03 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/13724/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Глобинської міської ради, Виконавчого комітету Глобинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Глобинської міської ради, Виконавчого комітету Глобинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії Глобинської міської ради та Виконавчого комітету Глобинської міської ради щодо відмови надати позивачу за запитом від 02.11.2024 року інформацію про суб'єктів господарської діяльності, які перерахували в бюджет Глобинської громади в 2024 році 1 млн. грн. субвенції на придбання автомобіля для потреб Виконавчого комітету Глобинської міської ради (хто та яку суму перерахував на цю потребу), яка оформлена листом Глобинської міської ради від 08.11.2024 року № 02-16/2434 з печаткою Виконавчого комітету Глобинської міської ради;
- зобов'язати Глобинську міську раду та Виконавчий комітет Глобинської міської ради надати позивачу за запитом від 02.11.2024 інформацію про суб'єктів господарської діяльності, які перерахували в бюджет Глобинської громади в 2024 році 1 млн. грн. субвенції на придбання автомобіля для потреб Виконавчого комітету Глобинської міської ради (хто та яку суму перерахував на цю потребу).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.11.2024 звернувся до Глобинської територіальної громади з інформаційним запитом про надання інформації про суб'єктів господарської діяльності, які перерахували в бюджет Глобинської громади в 2024 році 1 млн. грн. субвенції на придбання автомобіля для потреб Виконавчого комітету Глобинської міської ради. Відповідно до відповіді від 08.11.2024 позивачу відмовлено у наданні запитуваної інформації через обмеження юридичною особою доступу до інформації про неї. За доводами позивача, йому відмовлено у наданні публічної інформації.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/13724/24, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.12.2024 до суду надійшли відзиви. У наданих відзивах представник відповідачів зазначив, що Глобинською міською радою було надано обґрунтовану та законну відповідь, яка не порушує індивідуально виражені права, свободі або інтереси ОСОБА_1 та права юридичної особи - пожертвувача щодо нерозголошення конфіденційної інформації про сторону, яка стала відповідачу відома під час співпраці за договором про спільну участь у соціально-економічному розвитку та пожертви від 01.10.2024 №13.
Розгляд цієї справи відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 04.11.2024 позивач звернувся до Глобинської територіальної громади з інформаційним запитом про надання інформації про суб'єктів господарської діяльності, які перерахували в бюджет Глобинської громади в 2024 році 1 млн. грн. субвенції на придбання автомобіля для потреб Виконавчого комітету Глобинської міської ради.
На запит від 04.11.2024 про отримання публічної інформації позивачем отримано лист, підписаний Глобинським міським головою, від 08.11.2024 №02-16/2434, у якому зазначено, що відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про інформацію" юридичною особою може бути обмежено доступ до інформації про неї. Так, відповідно до умов договору, за яким було здійснено перерахування коштів до бюджету громади, передбачено обов'язок сторін не розголошувати інформацію про іншу сторону протягом дії договору, та протягом наступних трьох років після закінчення строку його дії. За розголошення даних про іншу особу, умовами договору передбачено відповідальність.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови у наданні публічної інформації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Положеннями статті 9 Закону України "Про інформацію" обумовлено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Визначення порядку здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес встановлено положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі за текстом - Закон №2939-VI).
Згідно зі статтю 2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
За змістом статей 1, 5 Закону №2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
За правилами статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Статтею 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Отже, законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на отримання публічної інформації, однією з яких є те, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Так, статтею 6 Закону №2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом.
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Відповідно до статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Водночас, згідно зі статтею 9 Закону №2939-VI відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Відповідно до статті 10 Закону №2939-VI кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.
Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.
З матеріалів справи, вбачається, що однією з підстав відмови в наданні запитуваної ним інформації відповідач зазначив те, що відповідно до умов договору, за яким було здійснено перерахування коштів до бюджету громади, передбачено обов'язок сторін не розголошувати інформацію про іншу сторону протягом дії договору, та протягом наступних трьох років після закінчення строку його дії. За розголошення даних про іншу особу, умовами договору передбачено відповідальність.
Копію договору про спільну участь у соціально-економічному розвитку та пожертви від 01.10.2024 № 13 із замальовуванням даних замовника відповідач надав до суду, у пункті 4.6 якого міститься умова для сторін договору не розголошувати конфіденційну інформацію одна про одну, яка їм відома під час співпраці за даним договором протягом терміну дії цього договору, а також протягом трьох років після його припинення (розірвання).
У постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 640/21008/18 наведено наступне.
Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Загалом можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації.
Отже, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
Положення частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту".
Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник у листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, у чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності сукупності всіх трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, від 17.02.2020 у справі №826/8891/16, від 05.03.2020 у справі №823/1811/16, від 06.08.2020 у справі №440/3005/19 та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, відповідач обмежився повідомленням, що ця інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом, є конфіденційною і не підлягає розголошенню, оскільки відповідно до умов договору, за яким було здійснено перерахування коштів до бюджету громади, передбачено обов'язок сторін не розголошувати інформацію про іншу сторону протягом дії договору та протягом наступних трьох років після закінчення строку його дії; за розголошення даних про іншу особу умовами договору передбачено відповідальність.
Водночас, зазначена відмова не містить порівняння потенційної шкоди з правом громадськості знати запитувану інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Як зазначає позивач у позові, оприлюднена інформація про придбання органом місцевого самоврядування, в особі Виконавчого комітету Глобинської міської ради, дороговартісного автомобіля (за 1,5 млн. грн.) в умовах повномасштабної війни викликала значний суспільний інтерес та невдоволення громадськості, про що свідчать публікації в ЗМІ та соціальних мережах (зокрема в Facebook) з коментарями громадськості під ними. У той же час, на сесії Глобинської міської ради та у вказаній статті Глобинської громади було замовчано обставини - якими місцевими фермерськими господарствами та на яких умовах до міського бюджету було перераховано фермерськими господарствами субвенцію в розмірі 1 млн. та чи не є це наслідком корупційних дій з боку посадових осіб відповідачів, зокрема при розгляді та прийнятті відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, рішень за зверненнями фермерських господарств, які спрямували в бюджет дану субвенцію.
Отже, відповідачем на наведені обставини не звернуто уваги, не надано оцінки, у чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
При цьому відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, відмова у наданні інформації, яка оформлена листом від 08.11.2024 № 02-16/2434, прийнята не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Таким чином, суд з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Глобинської міської ради щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 04.11.2024 та зобов'язати Виконавчий комітет Глобинської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 04.11.2024, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені норми законодавства, якими урегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Глобинської міської ради (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Полтавська область, 39000, код ЄДРПОУ 22547673), Виконавчого комітету Глобинської міської ради Глобинської міської ради (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Полтавська область, 39000, код ЄДРПОУ 04382056) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Глобинської міської ради щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 04.11.2024.
Зобов'язати Виконавчий комітет Глобинської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 04.11.2024, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна