03 червня 2025 року м. Київ Справа №320/8383/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сас Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії з 01.09.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату пенсії з 01.09.2024, виплатити заборгованість з пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, пенсіонеркою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також, позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Починаючи з 01.09.2024, відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу, яка до вказаної дати виплачувалась через Акціонерне товариство «Ощадбанк» шляхом зарахування на платіжну карту, реквізити якої містяться в пенсійній справі позивача.
Позивач повністю та безпідставно позбавлена відповідачем права на отримання соціальних виплат, які є її єдиним джерелом існування.
На адвокатський запит б/н від 07.01.2025 відповідач листом від 10.01.2025 підтвердив, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.09.2024 оскільки за інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка позивача про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи є не діючою. Позивачу було запропоновано особисто звернутись до будь-якого територіального органу ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії.
Стороною позивача було подано до відповідача заяву б/н від 29.01.2025 про поновлення нарахування та виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.09.2024.
Листом від 13.02.2025 відповідач фактично відмовив у поновленні нарахування та виплати пенсії позивача з тих самих підстав, що були зазначені у листі від 10.01.2025, позивачу було запропоновано особисто звернутись до будь-якого територіального органу ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії.
Із діями відповідача щодо зупинення виплати позивачу пенсії з 01.09.2024 та відмови у поновленні нарахування та виплати пенсії сторона позивача не згодна та вважає їх протиправними.
Сторона позивача наголошує на тому, що та обставина, що по формі подана заява б/н від 29.01.2025 про поновлення пенсії позивача відрізнялась від форми заяви затвердженої в Додатку 1 до Порядку № 22-1, не може перешкоджати її розгляду по суті.
Зміст зазначеної заяви очевидно давав змогу оцінити намір заявника (позивача); в заяві зазначені персональні дані позивача. Тобто, не встановлено невідповідності заяви вимогам законодавства.
Також, позивач наголошує, що жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник.
Відсутність у пункті 1.3 Порядку №22-1 згадки про заяви з приводу поновлення виплати пенсії не можна тлумачити як заборону подання таких заяв представниками пенсіонерів, а тому існуючі загальні норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, у зв'язку з чим звернулась до суду.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд», про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням “Діловодство спеціалізованого суду».
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із частиною першою статті 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статті 46 цього Закону. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
За змістом наведеної норми випадки, за яких може бути припинено виплату пенсії, можуть бути передбачені виключно законом.
Водночас таке припинення можливе виключно на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (постанова Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Порядок призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам визначено постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення, відновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, передбачено, що довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Суд вважає за необхідне зауважити, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, як убачається з матеріалів справи, відповідачем припинено виплату пенсії позивачеві з підстав не підтвердження дії довідки внутрішньо переміщеної особи, без прийняття відповідного рішення.
Суд зазначає, що норми статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять такої підстави припинення виплати пенсії як не підтвердження дії довідки внутрішньо переміщеної особи. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії на норми Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, у зв'язку з не підтвердженням дії довідки внутрішньо переміщеної особи є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Оскільки судом встановлено, що відповідач припинив виплату пенсії позивачу без прийняття окремого рішення та встановлених законом підстав, суд вважає, що відповідач діяв не у спосіб, встановлений Законом № 1058-IV.
Згідно зі статтею 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Пунктом 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі змінами встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Суд зазначає, що доводи відповідача про поновлення пенсії за умови особистого звернення позивача до органів Пенсійного фонду України з відповідною заявою із зазначенням інформації про одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації та необхідними документами: паспортом громадянина України; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; чинною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з реєстрацією фактичного місця проживання на території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження, є безпідставними, оскільки пенсію позивачу припинено не з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.
Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні гарантується Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України на території України.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07.10.2009 № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.
Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій. За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. Адміністративний позов - задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії з 01.09.2024.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату пенсії з 01.09.2024, виплатити заборгованість з пенсії.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; адреса: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
5. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Сас Є.В.