Справа № 641/8908/20 Номер провадження 22-ц/814/1815/25Головуючий у 1-й інстанції Москаленко В. В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
28 травня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря Дороженка Р.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
В листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 , яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею частину вказаної квартири.
Вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебувають в шлюбі з 26.07.2003 та на час подачі позву Комінтернівським районним судом м. Харкова було відкрито провадження за позовом про розірвання шлюбу між ними.
За час перебування у шлюбі, 26 березня 2004 року, подружжя придбало за спільні кошти у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка була оформлена на чоловіка.
Зважаючи на неможливість поділити спільне майно в позасудовому порядку, ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом своїх майнових прав як подружжя.
В січні 2021 року із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя звернувся ОСОБА_1 , який посилаючись на те, що хоча спірне майно і було придбане під час шлюбу, але за кошти отримані ним від батьків, згідно договору дарування від 23.04.2004, у зв'язку з чим просив визнати квартиру його особистою приватною власністю.
В подальшому ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та остаточно просив: визнати спільним сумісним майном подружжя доходи, отримані ОСОБА_2 з 01.01.2017 по 1 квартал 2021 року; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на його користь частину грошової компенсації від продажу ТЗ Volkswagen TRANSPORTER, 2007 року випуску в сумі 100455 грн.; від отриманого його дружиною доходу за місцем роботи в КП «Харківський метрополітен» в розмірі 2 207 258,50 грн; від отриманих нею соціальних витрат у сумі 13 243, 82 грн.; від отриманої заробітної плати у сумі 74856,91 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 24 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено повністю.
Поділено трикімнатну ізольовану квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину трикімнатної ізольованої квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 6306 грн.
Задоволення первісного позову та відмова в задоволенні зустрічного позову в частині визнання права власності на квартиру обґрунтовано доведеністю первісним позивачем придбання спірного майна під час шлюбу за спільні кошти подружжя та не спростування відповідачем режиму спільності такого майна.
Стосовно вимог про стягнення з колишньої дружини грошової компенсації від отриманої нею заробітної плати, соціальних виплат та продажу автомобіля, суд зазначив, що ОСОБА_1 не доведено, що вказані кошти не були використані в інтересах сім'ї під час шлюбу.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що колишня дружина не довела за які кошти придбано спірне майно та підтвердила в суді факт набуття квартири саме ним.
Звертає увагу, що в заяві, посвідченій нотаріусом, ОСОБА_2 надала згоду, а не дозвіл на придбання ним квартири у спільну сумісну власність.
Вказує, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою до віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності і в даному випадку суд не з'ясував, за які ж кошти було придбано майно молодим подружжям, а відтак прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Також апелянт звертає увагу на недоведеність позивачем несення нею витрат в інтересах сім'ї в сумі понад 4 млн. грн., які були нею отримані в якості оплати праці за місцем своєї роботи в період 2017-2021 років.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 липня 2003 року по 17 червня 2021 року (шлюб розірваний на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 червня 2021 року).
Згідно договору купівлі-продажу від 26 березня 2004 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за 106000 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідно до заяви від 26 березня 2004 року, наданої ОСОБА_2 приватному нотаріусу Бєлінському Є.В., остання надала згоду чоловіку ОСОБА_1 на придбання у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_3 , за 106000 грн., які є спільною сумісною власністю і набуті ними під час шлюбу, зареєстрованого 26 липня 2003 року.
Згідно договору найму житлового приміщення ОСОБА_1 , як власник квартири, здав у найм наймачу квартири ОСОБА_2 трикімнатну, ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Як вбачається з ксерокопії договору дарування грошей від 26 березня 2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передали ОСОБА_1 гроші в сумі 106000 грн., що на момент укладення договору є еквівалентом 20000 доларів США, на оформлення договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 27.08.2021 №31/4-195аз, за ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб Volkswagen Transporter 2007 р.в. Вартість продажу становить 200910 грн., перереєстрацію здійснено на підставі договору купівлі продажу від 24.06.2020 (а.с. 173 т.1).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 в частині визнання нерухомого майна його особистою власністю, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність набуття спірної квартири сторонами під час шлюбу за спільні кошти та не спростування колишнім чоловіком презумпції спільності майна.
При цьому, суд вказав на відсутність правових підстав для визнання нерухомого майна особистою власністю ОСОБА_1 , зважаючи, що договір дарування грошових коштів від батьків останнього є нікчемним, оскільки не завірений нотаріально.
В зв'язку з необґрунтованістю та відсутністю доказів, що отримані колишньою дружиною кошти від продажу авто та її доходи не були використані в інтересах сім'ї суд також відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, проте зважаючи не невірне застосування положень ст. 70 СК України вбачає підстави для зміни судового рішення.
Так, стаття 12 ЦПК України встановлює здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто положеннями вказаної правової норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
При цьому, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-80 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірна квартира була придбана подружжям в період шлюбу.
Заперечуючи належність квартири до об'єкту спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 надав суду ксерокопію договору дарування, згідно якого батьки подарували йому кошти в сумі 20000 доларів США, що еквівалентно 106000 грн. на придбання квартири АДРЕСА_1 .
Надаючи оцінку вказаному доказу, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що в порушення ч. 5 ст. 719 ЦК України, в редакції на момент існування спірних правовідносин, вказаний договір дарування не посвідчений нотаріально а отже є нікчемним в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України.
Інших доказів набуття спірної квартири в свою особисту власність ОСОБА_1 не надав.
З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки за змістом ч.5 ст. 719 ЦК України, в редакції 2004 року, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Не дотримання встановленої законом нотаріальної форми посвідчення має наслідком нікчемність правочину, тобто не породжує жодних правових наслідків.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про непросування відповідачем презумпції спільності майна, яке набуто подружжям в період шлюбних відносин.
При цьому заслуговує на увагу те, що позивач перед укладанням договору купівлі-продажу надала згоду на придбання квартири ОСОБА_1 саме в спільну сумісну власність за спільні сумісні кошти, які набуті подружжям під час шлюбу, про що зазначила в поданій нотаріусу заяві як дружина покупця квартири.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Не заслуговує на увагу з цього приводу твердження апелянта про те, що дружина надала не дозвіл на купівлю квартири, а лише надала згоду, що на його думку є суттєвою відмінністю.
Зазначене не грубнується на законі і фактично стосується власного тлумачення апелянтом змісту слів «дозвіл» та «згода» і аж ніяк не спростовує факт придбання квартири в період шлюбу в інтересах сім'ї та віднесення її до об'єкту спільної сумісної власності подружжя.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не було спростовано презумпцію спільності майна, придбаного подружжям під час шлюбу, що виключає віднесення квартири до об'єкту приватної власності ОСОБА_1 , оскільки останнім не доведено факт її набуття в приватну власність.
Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення в цій частині виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 статей 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Тобто здійснення поділу спільного майна розуміє під собою його поділ між подружжям з урахуванням рівності їх часток, тоді як суд при вирішення спору визнав право лише позивача на частку квартири, не зазначивши за ким саме визнається право власності на іншу частину квартири, фактично унеможливив визнання за відповідачем як за іншим подружжям його право на частку квартири.
За вказаних обставин рішення суду підлягає зміні в цій частині шляхом визнання трикімнатної квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за кожним з подружжя ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 їх права на частку в спірній квартирі.
Що стосується вимог ОСОБА_1 в частині визнання спільним сумісним майном подружжя доходів дружини, зокрема отриманою нею за місцем своєї роботи заробітної плата, соціальних виплат та коштів, отриманих від продажу транспортного засобу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо їх недоведеності, оскільки позивачем за зустрічним позовом не було доведено належними та допустимими доказами факту , що зазначені грошові активи його дружини під час перебування в зареєстрованому шлюбі не були нею витрачені в інтересах сім'ї.
В розумні вимог ст. 77 СК України до предмета доказування вимог в цій частині, ОСОБА_1 необхідно було подати до суду докази того, що отримані дружиною ОСОБА_2 грошові доходи, вона використовувала не на потреби сім'ї, скривала їх від відповідача, тоді як сім'я існувала виключно на доходи його як чоловіка та батька.
Між тим, матеріали справи таких доказів не місять, окрім власних тверджень ОСОБА_1 з цього приводу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Отже, поділу між подружжям підлягає виключно майно, яке наявне на час припинення спільного ведення господарства ( пункт 23Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
У Постанові ВС у справі 158/2229/16 вказано, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, шо спірний автомобіль був відчужений під час перебування сторін в шлюбі, а відтак вважається, що отримані від його реалізації кошти були витрачені в інтересах сім'ї, протилежного в ході розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 доведено не було.
При цьому посилання на приховування ОСОБА_2 коштів, придбання іншого нерухомого майна, яке в подальшому дарувалося їй її батьком є лише припущенням апелянта та не є доведеними в розумінні ч. 2 ст. 77 ЦПК України обставинами.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги в зазначеній частині, окрім існування підстав для зміни судового рішення в частині поділу спільної квартири між подружжям згідно до вимог ст. 70 СК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 січня 2025 року в частині первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя змінити , виклавши його в цій частині в наступній редакції.
Визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 червня 2025 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин