Справа № 750/11317/24 Суддя (судді) першої інстанції: Рахманкулова І.П.
03 червня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Коренко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 вересня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальойону Упралвіння патрульної поліції в Чернігівській області ДПП старший лейтенант поліції Герасько Ніни Михайлівни, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Департаменту патрульної поліції, інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Герасько Ніни Михайлівни про скасування постанови серії ЕНА № 2707821 від 29 липня 2024 року про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь які належні і допустимі докази, які б свідчили про вчинення ним адміністративного правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Зокрема, позивач вказує, що в матеріалах справи відсутні докази керування ним транспортним засобом, що в свою чергу виключає наявність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою про накладення адміністративного стягнення від 29 липня 2024 року серії ЕНА № 2707821 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. за ч. 4 ст. 126 КУпАП., оскільки він 29.07.2027 о 10 год.18 хв. в м. Чернігові по вулиці Шевченка, 143 керував автомобілем Subaru Forester НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами строком на 10 років згідно постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.02.2024 у справі №751/5035/23, чим порушив п.2.1 «а» ПДР України.
Позивач у позові зазначає, що 29 липня 2024 року о 10 год. 18 хвилин він дійсно знаходився у транспортному засобі Subaru Forester НОМЕР_1 , але функцію водія не виконував, так як знаходився праворуч на передньому сидінні на місці пасажира.
Проте, доводи позивача спростовуються доказами відеофіксації правопорушення, наданими представником відповідача до відзиву на позовну заяву.
Вважаючи протиправною постанову від 29 липня 2024 року серія ЕНА № 2707821 позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач керував транспортним засобом Subaru Forester НОМЕР_1 , водночас станом на дату вчинення адміністративного правопорушення строк позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами не закінчився.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У ст. 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Кодексу України керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Викладене свідчить, що особі забороняється керувати транспортним засобом за відсутності в останньої посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, у тому числі й у випадку позбавлення права керування транспортними засобами.
Як встановлено судом, постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.02.2024 у справі №751/5035/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та позбавлено права керування транспортними засобами строком на 10 років.
29.07.2027 о 10 год.18 хв. в м. Чернігові по вулиці Шевченка, 143 керував автомобілем Subaru Forester НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами строком на 10 років, чим порушив п.2.1 «а» ПДР України.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач запереч обставину керування ним транспортним засобом, наголосивши, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом Subaru Forester НОМЕР_1 , разом з тим постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення останнім правопорушення.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Згідно з у ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як вбачається з пункту 7 оскаржуваної постанови зазначено: відео з п/в (портативний відео реєстратор) № 470683 та відео з відеореєстратора Xiaomi 70 mаі, що і є технічними засобами за допомогою яких було здійснено фіксацію вчинення адміністративного правопорушення.
Як вбачається із відеозапису зробленого за допомогою відеореєстратора Xiaomi 70 mаі транспортний засіб SUBARU FORESTER, номерний знак НОМЕР_1 рухався по вул. Шевченка і здійснив зіткнення з транспортним засобом ВАЗ 2107 номерний знак НОМЕР_2 .
Після моменту зіткнення на відеозаписі зафіксовано, а саме на 1 хв. 18 сек., як з автомобіля зі сторони водія вийшов чоловік вдягнутий у футболку з написом «Back in Black» та пішов в бік узбіччя.
Також, з відеозаписів наданих суду вбачається, що позивач був одягнений у футболку з написом «Back in Black», що свідчить, що за кермом був саме ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що доказів, що за кермом була жінка, суду не надано, та більше з транспортного засобу ніхто не виходив, а тому доводи позивача, що він не керував транспортним засобом і сидів на пасажирському сидінні, спростовуються оглянутим відеозаписом.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт керування позивачем 29 липня 2024 року транспортним засобом SUBARU FORESTER, номерний знак НОМЕР_1 у той час, коли він був позбавлений права керування ним відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваною постановою та встановленими обставинами підтверджується керування позивачем транспортним засобом "SUBARU FORESTER" д.н.з. НОМЕР_1 будучи позбавленим права керування.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає оскарженню в силу приписів ч.3 ст.272 КАС України
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова
Повне судове рішення складено « 03» червня 2025 року.