02 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/8718/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до Житомирської обласної державної адміністрації, військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 03.03.2025 №124 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації», в частині призову на військову службу під час мобілізації, солдата запасу ОСОБА_1 та направлення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та Житомирську обласну державну адміністрацію, зняти з військового обліку ОСОБА_1 ;
- скасувати пункт 24 наказу від 04.03.2025 №64 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії від 03.03.2025 за №2025-03-03-16-06, яка прийнята щодо ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2000 року є членом релігійної громади "Церква євангельських християн "Ковчег" м.Житомира та проходив альтернативну (невійськову) службу протягом 2003-2004 років. Зауважує, що згідно п. 57 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби №2066 закріплено, що громадянин перебуває на обліку територіальному центрі комплектування соціальної підтримки та в відповідному структурному підрозділі місцевої держадміністрації за місцем проживання до досягнення ним 40 років. На підставі вказаного, 21.02.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою, в якій просив зняти його з військового обліку у зв'язку з досягненням 42-річного віку. Однак, 03.03.2025 позивач був затриманий працівниками ГУНП в Житомирській області та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, 03.03.2025 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №124 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відповідно наказом від 04.03.2025 №64 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) позивача зараховано до списків військової частини та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Позивач не погоджується із діями органів ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його мобілізації, оскільки вважає, що на підставі Положення №2066 мав бути знятий з військового обліку, а також зауважує, що мобілізація здійснювалась без його участі, жодних документів (повісток) не отримував, медичного огляду (обстеження) не проходив, а тому був мобілізований з порушенням норм законодавства України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.
07.04.2025 через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що матеріали позовної заяви не містять доказів підтвердження того, що станом на 04.03.2025 позивач заявляв про небажання бути прийнятим на службу до військової частини НОМЕР_1 , що опосередковано свідчить про його згоду бути прийнятим на військову службу та згоду на її проходження. Зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є не ефективним, адже накази про призов та зарахування до військової частини, як акти індивідуальної дії, реалізовані з моменту їх застосування, а тому їх оскарження не є належним та ефективним. Також, позивачу запропоновано звернутися з відповідним рапортом та встановленим порядком завіреними копіями підтверджуючих документів до командира військової частини НОМЕР_1 з метою підтвердження підстав для звільнення з військової служби у разі не бажання останнього продовжувати військову службу. На підставі викладено та висновків Верховного Суду зауважено, що в Україні військова служба під час мобілізації у період воєнного стану обов'язкова для всіх без виключення військовозобов'язаних незалежно від їх віросповідання, а тому позивач цілком законно був призваний на військову службу та зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача скасуванню не підлягає.
10.04.2025 через систему "Електронний суд" представником ІНФОРМАЦІЯ_3 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до норм визначених п.2 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відсутні підстави відповідно до яких позивач підлягав би зняттю з військового обліку військовозобов'язаних, а тому у ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні законні підстави для зняття з військового обліку військовозобов'язаних позивача. Зауважено, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.2025 за №124, яким військовозобов'язаного позивача призвано на військову службу, є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу, а тому, скасування такого наказу не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
11.04.2025 через відділ документального забезпечення суду представником ІНФОРМАЦІЯ_3 , на виконання ухвали суду від 02.04.2025, подано належним чином завірені копії облікової картки позивача та довідку ВЛК.
11.04.2025 через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано додаткові пояснення.
Також, 11.04.2025 через систему "Електронний суд" представником ІНФОРМАЦІЯ_3 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
16.04.2025 через систему "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив.
17.04.2025 через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано заперечення на відповідь на відзив.
22.04.2025 через систему "Електронний суд" представником Міської обласної державної адміністрації подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначено, що позивачем не доведено наявність у нього законних підстав для зняття його з військового обліку військовозобов'язаних визначених п.2 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
29.04.2025 представником позивача подано клопотання про долучення доказів по справі.
30.05.2025 до суду надійшла заява ІНФОРМАЦІЯ_3 про долучення документів до матеріалів справи.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) з 2000 року є членом релігійної громади "Церква євангельських християн "Ковчег" м. Житомира, що підтверджується довідкою про членство у релігійній організації.
У 2003-2004 роках позивач проходив альтернативну (невійськову службу), що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та трудовою книжкою.
ІНФОРМАЦІЯ_4 14.10.2004 було взято позивача на військовий облік військовозобов'язаних відповідно до абз.4 п.2.ч. 1 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (як такого що припинив альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних).
21.02.2025 позивач звернувся із заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якій просив зняти його з військового обліку у зв'язку із досягненням 42-річного віку на підставі п. 57 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби №2066.
Відповідно до довідки ВЛК №2025-03-03-16-06 від 03.03.2025 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 03.03.2025 позивача було визнано придатним до військової служби по гр. ІІ наказу МО України "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" №402 від 14.08.2008.
