів позивачів в суді першої та другої інстанції 3 год 15 хв; всього 9 год 15 хв х 40 % прожиткового мінімуму (1211) = 11203,60 грн /а. с. 131/;
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18).
У додатковій постанові Верховного Суду від 8.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково апеляційним судом, відтак витрати на правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивачів пропорційно розміру задоволених вимог, а саме на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5225,72 грн, на користь ОСОБА_2 в розмірі 4128,98 грн, понесених позивачами в суді першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Крижанівського Валерія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2025 та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2025 скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницького транспортного фахового коледжу про визнання договорів про надання освітніх послуг та про підготовку фахівця недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення коштів за навчання та моральної шкоди, задовольнити частково.
Визнати недійсним договір про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти № 204 від 1.09.2021, укладений між ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , та Вінницьким транспортним фаховимколеджем.
Визнати недійсним договір про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня фахівця молодшого спеціаліста № 4-Л від 5.08.2021, укладений між ОСОБА_2 та Вінницьким транспортним фаховимколеджем.
Застосувати наслідки недійсності договорів та стягнути з Вінницького транспортного фахового коледжу на користь ОСОБА_1 сплачені за навчання кошти в сумі 42300 грн.
Стягнути з Вінницького транспортного фахового коледжу на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Вінницького транспортного фахового коледжу на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2906,90 грн.
Стягнути з Вінницького транспортного фахового коледжу на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 484,48 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 726,72 грн, всього 1211,20 грн.
Стягнути з Вінницького транспортного фахового коледжу на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5225,72 грн та на користь ОСОБА_2 в розмірі 4128,98 грн, понесених позивачами в суді першої та апеляційної інстанцій.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: С. Г. Копаничук
В. В. Оніщук
Повний текст постанови складено 2.06.2025