Справа № 320/17452/24 Суддя першої інстанції: Головенко О.Д.
03 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 у справі №640/10900/20 у сумі 303 952,22 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що хоча матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем рішення суду у справі №640/10900/20 про поновлення позивача на роботі, однак скасування постановою Верховного Суду від 14.07.2022 відповідного рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог свідчить, що станом на день розгляду справи відсутнє саме рішення про поновлення позивача на посаді, а відтак встановлення наявності чи відсутності вини відповідача при виконанні судового рішення не є вирішальним, позаяк наказ про звільнення позивача є чинним.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було правильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не враховано позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, за якою скасування рішення про поновлення на роботі не звільняє роботодавця оплатити працівникові вимушений прогул при затримці виконання рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Київська обласна прокуратура просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що позивач не вчиняв активні дії, спрямовані на поновлення на посаді, зокрема, не звертався до уповноваженого органу щодо виконання судового рішення. У свою чергу, за твердженням відповідача, відсутність наказу про поновлення позивача на роботі за обставин подальшого скасування судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді не породжує виникнення в неї права на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Крім того, звертає увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, неправильно визначено період затримки виконання рішення, а також на власний розсуд визначено заявлену до стягнення суму.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, наказом прокурора Київської області від 17.04.2020 № 152к ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області, на якій перебувала тимчасово на період відпустки іншої особи по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.04.2020.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 у справі № 640/10900/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 265 про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Київської області № 152к від 17.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури з 22.04.2020.
Поновлено ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції або іншій рівнозначній посаді та в органах прокуратури з 23.04.2020.
Стягнуто з Київській обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2020 по 27.05.2021 в сумі 290136,21 грн (двісті дев'яносто тисяч сто тридцять шість гривень 21 копійка).
В іншій частині - відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції або іншій рівнозначній посаді та в органах прокуратури з 23.04.2020, а також в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 22318,17 грн. (двадцять дві тисячі триста вісімнадцять гривень сімнадцять копійок).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 640/10900/20, з урахуванням ухвали від 12.10.2021 про виправлення описки, апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 змінено, викладено абзаци 4 та 5 резолютивної частини таким чином: « 4. Поновити ОСОБА_1 в прокурорі Київської області на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції або іншій рівнозначній посаді та в органах прокуратури з 23.04.2020. 5. Стягнути з прокуратури Київської області (ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2020 по 27.05.2021 в сумі 290 136,21 грн. (двісті дев'яносто тисяч сто тридцять шість гривень 21 копійка).».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 640/10900/20 касаційні скарги Офісу Генерального прокурора. Київської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у цій справі у частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії, третя особа: Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку відмовлено повністю.
У свою чергу, учасниками справи не заперечується, що до прийняття Верховним Судом рішення у справі №640/10900/20 відповідачем не приймався наказ про поновлення позивача на посаді.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про прокуратуру», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Київською обласною прокуратурою) строків виконання рішення суду про поновлення на посаді, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення із служби в органах прокуратури.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Указана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у справах №815/714/16, №821/1333/16, № 822/3307/17, №817/1517/17.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання відповідальності роботодавця за затримку виконання рішення про поновлення особи на службі в органах прокуратури, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Судовою колегією враховується, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно (п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому приписи ст. 236 КЗпП України закріплюють, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Викладене, у свою чергу, свідчить про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Частиною 3 статті 14 КАС України закріплено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена вже згаданою статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Колегія суддів наголошує, що обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Колегією суддів враховується, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування ст. 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 суд касаційної інстанції зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом також, зокрема, і в постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, від 23.03.2023 у справі №420/8539/21, від 21.11.2024 у справі № 640/22270/21, від 10.04.2025 у справі № 280/5280/23.
При цьому, у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 Верховний Суд, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У свою чергу колегія суддів звертає увагу, що питання застосування положень ст. 236 КЗпП України у випадку скасування судом апеляційної чи касаційної інстанції рішення про поновлення працівника на посаді також було предметом розгляду Верховного Суду.
Так, у постанові від 19.12.2023 у справі №520/15896/21 суд касаційної інстанції зауважив, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному чи касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою, за твердженням Верховного Суду, стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
У зв'язку з цим Верховний Суд у постанові від 19.12.2023 у справі №520/15896/21 прийшов до висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному чи касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скасування у касаційному порядку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 у справі №640/10960/20 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 про поновлення позивача на роботі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП України до спірних правовідносин.
За таких обставин, зважаючи на те, що з 28.05.2021 (дня, наступного за днем ухвалення судом першої інстанції рішення у справі №640/10960/20) до 13.07.2022 (дня, що передує ухваленню судом касаційної інстанції постанови про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі №640/10960/20) не було видано наказ про поновлення позивача на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на службі за згаданий вище період.
Із змісту довідки Київської обласної прокуратури від 22.05.2024 №21ф-115 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за лютий 2020 року складала 21 680,49 грн та відпрацьовано 20 днів, за березень 2020 року заробітна плата складала 14 453,66 грн і відпрацьовано 14 днів. Усього за два місяці 2020 року перед звільненням заробітна плата склала 36 134,15 грн і разом відпрацьовано 34 дні. Відтак сума середньоденної заробітної плати становить 1 062,77 грн (36 134,15 грн : 34 робочих дні).
Відтак, з урахуванням затримки виконання судового рішення на 286 робочих днів, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 303 952,22 грн.
Щодо твердження відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом колегія суддів зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України) і середній заробіток за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України) мають однакову природу, є спорами про стягнення заробітної плати, на які не поширювалися будь-які строки (ч. 2 ст. 233 КЗпП України) (зокрема, постанова від 22.11.2023 у справі №340/2245/22, від 04.05.2023 у справі №560/3294/22). Відтак, оскільки Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким внесено зміни, зокрема, до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, набрав чинності 19.07.2022, а спірні правовідносини у цій справі тривали до 13.07.2022, то в силу ст. 58 Конституції України норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ до них не застосовуються.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для застосування положень ст. 236 КЗпП України безвідносно до подальшого скасування рішення суду про поновлення на посаді, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі - задовольнити повністю.
Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996)) користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у справі №640/10900/20 у розмірі 303 952 (триста три тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) гривні 22 копійки.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Повне рішення виготовлено 03 червня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев