02 червня 2025 рокуСправа № 160/12769/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бухтіярова М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
-скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.10.2024 № 315 про зарахування у розпорядження командира солдата ОСОБА_1 ;
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 премії за період з 01.11.2024 по 04.02.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити солдату ОСОБА_1 премію за період з 01.11.2024 по 04.02.2025;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 виплат при звільненні без урахування премії за період з 01.11.2024 по 04.02.2025;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити виплати при звільненні (компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога при звільненні) з урахування премії за період з 01.11.2024 по 04.02.2025;
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки з урахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2025 роки виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.04.2022 року та 19.03.2024 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р, 01.01.2024р.;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 18.04.2022 року та 19.04.2024 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р., 01.01.2024р. на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених КАС України.
Ухвалою суду від 09.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовними вимогами щодо оскарження наказу від 27.10.2024 № 315 та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 18.04.2022 по 19.03.2024 та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску; обґрунтування підстав для розгляду заявлених позовних вимог в межах одного позову.
Копія ухвали суду від 09.05.2025 скерована представнику позивача адвокату Дубовенко Вікторії Ігорівні та доставлена до електронного кабінету 11.05.2025.
23.05.2025 від представника позивача адвоката Дубовенко Вікторії Ігорівні надійшла заява про поновлення процесуального строку.
В обґрунтування вказаної заяви представником позивача зазначено, що строк звернення до суду із цим позовом позивачем не пропущений, перебіг строку звернення до суду починається з дати звільнення.
Розглянувши заяву представника позивача Дубовенко Вікторії Ігорівни про поновлення процесуального строку звернення до суду, суд доходить висновку про її необґрунтованість з наступного.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно із частиною 1, абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі № 357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі № 663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 826/11545/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
При цьому, у визначенні моменту виникнення права на позов має значення, коли особа дізналася про факт порушення свого права, інтересу або коли саме вона повинна була дізнатись про це, і обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Суд зазначає, що позивачем заявлені декілька позовних вимог.
Як слідує з п.2 позовних вимог, позивач просить скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.10.2024 № 315 про зарахування у розпорядження командира солдата ОСОБА_1 .
Однак, цими позовними вимогами позивач звернувся до суду лише 05.05.2025 (документ сформований 02.05.2025 в підсистемі Електронний суд), тобто із значним пропуском строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст.122 КАС України.
У заяві про поновлення процесуального строку звернення до суду представником позивача не вказано обставин, що об'єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем його права щодо своєчасного звернення до суду із позовними вимогами щодо оскарження наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.10.2024 № 315.
Посилання представника позивача на те, що разом із відповіддю на адвокатський запит 06.04.2024 отримано копію оскаржуваного наказу від 27.10.2024 № 315, з яким позивач ознайомився лише 06.04.2025, не враховуються судом, оскільки такі обставини не можуть беззаперечно свідчити про необізнаність позивача з існуванням наказу, що оскаржується.
При цьому, представником позивача до заяви не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення до суду із позовними вимогами щодо оскарження наказу від 27.10.2024 № 315, і що причини, що зумовили несвоєчасне звернення до суду виникли протягом строку, який пропущено.
За таких обставин, заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами в частині щодо оскарження наказу від 27.10.2024 № 315 необґрунтована, тому задоволенню в цій частині не підлягає.
Також, позивач в позовних вимогах просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 18.04.2022 по 19.03.2024 без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024.
У зв'язку з чим, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 18.04.2022 по 19.04.2024 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісячно.
З огляду на викладене, а також з урахуванням наведених правових норм та висновки Верховного Суду, з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 30 червня 2023 року позивач мав звернутись до суду до 02 жовтня 2023 року (перший робочий день протягом трьох місяців після відміни карантину); за липень 2023 року - до 01.11.2023, за серпень 2023 року - до 01.12.2023, за вересень 2023 року - до 01.01.2024, за жовтень 2023 року - до 01.02.2024, за листопад 2023 року - до 01.03.2024, за грудень 2023 року - до 01.04.2024, за січень 2024 року - до 01.05.2024, за лютий 2024 року - до 01.06.2024, за березень 2024 року - до 01.07.2024.
Однак, цими позовними вимогами позивач звернувся до суду лише 05.05.2025 (документ сформований 02.05.2025 в підсистемі Електронний суд), тобто із значним пропуском строку, встановленого законом.
Разом з цим, у заяві про поновлення процесуального строку звернення до суду представником позивача не вказано конкретних обставин, що об'єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем його права щодо своєчасного звернення до суду із цими позовними вимогами з урахуванням фактичної обізнаності позивача щодо порушених прав та інтересів, а також не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки фактично викладено не погодження з ухвалою суду від 09.05.2025 та вказано про те, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Суд повторно зазначає, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тож з отриманням грошового забезпечення позивачу достеменно відомо щодо розміру недоплаченого грошового забезпечення, а відтак про порушення прав своїх та інтересів.
Щодо посилань представника позивача в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду на обставини воєнного стану в Україні, суд зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22.
У кожному конкретному випадку суд досліджує обставини, зазначені позивачем, у їх сукупності із наданими доказами на їх підтвердження.
Однак, представником позивача хоч і вказані обставини несення позивачем військової служби в умовах воєнного стану та здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, однак не надано жодних доказів, що причини пропуску строку звернення до суду із цими позовними вимогами зумовлені саме такими обставинами.
Посвідчення учасника бойових дій не є належним доказом на підтвердження об'єктивної неможливості звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.03.2024.
Водночас, з моменту запровадження на території України воєнного стану Дніпропетровський окружний адміністративний суд не припиняв свою роботу, позивачем (представником) не доведено неможливості звернення до суду за захистом своїх прав шляхом надіслання позовної заяви засобами електронного зв'язку, в тому числі за допомогою підсистеми Електронний суду.
З огляду на викладене, заява про поновлення строку звернення до суду не обґрунтована, не містить належних доказів на підтвердження обставин, що мали місце непереборні обставин, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду із позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.03.2024 без зайвих зволікань з часу обізнаності про порушення його прав, відтак позивачем не доведено пропуск звернення до суду з поважних причин, тому така заява задоволенню не підлягає.
При цьому, не применшуючи особливу заслугу військовослужбовців, які стоять на захисті Україні, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який також відтворений у ч. 3 ст. 2 та ст. 8 КАС України, які встановлюють, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, серед іншого, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому не може бути привілеїв чи надання прав конкретним учасникам судового процесу.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.
Крім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Отже, станом на 02.06.2025 вимоги суду, викладені в ухвалі суду від 09.05.2025, виконані частково, оскільки представником позивача хоч заяву про поновлення строку звернення до суду, однак не доведено поважності причин пропуску звернення позивача до суду із позовними вимогами щодо оскарження наказу від 27.10.2024 № 315 та щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.03.2024.
Згідно частин першої-другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача адвоката Дубовенко Вікторії Ігорівні про поновлення процесуального строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо: - скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.10.2024 № 315 про зарахування у розпорядження командира солдата ОСОБА_1 ; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 та 19.03.2024 без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022., 01.01.2023, 01.01.2024 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період з 19.07.2022 та 19.04.2024 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.М. Бухтіярова