02 червня 2025 року Справа № 280/2253/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання (тимчасового): АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник позивача Цебер Олена Юріївна (49120, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, а/с № 5, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., місто Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
27 березня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та скасувати рішення від 13.01.2025 номер справи 045550028024 в частині щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 . , періоди роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985 (записи 9-10 трудової книжки) при призначенні останній пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , до загального страхового стажу періоди роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985 при перерахуванні пенсії за віком;
стягнути на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати із сплати судового збору.
Позовну заяву мотивовано тим, що 06.01.2025, позивачка звернулась до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Дніпрі з заявою та відповідним пакетом документів для призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.01.2025 № 045550028024 оскільки до пенсійної справи не долучено підтвердження неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. до загального трудового стажу відповідачем1 не зараховано періоди роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 13.12.1985, оскільки печатка на звільнені не відповідає часу заповнення запису (в печатці зазначено УССР, з 18.10.1993 в печатці повинно бути зазначено Україна). Позивачці 13.01.2025 видано рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, і цього ж дня позивачці було призначено пенсію за віком, однак згідно даного рішення, за доданими документами до загального трудового стажу не зараховано той же період. Позивачка вважає, що відповідачами протиправно не зараховано до її страхового стажу періоду роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
07 квітня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківські області надано до суду відзив на позовну заяву. Так, відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу не зараховано - періоди роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985, оскільки печатка на звільнені не відповідає часу заповнення запису (в печаті зазначено УССР, з 18.10.1993 в печаті повинно бути зазначено Україна). Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю підтвердження неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.05.2025 витребувано у відповідача 2 матеріали пенсійної справи позивача.
30 травня 2025 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву разом із витребуваними доказами. Відповідач 2 заперечує проти задоволенні позову. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області наголошує на тому, що воно не є суб'єктом прийняття рішення щодо позивача, відповідно є неналежним відповідачем у даній справі. Проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду. Окрім того, органи Пенсійного фонду наділені виключними повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій. Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданим Кам'янсько-Дніпровським РВ УМВС України в Запорізькій області 14.03.2000.
06 січня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 13.01.2025 № 045550028024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідно до вказаного рішення: вік заявника становить 60 років 2 місяці 9 днів, страховий стаж становить 34 роки 6 місяців 27 днів. Відповідно пункту 14-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться, за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Враховуючи зазначене до пенсійної справи не долучено підтвердження неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу не зараховано - періоди роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985, оскільки печатка на звільнені не відповідає часу заповнення запису (в печаті зазначено УССР, з 18.10.1993 в печаті повинно бути зазначено Україна). Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю підтвердження неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Отримавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 13.01.2025 № 045550028024 позивач 14.01.2025 повторно надала Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії із підтвердженням неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
14 січня 2025 року позивачці призначено пенсію за віком з 28.10.2024, проте, без врахування періоду роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року (ч. 1).
Позивачка досягла віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається із матеріалів справи, позивач не погоджується з не зарахуванням відповідачем до її страхового стажу страхового стажу періоду роботи з 01.07.1988 по 27.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду відповідачі посилалися на факт того, що згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985 печатка на звільнені не відповідає часу заповнення запису (в печаті зазначено УССР, з 18.10.1993 в печаті повинно бути зазначено Україна).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 13.12.1964 містить записи щодо періоду з 01.07.1988 по 27.04.1994:
№ 9 01.07.1988 - прийнята на посаду лікаря з гігієни дітей та підлітків до санітарно-гігієнічного відділу Кам'янсько-Дніпровської санепідемстанції;
№ 10 27.04.1994 - звільнена у зв'язку з переводом на роботу Кам'янсько-Дніпровське підприємство ветеринарної медицини за згодою сторін.
Запис про звільнення посвічено печаткою Кам'янсько-Дніпровської санітарно епідеміологічної станції Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області із зазначенням УССР.
Суд зазначає, що на час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, було врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова № 656) та даною Інструкцією.
За пунктом 1 Постанови №656 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної Постанови № 656 встановлено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
На дату заповнення запису про звільнення порядок внесення записів до трудової книжки було регламентовано наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993, яким затверджено Інструкцію "Про порядок ведення трудових книжок працівників".
Згідно пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Як передбачено частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні запис и про роботу у спірний період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Також судом враховано як релевантну до обставин даної справи судову практику, а саме в п. 30 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а міститься наступний правовий висновок: «Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Натомість, твердження відповідача про те, що спірний період роботи зарахувати до страхового стажу неможливо у зв'язку з тим, що вказаний період роботи завірено печаткою УССР, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства; не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу УССР.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Окрім того, суд відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об'єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17.
Отже, суд зазначає, що якщо підприємство не замінило свою печатку новою після припинення УССР, це не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про прийняття на роботу та звільнення не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.
Окрім того, згідно зі ст. 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні ч. 1 ст. 103 Закону № 1788-ХІІ є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
При цьому суд зазначає, що відповідачі наділені повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачами протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачами зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваних рішень, дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.01.2025 номер справи 045550028024 в частині щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985 (записи 9-10 трудової книжки) критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже такі рішення є протиправним та підлягають скасуванню.
Щодо обраного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення, перерахунку пенсій громадянам.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.01.2025 номер справи 045550028024 в частині щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985 (записи 9-10 трудової книжки) та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , до загального страхового стажу період роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання (тимчасового): АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник позивача Цебер Олена Юріївна (49120, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, а/с № 5, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., місто Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та скасувати рішення від 13.01.2025 номер справи 045550028024 в частині щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985 (записи 9-10 трудової книжки).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01.07.1988 по 26.04.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 13.12.1985.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 червня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз