П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2421/25
Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 12 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 12 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що проходив військову службу у Управлінні Служби безпеки України в Одеській області (далі - відповідач) та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період 01 січня 2016 року по 12 вересня 2019 року йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
27 грудня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/19273/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення.
При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2019 року по 27.12.2024 року.
Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 12.09.2019 року по 27.12.2024 року включно у розмірі 307 524,84 грн. (триста сім тисяч п'ятсот двадцять чотири гривні 84 коп.).
Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Управління Служби безпеки України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що безпідставними та помилковими є посилання суду першої інстанції на положення статей 116, 117 КЗпП, оскільки Позивач проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді державного службовця чи працівника. Вказує про невірний обрахунок судом першої інстанції середньоденної заробітної плати позивача
Вказує, що грошове забезпечення за липень 2019 року - 13492,00 грн (сума 3373,00 грн. не враховується - одноразова виплата: 16865,00 грн.-3373,00 грн.= 13492,00 грн.); грошове забезпечення за серпень 2019 року - 13492,00 грн. (сума 14307,00 грн. не враховується - одноразова виплата: 27799,00 грн-14307,00 грн.= 13492,00 грн.), без врахування одноразових виплат, що не враховано судом першої інстанції. Також звертає увагу, що розраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 12.09.2019 року по 27.12.2024 суд першої інстанції мав виходити лише з суми затримки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, яка складає 82 370,85 грн., а не також враховувати виплачену компенсацію втрати частини доходів.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Управлінні Служби безпеки України в Одеській області та з 12 вересня 2019 року позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
В період проходження військової служби та при виключені його із списків особового складу частини позивачу за період 01 січня 2016 року по 12 вересня 2019 року була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів позивача звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 420/19273/24 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20001645, 65045, м. Одеса, вул. Єврейська, 43), яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум, із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати, починаючи з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
27 грудня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/19273/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 175 018,28 грн.
Тобто, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів не в день його звільнення - 12.09.2019 року, на виконання судового рішення - 27.12.2024 року.
Позивач зазначає що дії відповідача відносно несвоєчасного розрахунку з позивачем є протиправними та відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, тому для захисту порушеного права звернувся з цім адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України за період з 12.09.2019 року по 18.07.2022 року без обмеження строком з урахуванням істотності частки та за період з 19.07.2022 року по по 27.12.2024 року (з урахуванням шести місячного обмеження), оскільки непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому вказав, що загальна сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 12.09.2019 року по 27.12.2024 року, яка підлягає стягнення з відповідача складає 307 524,84 грн. (174 973,08 грн. + 132 551,76 грн.).
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Предметом даного адміністративного позову є наявність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні згідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18, у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інші, де викладено висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби, які підлягають врахуванню під час розгляду цієї апеляційної скарги. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, а тому доводи апелянта, що у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації на підставі статті 117 КЗпП України є безпідставними.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Позивач вказує, що його було звільнено зі служби 12 вересня 2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 27 грудня 2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 12.09.2019 року по 27.12.2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що у день виключення позивача зі списків особового складу, йому не була виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/19273/24.
За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Отже, за період з 12.09.2019 по 18.07.2022 року період затримки розрахунку складає 1034 календарних дні, та за період з 19.07.2022 року по 27.12.2024 року (шість місяців) складає 184 дні.
Враховуючи поширення положень ст. 117 КЗпП на спірні правовідносини, а також те, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є його складовою частиною, невиплата вказаної індексації під час розрахунку при звільнені є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку № 100.
Так, з урахуванням Порядку 100, суд першої інстанції вказав, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2019 по 27.12.2024, що підлягає виплаті позивачу складає 307 524,84 грн. (174 973,08 грн. + 132 551,76 грн.), та врахувавши істотність частки та практику Верховного суду зменшив суму середнього заробітку за період до 18.07.2022 року врахувавши виплачену на виконання рішення суду суму індексації та компенсації для вирахування істотності частки.
Апелянт вказує про помилковість врахування при обрахунку істотності частки загальної суми виплаченої на виконання рішення суду та вказує що така повинна розраховуватися лише з урахуванням виплаченої на виконання рішення суду суми індексації у розмірі 82 370,85 грн.
Також вказує, що суд першої інстанції помилково розрахував середньоденний заробіток з суми отриманої позивачем за останні два місяці перед звільненням обраховуючи її з урахуванням одноразових виплат.
Так, з даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Абзацами 1, 2 п.3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у п.4 цього Порядку.
Згідно з пп.б п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні прокурора проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число робочих днів за цей період.
Як вбачається із довідки від 20.03.2024 року № 52 щодо розрахунку середнього заробітку, грошове забезпечення позивача за липень 2019 року складає 16 865,00 грн., грошове забезпечення позивача за серпень 2019 року складає 27799,00 грн. Кількість днів служби за період липень - серпень 2019 року становить 62 календарних дні.
В свою чергу, розрахунок середньоденної заробітної плати повинно бути проведено з урахуванням наступних сум-грошове забезпечення за липень 2019 року 13492,00 грн. (сума 3373,00 грн. не враховується - одноразова виплата: 16865,00 грн.-3373,00 грн.) та грошове забезпечення за серпень 2019 року - 13492,00 грн. (сума 14307,00 грн. не враховується - одноразова виплата: 27799,00 грн-14307,00 грн.), що помилково не встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 435,23 грн. (13492,00 грн. +13492,00 грн.) / 62 дні. Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки виплат (1034 дні) становить 420 027,82 грн. (1034 дні х 435,23 грн).
При цьому, суд першої інстанції правомірно застосував принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми індексації, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати, що узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.
Водночас помилково розрахував істотність частки компенсації за виплачену індексацію в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку з суми 175 018,28 грн. (індексації та компенсації виплаченої на виконання рішення суду.)
Так, колегія суддів звертає увагу, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Так, компенсація не є такою виплатою, вона проводиться лише у разі затримки виплати сум при звільненні, а отже не враховується при розрахунку частки.
Згідно довідки фінансового відділу Управління від 23.12.2024 №247 ОСОБА_1 були нараховані та виплачені належні виплати в розмірі 175 018,28 (сто сімдесят п'ять тисяч вісімнадцять гривень 28 коп.) грн. (платіжна інструкція від 26.12.2024 № 2986), що є сумою двох видів виплат: суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 складає 82 370,85 (вісімдесят дві тисячі триста сімдесят гривень 85 коп.) грн., та сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації складає 92647,43 (дев'яносто дві тисячі шістсот сорок сім гривень 43 коп.) грн
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що істотність частки компенсації за виплачену індексацію в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82 370,85/450 027,82 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,1830
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 435,23 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 0,1830 х 1034 (кількість днів затримки розрахунку) = 82335,09 гривень.
Таким чином, враховуючи справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, а також враховуючи те, що стягнення компенсації у розмірі 450 027, 82 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості з виплати індексації у розмірі 82370, 85 грн., на переконання коолегії суддів, є явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.09.2019 року по 18.07.2022 року має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 82 335,09 грн., як належна сатисфакція майнових прав позивача за встановлених обставин.
При цьому, суд першої інстанції прийшов до такого ж висновку, але помилково розрахував суму компенсації, про що було зазначено вище.
Щодо періоду з 19.07.2022 року по 27.12.2024 року (з урахуванням шести місячного обмеження), то кількість календарних днів у періоді становить 184 дні.
Як вже зазначалося, середньоденна заробітна плата позивача становила 435,23 грн. (13492,00 грн. +13492,00 грн.) / 62 дні. Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки виплат (184 дні - з урахуванням шести місячного обмеження) становить 80 082,32 грн. (184 дні х 435,23 грн.)
Таким чином загальна сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 12.09.2019 року по 27.12.2024 року, яка підлягає стягнення з відповідача складає 162 417,41 грн. (82 335,09грн. + 80 082,32 грн.), що помилково не враховано судом першої інстанції.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права в частині наявності права на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, натомість помилково визначив суму такої виплати з урахуванням сум, які не мають враховуватися, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми стягнення.
Згідно п. 1, ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни мотивувальну та резолютивну частини рішення суду, з урахуванням висновків встановлених вище.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції даної постанови та абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 12.09.2019 року по 27.12.2024 року включно у розмірі 162 417,41 грн. грн.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 03 червня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова