02 червня 2025 року Справа № 640/13830/21 ЗП/280/740/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Шляхово-Будівельне управління №41» (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 31, код ЄДРПОУ 05416886) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Шляхово-Будівельне управління №41» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладеного в листі від 31 березня 2021 року за № 2600-0303-8/54641, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. б) ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши періоди роботи з 14.11.1991 по 17.09.2007 (15 (п'ятнадцять) років 10 (десять) місяців у ПАТ «ШБУ №41» до пільгового (спеціального) страхового (трудового) стажу, з урахуванням періодів безперервного пільгового стажу, з моменту настання права на пенсію, а саме з 11 серпня 1961 року.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач звернулась відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки досяг відповідного пенсійного віку та мав необхідний загальний та пільгового стаж. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.03.2021 за № 2600-0303-8/54641 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки відсутня довідка, що підтведжує пільговий стаж. Позивач вважає рішення відповідача таким, що суперечить чинному законодавству, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду. Позивач просить задовольнити позовну заяву.
25 травня 2021 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачем усунено недоліки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2021 відкрито провадження у адміністративній справі.
14 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. ГУ ПФУ в м. Києві заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає підприємство шляхом надання оформленої належним чином уточнюючої довідки у відповідності зі Списками, затвердженими Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. Атестація робочого місця обов'язково потрібна для зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.08.1992, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442. Відповідно до наданих позивачем документів його загальний трудовий стаж 39 років 8 місяців 11 днів, пільговий стаж відсутній (не надано пільгову довідку, первинні документи). Оскільки у позивача відсутній необхідний пільговий стаж роботи за списком 2 (12 років 6 місяців) то у призначенні пенсії за віком на пільгових підставах згідно заяви від 22.03.2023 № 1232 відмовлено, про що ОСОБА_1 повідомлено листом від 31.03.2021 № 2600-0303-8/54641.
Відповідачем 26.07.2021 та 27.07.2021 надано суду копію макету пенсійної справи та пенсійної справи ОСОБА_1 .
Скориставшись своїм правом позивач 28.07.2021 надав до суду відповідь на відзив. Позивач наполягає на тому, що відповідач неправомірно не надав йому допомоги у отриманні інформації необхідної для призначення йому пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 27.08.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Шляхово-Будівельне управління №41».
Представником третьої особи 14.09.2021 надано пояснення щодо позову. Згідно пояснень ПАТ «Шляхово-Будівельне управління №41» уточнююча довідка ОСОБА_1 не видавалася через відсутність первинних документів та зайнятості позивача в шкідливих умовах праці (менше, ніж 80%) за період його роботи на ПАТ «Шляхово-Будівельне управління №41». Зокрема зайнятість позивача в шкідливих умовах праці за період його роботи в ПАТ «Шляхово-Будівельне управління №41» становить 54,38%.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 25.10.2021 задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства «Шляхово-Будівельне управління №41» про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 369/12040/18.
Від позивача 27.10.2021 до суду надійшли письмові заперечення на пояснення третьої особи. Позивач у своїх поясненнях посилається на рішення судів у справі № 369/12040/18 якими зобов'язано третю особу видати позивачу уточнюючу (пільгову) довідку. Рішення суду виконано не було, довідка ОСОБА_1 так і не видана.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2021 поновлено провадження в адміністративній справі.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 27.03.2025.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Також, ухвалою суду від 01.04.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у справі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України з серії НОМЕР_2 , виданого Печерським РУ ГУ МВС України в місті Києві 02.09.1998.
22 березня 2021 року позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку 2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26.03.2021 № 262640002728 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу. Згідно вказаного рішення: відповідно наданих до заяви документів (військовий квиток, диплом, трудова книжка) загальний страховий стаж складає 39 років 8 місяців 11 днів, пільговий стаж відсутній (не надано пільгову довідку, первинні документи).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.03.2021 № 2600-0303-8/54641 повідомлено ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 03.09.2021 № 262640002727 ОСОБА_1 з 11.08.2021 призначено пенсію за віком.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене в листі від 31.03.2021 за № 2600-0303-8/54641 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
02 березня 2015 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII, яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено пенсійний вік досягнення чоловіками 55 років, а також, страховий стаж роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім цього, суд зазначає, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як встановлено судом під час розгляду справи відповідачем відмовлено позивачу у призначенні пенсії на пільгових підставах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу - не надано пільгову довідку, первинні документи.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383).
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 17.02.1961 щодо спірних періодів роботи мітить наступні записи про те, що з 14.11.1991 по 17.09.2007 позивач працював машиністом укладача асфальтобетона 5 розряду тресту «Київдорстрой - 1» Дорожно-будівельне управління № 41 (з 11.07.1994 ВАТ «Дорожно-будівельне управління № 41») (записи №№ 12 - 15) (15 років 10 місяців 04 дні).
Відомості (форма-ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб щодо пільгового стажу місять інформацію про зайнятість позивача у 1998 - 2007 роках на роботах за кодом ЗП3013Б1 (працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України).
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У спірний період з 14.11.1991 по 17.09.2007 були чинні:
Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 (діяв з 26.01.1991 по 10.03.1994) зокрема розділ XXVII Списку 2: 2290000а-14288 машиністи укладача асфальтобетону;
Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 (діяв з 11.03.1994 по 15.01.2003) зокрема розділ XXVII Списку 2: 2290000а-14288 Машиністи укладчиків асфальтобетону;
Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 (діяв з 16.01.2003 по 01.08.2016) - розділ XXVII, 27а машиністи укладачів асфальтобетону.
Щодо доводів відповідача щодо необхідності надання документів про атестацію робочого місця суд зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 14.10.1992 №2694-XII "Про охорону праці" працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, про які йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення статті 13 Закону №1788-XII - "за результатами атестації робочих місць" як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З урахуванням вказаного, суд робить висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу.
Тому, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі №21-307а14, Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
При цьому, як зазначалось вище, обов'язок проведення атестації робочих місць та відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладено на керівників підприємств, а тому не проведення чи несвоєчасне проведення роботодавцем такої атестації у визначені законодавством строки не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист, зокрема на пенсію за віком на пільгових умовах.
Отже, сформований висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №520/15025/16-а щодо не проведення або несвоєчасного проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності пільгового стажу роботи за списком № 2.
Також, в рамках розгляду даної справи суд вважає на необхідне врахувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.07.2021 та Київського апеляційного суду від 17.11.2021 у справі № 369/12040/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41» про зобов'язання вчинити дії - видати уточнюючу (пільгову) довідку про підтвердження періоду роботи з 14.11.1991 до 17.09.2007 на посаді машиніста укладача асфальтобетону у ПАТ «ШБУ № 41» (тресту Київшляхбуд №1), з шкідливими та важкими умовами праці, що передбачено пунктом 2290000а-14288 Машиністи укладчиків асфальтобетону, розділу XXVII «Будівництво, реконструкція, технічне переоснащення, реставрація та ремонт будівель, споруд та інших об'єктів» Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, за формою №5 до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для підтвердження трудового стажу для призначення пенсії, при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637
Судами у вказаних рішенням встановлено, що з 14.11.1991 до 17.09.2007 ОСОБА_1 працював у ПАТ «Шляхово-будівельне управління № 41» (правонаступника ВАТ «Шляхово-будівельне управління № 41», яке було правонаступником тресту Київшляхбуд № 41») на посаді машиніста-укладача асфальтобетону. Загальний стаж роботи позивача становить 38 років, із них 15 років 10 місяців - на посаді машиніста укладача асфальтобетону.
Матеріалах справи містяться наступні документи: акт № 2 про виділення для знищення документів, що не підлягають зберіганню, складений в 1999 році, акт про виділення та знищення документів, що не підлягають зберіганню складеному в 2003 році документи за 1991-1999 роки: журнали ордери та додатки до них; документи про нарахування заробітної плати /розрахунки, зведення та ін.; розрахункові відомості сплати внесків до фондів; табелі виходу робітників та службовців на роботу; дорожні листи; накази з особового складу/копії/; первинні документи по нарахуванню заробітної плати; підстави до наказів з особового складу; розрахункові відомості сплати внесків до фондів; місячні звіти про сплату внесків до Пенсійного фонду - були знищені.
Крім того, первинні документи за період з 2006 по 2007 роки за час виконання роботи, на підставі яких повинна бути складена та видана уточнююча довідка в розумінні п.20 Порядку підтвердження - табелі обліку робочого часу, журнали (картки) обліку робочого часу, робочі книги бригадирів, наряди на виконання робіт, нормовані завдання були знищені, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про вилучення до знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду.
В матеріалах справи міститься довідка від 16.02.2017 №0834 НПУ ГУ НП в Київській області Києво-Святошинського відділу поліції, відповідно до якої вказано, що 15.02.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017110200000834 було внесено заяву про те, що 14.02.2017 невідома особа, шляхом сканування автомобіля марки Ауді моделі А-6, державний номерний знак, який був припаркований на автостанції магазину «Новус», звідти таємно викрала чоловічу барсетку з грошовими коштами в розмірі 2 000 грн, дві спортивні дорожні сумки, в яких знаходилися документи, належні ПАТ «ШБУ-41», а саме: бухгалтерської та податкової звітності, бухгалтерська документація по всіх проведених господарських операціях за 2015-2016 рік, документи з атестації робочих місць за 1994, 1999, 2004, 2009, 2014 роки та акти виконаних робіт за 2015 рік, чим завдано матеріальну шкоду.
Відповідно до листа НП України ГУ НП в Київській області від 20.01.2021, 20.03.2017 СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області за результатами проведених слідчих (розшукових) дій в ході досудового розслідування кримінальне провадження №12017110200000834 було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).
