П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1648/25
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
повний текст судового рішення
складено 03.03.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафрост» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквафрост» звернулося до суду з позовною заявою до Одеської митниці, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що декларантом подано митні декларації на товари, які надійшли на виконання умов зовнішньоекономічного контракту. Разом з митними деклараціями до митного органу подані зовнішньоекономічний контракт та доповнення, а також інші документи відповідно до Митного кодексу України. Однак спірними рішеннями про коригування митної вартості збільшено вартість товару та застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів. В той же час, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім аргументом для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм Митного Кодексу. Усі документи, які зазначені у вищевказаної статті 53 МКУ як основні, були надані декларантом. Позивач вважає, що митний орган не надав пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії товарів, умов поставки, комерційних умов, що підтверджує необґрунтованість оскаржуваних рішення про коригування митної вартості.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Декларантом було надіслано електронні повідомлення, в яких вказано, що додаткові документи надати не мають можливості та прохання здійснити митне оформлення на підставі наданих документів. Таким чином, розбіжності усунені не були, а декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ. Також декларантом не було за власним бажанням надано додаткові, наявні у нього, інші документи, які б переконливо спростували (пояснили) розбіжності у наданих документах, а також не було надано всі витребувані митним органом документи, зокрема: каталоги, специфікації фірми - виробника товару; виписку з бухгалтерської документації та висновок про вартісні характеристики товарів. Отже, декларант не скористався правом відповідно п.3 ст. 53 МКУ надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом, було обрано метод визначення митної вартості - резервний. Оскільки, відповідно до п.2 статті 58, використані декларантом відомості не підтверджені документально, відповідно до п.3 статті 58 застосовують другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 Кодексу. В митному органі відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому, відповідно до статей 59,60 МКУ, неможливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Відповідно до статей 62,63 МКУ методи визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути використані, оскільки в митному органі відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів. Відповідно до пункту 1 статті 59 МКУ у разі якщо митну вартість товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 МКУ, оскільки, відповідно до пункту 2 статті 58, використані декларантом відомості не підтверджені документально, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням другорядних способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ), а саме: резервним методом.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач подав заперечення, в яких наголошував на безпідставності позову.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафрост» (68000, Одеська обл., місто Чорноморськ, село Бурлача Балка, вул. Центральна, будинок 1-Е, ЄДРПОУ 33798852) до Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631, адреса: вул. Лип Івана та Юрія, 21-А, м. Одеса, 65078), про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року.
Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафрост» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
На вказане рішення суду Одеська митниця подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Аквафрост» у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
09.04.2025 року (вхід.№19051/25) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафрост» - адвоката Прокопця Ігоря Вікторовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року по справі №420/1648/25 - без змін.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів електронної справи, яка міститься в Комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», 25.05.2022 року між Компанією «YASHASWI EISH MEAL AND OIL COMPANY» (Мангалур, Індія) (Постачальник) та ТОВ «Аквафрост» (Покупець) був укладений Контракт №25/05/22-94, відповідно до умов вказаного контракту Постачальник зобов'язується передати Покупцю Товар, зазначений в Інвойсах до цього Контракту, кладеному на підставі письмового замовлення Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та своєчасно оплатити його вартість (п.1.1. Контракту). У відповідності до п.1.2. Контракту поставка здійснюється на адресу Покупця. Покупець приймає Товар та бере на себе зобов'язання за розрахунками з Постачальником. В межах Контракту №25/05/22-94 від 25.05.2022 року ТОВ «Аквафрост» імпортував на митну територію України в травні 2024 року товар №1 - заморожене сурими з риби мікс, глазуроване сорт АА (odonus niger, sau rida tumbil, epinephelus diacanthus, lepturacanthus savala) у вигляді фаршу, без харчових добавок та приправ, без теплової кулінарної обробки, без кісток, шкіри та плавців, неконсервоване, для промислової переробки.
Декларант позивача здійснив декларування поставленого в Україну товару за митною декларацією 25UA500110000121U0, в якій митну вартість товару було визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з МКУ.
Проте відповідачем прийняте оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року зазначено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме:
1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) слід зазначати, що до митного оформлення були надані такі документи: товарно-транспортну накладну, сертифікат походження, декларацію виробника, ветеринарний сертифікат та інвойс, однак відповідно до пункту 1.3 розділу 1 контракту №25/05/22-94 від 25.05.2022 року, де вказано, що постачальник повинен надавати на кожну партію товару такі супровідні документи: товарно-транспортну накладну, сертифікат походження, якісний сертифікат виробника, декларацію виробника, ветеринарний сертифікат, інвойс та пакувальний лист. До митного оформлення пакувального листа та якісний сертифікат виробника надано не було, що суперечить умовам контракту;
3) відповідно до пункту 5.3 розділу 5 контракту №25/05/22-94 від 25.05.2022 року зазначено, що умови оплати повинні вказуватися у інвойсі на кожну партію товару, однак у інвойсі №YSM/EXI074/24-25 від 25.07.2024 року не вказані умови оплати, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
4) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 року №599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Але у наданих до митного оформлення документах були відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг не надано;
5) відсутні документи (договори) між одержувачем та перевізником щодо перевезення вантажу;
6) у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір на перевезення вантажу.
В рішенні зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Одеська митниця, приймаючи Рішення про коригування митної вартості товарів, визначила їх митну вартість другорядним - резервним методом, на підставі баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України у ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшим ніж заявлено декларантом.
Позивачу, як декларанту, роз'яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження до органу вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або суду, а також права викладені у ч.3 ст.52 цього МКУ.
Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товарів протиправним, позивач звернувся до суду із позовною заявою про його скасування.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України.
Відповідно до вимог ст.246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з вимогами ст.248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з вимогами ст.257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до положень ст.318 МК України, митний контроль передбачає виконання органами доходів та зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до вимог ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст.50 МКУ).
Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умовах повної ринкової конкуренції).
Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.
Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.
Відповідно до вимог ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.
При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов'язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст.54 МК України).
Як встановлено вимогами ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з вимогами ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У той же час, відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МКУ (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року зазначено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Стосовно тверджень відповідача про те, що відповідно до п.1.3 зовнішньоекономічного контракту від 25.05.2022 року №25/05/22-94 зазначено, що до товаросупровідних документів на кожну партію постачальник повинен надати пакувальний лист та якісний сертифікат виробника, проте до митного оформлення не надано цих документів, - колегія суддів зазначає, що відповідачем не вказано яким саме чином вказані обставини впливають на визначення митної вартості товару.
З огляду на викладене, такі твердження є необґрунтованими та безпідставними.
Пакувальний лист - це документ, у якому відображаються всі види й сорти товару, наявного в кожному товарному місці (наприклад, у контейнері, ящику, коробці), тобто він дає інформацію про кількість кожного сорту (число одиниць в упаковці) і номер упаковки (місця), а сертифікат якості (виробника) - це документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості продукції виробника, отримані в результаті лабораторних випробувань, а також інформацію про їх відповідність вимогам нормативних документів. Таким чином наявність чи відсутність вказаних документів жодним чином не впливає на вартість товару, оскільки не містить вартісних показників.
Стосовно тверджень відповідача про те, що відповідно до пункту 5.3 розділу 5 контракту №25/05/22-94 від 25.05.2022 року зазначено, що умови оплати повинні вказуватися у інвойсі на кожну партію товару, однак у інвойсі №YSM/EXI074/24-25 від 25.07.2024 року не вказані умови оплати, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Таким чином, умови здійснення оплати за товар не визначені,- колегія суддів зазначає, що відповідачем не вказано яким саме чином вказані обставини впливають на визначення митної вартості товару.
З огляду на викладене, такі твердження є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, суд враховує доводи позивача, які зводяться до наступного.
Представником позивача до митного оформлення разом із пакетом документів було надано інвойс №YSM/EXI074/24-25 від 25.07.2024 року, де зазначено умови оплати - післяплата 14 днів після отримання вантажу та валюту платежу - Долари США.
Щодо доводів відповідача про відсутність документів, що підтверджують витрати на транспортування, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог п.6 ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
При цьому вказана норма не встановлює конкретних вимог щодо виду таких документів.
Відповідач у рішенні про коригування митної вартості товару, яке оскаржується, послався на наказ МФУ від 24.05.2012 року №599. Проте вищевказаний наказ регулює правила заповнення декларації митної вартості та містить наступне формулювання: «Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту».
Таким чином, наказ МФУ від 24.05.2012 року №599 лише наводить можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов'язкової вимоги.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14 (№К/9901/5149/18) зазначив, що законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Решта виявлених відповідачем розбіжностей жодним чином не впливають на митну вартість товару. Крім того, оскаржуване рішення та відзив на позовну заяву не містять обґрунтувань, яким саме чином решта виявлених відповідачем порушень може впливати на митну вартість товару.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту (договору). В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.
Водночас приписи МКУ зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Крім цього суд зазначає, що решта доводів та заперечень відповідача приведених у відзиві не спростовують висновки суду по суті заявлених позовних вимог.
Приписи МКУ зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Не може вважатися обґрунтованим сумнівом відсутність відомості щодо даної складової митної вартості товару така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням за документами поданими позивачем до митного органу, з огляду на наступне.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 18.12.2019 року по справі №160/8775/18 щодо аналогічних спірних правовідносин, в яких Верховний Суд зазначив, що відповідно до пп. «в» п.1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Тобто, у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару. Отже, за умовами зовнішньоекономічного контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, у зв'язку з чим згідно з положеннями пп. «в» п.1 ч.10 ст.58 МКУ ці витрати не додаються до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 року по справі №140/804/19, від 11.06.2020 року по справі №815/5464/16, від 30.04.2020 року по справі №820/231/16, від 31.03.2020 року, від 19.03.2020 року по справі №808/4127/15)
МК України встановлено, що при відсутності застережень щодо застосування основного методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч.2 ст.53 МК України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частинами 3,6 цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною 8 статті 57 МКУ встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов'язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.
Відповідно до вимог п.2,4 ст.55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 МКУ.
Оцінюючи вказане рішення відповідача суд першої інстанції вірно вважав за необхідне врахувати також правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25 лютого 2020 року справа №260/718/19; 27 квітня 2020 року справа №140/804/19).
У постанові від 30.04.2020 року по справі №820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування(якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять.
Враховуючи викладене, позивачем для митного оформлення були надані всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, які містили необхідні числові показники митної вартості.
Таким чином, з урахуванням викладеного, рішення про коригування митної вартості товарів №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року не відповідає ознакам правомірності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в недостовірності наданої інформації. В той же час позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх вимог.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно прийняв спірне рішення №UA500110/2025/000003/1 від 08.01.2025 року про коригування митної вартості товарів, а тому позовні вимоги ТОВ «Аквафрост» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька