Справа № 138/3485/24
Провадження №:2/138/209/25
03.06.2025 м. Могилів-Подільський
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:
головуючого судді Київської Т.Б.,
за участю: секретаря Бугери І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача звернувся до суду з вказаним вище позовом, який мотивований тим, зокрема, що 03.02.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №79593575, який було укладено у виді електронного документа згідно Закону України «Про електронну комерцію». Згідно умов договору, позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджених умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальника зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Підписанням цього договору позики відповідач підтвердив, що він ознайомився на сайті товариства з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, а також погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику. 14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем укладено договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» прав вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. На підставі вказаного договору факторингу позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у розмірі 31200,00 грн. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Також, 06.01.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №07367-01/2024, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до умов договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, вказаної відповідачем при отриманні кредиту. Підписавши кредитний договір відповідач підтвердив, що ознайомлений з правилами надання грошових коштів у позику, які розміщені на сайті товариства. 24.05.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та позивачем укладено договір факторингу №24052024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передав ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а позивач прийняв належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. На підставі вказаного договору факторингу позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у розмірі 15944,14 грн. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Разом з тим, відповідач не виконує умови договорів, не здійснює платежів для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів, що призвело до виникнення у нього заборгованості. За таких підстав позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаними вище договорами у загальному розмірі 47144,14 грн.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.02.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
26.02.2025 до суду надійшов відзив на позов, який мотивований тим, зокрема, що позивачем не надано суду доказів проходження відповідачем ідентифікації та верифікації його платіжної картки. У кредитному договорі відсутні відомості про спосіб отримання кредитних коштів, зокрема, відсутня банківський рахунок або номер картки, на яку повинні були перерахувати кошти. Також позивачем не доведено ту обставину, що відповідачу на його банківський рахунок було перераховано кредитні кошти. Позивачем не надано суду розрахунок заборгованості, з якого можливо було встановити період нарахування відсотків за кредитом. Зважаючи на викладені обставини, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
07.03.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, зокрема, що позивач немає змоги особисто надати виписку з банківського рахунку відповідача, для підтвердження факту зарахування кредитних коштів, оскільки такі відомості є банківською таємницею. При цьому, відповідач фактично не визнає, але й не заперечує факт отримання грошових коштів, а зазначає лише свою версію подій. Піддаючи сумніву розмір заборгованості, відповідач свій власний розрахунок не надає. Жодних доказів на спростування вимог позову ним також суду не надано. Щодо укладення договору в електронній формі, то такий укладений відповідно до чинних вимог законодавства.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.04.2025 постановлено здійснювати розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визнано потрібним, щоб представник позивача надав суду особисті пояснення по суті спору.
25.04.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представник позивача, в яких зазначено, що підписання кредитних договорів відбувалось шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладенні кредитного договору 380979083679. Клієнт самостійно вносить особисті дані в заявку на отримання кредиту, тобто вказує номер телефону, номер паспорту, ідентифікаційний код та картку, на яку буде перераховано кошти. Ідентифікація позичальника здійснюється не за номер телефону, а банком-емітентом, яким видано картку, на яку було перераховано кредитні кошти. Отже, у відповідності до умов договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний відповідачем при укладенні договору. Крім того, представником позивача наведено алгоритм дій при укладенні договору. ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору. Обставини укладення вказаних договорів відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Усі інші доводи відповідача, щодо нібито порушенні первісними кредиторами норми законодавства чи ненаданні будь-якої інформації зводяться виключно до цитування статей та власних припущень без жодної аргументації та відсутності доказової бази. Посилаючись на викладені вище факти, враховуючи повну цивільну дієздатність відповідача, відсутність жодних підтверджень доводам позичальника, позиція є неаргументованою та невмотивованою.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06.05.2025 за клопотання представника позивача витребувано у АТ КБ «Приватбанк» докази.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена завчасно та належним чином. У своїх додаткових поясненнях просила розгляд справи проводити без її участі. Позовні вимоги підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.122).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до такого висновку.