В подальшому, 03.03.2025 позивач був затриманий працівниками ГУНП в Житомирській області та складено протокол від 03.03.2025 серії АЗ №084341 про адміністративне затримання за ч.1 ст.261 КУпАП і в подальшому він був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №124 від 03.03.2025 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» позивач призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №64 від 04.03.2025 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 десантно-штурмових військ Збройних Сил України, де він проходить військову службу в даний час.
Позивач вважає, що його було мобілізовано незаконно, з порушення процедури проведення мобілізаційних заходів, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту Конвенція).
Так, відповідно до статті 9 пункту 1 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту статті 9 пункту 2 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває дотепер.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 року №2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
У відповідності з частиною першою статті 1 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2232), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232, військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232 передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №2232, на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі громадяни призовного віку).
Закон України від 21.10.1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №3543) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543 встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Суд зазначає, що представник позивача посилається на те, що позивач є членом релігійної громади "Церква євангельських християн "Ковчег" м.Житомира та проходив альтернативну (невійськову) службу протягом 2003-2004 років. Зауважує, що згідно п. 57 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби №2066 закріплено, що громадянин перебуває на обліку територіальному центрі комплектування соціальної підтримки та в відповідному структурному підрозділі місцевої держадміністрації за місцем проживання до досягнення ним 40 років. Зазначає, що станом на 03.03.2025 позивачу виповнилось 42 роки, однак останній не був знятий з військового обліку військовозобов'язаних, що на його думку є протиправним.
Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженим постановою КМУ від 30.12.2022 №1487.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).
Відповідно до п. 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. У разі зміни місця проживання або у разі, коли в паспорті громадянина України відсутні відмітки про реєстрацію місця проживання, призовниками, військовозобов'язаними та резервістами подається інформація, яка підтверджується документами або відомостями відповідно до Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад (Офіційний вісник України, 2022 р., №25, ст. 1234). Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до облікової картки Позивач перебував на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 з 14.10.2004.
ІНФОРМАЦІЯ_4 14.10.2004 було взято позивача на військовий облік військовозобов'язаних відповідно до абз.4 п.2.ч. 1 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (як такого що припинив альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних).
Частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено підстави зняття з військового обліку.
Так, згідно пункту 2 частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зняттю з військового обліку військовозобов'язаних підлягають громадяни України, зокрема:
- які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання;
- які призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
- які направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
- які зараховані до військового оперативного резерву;
- в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
Варто зазначити, що питання застосування нормативно-правових актів, виданих одним і тим же органом, які мають різну юридичну силу та не узгоджуються між собою, відображені у листі Міністерства юстиції від 26 грудня 2008 року №758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", у якому зазначено, що у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.
Враховуючи зазначене, при виникненні суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам закону у правозастосовчій практиці застосовуються норми закону, оскільки норми закону мають вищу юридичну силу по відношенню до норм нормативно-правових актів.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідно до норм визначених п.2 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відсутні підстави відповідно до яких позивач підлягав би зняттю з військового обліку військовозобов'язаних, а тому у ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні законні підстави для зняття з військового обліку військовозобов'язаних позивача
Щодо оскарження позивачем дій в частині порушення процедури призову (мобілізації) його на військову службу під час мобілізації та рішення щодо призову на військову службу за мобілізацією позивача, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджений Прядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що визначає:
- механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів;
- процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;
- процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
- організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби;
- процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
На військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про військовий обов'язок і військову службу" та цим Порядком. ( ч. 2 Порядку 560).
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
- оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
- прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
- перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
- документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
- відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби. ( ч. 6 Порядку 560)
З оголошенням мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- резервісти та військовозобов'язані, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин ( ч. 20 Порядку 560)
За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.( ч. 21 Порядку 560).
У відповідності до ч. 28 Порядку 560 під час мобілізації громадяни викликаються з метою:
1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів:
взяття на військовий облік;
проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися:
- у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби;
- за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейськими.
У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов'язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені "Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 5, ст. 409), або Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному (крім резервістів та військовозобов'язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.
Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу було вручено повістку під розписку про виклик з метою уточнення облікових даних (в разі потреби - проходження ВЛК) до ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_1 на 23.11.2024 об 12 год. 00 хв.
Однак, відповідно до витягу з системи "Оберіг" позивач не оновив свої персональні дані шляхом прибуття до ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до ЦНАП, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
У зв'язку з неприбуттям до ІНФОРМАЦІЯ_3 , були наявні підстави для направлення відповідного звернення за формою, визначеною у додатку 20 до Порядку №1487, до відділу поліції №1 (м.Житомир) Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області для доставлення позивача до ТЦК та СП з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Відтак, в ході розгляду справи підтверджено наявність порушення правил військового обліку, що полягає в не оновленні позивачем персональних даних.
В подальшому, 03.03.2025 позивач був затриманий працівниками ГУНП в Житомирській області та складено протокол від 03.03.2025 серії АЗ №084341 про адміністративне затримання за ч.1 ст.261 КУпАП і в подальшому він був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З урахуванням вище наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби та, відповідно, відсутність правових підстав для скасування наказу відповідача про призов на військову службу по мобілізації.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування довідки військово-лікарської комісії від 03.03.2025 за №2025-03-03-16-06, суд виходить з наступного.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Відповідно до п. 1.2 глави 1 Розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Суд враховує, що п. 2.4.10. Розділу І Положення №402 визначено, що постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
В свою чергу Положенням № 402 не надано право оскаржувати постанови (рішення) позаштатних ВЛК до суду, такі постанови можуть бути оскаржені та підлягають затвердженню регіональною ВЛК, а вже постанова регіональної ВЛК може бути оскаржена до суду або до ЦВЛК, про що вірно зазначено відповідачами.
З матеріалів справи встановлено, що довідка позаштатної ВЛК (при територіальному центрі комплектування) не затверджувалась постановою регіональної ВЛК. Позивач не надав доказів оскарження висновку позаштатної ВЛК до ВЛК регіону.
Разом з тим, відповідно до Положення № 402, саме постанова регіональної ВЛК може бути оскаржена в судовому порядку, у той час як висновок позаштатної ВЛК, не підлягає оскарженню в судовому порядку, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо доводів позивача, що довідка ВЛК не підписана позивачем, відсутність відмітки про ознайомлення позивача з постановою ВЛК від 03.03.2025, не є однозначною та безумовною підставою для визнання її протиправною та скасування.
Слід зазначити, що жодна норма Положення № 402 не дає підстав для висновку про те, що відсутність підпису особи, яка пройшла медичний огляд на довідці військово-лікарської комісії тягне за собою її недійсність та унеможливлює подальший призов такої особи.
Також, в ході судового розгляду даної справи, представник позивача посилається на те, що позивач є членом релігійної громади "Церква євангельських християн "Ковчег" м.Житомира, а віровчення релігійної громади, до якої відноситься позивач, закликає не використовувати зброю проти інших людей, тримати зброю, здійснювати присягу та вдягати військову форму, що унеможливлює виконання обов'язків військовослужбовця.
На рівні національного законодавства України право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України.
Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку за релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зауважує, що наразі воєнний стан у країні триває.
У контексті наведеного суд звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань.
Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об'єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у Збройних Силах України з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів.
Верховний Суд, розглядаючи справу №344/12021/22, у постанові від 02.05.2024 року сформулював правову позицію, згідно з якою: «Положення частини 4 статті 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з частиною 3 статті 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством. У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Дійсно, право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об'єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо)». 13 червня 2024 року, при розгляді справи №601/2491/22, Верховний Суд зазначив, що «Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації».
Як судом зазначалося вище, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 03 березня 2025 року за №124, військовозобов'язаного ОСОБА_1 було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації.
Тобто, у спірному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.
При цьому, відповідно до статті 4 частини 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Між цим, суд також зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові № 9902/64/23 від 25 вересня 2023 року, які, відповідно до статті 242 частини 5 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить висновку, що позивач будучи військовозобов'язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому, на переконання суду, приймаючи наказ «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» від 03 березня 2025 року за №124, в частині призову позивача та направлення його для проходження військової служби під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_4 діяв правомірно, відтак відсутні підстави для визнання таких дій протиправними.
Також, суд зазначає, що згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що наказ від 03.03.2025 за №124, яким позивача призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпав свою дію.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому, його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування вказаного наказу не може привести до відновлення порушеного права.
Після видання спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №124 від 03.03.2025 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII.
Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше.
З матеріалів справи встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2025 за №64 солдата ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.
Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостоїстатті 26 Закону № 2232-XIIу військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України №2232-XII.
Приписами частини 7статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Судом встановлено, що позивач не звертався з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його зі служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Однак, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звернутися із відповідним рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 щодо догляду за батьками з підстав зазначених у заяві про забезпечення позову від 29.05.2025 із відповідним пакетом документів.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом виключення зі списків особового складу військової частини чи скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини.
В даному випадку відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних відносин, відповідно, за участю їхніх учасників.
Водночас скасування наказу пункт 24 наказу від 04.03.2025 №64 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), в частині, що стосується ОСОБА_1 виходить за межі правовідносин, які склалися між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його призову на військову службу під час мобілізації.
Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, і фактично створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
Суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України щодо відшкодування судових витрат позивачу у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Житомирської обласної державна адміністрація (майдан С.П.Корольова, 1, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 00022489), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
02 червня 2025 р.
02.06.25