Справа № 161/10350/25
Провадження № 2/161/3843/25
03 червня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в особі судді Плахтій І.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кушнірука Анатолія Валерійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
28 травня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 20000 грн.
Разом з позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд: тимчасово заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виїжджати за межі України до набрання рішенням суду законної сили у справі; накласти арешт на квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2494744207080), що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням суду законної сили у справі.
Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення про задоволення позову.
Ухвалою від 28 травня 2025 року позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви було усунуто.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2025 року відкрито провадження у справі.
Відповідно до ч. 13 ст.7, ч. 1 ст.153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову здійснювався в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали заяви, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову, по своїй суті, застосовується з метою надання гарантії виконання в майбутньому прийнятого судового рішення та виключно в разі такої необхідності, при цьому, такі заходи мають бути співмірними заявленим позивачем вимогам.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об?єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом відповідно до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Враховуючи вищезазначені положення ст. ст. 149, 150 ЦПК України, відповідні роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, а також те, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову відмовити.
Так, звертаючись в суд із заявою про забезпечення позову, представник позивач не довів, що заявлені позовні вимоги є співмірними даному виду забезпечення позову. Зокрема, є очевидним той факт, що вартість нерухомого майна є більшою, ніж сума боргу за договором позики.
Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов?язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, обмеження особи в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання покладених на неї зобов?язань.
Застосовуючи ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Згідно з ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищезазначене, а також той факт, що на території України введено режим воєнного стану, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу виїжджати за межі території України. Заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття такого заходу забезпечення позову про які ним заявлено може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити. Заява обґрунтовується виключно припущеннями, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
У зв?язку з наведеним, у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кушнірука А.В. про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 149, 153, 260 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кушнірука Анатолія Валерійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п?ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала у повному обсязі складена 03 червня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області І.Б. Плахтій