Із листа в.о. директора ДП «Державний дорожній науково-дослідний інститут ім. М.П. Шульгіна», №191-3-88 від 05.02.2019 вбачається, що на звернення голови правління ПАТ «ШБУ №41» ОСОБА_2 було повідомлено, про відсутність в архіві підприємства матеріалів по атестації робочих місць за умовами праці в ПАТ «ШБУ-41», яка проводилася УДВТП «Украдортехнологія» в 1994, 1999,2004, 2009 роках.
З огляду на викладене суди дійшли висновку, що наданими сторонами доказами підтверджується факт того, що у ПАТ «ШБУ №41» відсутні первинні документи, на підставі яких можливо було б видати ОСОБА_1 довідку, яка підтверджує факт роботи на посаді зі шкідливими та важкими умовами праці, у зв'язку із чим ПАТ «ШБУ №41» позбавлений можливості видати позивачу довідки без наявності підтверджуючих первинних документів, оскільки останнє вважається як наданням неправдивих та /або неперевірених даних та порушенням чинного законодавства.
Таким чином, неможливість отримання позивачем уточнюючої (пільгової) довідки про підтвердження періоду роботи з 14.11.1991 до 17.09.2007 на посаді машиніста укладача асфальтобетону у ПАТ «ШБУ № 41» (тресту Київшляхбуд №1), з шкідливими та важкими умовами праці, з незалежних від нього підстав встановлено рішенням суду.
Згідно положень ч. 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 у справі № 815/1554/17, аналізуючи практику Європейського Суду з прав людини, вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Відтак, на переконання суду, неможливість пенсіонера підтвердити зайнятість на роботах з шкідливими та важкими умовами праці через незалежні від нього обставини в тому числі неналежне зберігання роботодавцем документації не може слугувати підставою для відмови у пенсійному забезпеченні пенсіонера.
Суд критично оцінює доводи третьої щодо зайнятості позивача в шкідливих умовах праці (менше, ніж 80%) за період його роботи на ПАТ «Шляхово-Будівельне управління №41» - зайнятість позивача в шкідливих умовах праці за період його роботи в ПАТ «Шляхово-Будівельне управління №41» становить 54,38%, оскільки як встановлено рішеннями Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.07.2021 та Київського апеляційного суду від 17.11.2021 у справі № 369/12040/18 у ПАТ «Шляхово-Будівельне управління №41» відсутні первинні документи, необхідні для підтвердження факту роботи на посаді зі шкідливими та важкими умовами праці.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли період роботи ОСОБА_1 з 14.11.1991 до 17.09.2007 на посаді машиніста укладача асфальтобетону у ПАТ «ШБУ № 41» (тресту Київшляхбуд №1) буде зарахований до стажу його роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком 2.
Водночас, суд зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладено у постановах від 09.08.2023 у справі № 520/5045/2020 та від 22.11.2023 у справі №300/3457/20, уникаючи формального підходу до оцінки дій суб'єктів владних повноважень, та з метою процесуальної економії, в судовій практиці непоодинокі випадки, коли суди розцінюють відповіді органу влади, оформлені листами, в якості рішень по суті спору. Проте, в цій ситуації спеціальний нормативний акт чітко вимагає прийняття розпорядження, оскільки за його відсутності, у тому числі, неможливо оцінити позицію відповідача.
Суд наголошує, що визначена Порядком № 22-1 процедура є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «пенсійного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Як встановлено судом заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку 2 від 22.03.2021 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві та прийнято рішення від 26.03.2021 № 262640002728 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 »
Поряд з цим, лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.03.2021 за № 2600-0303-8/54641, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яким порушено права позивача, а містить лише інформації щодо підстав відмови у призначенні пенсії в межах мотивування рішення від 26.03.2021 № 262640002728.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для належного захисту порушеного права позивача суд, у відповідності до вимог статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26.03.2021 № 262640002728 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».
Щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію з моменту настання права на пенсію, а саме з 11 серпня 1961 року суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, позивачу має бути призначена пенсія з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV, а не як просить позивач з моменту настання права на пенсію, а саме з 11 серпня 1961 року.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
З огляду на викладене, враховуючи дотримання усіх необхідних умов для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. б) ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши періоди роботи з 14.11.1991 по 17.09.2007 (15 (п'ятнадцять) років 10 (десять) місяців 04 дні) у ПАТ «ШБУ №41» до пільгового (спеціального) страхового (трудового) стажу, з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення, - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Шляхово-Будівельне управління №41» (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 31, код ЄДРПОУ 05416886) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 26.03.2021 № 262640002728 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. б) ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши періоди роботи з 14.11.1991 по 17.09.2007 (15 (п'ятнадцять) років 10 (десять) місяців 04 дні) у ПАТ «ШБУ №41» до пільгового (спеціального) страхового (трудового) стажу, з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 червня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз