Справа № 320/30183/24 Головуючий у 1 інстанції: Панова Г.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
27 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, Харківської обласної військової адміністрації, Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зобов'язання вчинити дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, Харківської обласної військової адміністрації, Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", в якому просив суд:
- зобов'язати акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вжити заходів щодо приведення в належний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту (сховища) № НОМЕР_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме:
- забезпечити ведення документації захисної споруди у якій відображати відомості про терміни і результати проведених оглядів, обстежень та випробувань, проведених технічних обслуговувань, поточних та капітальних ремонтів, пропонується до виконання з 22.07.2015(відповідно до п. 5 розділу II Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 №579;
- забезпечити утримання споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення в належному технічному стані.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року задоволено клопотання представника Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про залишення позовної заяви без розгляду.
Адміністративний позов керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області; Харківської обласної військової адміністрації; Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду, керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
20 березня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
25 березня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Також, 28 березня 2025 року до суду апеляційної інстанції від керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області надійшла заява, в якій поросить зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №420/22303/23.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено, оскільки, питання щодо відкриття провадження Великою Палатою Верховного Суду у справі № 420/22303/23 не вирішено.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами в якості позивача.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.
Також, суд першої інстанції зазначив, що із аналізу норм Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» вбачається, що Харківська обласна військова адміністрація не наділена повноваженнями виконувати функції державного нагляду у сфері цивільного захисту, а лише має право встановлювати порядок використання сховищ для захисту населення, у зв'язку з чим, не має права на звернення до суду із вказаним адміністративним позовом.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Департамент цивільного захисту Харківської обласної військової адміністрації відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу з планування укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту, веде їх облік, бере участь у роботі комісії з питань визначення їх стану. Однак, організація роботи з планування укриття населення не є підтвердженням того, що вказаний орган має право на звернення до суду із даним адміністративним позовом.
Разом з тим, апелянт зазначає про помилковість вищевказаних висновків суду першої інстанції.
Вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» (далі - Закон № 2655-ІХ), який набрав чинності 29.10.2022, внесено зміни до ст. 17-1 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до яких, Центральний орган державної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, має право звертатися до адміністративного суду, крім позовів про застосування заходів реагування, також з інших підстав, визначених законом. Отже, саме до компетенції Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб'єкта владних повноважень, віднесено відповідні завдання із захисту державних інтересів у вказаній сфері правовідносин, як наслідок, наділено повноваженнями на звернення до суду з позовом вказаної категорії.
Таким чином, апелянта стверджує, що при зверненні до суду з даним позовом прокурором чітко визначено орган, уповноважений здійснювати контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням, та заявлено позовні вимоги щодо усунення порушень законодавства.
При цьому, апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16.
Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Умови та особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України.
Приписами ч. 3 ст. 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У відповідності до ч. 4 ст. 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Згідно пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
За приписами частини 7 статті 160 КАС України, у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру») статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
У відповідності до положень абзаців 1-2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Таким чином, за наведеного правового регулювання, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах і, визначаючи правовий статус прокурора у судовому процесі для представництва інтересів держави, законодавець зобов'язав останнього навести належне обґрунтування щодо наявності/відсутності таких повноважень.
Водночас суд, зокрема, повинен надати оцінку таким аргументам та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосувати наслідки, передбачені або статтею 169 КАС України, або пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України, у разі, якщо провадження у справі ще не було відкрите.
Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави, керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області виходив з того, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області має статус позивача у даному спорі.
Крім того, посилаючись на Закон України «Про місцеві державні адміністрації» та Положення про Департамент цивільного захисту Харківської обласної військової адміністрації, прокурор визначив, що Харківська обласна військова адміністрація, також Департамент цивільного захисту Харківської обласної військової адміністрації є органами, уповноваженими захищати інтереси держави у вказаних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що подібне питання щодо повноважень прокурора звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС вже досліджувалося Верховним Судом у межах розгляду справи № 520/16197/23.
У вказаній справі в постанові від 23 січня 2025 року Верховний Суд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, насамперед акцентував увагу на тому, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб'єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той, усупереч закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
27. Отже, ключовим питанням як у справі № 520/16197/23 так і у справі, що розглядається, є наявність або відсутність у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС з вимогами зобов'язального характеру щодо суб'єкта, на якого покладено обов'язок належного утримання захисної споруди.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту урегульовані Кодексом цивільного захисту України, яким, зокрема, також визначено і повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Згідно частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин), утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Положеннями ч. 15 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України установлено, що контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об'єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21.04.2022 № 2228-IX (далі - Закон № 2228-IX) із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».
Цим же Законом № 2228-IX Кодекс цивільного захисту України було доповнено статтею 17-1 Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб'єкт владних повноважень:
- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;
- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей;
- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.
Санкції за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки визначені статтею 68 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до частини першої якої посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, у разі порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки, у тому числі невиконання їх законних вимог, зобов'язані застосовувати санкції, визначені законом.
За приписами частини 2 статті 68 Кодексу цивільного захисту України, у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.
З 29 жовтня 2022 року набрали чинності норми Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров'ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».
Водночас, на час звернення прокуратури до суду у червня 2024 року положення статті 68 Кодексу цивільного захисту України залишилися незмінними.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення № 1052 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Підпунктом 48 пункту 4 Положення № 1052 передбачено, що ДСНС відповідно до покладених на неї завдань складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов'язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту (підпункт 48); застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки (підпункт 49).
Таким чином, не зважаючи на зміни у Кодексі цивільного захисту України (у редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX), указані норми Положення № 1052 не змінилися.
На час виникнення спірних правовідносин у цій справі, Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок № 138) був визначений механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.
Згідно визначення, наведеного у пункті 3 Порядку № 138, балансоутримувачі захисних споруд - це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку № 138, у редакції чинній на час звернення до суду).
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).
Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема у вигляді планових та позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону № 877-V).
Можливість самостійного звернення до суду органом ДСНС з вимогами до суб'єкта господарювання в якості заходу контролю указаним Законом № 877-V не встановлена.
Крім того, виходячи із приписів статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, слід зауважити, що повноваження органу ДСНС звернутися до суду обумовлене виключно реалізацією органу ДСНС приписів статті 68 цього Кодексу, яка визначає дії цього суб'єкта, як застосування санкцій за порушення приписів законодавства у сфері цивільного захисту.
Беручи до уваги вищевикладене, за наведеного нормативно-правового регулювання коло повноважень органів ДСНС щодо права звернення до адміністративного суду є обмеженим, а тому, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області не може бути позивачем у цій справі, у зв'язку з чим, прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 520/18952/23, від 20 березня 2025 року у справі № 620/6820/22, від 13 лютого 2025 року справі №560/16769/23, від 06 лютого 2025 року у справах №160/14281/23, №520/16687/23, від 31 січня 2025 року у справах № 320/3128/23, №140/25901/23, від 30 січня 2025 року у справах № 520/28873/23, № 400/10777/23, № 560/17801/23, від 24 січня 2025 року у справах № 520/30126/23, №520/13228/23 та ін.
Крім того, у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив'язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив Державну службу України з надзвичайних ситуацій правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
З огляду на викладене, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.
Відповідно, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, визначив орган, в інтересах якого подано позов, який не має права на таке звернення.
Посилання апелянта на незастосування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 820/4717/16 та правових позицій Верховного Суду щодо представництва прокурора у суді, висловлених у справах № 826/12192/17 та № 820/5164/15, є необґрунтованими, оскільки, такі висновки сформовано за іншого нормативно-правового регулювання
Щодо обсягу повноважень Харківської обласної військової адміністрації та Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації, слід зазначити наступне.
Так, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
На виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану», для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, Президентом України видано Указ від 24 лютого 2022 року №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», згідно із пунктом 1 якого утворено обласні військові адміністрації.
Пунктом 2 зазначеного Указу постановлено утворити на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації.
У зв'язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.
Статтею 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено повноваження військових адміністрацій.
Частиною першою статті 15 указаного Закону передбачено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 15 указаного Закону містить вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям. З урахуванням викладеного Суд констатує, що законодавець не наділив районну військову адміністрацію правом на звернення до суду із позовом про зобов'язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 року №420/22304/23.
За таких обставин Харківська обласна військова адміністрація та Департамент цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації не є тими особами, яким належить право вимоги за позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов'язання вчинити відповідні дії.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №440/11428/23.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду, у зв'язку з відсутністю права прокурора звернутися до суду із даним позовом в інтересах держави саме в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, Харківської обласної військової адміністрації, Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації.
Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 380 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.
Повне судове рішення складено 02.06.2025 р.