Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/399/25
номер провадження 2-а/695/21/25
15 травня 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Степченка М.Ю.
за участю: секретаря судового засідання - Біліченко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення № 48 від 21.01.2025.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21 січня 2025 року під час відвідування ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо проходження військово лікарської комісії йому було вручено постанову від 21 січня 2025 року в справі про адміністративне правопорушення, в якій зазначено, що він 21 січня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи належним чином оповіщеним 18 листопада 2024 року про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не прибув, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку вчинене в особливий період та визнано його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.
Позивач винесену відповідачем постанову від 21.01.2025 р. категорично не визнає, вважає вказаний акт індивідуальної дії незаконним та необґрунтованим, прийнятим з грубими порушеннями установленої законодавством процедури накладення адміністративного стягнення.
Не погоджуючись з постановою відповідача про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач вказує, що повістка від 18 листопада 2024 року йому особисто не вручалась та від її вручення він не відмовлявся.
Також у позові зазначено, що згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що позивач 26 січня 2024 року вже проходив військово лікарську комісію та був визнаний обмежено придатним та підлягав наступному огляду 26 січня 2025 року. Крім того, згідно витягу електронного військово облікового документа Резерв + ОСОБА_1 уточнив всі персональні дані вчасно 26 червня 2024 року.
Позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військово-обліковим документом із застосунку "Резерв+" від 26.06.2024. Позивач має номер в реєстрі "Оберіг" 040120241388345900017. Можна дійти висновку, що позивач 26.06.2024 зареєструвався у мобільному додатку "Резерв+" та вніс свої відомості до Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, отримав військово-обліковий документ та оновив свої дані, що підтверджується відповідними відомостями з додатку "Резерв+", а також витягом з АІТС "Оберіг", в якому вказано дату звірки контактних даних 26.06.2024.
Таким чином, у відповідача були відсутні фактичні підстави для виклику ОСОБА_1 за повісткою для уточнення даних, оскільки він свої дані оновив у строк, передбачений ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції, чинній з 18.05.2024 згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 N 3633-IX).
На думку позивача відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем Правил військового обліку. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене вище, позивач просив скасувати постанову №48 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 21.01.2025 року якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді 17000 грн. штрафу, а справу закрити в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2025 відкрито провадження по справі.
У судове засідання позивач не з'явився, але скерував до суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відзив на адміністративний позов відповідачем надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того ч. 2 ст. 175 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на вказане, враховуючи, що ч. 1 ст. 286 КАС України передбачено обмежений строк вирішення судом справ цієї категорії, суд вирішив провести розгляд на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали, суд приходить до наступних висновків.
Із наявної в матеріалах справи копії постанови в справі про адміністративне правопорушення № 48 від 21.01.2025, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається, що 21 січня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог частин 1, 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою КМУ №1487 від 30.12.2022р. відповідно до Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022р. (зі змінами), відповідно до ст. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженому постановою КМУ №560 від 16.05.2024, будучи належним чином оповіщеним поштовим оператором «Укрпошта» 18.11.2024 про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 (поштове відправлення направлялось на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання громадянина та повернуте з приміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», при цьому особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання), до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, як порушення військовозобов'язаним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Зазначеною постановою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.
Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1 - 4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП визначено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приписами частини 3 статті 210-1 КУпАП встановлено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (ст. 235 КУпАП)
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої вона винесена.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм ч. 1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказано у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі №201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі №524/5536/17, від 24 липня 2019 по справі №161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі №295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі №754/10826/16.
Положеннями ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач зазначив, що оскаржувана постанова не містить доказів на підтвердження факту події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Згідно з п. 41 Порядку N 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Однак, відповідачем не надано жодних доказів направлення повістки на адресу позивача. Відповідно відсутні й докази належного оповіщення позивача (згідно п. 41 Порядку №560) про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також суд зазначає, що відсутні докази того, коли саме необхідно було прибути позивачу до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ про адміністративні правопорушення національні органи влади мають дотримуватися гарантій, притаманних кримінальному провадженню.
Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа "Karelin v. Russia" від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення "поза розумним сумнівом", яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Звертаючись до рішень Європейського суду з прав людини, а саме: "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002 року, Суд неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суди мають застосовувати принципи доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення від 21 жовтня 2011 року у справі "Коробов проти України"), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства".
Доведення "поза розумним сумнівом" відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена "поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).
Отже, суд зазначає, що всі сумніви відносно доведеності вини слід тлумачити на користь особи, а не суб'єкта владних повноважень, оскільки вказаний конституційний принцип, поряд з іншими, є гарантією захисту від безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності.
Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо решти доводів позивача суд зазначає, що враховуючи рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".
Внаслідок вказаного, решта доводів позивача є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не спростовують основного висновку суду.
Згідно із частинами 1 та 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 72, 77, 90, 241 - 247, 255, 286, 289, 292, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 21.01.2025 № 48 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17000 грн.
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Згідно зі статтями 255, 286, 293, 295 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: М.Ю. Степченко