03 червня 2025 рокуСправа №160/9677/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, в якій просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року (за винятком днів відпустки), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року, в розмірі 2 102,00 грн.
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2025 року - 3028,00 грн., та доплати за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення ОСОБА_1 виплат недоплаченої суддівської винагороди на період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2025 року в розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
допустити негайне виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року здійснювало нарахування та виплату судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, оскільки суддівська винагорода за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року повинна обчислюватися виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, у зв'язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/9677/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
07 квітня 2025 року на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державної судової адміністрації України направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
08 квітня 2025 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державною судовою адміністрацією України отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
15 квітня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина 7 статті 135 Закону № 1402-VIII).
Згідно із частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, норма частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.
У зв'язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді.
Такі норми доповнять частину 3 статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Наявність в статті 7 Закону №3460-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року, в контексті якого вжито це формулювання.
Так, Законом №1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів.
Кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася та не змінювалася на протязі 2025 року.
Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, ОСОБА_1 як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом №1402-VIII.
Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2025 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн., з урахуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2025 рік).
Із врахуванням вищевикладеного, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як розпорядник бюджетних коштів не могло виплачувати позивачеві суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Застосовуючи норму в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровської області, як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяло в межах чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, зазначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що Указом Президента України No 597/2012 від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 було призначено строком на п'ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №93-к від 15 листопада 2012 року «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » ОСОБА_1 зараховано до штату Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області на посаду судді цього ж суду з 15 листопада 2012 року.
Указом Президента України №899/2019 від 12 грудня 2019 року позивача призначено у місцевому загальному суді на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково.
Згідно наказу голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №162-к від 13 грудня 2019 року «Про продовження повноважень судді ОСОБА_1 », ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 13 грудня 2019 року.
Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №02-к від 02 січня 2025 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату з 01 січня 2025 року за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року здійснювало нарахування та виплату судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 гривні.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, оскільки суддівська винагорода за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року повинна обчислюватися виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 2 статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За правилами частин 1 - 3 статті 17 Закону №1402-VIII судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 135 Закону №1402-VIII).
У свою чергу пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.
За змістом пункту 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.
При цьому згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI.
У подальшому Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» були виключені пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якими право суддів на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, ставилося у залежність до проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Водночас на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів, зокрема отримання суддівської винагороди, суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України продовжували визначатися Законом № 2453-VI.
Судом встановлено, що Указом Президента України No 597/2012 від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 було призначено строком на п'ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №93-к від 15 листопада 2012 року «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » ОСОБА_1 зараховано до штату Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області на посаду судді цього ж суду з 15 листопада 2012 року.
Указом Президента України №899/2019 від 12 грудня 2019 року призначено у місцевому загальному суді на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково.
Згідно наказу голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №162-к від 13 грудня 2019 року «Про продовження повноважень судді ОСОБА_1 », ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 13 грудня 2019 року.
Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №02-к від 02 січня 2025 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату з 01 січня 2025 року за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу.
Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він встановлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення цього Рішення.
На підставі приписів частини 2 статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року у справі №8-зп/1997 зазначив, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
З урахуванням наведеного саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 3-р(II)/2024 втратив чинність окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 квітня 2021 року у справі №520/12609/19 та від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, застосовувала такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (їх окремих положень).
Отже, до 26 березня 2024 року наведений припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу і унормував встановлення визначеної Законом № 2453-VI винагороди судді.
З огляду на викладене і зважаючи на те, що на час виникнення спірних правовідносин на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII суддівська винагорода для судді визначалися Законом № 2453-VI, суд дійшов висновку, що відповідач-1 правомірно нараховував та виплачував позивачеві суддівську винагороду в період з 01 січня 2025 року до 31 березня 2025 року.
Щодо питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для розрахунку посадового окладу позивача в період з 01 січня 2025 року до 31 березня 2025 року, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 2 статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 4 статті 133 Закону № 2453-VI визначено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон №966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною 3 статті 4 Закону №966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривні.
Згідно з абзацом 5 статті 7 Закону прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Аналогічно абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом 5 статті 7 прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
А отже, наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач-1 діяв на законних підставах.
Водночас викладений висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. стосуються виключно застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Враховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Безсумнівно розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі №240/9028/24 відступила від попередніх висновків Верховного Суду.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зважаючи на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд при прийнятті рішення по справі застосовує останній правовий висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року в справі №240/9028/24..
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник