Справа № 697/2928/24
Провадження № 2/697/298/2025
26 травня 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Сивухіна Г.С.
за участю секретаря с/з Бичук А.Ю,
позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Манзар Т.В.
представника відповідача Чернявської Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом адвоката Манзар Тетяни Володимирівни, діючої в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , діючої в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Канівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про виділ (поділ) частки в натурі з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності,
Адвокат Манзар Т.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 , діючої в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Канівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про виділ (поділ) частки в натурі з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності.
Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 являється власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки кадастровий номер 7110300000:01:011:0345 за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина вище зазначеного домоволодіння, а саме 1/2 частина, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за заповітом після смерті останнього є малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Золотоніського окружного суду Черкаської області від 28.12.1995 по справі №2-26/1995 розділено спільне майно подружжя та проведено поділ будинку, який розташований в АДРЕСА_2 , виділивши на праві індивідуальної власності позивачу ОСОБА_1 1/2 частину вказаного будинку приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 загальною площею 72,79 кв.м. та підвальне приміщення з встановленим в ньому опалювальним обладнанням.
Виділено на праві індивідуальної власності ОСОБА_6 1/2 частину вказаного житлового будинку приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6 загальною площею 69,59 кв.м., сіни приміщення «а», погріб, який знаходиться під жилою кімнатою 1-5 сарай.
Зобов'язано ОСОБА_1 провести влаштування виходу на II-й поверх, з використанням матеріалів нині існуючого дерев'яного шарму влаштувати між 1-м та 2-м поверхами перекриття на місці існуючого дерев'яного шарму. В загальному користуванні сторін залишено систему водопостачання та каналізації. Зобов'язано ОСОБА_6 встановити автономний котел.
Вважає, що даним судовим рішенням між сторонами встановлений порядок користування домоволодінням, кожна частина співвласника має окремий вхід і вихід.
На даний час, у позивачки виникла проблема у виділенні своєї частки домоволодіння в натурі, адже відповідач як співвласник іншої частини домоволодіння не дає позивачу згоди, тому остання вимушена була провести будівельно-технічну експертизу та звернутися з даним позовом до суду.
Просить суд, з урахуванням висновку експерта від 29.11.2024, здійснити поділ домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та виділити ОСОБА_1 в натурі, як окрему одиницю (1/1) окремий об?єкт нерухомості, частку спільного майна, яка становить 1/2 частину домоволодіння з припиненням ідеальних часток за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати право власності за ОСОБА_1 на виділену в натурі 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- частину житлового будинку літ. «А-2» (коридор 2-4 площею 6,2 кв.м., кімната 2-5 площею 15,6 кв.м., кімната 2-6 площею 22,3 кв.м., кімната 2-7 площею 14,1 кв.м., кухня 2-8 площею 13,8 кв.м.), прибудова під літ. «а-2», (коридор 2-1 площею 11,2 кв.м., котельня 2-2 площею 3,6 кв.м., сходова клітина 2-3 площею 3,2 кв.м., санвузол 2-9 площею 7,6 кв.м.), прибудова під літ. «а3», (комора 1-10 площею 6,7 кв.м), підвал під літ. «п/д», (котельня 1-11 площею 11,5 кв.м), вбиральня під літ. «В», навіс під літ. «Г», погріб під літ. «п/г», ворота з хвірткою під «№4», яма зливна під «No5», огорожа під «№б», хвіртка під «№7», огорожа під «№8», вимощення під літ. «I».
Припинити спільну часткову власність позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 36135,92 грн.
У ході розгляду справи було проведено наступні процесуальні дії:
Ухвалою судді від 07.01.2025 провадження у справі відкрито, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, витребувано докази у справі.
24.01.22025 від законного представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, відповідно до якого позов визнала, просила при винесенні судового рішення врахувати визнання нею позову при розподілі судових витрат (а.с.81).
Ухвалою суду від 11.02.2025 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Канівської міської ради.
Ухвалою суду від 05.03.2025 до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача - ОСОБА_7 , ОСОБА_5
20.03.2025 представником позивача скеровано до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.152,153), яку ухвалою суду від 20.03.2025 було повернуто заявнику.
24.03.2025 представником позивача повторно скеровано до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.158-160).
Ухвалою суду від 21.04.2025 підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд по суті.
Позивач в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала повністю, просила позов задовольнити.
Представник позивача - адвокат Манзар Т.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції уточнений позов підтримала, просила його задовольнити. Пояснила, що судовим рішенням від 28.12.1995 визначено порядок користування спірного домоволодіння, а не здійснено його розподіл між співвласниками.
Відповідач ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 позовні вимоги визнала, просила здійснити розподіл судових витрат відповідно до ст. 142 ЦПК України.
Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, скерували до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, щодо задоволення позову не заперечували (а.с.147,149).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача - органу опіки та піклування виконавчого комітету Канівської міської ради у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи було повідомлено належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.
Суд, вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, приходить до наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є власниками житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 та розміщений на земельній ділянці розміром 584 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.09.1986, посвідченого державним нотаріусом Другої Канівської міської нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1-214 (а.с.10,11).
Рішенням Золотоніського окружного суду Черкаської області від 28.12.1995 по справі №2-26/1995, яке набрало законної сили, розділено спільне майно подружжя таким чином проведено поділ будинку, який розташований в АДРЕСА_2 , виділивши на праві індивідуальної власності позивачу ОСОБА_1 1/2 частину вказаного будинку приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 загальною площею 72,79 кв.м. та підвальне приміщення з встановленим в ньому опалювальним обладнанням.
Виділено на праві індивідуальної власності ОСОБА_6 1/2 частину вказаного житлового будинку приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6 загальною площею 69,59 кв.м., сіни приміщення «а», погріб, який знаходиться під жилою кімнатою 1-5 сарай.
Зобов'язано ОСОБА_1 провести влаштування виходу на II-й поверх, з використанням матеріалів нині існуючого дерев'яного шарму влаштувати між 1-м та 2-м поверхами перекриття на місці існуючого дерев'яного шарму.
В загальному користуванні сторін залишено систему водопостачання та каналізації.
Зобов'язано ОСОБА_6 встановити автономний котел (а.с.14-16).
Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради №345 від 20.08.2009, позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію та перепланування в середині своєї частини житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с.21).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 405588221 від 27.11.2024, будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , частка у власності кожного становить 1/2. Попередня адреса житлового будинку: АДРЕСА_2 (а.с.17).
Згідно листа КП «ЧООБТІ» №143 від 05.04.2022, вбачається, що за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 рахується житловий будинок АДРЕСА_4 , частка кожного із співвласників становить 1/2 (а.с.18).
З технічного паспорту на будинок садибного типу вбачається, що на будинок АДРЕСА_1 виготовлено технічний паспорт, замовником якого є позивач ОСОБА_1 , також у ньому не зазначено хто є власником будинку (а.с.22-26).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.06.2016, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12).
Сторонами не заперечувалося, що спадкоємцем спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією заповіту від 08.04.2013, посвідченого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Стеблиною С.В., зареєстрованого в реєстрі за №654 (а.с.13).
Законним представником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що також не заперечувалося сторонами.
Згідно наданої державним нотаріусом копії спадкової справи №297/2016, відкритої 29.06.2016 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_2 , яка діє від імені малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.94-108).
Матеріали спадкової справи не містять відомостей про видачу спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 .
Звертаючись до суду з даним позовом позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про поділ домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до наданого висновку експерта №2911/24 за результатами будівельно-технічного дослідження складеного 29.11.2024 судовим експертом Окрепка А.І. на замовлення позивача (а.с.27-51).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 вказано, що право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно зі статтею 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Частиною 3 статті 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Згідно з частинами 1, 2 статті 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Виділ часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. До такого висновку дійшов Верховний Суд України, розглянувши справу № 6-1443цс16. Вказавши також, що виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Водночас, як зазначалося вище, рішенням Золотоніського окружного суду Черкаської області від 28.12.1995 по справі №2-26/1995, яке набрало законної сили, вже здійснено розподіл спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , таким чином проведено поділ будинку (а.с.14-16).
Разом з тим, представником позивача - адвокатом Манзар Т.В. в судовому засіданні заперечувалося щодо проведення за даним судовим рішенням поділу спірного будинку, вважає, що судовим рішенням Золотоніського окружного суду Черкаської області від 28.12.1995 по справі №2-26/1995 встановлено лише порядок користування будинком АДРЕСА_4 між його співвласниками.
З даним твердженням суд не може погодитися, оскільки відповідно до судового рішення вирішено:
«Розділити спільне майно подружжя таким чином провести поділ будинку, який розташований в АДРЕСА_2 , виділивши на праві індивідуальної власності позивачу ОСОБА_1 1/2 частину вказаного будинку приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 загальною площею 72,79 кв.м. та підвальне приміщення з встановленим в ньому опалювальним обладнанням.
Виділити на праві індивідуальної власності ОСОБА_6 1/2 частину вказаного житлового будинку приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6 загальною площею 69,59 кв.м., сіни приміщення «а», погріб, який знаходиться під жилою кімнатою 1-5 сарай.
Зобов'язати ОСОБА_1 провести влаштування виходу на II-й поверх, з використанням матеріалів нині існуючого дерев'яного шарму влаштувати між 1-м та 2-м поверхами перекриття на місці існуючого дерев'яного шарму.
В загальному користуванні сторін залишено систему водопостачання та каналізації.
Зобов'язати ОСОБА_6 встановити автономний котел.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 39372000 крб, як різницю у вартості виділеної частини будинку.» (а.с.16).
Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Зі змісту рішення Золотоніського окружного суду Черкаської області від 28.12.1995 по справі №2-26/1995, вбачається, що 23.06.1993 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розподіл майна подружжя, просила провести реальний розподіл будинку, і позов в цій частині було задоволено.
Таким чином, судом встановлено, що спірне домоволодіння вже розподілено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , спадкоємцем після смерті якого є ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 .
Крім того, суд зазначає, що вказаним судовим рішенням також стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 різницю вартості виділеної частини будинку, що ще раз свідчить саме про його реальний поділ.
Одночасно з даним висновком, суд зазначає, що сторони у судовому засідання підтвердили, що позивач ОСОБА_1 та відповідач проживають в будинку, який розділено на окремі квартири, мають окремі входи/виходи.
Згідно матеріалів справи, зокрема, копії паспорту позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 02.12.1997 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.9).
Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради №345 від 20.08.2009, позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію та перепланування в середині своєї частини житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с.21).
У поданому до суду позові, позивачем та її представником вказано відповідні адреси проживання: позивача ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 , та відповідно відповідача ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 - АДРЕСА_5 . Дане підтверджується також заявами адресованими нотаріусу, суду, витягами з Державного реєстру речових прав, в яких міститься посилання на зареєстроване місце проживання сторін (а.с.1,19,20,81,95,102,104,109,142,147,149).
Таким чином, враховуючи вище викладене, оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 вже поділено між його співвласниками, тому позов у частині поділу домоволодіння та визнанні за ОСОБА_1 права власності на виділену в натурі 1/2 частину домоволодіння не підлягає до задоволення.
Щодо вимоги про припинення спільної часткової власності на домоволодіння
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі N 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що "відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється».
Відповідно до висновку викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20, поділ спільного майна (ст. 367 ЦК) відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні (ст. 364 ЦК) тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється.
Суд встановив, що спірне майно належало на праві спільної часткової власності двом співвласникам, враховуючи, що було здійснено поділ майна подружжя за рішенням суду, право спільної часткової власності на нього припиняється, а тому суд приходить до висновку про необхідність припинення спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та задоволення вимог у цій частині позову.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідачем було визнано позовні вимоги, однак як встановлено судом, поділ спірного будинку вже було проведено за рішенням Золотоніського окружного суду Черкаської області 28.12.1995, тому суд не може прийняти визнання позовних вимог в частині поділу майна, оскільки це суперечить принципу обов'язковості судового рішення.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно д ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом було сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн. та за вимогу майнового характеру у розмірі 1750,00 грн. (а.с.1,2), а також було понесено витрати на проведення будівельно-технічної експертизи у розмірі 18174,72 грн. (а.с.56).
Оскільки в частині майнової вимоги про розподіл домоволодіння позивачу у задоволенні позову відмовлено, тому і судові витрати пов'язані з даною вимогою не підлягають до відшкодування відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України в разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, на підставі ст.142 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 50 відсотків сплаченого судового збору за задоволену вимогу немайнового характеру, що становить 605,60 грн., а решту необхідно повернути позивачу з державного бюджету.
Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3, ч. 5 та ч. 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Представником позивача долучено до матеріалів справи договір №74 про надання правової допомоги від 16.12.2024, додатковий договір від 25.12.2024, Акт №74 від 25.12.2024 прийому наданих послуг до договору про надання правової допомоги №74 від 16.12.2024, а також квитанцію на оплату послуг адвоката №74 від 25.12.2024 на суму 15000,00 грн (а.с.60-64).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд виходячи з критеріїв співмірності, справедливості, розумності їхнього розміру і конкретних обставин справи, з урахуванням її складності та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), враховуючи часткове задоволення позовних вимог, вважає, до стягнення підлягають витрати на правову допомогу в сумі 7500,00 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати, з яких:
- 7500,00 грн. витрат на правничу допомогу;
- 605,60 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позов адвоката Манзар Тетяни Володимирівни, діючої в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , діючої в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Канівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про виділ (поділ) частки в натурі з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності - задовольнити частково.
Припинити спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
У решті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з розглядом справи, а саме: 7500,00 грн. витрат на правничу допомогу та 605,60 грн. судового збору.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50% сплаченого нею судового збору відповідно до квитанції №3691-2764-3563-4601 від 25.12.2024, а саме у розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 03 червня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаюча за адресою: в АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживаючі за адресою: АДРЕСА_5 .
Суддя Г . С . Сивухін