Справа № 620/7006/24 Суддя першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
03 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним рішення і зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправним рішення від 02.05.2024 вих. №02.2/4310-24 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 );
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) надати дозвіл на провадження робіт за зверненням, поданим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вих. №2203/24 від 22.03.2024.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині неприйняття рішення про надання/відмову у наданні дозволу на провадження робіт за зверненням, поданим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від 22.03.2024.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 22.03.2024 про надання дозволу на провадження робіт та прийняти відповідне рішення, з урахування висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що питання про надання чи відмову у наданні дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і допуск у прикордонну смугу розглядається органом Державної прикордонної служби України протягом 10 робочих днів та завершується прийняттям акта у формі рішення про надання чи відмову у наданні такого дозволу. Разом з тим, у спірному випадку такого акта відповідачем прийнято не було, що свідчить про протиправну бездіяльність останнього та має своїм наслідком покладення на нього обов'язку з повторного розгляду заяви позивача із прийняттям відповідного рішення. Водночас, суд підкреслив, що за встановлених обставин вимога про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 надати дозвіл на провадження робіт за зверненням ФОП ОСОБА_2 є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки останній ще не ухвалював передбаченого законом рішення про надання чи відмову у наданні такого дозволу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не враховано, що для отримання дозволу особі необхідно надати, зокрема, копії документів, що підтверджують законність провадження робіт, а тому, оскільки тривають кримінальні провадження щодо незаконного видобування корисних копалин (піску), у тому числі позивачем, то до їх закінчення у відповідача відсутні підстави для надання особі запитуваного нею дозволу. Окремо звертає увагу на те, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду із вказаним позовом, у нього відсутній дозвіл на видобуток надр із земельних ділянок, відведених для іншого цільового призначення, а відтак у відповідача відсутні правові підстави для надання позивачу бажаного ним дозволу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 .
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 31.05.2023 звернувся до начальника в/ч НОМЕР_1 із заявою, в якій просив у зв'язку з тимчасовим обмеженням на в'їзд і провадження в межах контрольованих прикордонних районах Чернігівської області, які запроваджені на час воєнного стану, погодити проведення робіт з перевезення піску річкового з 22.02.2024 по 31.12.2024 в районі яхт-клубу «Якір» поблизу с. Неданчичі Чернігівської області у будні дні з 05:00 по 22:00.
13.06.2023 позивачу було направлено відповідь, якою поінформовано про обмеження та заборони, які діють в контрольованих прикордонних районах Чернігівської області.
У подальшому 19.02.2024 ФОП ОСОБА_1 звернувся до начальника в/ч НОМЕР_1 із зверненням про надання дозволу, в якому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.2023 №1292 просив надати дозвіл на проведення робіт з перевезення піску річкового з 22.02.2024 по 31.12.2024 в районі яхт-клубу «Якір» поблизу с. Неданчичі Чернігівської області.
27.02.2024 позивачу направлено відповідь №05.3/1772-24-Вих, якою повідомлено про неможливість надання дозволу у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 не було надано повного пакету документів, які б дозволяли проведення зазначених робіт.
Позивач 22.03.2024 вкотре звернувся до відповідача із зверненням про надання дозволу на проведення робіт з перевезення піску річкового в районі яхт-клубу «Якір» поблизу с.Неданчичі Чернігівської області в межах географічних координат 51.522573, 30.593232; 51.523719, 30.593376; 51.522752, 30.593763; 51.523302, 30.592579.
Водночас листом від 01.04.2024 №02.2/3026-24-Вих в/ч НОМЕР_1 повідомила ФОП ОСОБА_1 про те, що у зв'язку з тим, що оскльки здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021272010000042 від 29.04.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 240, ч. 1 ст. 254 та ч. 4 ст. 358 КК України, то документи, які надав позивач, будуть вивчені посадовими особами в/ч НОМЕР_1 та позивача буде проінформовано додатково щодо надання/ відмови у наданні дозволу.
26.04.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив прийняти рішення за зверненням позивача від 22.03.2024 про надання дозволу або відмову у наданні дозволу згідно затвердженої форми відповідно до п. 42 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим».
Листом від 02.05.2024 №02.2/4310-24-Вих відповідач зазначив, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 наявна інформація про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021272010000042 від 29.04.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 240, ч. 1 ст. 254, ч. 4 ст. 358 КК України за фактом саме незаконного видобування корисних копалин (піску), які знаходяться на земельній ділянці, в межах географічних координат 51.522573, 30.593232; 51.523719, 30.593376; 51.522752, 30.593763; 51.523302, 30.592579. Також відповідач повідомив позивача, що буде готовий повернутися до розгляду питання щодо надання/відмови у наданні дозволу на провадження робіт після прийняття правового рішення у кримінальному провадженні, про що позивача буде поінформовано додатково.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.
За правилами ст. 24 Закону України «Про державний кордон України» дозвіл на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу надає і здійснює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку відповідний орган Державної прикордонної служби України.
Дозвіл на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу надається на безоплатній основі протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення, в якому зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, громадянство (підданство) особи, яка перебуватиме у межах прикордонної смуги, реквізити документа, що посвідчує її особу, місце проживання (місце перебування), засоби зв'язку; вид дозволу (на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск) та строк дії дозволу (для дозволів на в'їзд і провадження робіт); мета та правові підстави для отримання дозволу.
Частиною 5 статті 24 указаного Закону передбачено, що у наданні дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу відмовляється, а наданий дозвіл визнається недійсним: якщо при зверненні про надання дозволу подано завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо особа протягом одного року до дня подання звернення притягалася до відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, незаконне переправлення осіб через державний кордон України, контрабанду або порушення митних правил, пов'язаних з переміщенням товарів або транспортних засобів поза митним контролем чи з приховуванням від митного контролю; якщо особі заборонено в'їзд в Україну чи в іноземця або особи без громадянства відсутні законні підстави для перебування в Україні; в інтересах забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, боротьби з організованою злочинністю, злочинною спільнотою або злочинною організацією чи поширенням злочинного впливу; в інтересах забезпечення охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо особа понад 90 днів відсутня за визначеним місцем проживання або змінила його; у разі звільнення з підприємства, установи, організації особи, якій надано дозвіл на перебування як їх працівнику; за зверненням особи, якій надається дозвіл.
Особа, якій відмовлено у наданні дозволу, має право оскаржити рішення протягом 10 робочих днів з дня його прийняття до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу.
За необхідності відповідні органи Державної прикордонної служби України можуть запроваджувати додаткові тимчасові режимні обмеження на в'їзд, перебування і провадження робіт у прикордонній смузі.
Встановлення системи режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, ведення обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих (яхт-клуб, марина, місце базування суден флоту рибної промисловості) і спортивних суден, у пунктах базування (далі - об'єкти базування) малих, спортивних суден, інших плавучих засобів, призначених для занять спортом або відпочинку (водний мотоцикл тощо) (далі - малі, спортивні судна, інші плавзасоби), їх випуску, плавання і пересування в територіальному морі та внутрішніх водах України врегульовано положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим».
Зазначеною постановою затверджено Положення про прикордонний режим (далі - Положення), яким передбачено порядок видачі дозволів на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу.
Відповідно до п. 40 Положення з метою отримання дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України».
Дозвіл на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу діє лише на території зони відповідальності органу Державної прикордонної служби, яким його надано.
Згідно п. 41 Положення звернення про надання/визнання недійсним дозволу подається в паперовій формі з використанням засобів поштового зв'язку або передається особою до відповідного органу Державної прикордонної служби особисто чи через уповноважену згідно із законодавством особу. Письмове звернення в електронній формі надсилається з використанням Інтернету на електронну адресу відповідного органу Державної прикордонної служби. Заявник або уповноважена відповідно до законодавства особа підписує письмове звернення про надання/визнання недійсним дозволу власноручно або накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті.
Звернення оформлюється з урахуванням вимог Закону України «Про звернення громадян».
До звернення про надання/визнання недійсним дозволу додаються: для юридичних осіб - копії документів, що містять інформацію про найменування юридичної особи, місцезнаходження (місце реєстрації), вид та місце (із зазначенням географічних координат) провадження робіт, стосовно яких здійснюється запит, перелік фізичних осіб із зазначенням їх паспортних даних та транспортних засобів із зазначенням державних номерних знаків, що залучатимуться до провадження таких робіт; копії документів, що підтверджують мету і строки перебування у прикордонній смузі; копії документів, що підтверджують законність провадження робіт.
Відомості, зазначені в абзацах четвертому-сьомому цього пункту, можуть бути отримані уповноваженими особами Державної прикордонної служби шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними електронними реєстрами органів державної влади в установленому законодавством порядку (у разі наявності технічної можливості) та/або з використанням можливості власного доступу до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до пунктів 42-43 Положення орган Державної прикордонної служби не пізніше десяти робочих днів з дня надходження звернення про надання/визнання недійсним дозволу та документів, що додаються до нього, приймає рішення про надання дозволу, про відмову в наданні дозволу або про визнання наданого дозволу недійсним.
Форма рішення про надання/відмову в наданні або визнання дозволу недійсним встановлюється МВС.
Про прийняте рішення орган Державної прикордонної служби не пізніше наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв'язку, зазначеного у зверненні про надання/визнання недійсним дозволу.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49 затверджено форму рішень про надання / відмову в наданні або визнання недійсним дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу.
Згідно п. 45 Положення у разі виявлення обставин, зазначених у частині п'ятій статті 24 Закону України «Про державний кордон України», орган Державної прикордонної служби відмовляє в наданні дозволу або визнає виданий раніше дозвіл недійсним, про що протягом наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв'язку, зазначеного у зверненні.
Суд першої інстанції, проаналізувавши вказані положення чинного законодавства України, правильно зазначив, що підставою для відмови у наданні дозволу можуть бути обставини, виключний перелік яких наведено у положеннях ст. 24 Закону України «Про державний кордон України».
При цьому, питання надання/відмови у наданні дозволу вирішується органом Державної прикордонної служби у строк протягом 10 робочих днів з дня надходження відповідного звернення, а рішення, прийняте за результатами розгляду звернення, має відповідати формі рішення, передбаченій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49.
У свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в/ч НОМЕР_1 жодних рішень про надання або відмову у наданні дозволу ФОП ОСОБА_1 не приймав.
При цьому, надані відповіді на звернення позивача, оформлені листами від 27.02.2024 №05.3/1772-24-Вих, від 01.04.2024 №02.2/3026-24-Вих, від 02.05.2024 №02.2/4310-24-Вих не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29.01.2024 №49.
Указані обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про недотримання відповідачем процедури розгляду заяви та доданих до неї документів, встановленої Положенням, а відповідно допущення ним протиправної бездіяльності.
У свою чергу, щодо вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на провадження робіт за зверненням, поданим позивачем 22.03.2024, колегія суддів зазначає таке.
Так, повноваження стосовно аналізу, оцінки і розгляду заяви на отримання спеціального дозволу на провадження робіт та доданих до неї документів, прийняття відповідного рішення за результатами розгляду цих документів, належить, насамперед, уповноваженому на це органу, яким у спірних правовідносинах є в/ч НОМЕР_1 , а не суд.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, передбаченими, зокрема, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що реалізація наявних у адміністративного суду повноважень, передбачених частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, можливе у разі дотримання у сукупності двох умов:
якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом;
прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд є його дискреційним повноваженням, що виплаває з поняття «дискреційні повноваження», наведеного у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
За обставинами цієї справи заява позивача про надання дозволу на провадження робіт від 22.03.2024 не була розглянута та оцінена відповідачем у порядку, встановленому законом, а відповідні мотиви не були викладені у рішенні, передбаченому законодавством за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, і таке рішення, яке могло б бути самостійним предметом оскарження у адміністративному суді з перевіркою його на відповідність визначених процесуальним законом критеріїв, відповідачем прийнято не було.
Суд першої інстанції, зважаючи на викладені вище обставини, дійшов правильного висновку про необґрунтованість та передчасність вимог позивача стосовно зобов'язання відповідача видати йому дозвіл на провадження робіт, оскільки подані ФОП ОСОБА_1 заява та документи не були розглянуті за встановленою законодавством процедурою з наданням належної оцінки усім обставинам, які мають значення для вирішення порушеного позивачем питання, відповідного рішення відповідачем прийнято не було, а підстави вважати, що для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом, у цьому випадку відсутні.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, достатній і необхідний за таких умов, а саме: зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення позивача від 22.03.2024 про надання дозволу на провадження робіт та прийняти відповідне рішення з урахування висновків, викладених у рішенні суду.
Доводи апелянта про пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду із вказаним позовом колегія суддів вважає помилковими.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому в силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 46 Положення особа, якій відмовлено в наданні дозволу, має право оскаржити рішення протягом десяти робочих днів з дня його прийняття до органу Державної прикордонної служби вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу.
Отже, щодо рішення, яким відмовлено в наданні дозволу, зокрема, на провадження робіт, законодавцем встановлені спеціальні строки оскарження, які становлять 10 робочих днів з дня його прийняття.
Однак, як було встановлено раніше, відповідачем жодного передбаченого законом рішення з цього питання не приймалось. Більше того, у відповідь на заяву позивача від 26.04.2024 №2604 про прийняття рішення за наслідками розгляду звернення про надання дозволу за правилами, передбаченими п. 42 Положення, відповідач листом від 02.05.2024 №02.2/4310-24-Вих повідомив, що повернеться до розгляду питання щодо надання дозволу після прийняття правового рішення у кримінальному провадженні №42021272010000042 від 29.04.2021.
Викладене свідчить, що у межах спірних правовідносин застосуванню підлягають загальні положення ч. 2 ст. 122 КАС України, якими встановлено шестимісячний строк звернення до суду, оскільки рішення за наслідками розгляду звернення позивача від 22.03.2024, відповідачем не приймалося. При цьому вказаний строк ФОП ОСОБА_1 не було пропущено, оскільки із вказаним позовом останній звернувся до суду першої інстанції 15.05.2024. До того ж, таке звернення мало місце протягом десяти робочих днів з дати листа в/ч НОМЕР_1 від 02.05.2024 №02.2/4310-24-Вих.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач не надав документи, що підтверджують законність провадження ФОП ОСОБА_1 робіт з перевезення корисних копалин - піску із земельних ділянок, відданих для ведення селянського господарства, без спеціального дозволу, що надає право користувачу надр розпоряджатися видобутими ним корисними копалинами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідач, зокрема, у листі від 01.04.2024 №02.2/3026-24-Вих на звернення позивача від 22.03.2024 повідомив про наявність інформації щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 29.04.2021 №42021272010000042, та у подальших відповідях наголошував позивачу на тому, що буде готовий розглянути питання щодо надання/відмови у наданні дозволу на провадження робіт після прийняття правового рішення у кримінальному провадженні.
Тобто, питання щодо ненадання позивачем документів дозвільного характеру на видобуток надр - піску, його перевезення й продаж, а також документів щодо можливості використання земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства з цією метою, на час звернення позивача у цій справі до суду не порушувалось, відповідачем не досліджувалося. Крім того, відповідач з цих підстав (не надання документів дозвільного характеру) не ухвалював жодного рішення щодо наданні дозволу на провадження робіт, а відтак питання їх наявності чи відсутності у позивача перебуває поза межами предмету доказування у цій справі.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повне рішення виготовлено 03 червня 2025 року.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев