П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/37776/24
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
повний текст судового рішення
складено 20.02.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі, меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що позивач перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та є учасником бойових дій. У листопаді 2024 року отримала одноразову грошову допомогу, як учасник бойових дій у розмірі 1000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році». Проте вважає, що грошова допомога була виплачена в розмірі меншому, ніж передбачено чинним законодавством України, та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 року №3-p/2020 у справі №1-247/2018(3393/18). З огляду на це, позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо перерахунку грошової допомоги та виплати заборгованості, однак їй було відмовлено.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.04.2017 року.
З долученого до матеріалів справи скриншоту з офіційного сайту АТ «ПриватБанк» вбачається, що на карту НОМЕР_2 , 13.11.2024 року нараховано пенсію у розмірі 1000,00 грн..
14.11.2024 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою в якій просила здійснити перерахунок належної виплати щорічної допомоги як учаснику бойових дій за 2024 рік та виплатити різницю з урахуванням раніше виплаченої суми.
29.11.2024 року ГУ ПФУ в Одеській області надали відповідь у формі листа №31836-30582/М-02/8-1500/24 в якому вказали, що разова грошова виплата до Дня Незалежності здійснена у розмірах визначених чинним законодавством. Згідно Постанови №369 ветеранам війни визначено розміри виплати разової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році, яка передбачена в розмірах від 450,00 грн. до 3100,00 грн., а саме: 1000,00 грн. учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з посиланням на висновки та сталу практику Верховного Суду дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учасник бойових дій.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до ст.2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них передбачені ст.12 Закону №3551-XII.
Зокрема, ч.5 ст.12 Закону №3551-XII передбачено виплату учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 року шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 року №367-XIV та доповненням ст.12 Закону №3551-ХІІ частиною 4 наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Так, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ були внесені зміни до ч.5 ст.12 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».
Однак, вказані вище зміни були визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, станом на лютий 2020 року, після ухвалення Конституційним Судом України від 27.02.2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) частина 5 ст.12 Закону №3551-XII діяла у своїй первісній редакції.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 року №2983-ІХ (далі - Закону №2983-ІХ) внесено зміни до ч.5 ст.12 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду даної справи.
Ті ж самі зміни та рішення Конституційного Суду України стосуються і ч.5 ст.13 Закону №3551-XII, якою передбачені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
У 2023 році на виконання вищенаведених змін, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» від 21.07.2023 року №754 (далі - Постанова №754).
Постановою №754 відповідно до ч.7 ст.20 Бюджетного кодексу України, ч.5 ст.ст.12-15, ч.1 ст.16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч.3 ст.ст.6-1 - 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Відповідно п.2 ч.3 вказаного порядку, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривен.
У 2024 році на виконання вищенаведених змін, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» від 02.04.2024 року №369 (далі - Постанова №369).
Постановою №369 було встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24.08.2024 року у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Вирішуючи спірні правовідносини у даній справі, суд першої інстанції, врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 року у зразковій справі №440/14216/23, де позивачем була особа, яка звернулась за проведенням перерахунку та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік, відповідачем є орган Пенсійного фонду України, спірні відносини стосуються проведення перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
В цій справі Верховний Суд зробив такі висновки:
«Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.».
Таким чином, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі 440/14216/23, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю природою передбачена ч.5 ст.13 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Однак, 14.05.2025 року постановою Великої Палати Верховного Суду було задоволено апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області та скасовано рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2024 року.
Скасовуючи рішення Верховного Суду від 05.03.2024 року у зразковій справі №440/14216/23, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
« 81. Підсумовуючи висновки, сформульовані Конституційним Судом України в наведених рішеннях, можна узагальнити, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
104. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог п.5 ч.1 ст.6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
106. Передбачена ч.5 ст.13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
107. Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 ч.1 ст.46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості,шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
108. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена ч.5 ст.13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
109. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
110. Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
112. Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила ч.5 ст.13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
128. Враховуючи усталену практику ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимога позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни на отримання одноразової грошової виплати підпадає під дію статті 1 Протоколу №1 і може вважатися «володінням» у розумінні цього правила. У справі, рішення в якій переглядається, питання полягає в тому, чи може твердження позивача про те, що він мав право на отримання такої виплати в більшому розмірі, становити втручання у мирне володіння майном у значенні цього положення, і якщо так, то чи було таке втручання законним і чи переслідувало легітимну мету «в інтересах суспільства», а також чи було воно пропорційним меті, якої прагнули досягти.
129. Так, зменшення соціальної виплати позивачу на підставі відповідних законодавчих змін не становить «позбавлення майна» у розумінні статті 1 Протоколу №1, а його потрібно розглядати як втручання у право позивача на мирне володіння майном у розумінні ст.1 Протоколу №1, яке має бути виправданим.
136. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
142. Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
143. За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч.5 ст.13 Закону №3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
174. Розглядаючи цю зразкову справу, Верховний Суд як суд першої інстанції належно не встановив правової природи щорічної грошової виплати, передбаченої ч.5 ст.13 Закону №3551-XII, яка є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян.
175. Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ як спеціального закону.
177. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що в разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми.
178. Тож норма ч.5 ст.13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-XIV діяла до набрання чинності «новою» нормою ч.5 ст.13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, а саме до 15.04.2023 року - дня, наступного за днем опублікування Закону №2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України.
179. Верховний Суд, не врахувавши положення Закону №2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5 ст.13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-XIV, яка є нечинною. Тобто суд поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону №3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності.»
Отже, враховуючи наведені норми діючого законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, колегія суддів робить висновок, що дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000,00 грн., відповідно до положень Постанови №369 є правомірними, а доводи позовної заяви безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував наведені норми права, не повно дослідив позовні вимоги та обставини справи, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області здійснити нарахування позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі, який визначено ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто п'ять мінімальних пенсій за віком (у редакції Закону України від 25.12.1998 року №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») та виплатити на користь позивача недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії відповідача є правомірними, а вимоги позову є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищенаведених обставин, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволені позовних вимог.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька