про відмову у відкритті провадження у справі
02 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/14292/25
категорія 109020000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17 березня 2025 року № Л-35/0-32/6-25 про відмову у внесенні змін до державного земельного кадастру;
- зобов'язати відповідача внести зміни до державного земельного кадастру, а саме усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення земельної документації до стану, який існував до порушення прав землевласника та землекористувача ОСОБА_1 .
Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Положення статей 2, 4, 19 КАС України закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові або права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії чи бездіяльність органу державної влади.
Отже, сама по собі участь органу державної влади у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивачка зазначає про те, що вона є єдиною спадкоємицею свого чоловіка ( ОСОБА_2 ), якому належало 29/100 ідеальних частин будинку, а також була виділена у постійне користування земельна ділянка на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 12 липня 2001 року № 422. 18 лютого 2025 року позивачка звернулась зі скаргою до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про те, що у 1990 році земельна ділянка 0,0947 га згідно з договором купівлі-продажу переходить у власність ОСОБА_3 . У 2001 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 займались розробкою технічної документації з метою приватизації земельних ділянок. Стверджує, що земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були об'єднані з ціллю, як зазначає позивачка, виділення частини земельної ділянки сусіду ОСОБА_4 в оренду ще з 1997 року. У 2023 році позивачка не погодилась щодо визначення меж земельної ділянки із сусідами вважаючи зайнятою її ділянку парканом сусіда, чим створено перешкоди у користування належною позивачці земельною ділянкою (позбавлено виходу на вулицю). Отримавши відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у внесенні змін до Державного земельного кадастру щодо усунення порушень її прав власника та землекористувача, як зазначає позивачка, вона звернулась із цим позовом до суду.
Посилаючись на норми Цивільного кодексу України та положення Земельного кодексу України, Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України і земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, позивачка зауважує на тому, що компетенцією суду не є встановлення меж земельних ділянок, натомість суд розглядає справи про поновлення права, у разі його порушення, зокрема про межі земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні громадян, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Визначаючись щодо юрисдикції цієї справи суд враховує, що у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а, предметом якої було рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера та внесення відповідного запису до Поземельної книги, Велика Палата Верховного Суду виснувала:
"Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає Великій Палаті Верховного Суду підстави вважати, що спір у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера та внесення відповідного запису до Поземельної книги, а також зобов'язання відповідача на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин (щодо встановлення/відновлення/зміни меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян), а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Також скасування рішення державного кадастрового реєстратора про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, що знаходиться у користуванні третьої особи та реєстрацію цієї ділянки у Державному земельному кадастрі не призведе до поновлення прав позивача, оскільки суміжний з позивачем землекористувач вже отримав державний акт щодо права власності на земельну ділянку під належним йому будинковолодінням, а тому поновити своє порушене право щодо набуття у власність земельної ділянки під будинком, який належить позивачу, він може виключно шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства".
Суд вважає цю позицію застосовною і до заявлених позивачкою вимог.
Беручи до уваги вищевикладене та визначені позивачкою підстави позову, а також обставини, наведені в їх обґрунтування, суд дійшов висновку про те, що у цьому конкретному випадку звернення до суду спрямоване на захист цивільного права позивачки на земельну ділянку, - як вона зазначає - усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою та приведення земельної документації до стану, який існував до порушення прав позивачки як землевласника та землекористувача.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Суд вважає, що у такому разі участь суб'єкта владних повноважень у заявленому позивачкою спорі не змінює його приналежності до приватно-правового, а отже не виводить його з-під категорії справ, розгляд яких віднесено до юрисдикції цивільного суду, адже зобов'язання органу Держгеокадастру, до якого пред'явлено позов, усунення перешкод у реалізації позивачкою правомочностей власниці/землекористувачки (позивачка заявляє щодо таких прав) потребує встановлення судом обставин правомірності їх набуття, як і встановлення прав інших осіб на означену земельну ділянку, про що доводить позивачка, чим обумовлено перевірку судом речових прав інших осіб, відтак ініційований позивачкою спір виходить за межі компетентності адміністративного суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палата Верховного Суду у постановах від 06 квітня 2018 року у справі № 810/2421/16 та від 06 червня 2018 року № 826/631/15 за схожих обставин.
Зміст сформованих позовних вимог та характер обставин, якими позивачка обґрунтовує заявлені вимоги, та щодо яких виник спір, вказує на те, що звернення до суду з цим позовом спрямоване, насамперед, на захист права позивачки щодо належної їй, як вона запевняє, земельної ділянки та реалізацію нею правомочностей власниці/землекористувачки за рахунок фактичного втручання у права та інтереси інших осіб.
У постанові від 19 березня 2024 року у справі № 480/3482/23 Верховний Суд виснував, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішень суб'єкта владних повноважень, стосується відносин щодо користування третьої особи земельними ділянками і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного/господарського, а не адміністративного судочинства.
Підсумовуючи слід резюмувати, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що спір за заявленим позивачкою позовом не пов'язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивачки. Й та обставина, що відповідачем у справі визначено орган державної влади, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивачки, як вже йшлося, не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
За наведеного суд дійшов висновку про те, що юрисдикція адміністративного суду на спірні правовідносини не поширюється та на необхідність вирішення спору в порядку цивільного судочинства як приватно-правового.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 256 КАС України, суд,
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загального суду, визначеного за правилами підсудності, встановленими положеннями Цивільного процесуального кодексу України.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Приходько