Справа №949/988/25
03 червня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Тарасюк А.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», через свого представника Пархомчука Сергія Валерійовича (довіреність від 30.12.2024 року) звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за Кредитним договором №99925 від 19.12.2019 в розмірі 8720,00 гривень та понесені судові витрати.
Свої вимоги мотивує тим, що 19.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №99925 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту - 2000,00 грн, дата надання кредиту - 19.12.2021, строк кредиту - 30 днів, стандартна процентна ставка 2 % в день або 730 % річних.
Згідно п. 2.4 вказаного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної картки, вказаної клієнтом.
На виконання вимог п. 2.4 кредитного договору, відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської картки № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів.
Вказаний кредитний договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію".
28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу №01-28/10/2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13.01.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 8720,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 2000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами 6720,00 грн.
13.05.2025 через систему "Електронний суд" надійшла заява представника позивача Пархомчука С.В. про стягнення понесених судових витрат, згідно якої представник просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10500,00 гривень.
Відповідач ОСОБА_1 скористався наданим йому правом та подав до суду відзив на позов у якому він підтвердив взяття кредитних зобов'язань перед ТОВ "Займер" за умовами договору №99925 від 19.12.2019 року, проте не визнав зобов'язань перед ТОВ "ФК Кеш Ту Гоу". При цьому заперечив зроблений позивачем розрахунок заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредиту поза погодженого сторонами строку кредитування. Також звертає увагу про пропущення позивачем строку позовної давності у зв'язку із чим просить застосувати строки позовної давності відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Разом з тим, представником позивача Пархомчуком С.В. подано відповідь на відзив у якій заперечив викладені у відзиві обставини, з викладенням обґрунтувань на підтвердження укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів, нарахування відсотків та пролонгації кредитного договору, а також з наведенням норм законодавства, які продовжують строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Таким чином, представник позивача, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі є необґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладеного правочину, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій, викладених в постановах ВСУ, а отже є такими, що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги. Просив позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволити у повному обсязі та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, проте як у позовній заяві, так і у поданій відповіді на відзив просив розглянути справу без участі представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Як визначено ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 19 грудня 2019 року ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №99925 (а.с.12-13) відповідно до умов якого товариство надає відповідачу кредит в сумі 2000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п.1.2. договору строк кредиту 30 днів, до 17.01.2020.
Пунктом 1.3. договору встановлено, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована.
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п. 1.4. договору).
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.1. договору).
Як вбачається з п. 7 кредитного договору, такий підписаний електронним підписом позичальника ОСОБА_1 та містить всі відомості про позичальника, в тому числі номер рахунку позичальника НОМЕР_1 .
З довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 направлено одноразовий ідентифікатор НОМЕР_4 на номер телефону НОМЕР_5 19.12.219 (а.с.15).
Додатком №1 до договору є графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту за договором споживчого кредиту №99925, згідно з яким строк на який надано кредит 30 днів, сума кредиту 2000,00 грн, проценти за користування кредитом 1200,00 грн, фіксована процентна ставка за день користування (2 %), сума нарахованих процентів за користування кредитом 120 ,00 грн., загальна вартість до оплати 3200,00 грн. (а.с.14).
Факт отримання коштів позичальником підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» №1491/02 від 25.02.2025, відповідно до якої є успішною операція з перерахування коштів в сумі 2000,00 грн. 19.12.2019 о 19:08:04 на банківську картку № НОМЕР_1 , код авторизації 904057 (а.с.16).
28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників (а.с.19-22).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу №01-28/10/2021 (а.с.23) ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №99925.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором за період з 19.12.2019 - 13.01.2025 (а.с.17), станом на 13.01.2025 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 8720,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 2000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами 6720,00 грн.
13.01.2025 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» надіслало відповідачу ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.18), втім заборгованість є непогашеною.
Так, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно із ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно із статтею 64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів позики, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризики настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Отже, з наданої позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором №99925, як доказ про наявність заборгованості та її складових, станом на 13.01.2025 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 8720,00 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту 2000,00 грн, прострочені відсотки 6720,00 грн. (а.с.17).
Водночас, суд не може погодитись з нарахованим розміром заборгованості за відсотками, оскільки з розрахунків заборгованості вбачається, що нарахування здійснювалося поза межами встановлених строків кредитування.
Так, пунктами 1.2, 1.3 договору про надання фінансового кредиту №99925 від 19.12.2019 визначено, що кредит надається строком на 30 днів, тобто до 17.01.2020. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730,0 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,0% на добу.
Згідно з зазначеним вище додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №999253 від 19.12.2019, загальна вартість кредиту становить 3200,00 грн., в тому числі 2000,00 грн - сума кредиту, 1200,00 грн - проценти за користування кредитом. Кредит надавався строком на 30 днів, тобто до 17.01.2020.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорами строк кошти (суму позики) не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка підлягає стягненню з відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами договору про надання фінансового кредиту №99925 від 19.12.2019, фінансова установа надала позичальнику суму позики, а остання зобов'язалася повернути надану позику у повному обсязі до 17.01.2020, проте свої зобов'язання не виконала.
Таким чином, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 17.01.2020 за договором №99925 від 19.12.2019.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Досліджені судом розрахунки заборгованості свідчать про те, що визначена позивачем ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» до стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою за кредитними договорами включає періоди, які виходять за межі строку кредитування.
Зокрема, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/2021 від 28.10.2021, за відповідачем ОСОБА_1 , яким 19.12.2019 укладено договір №99925 із датою його закінчення 17.01.2020, кількість прострочених днів кредитування вказано 650 день (а.с.23).
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договорами проценти, тому заявлені позикодавцем ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування позикою за період, який виходить за межі строку кредитування є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Суд вважає, що заборгованість за кредитним договором №99925 від 19.12.2019 підлягає стягненню урахуванням суми кредиту - 2000,00 гривень, строк - 30 днів, відсоткова ставка -730,00% річних (2,00 % на добу), нараховані відсотки: 2000,00*(30*2,00% = 1200,00 грн., загальна сума заборгованості становить 2000,00+1200,00=3200,00 грн.
Вказаний розрахунок зобов'язань також був погоджений сторонами при укладенні додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту № 99925, який є невід'ємною частиною договору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів' жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи встановлені обставини у справі та правові норми, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 3200,00 грн.
Окрім того, суд вважає доречними мотиви заперечення представника позивача на заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких під час дії карантину та у період воєнного стану строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину та перебіг таких зупиняється на строк дії такого стану.
Зважаючи на вказане, суд вважає, що строки позовної давності у даній справі позивачем не пропущені.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн., про що свідчить платіжна інструкція №3 6206 від 14 березня 2025 року (а.с.11).
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені судом частково на 32,39%, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 796,96 грн. (32,39% = 32,39 / 100 = 0,329/2422,40 * 0,329 = 796,96).
Разом з цим, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.
Так, 14.05.2025 від представника позивача-адвоката Пархомчука С.В. надійшла заява про стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500,00 гривень, у підтвердження чого надано копію договору про надання правової допомоги ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» від 29.12.2023, додаткову угоду № 1 від 27.12.2024, копію акту про отримання правової допомоги від 13.05.2025, копію рахунку від 13.05.202 та копію платіжної інструкції № 3 8341 від 13.05.2025 року на суму 10 500,00 грн. (а.с.27-29, 45, 49, 50).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500 грн., на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав. Оцінка дій, що полягали в підготовці позовної заяви та вивчення матеріалів та надання усної консультації, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних та значних затрат часу, обсяг і складність складених процесуальних документів адвокатом не є значними.
Крім іншого, розмір правової допомоги в сумі 10500,00 грн. є неспівмірними від стягненої суми в розмірі 3200,00 грн.
Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 2000 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 203, 204, 207, 509, 512-514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 611, 612, 625-628, 638, 639, 641, 644, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077, 1078, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-78, 81, 133, 137, 141, 265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд-,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості за кредитним договором №99925 від 19 грудня 2019 року у розмірі 3200,00 грн (три тисячі двісті гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 796,96 грн. (сімсот дев'яносто шість гривень дев'яносто шість копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).
У задоволенні решти позовних вимог та вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», 04080, м. Київ. вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.