Встановлено, що 03.02.2024 між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №79593575. Розмір кредиту становить 7800,00 грн. Строк позики 30 днів, тобто до 03.03.2024. Денна процентна ставка, яка застосовується протягом пільгового періоду 2,5%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,7%. Орієнтована реальна річна процентна ставка становить 114432,08%. Відповідно до п.21 договір укладений у виді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, зі застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У реквізитах сторін позичальником зазначено номер банківської платіжної картки на яку він бажав отримав кредитні кошти, а саме НОМЕР_1 (а.с.7-9).
До позовної заяви позивачем також приєднано Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит до вказаного вище договору позики №79593575 (а.с.9-зворотній бік, 10).
Вказані вище документи підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «78454».
Відповідно до розрахунку заборгованості по договору позики №79593575 підготовленого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» станом на 20.06.2024 заборгованість відповідача становила 31200,00 грн., а саме 7800,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 23400,00 грн. заборгованість за відсотками (а.с.83-86, 110-111). З вказаного розрахунку слідує, що відсотки нараховувались за період з 03.02.2024 по 01.06.2024.
14.06.2021 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладено договір факторингу №14/06/21 відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору (а.с.11-12).
28.07.2021 сторони цього договору уклали додаткову угоду №2 до договору факторингу, якою погодили внести зміни до п.1.3 договору щодо порядку повідомлення боржників, а 20.06.2024 додаткову угоду №29 до цього договору, визначивши загальну суму прав вимоги, що відступається згідно реєстру боржників № 25 від 20.06.2024 (а.с.13-14). Разом з тим, у додатковій угоді №29 відсутні відомості про ціну продажу та загальну суму прав вимоги відповідно до реєстру боржників №25 від 20.06.2024.
20.06.2024 сторони договору факторингу підписали акт прийому - передачі реєстру боржників №25 до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року та скріпили його печатками (а.с.85,92). Разом з тим, у вказаному акту відсутні відомості про загальну суму заборгованості.
У витязі №25 з реєстру боржників до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 зазначено, що позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №79593575 на загальну суму заборгованості 31200,00 грн. (а.с.16).
Позивачем також надано власний розрахунок заборгованості за вказаним вище договором позики, відповідно до якого станом на 31.10.2024 розмір вказаної вище заборгованості залишився незмінний (а.с.17).
За клопотанням сторони позивача, суд своєю ухвалою від 06.05.2025 було витребувано докази перерахування коштів на банківську картку відповідача кредитних коштів у розмірі 7800,00 грн. за вказаним вище договором позики. Так, з листа АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-250507/49320-БТ від 08.05.2025 слідує, що на ім'я відповідача у банку відкрито банківську картку № НОМЕР_2 . Також, відповідно до наданої до суду виписки з вказаного рахунку 03.02.2024 на вказану банківську картку були перераховані кошти у розмірі 7800,00 грн.
Крім того, 06.01.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №07367-01/2024. Відповідно до умов вказаного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 65000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 120 днів. Дата погашення кредиту 04.05.2024. За користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Перед укладенням цього договору товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом НБУ з питань здійснення установами фінансового моніторингу. Укладення договору відбувається згідно ЗУ «Про електронну комерцію» (а.с.23-24).
Позивачем надано до суду додаток №1 до вказаного вище договору, а саме графік платежів (а.с.26), а також паспорт споживчого кредиту в якому зазначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інша важлива інформація (а.с.27-28).
Вказані вище документи підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «W9383».
Як доказ перерахування коштів на банківську картку відповідача кредитних коштів позивачем надано до суду лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 05.03.2025 в якому зазначено, що 06.01.2024 було успішно перераховано кошти у розмірі 6500,00 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 (а.с.79). Як вже зазначалось вище, вказаний картковий рахунок дійсно належить відповідачу. Також, відповідно до наданої до суду виписки з вказаного рахунку 06.01.2024 на вказану банківську картку були перераховані кошти у розмірі 6500,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору №07367-01/2024 підготовленого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» станом на 24.05.2024 заборгованість відповідача становила 15944,14 грн., а саме 4321,75 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11622,39 грн. заборгованість за відсотками (а.с.80-82,114-116). З вказаного розрахунку слідує, що відповідачем здійснювалось часткове погашення суми заборгованості.
24.05.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №24052024 відповідно до умов якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошового зобов'язання та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору (а.с.29-31).
Того ж дня, між сторонами було підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу, відповідно до якого позивач прийняв реєстрів боржників (а.с.32).
Як слідує з витягу з реєстру боржників до договору факторингу №24052024 від 24.05.2024 позивач отримав право вимоги за кредитним договором №07367-01/2024 до боржника ОСОБА_1 загальний розмір заборгованості 15944,14 грн. (а.с.33).
Позивачем також надано власний розрахунок заборгованості відповідно до якого станом на 31.10.2024 розмір вказаної вище заборгованості залишився незмінний (а.с.34).
Як стверджує позивач у своєму позові, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначено в правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.11.2021 у справі №243/6552/20 (провадження №61-1347св21), з урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи.
Вказані вище договори кредиту та позики підписані відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариствами та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи відповідача у цій частині.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 12.01.2021 у справі 524/5556/19, а також у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20), від 28.04.2021 у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження №61-18967св20), від 18.06.2021 у справі №234/8079/20 (провадження №61-2904св21), від 12.08.2022 у справі №234/7297/20 (провадження N 61-11504св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем таких суду не надано, а також не зазначено про неможливість отримати такі докази самостійно чи необхідність їх витребування судом.
З врахуванням вказаних вище норм, суд дійшов висновку, що вказані вище договори кредиту та позик були укладені шляхом їх підписання електронно-цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, зокрема, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Наведене відповідає позиції Верховного Суду України, сформованій у справі №1862/8842/14-ц від 05 липня 2017 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі №910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається».
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У справі встановлено, що правовідносини за договором позики № 79593575 укладеним між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 виникли 03.02.2024, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 14/08/21 від 14.08.2021, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за договорами позики від первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Крім того, договір позики між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений у лютому 2024 року, тобто після укладення 14.08.2021 договору факторингу між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Право вимоги до ОСОБА_1 вказано лише у витягах з реєстру прав вимоги і не існувало на момент укладення договору факторингу від 14.08.2021. Вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу не існувало.
Отже, майбутні вимоги не є предметом договору факторингу №14/08/21 від 14.08.2021, тому і право вимоги за договором позики з ОСОБА_1 , який укладені 03.02.2024 не могли входити. Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за договором №79593575, який укладений після відступлення ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги за договорами позики на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в цій частині відсутні.
Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач заперечую проти позовних вимог на підтвердження обставин викладених у своєму відзиві на позов, жодних доказів не надав.
Крім того, у вказаному вище кредитному договорі №07367-01/2024 було зазначено номер банківської картки на яку позичальник бажав отримати кредитні кошти та згідно відповіді з АТ КБ «Приватбанк» такий номер банківської картки належить саме відповідачу.
Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини та враховуючи те, що кредитний договір №07367-01/2024 укладений з ОСОБА_1 встановлює обов'язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цими договорами, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту і вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 15944,14 грн.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають задоволенню частково, а саме на 33,82 % (розрахунок 15944,14 грн. (задоволена частинна вимог): 47144,14 грн. (ціна позову)) х 100 = 33,82 %), то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подання позову до суду в розмірі 1024 грн. 07 коп. (33,82% від 3028,00 грн.)
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін
Керуючись Законом України «Про електронну комерцію», ст. 525, 526, 527, 610-611, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 7, 12, 76-81, 89, 178, 259, 263-265, 273, 275, 279, 280-281, 289 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №07367-01/2024 у розмірі 15944 гривні 14 копійок, а також судові витрати у виді судового збору у розмірі 1024 гривень 07 копійок.
Решту судових витрат у виді судового збору залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, вул.Симона Петлюри, 30, м.Київ; адреса листування: 07400, вул.Лісова, 2, поверх 4, м.Бровари Київської області.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Т.Б.Київська