30 травня 2025 рокуСправа №160/7222/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
07.03.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (далі - позивач) до Одеської митниці (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА500500/2024/000590/1 від 16.11.24 р.;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500500/2024/001179 від 16.11.24 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що митницею, в порушення норм Митного кодексу України, було необґрунтовано використано другорядний метод визначення митної вартості товарів, які переміщувались позивачем через митний кордон України, що призвело до того, що митна вартість товару була значною мірою збільшена. Також, на думку позивача, у митниці не було підстав для непогодження із заявленою ним митною вартістю, визначеною за основним методом (ціною договору), оскільки зміст наданих позивачем документів не був суперечливим, не містив розбіжностей, в них не були наявні ознаки підробки, документи містили всі відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з огляду на що у митниці не було підстав для сумніву в правильності митної вартості товару.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 24.04.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
09.04.2025 представником відповідача через систему “Електронний суд» подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що під час здійснення Одеською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв'язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірних рішень діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
09.04.2025 на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання від представника Одеської митниці - Соколовської Анастасії Олександрівни про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
15.04.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ» зареєстровано як юридичну особу 19.07.1999 за адресою: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. 76, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, 27 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ - маркет» (покупець) та NINGBO GLOBALWAY IMP.& EXP. CO., LTD (Китай) (продавець), укладено контракт на поставку продукції № 3477-NG/CN, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити товар, а покупець прийняти та оплатити його на умовах, визначених у контракті. Товар, що поставляється, повинен бути виготовлений і поставлений партіями в повній відповідності з вимогами, на умовах і за цінами, вказаними в Додатках і Специфікаціях до Контракту, які є його невід'ємною частиною.
На виконання умов Контракту, згідно зі Специфікацією № 199 NG від 30.07.2024 на умовах поставки FOB-Нінгбо/FOB-Ningbo (згідно з Incoterms 2010) та інвойсом № HY3-ATB240721 від 30.07.2024 на адресу покупця була поставлена наступна продукція:
- Товар № 1 Термос 470мл, артикул GW0665 у кількості 4800 од. на загальну суму 9168,00 доларів США (1,9100 дол. США за од.);
- Товар № 2 Термос, 430 мл, артикул GW0970 у кількості 4800 од. на загальну суму 8496,00 доларів США (1,7700 дол. США за од.);
- Товар № 3 Капці жіночі кімнатні закриті, артикул GW0983 у кількості 7776 од. на загальну суму 14230,08 доларів США (1,8300 дол. США за од.);
- Товар № 4 Чоботи жіночі, артикул GW0734 у кількості 4830 од. на загальну суму 35162,40 доларів США (7,2800 дол. США за од.).
Загальна вартість поставленої партії товару згідно з інвойсом № HY3-ATB240721 від 30.07.2024 склала 67 056, 48 доларів США.
З метою митного оформлення поставленого товару, позивач подав до Одеської митниці митну декларацію № 24UA500500038886U9 від 15.11.2024 разом із такими документами: декларація митної вартості № 24UA500500038886U9 від 15.11.2024, Контракт на поставку продукції від 27.12.2019 № 3477-NG/CN та додаткова угода № 1 від 27.12.2021 року про пролонгацію контракту, Специфікація № 199 NG від 30.07.2024, Інвойс № HY3-ATB240721 від 30.07.2024, Заява на страхування від 22.08.2024 № 20464, автотранспортна накладна СMR № 063952, Рахунки на оплату транспортних послуг № СФ-41285 від 15.11.24, № СФ-41284 від 15.11.24, № СФ-41286 від 15.11.24, №СФ-41287 від 15.11.2024 до Договору транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019 року між ТОВ “АТБ-маркет» та ТОВ "ТГЛ Україна», договір транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019 року між ТОВ “АТБ маркет» та ТОВ "ТГЛ Україна».
З матеріалів справи вбачається, що митним органом надіслано позивачу повідомлення в якому зазначено:
“- відповідно до специфікації від 30.07.2024 № 199NG оплата за товар здійснюється протягом 30 діб після отримання копій документів, але до митного оформлення не було надано банківські платіжні документи.
- У розділі 4 пунктом 4.2.6 зовнішньоекономічного договору від 27.12.2019 №3477-NG/CNзазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, але в пакеті документів, наданих до митного оформлення вона відсутня.
- рахунки від № СФ-41284 від 15.11.24, № СФ-41285 від 15.11.24, № СФ-41286 від 15.11.24, №СФ-41287 від 15.11.2024 на оплату транспортно-експедиційних послуг видані ТОВ «ТГЛ Україна», а в СМR від 14.11.2024 № 063952 вказано перевізника «ALPHACOSTA UKRAINE» LLC.
Враховуючи вищезазначене, відповідно до частини 3 статті 53 МКУ зобов'язуємо протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 4) копію митної декларації країни відправлення.
16.11.2024 позивач надав митному органу пояснення та документи:
прайс-лист б/н від 16.07.2024, комерційну пропозицію б/н від 21.07.2024, митну декларацію країни відправника №310120240516923180 від 31.07.2024, банківський платіжний документ - swift б/н від 11.09.2024.
16.11.2024 року відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000590/1, та обрання резервного методу визначення митної вартості товару.
Також відповідачем оформлено картку відмови № UA500500/2024/001179 від 16.11.2024 в прийнятті митної декларації № 24UA500500038886U9 від 15.11.2024.
Згідно спірного рішення про коригування митної вартості товару, судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:
- відповідно до специфікації від 30.07.2024 № 199NG до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 27.12.2019 № 3477-NG/CN ((далі-Контракт) оплата за товар здійснюється протягом 30 днів після отримання копій документів. Проте, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару на розгляд не надано;
- декларантом не надано засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення;
- автотранспортній накладній СМR від 14.11.2024 № 063952 зазначено, що перевізником є ТОВ “АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН", але рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг від № СФ-41284 від 15.11.24, № СФ-41285 від 15.11.24, № СФ-41286 від 15.11.24, №СФ-41287 від 15.11.2024 видані ТГЛ “УКРАЇНА».
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем рішення про коригування митної вартості товару № UA500500/2024/000590/1 від 16.11.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.11.2024 24UA500500038886U9.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року “Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 в адміністративній справі №803/667/17.
Отже, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015 у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Суд установив, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості.
Щодо тверджень митниці про відсутність доказів оплати товару.
Як стверджує митниця, відповідно до специфікації від 30.07.2024 № 199NG до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 27.12.2019 № 3477-NG/CN, оплата за товар здійснюється протягом 30 днів після отримання копій документів. Проте, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару на розгляд не надано.
Позивачем під час митних консультації надано митниці банківський документ swift № б/н від 27.08.2024. Крім того разом з ВМД позивачем надано специфікацію від 30.07.2024 № 199NG до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 27.12.2019 № 3477-NG/CN та iнвойс (Commercial invoice) № HY3-ATB240721 від 30.07.2024.
Згідно висновку Верховного Суду у справі №160/8753/18, сформованого у постанові від 24.07.2024, основним документом, який підтверджує вартість товару є інвойс.
Отже, станом на час прийняття рішення про коригування митної вартості товару, у митниці були наявні документи, що підтверджують вартість задекларованого товару та її сплату, тому такі твердження митниці є необґрунтованими.
Щодо твердження митниці про відсутність митної декларації країни відправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України митна декларація країни відправлення не входить до переліку документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
При цьому, під час митних консультацій, позивачем 16.11.2024 у додатку до пояснень від 16.11.2024 надана декларація країни відправлення № 310120240516923180 від 31.07.2024.
Ухвалюючи 16.11.2024 рішення про коригування митної вартості товару, відповідач вказав, що цей документ не містить перекладу українською мовою.
Щодо перекладу митної декларації українською мову слід зазначити, що статтею 254 Митного кодексу України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
51 Правилом Процедури Генеральної асамблеї ООН, до якої входить Україна, передбачено, що «арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська мови є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї, її комітетів та підкомітетів».
Таким чином, декларант не повинен був надавати, а контролюючий орган витребувати перекладу митної декларації країни відправлення з китайської, оскільки митна декларація мала бути складена китайською мовою, тобто мовою міжнародного спілкування. Тому, вимоги надати переклад митного документу з китайської також є безпідставними.
До того у відзиві на позов, будь-яких доводів стосовно зауважень до наданої позивачем митної декларації країни відправлення відповідачем не надано.
Тому, суд вважає такі твердження відповідача необґрунтованими.
Щодо тверджень митниці про те, що в автотранспортній накладній СМR від 14.11.2024 № 063952 перевізником є ТОВ “АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН, а рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг від № СФ-41284 від 15.11.24, № СФ-41285 від 15.11.24, № СФ-41286 від 15.11.24, №СФ-41287 від 15.11.2024 видані ТОВ "ТГЛ Україна", суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що згідно п.2.1.1. договору №88189 від 09.04.2019 р. між ТОВ «АТБ Маркет» (замовник) та ТОВ «ТГЛ Україна» (експедитор) - експедитор зобов'язаний здійснити підбір перевізників та укласти від свого імені з цими перевізниками договори на перевезення вантажів згідно із заявкою.
З положень вказаного договору вбачається, що замовник сплачує кошти експедиторові, з яким в нього договірні відносини.
Таким чином, ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до митного оформлення надало рахунки фактури видані експедитором.
Проте відповідачем під час ухвалення рішення про коригування митної вартості товару зазначені положення договору не були враховані. Разом з тим, жодних зауважень щодо не підтвердження витрат на перевезення товару з боку відповідача не надано.
Таким чином, вказане твердження є необґрунтованим.
Таким чином, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а тих, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.
Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, спірні Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення Позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії валі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.
Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.
Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.
Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товару, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, слід дійти висновку, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв'язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.
Враховуючи, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв'язку з чим спірне рішення про коригування митної вартості товару не можуть вважатися обґрунтованим та правомірним.
Суд зазначає, що зміст спірного рішення відповідача, які є індивідуально-правовими актами, оскільки породжують права і обов'язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Обґрунтованість, в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує Закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
У рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 у справі “Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі “Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/00590/1 від 16.11.2024 року прийнято без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства, що вказує на його протиправність, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
В свою чергу картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/001179 від 16.11.2024 року є похідним актом від рішення про коригування митної вартості та обґрунтована фактом ухвалення такого рішення. Відповідно, скасування рішення про коригування митної вартості є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо протиправності рішення Одеської митниці, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 5 758,44 грн, що документально підтверджується платіжною інструкцією №500023 від 28.02.2025.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Одеської митниці на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5 758,44 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідачем у відзиві на позов надані заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено, що гонорар представника позивача у розмірі 15 000 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача. Також, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співмірності.
З цього приводу суд зазначає, що за клопотанням іншої сторони суд може зменшити витрати на професійну правничу допомогу згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, в той час як критерії, визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом застосовуються незалежно від наявності заперечень іншої сторони у справі.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.
Згідно частин 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 року №08/02-19/1, додаткову угоду від 05.03.2025 року №05/03/В-1; протокол №06/03/25-1 про виконання робіт (надання послуг) Адвокатським об'єднанням «Альянс».
З договору №08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги вбачається, що його укладено між Адвокатським об'єднанням “Альянс», в особі керуючого партнера Мацюка Артема Івановича (надалі - об'єднання), з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-Маркет», в особі директора Євтєєва Дмитра Олеговича (надалі - клієнт).
Згідно з пунктом 1.1. договору за цим договором об'єднання зобов'язується надавати клієнту правову (правничу) допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі, а клієнт зобов'язується приймати та оплачувати надану об'єднанням правову (правничу) допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі.
Відповідно пункту 1, 3 Додаткової угоди №05/03/В-1 від 05.03.2025 клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надати правову (правничу) допомогу, а саме, скласти та направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позову заяву ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/00590/1 від 16.11.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/001179 від 16.11.2024 року; загальна вартість послуг (гонорар) Об'єднання складає за надання правової (правничої) допомоги у суді першої інстанції (Дніпропетровському окружному адміністративному суді) 15000 грн.
Згідно протоколу №06/03/25-1 про виконання робіт (надання послуг) Сторони погодили, що зазначена у п.2 цього протоколу вартість послуг сплачена платіжною інструкцією №559405 від 05.03.2025 разом сумою оплати за інші послуги, надані у рамках договору про надання правової допомоги №08/02-19/1 від 08.02.2019.
Суд зазначає, що надані докази у сукупності доводять понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд оцінює справу як незначної складності, в тому числі з урахуванням характеру взаємовідносин позивача та суб'єкта надання професійної правничої допомоги. Нормативно-правове регулювання є стабільним, спори поширеними, а судова практика сформованою.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ» (49031, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд. 40, код ЄДРПОУ 30487219) до Одеської митниці (65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Одеської митниці №UA500500/2024/000590/1 від 16.11.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.11.2024 №UA500500/2024/001179.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ» (49031, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд. 40, код ЄДРПОУ 30487219) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 44005631) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5758,44 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець