03 червня 2025 рокуСправа №160/3472/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності відповіді на рапорт ОСОБА_1 , Військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , від 12 грудня 2024 року щодо необхідності направлення на ВЛК і неспроможності до служби без встановлення рівня придатності на підставі п. 2 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» і Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , від 12 грудня 2024 року та надати відповідь щодо направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 на ВЛК і встановлення рівня придатності до військової служби на підставі п. 2 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» і Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовослужбовцем військової частини № НОМЕР_1 . Вказав, що неодноразово звертався з усними та письмовими рапортами до командування щодо потреби в лікуванні та обстеженні ВЛК, зазначені звернення не реєструвалися та не розглядатися. У зв'язку з чим позивач 04.12.2024 року був вимушений самостійно покинути військову частину і звернутися до медичного закладу де на разі і лікується. 12.12.2024 року ним був направлений за допомогою поштового зв'язку рапорт, в якому він доповів командиру про неспроможність до служби без висновку ВЛК, про вимогу направлення на ВЛК і місце свого вимушеного самостійного лікування. Однак, на момент подання позову відповідачем рапорт не розглянуто і відповіді не надано. 14.12.2024 року адвокатом подано адвокатський запит до командування військової частини НОМЕР_1 , відповіді на які теж не були надані відповідачем. Враховуючи вищенаведене, позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
17 лютого 2025 року до суду надійшов відзив від Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву позивач. У відзиві відповідач зазначає, що на момент зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за довідкою ВЛК визнаний придатним до військової служби, до медичної служби військової частини НОМЕР_1 не звертався зі скаргами на стан здоров'я ані у день самовільного залишення військової частини, ані у попередній період, доказів про необхідність у лікуванні (такі як обстеження профільного лікаря та подальші рекомендації та/або направлення на лікування) за місцем проходження служби не надходили, підстави для задоволення рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 відсутні. Вказує, що позивач, зловживаючи своїми правами щодо звернення до суду, намагається уникнути кримінальної відповідальності за фактом самовільного залишення місця проходження військової служби у період дії воєнного стану. Крім того, зазначив, що предметом позову є питання бездіяльності відповідача та зобов'язати розглянути рапорт, який фактично розглянутий і позивачу надана мотивована відповідь, та зазначено, що позивач може отримати направлення для можливого лікування лише у разі надання відповідних доказів та медичних документів, а тому протиправних дій з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
19 травня 2025 року представник відповідача надав докази направлення на адресу позивача відзив на позовну заяву.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Судом встановлено, що позивач відповідно до військового квитка НОМЕР_2 від 31.10.2006 року 17.03.2022 року був мобілізований на військову службу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.12.2024 року №315 старший солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив частину та знятий з усіх видів забезпечення. В ході службового розслідування було встановлено, що солдат ОСОБА_1 , 04.12.2024 року залишив територію військової частини та був відсутній на шикуванні і пункті постійної дислокації військової частини. Станом на 15.12.2024 року не повернувся.
Позивач 12.12.2024 року звернувся, зокрема, до військової частини НОМЕР_1 з письмовим рапортом від 12.12.2024 року, що підтверджується копією чеку про поштове відправлення від 17.12.2024 року (а.с. 6), в якому просив:
Прийняти і зареєструвати рапорт згідно статуту внутрішньої служби в журналі рапортів і надати номер реєстрації.
Не надавати наказів оскільки на сьогодні він не спроможний їх виконувати за станом здоров'я до проведення огляду (обстеження) ВЛК, визначення лікування.
Надати направлення на ВЛЕ - комісію згідно з вимогами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 для обстеження, визначення лікування і встановлення рівня придатності до в/с.
Не рахувати його вимушені дії як кримінальне правопорушення за ст. 402, 407 КК України.
Долучити цей рапорт до особової справи і врахувати у разі проведення службового розслідування.
Вважаючи, протиправною бездіяльність щодо не розгляду його рапорту про неможливість виконання службових обов'язків за станом здоров'я позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 КонституціїУкраїні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.
За змістом статті 65 Конституції Українизахист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
З 24 лютого 2022 року відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентованоЗаконом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженогонаказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402(далі - Положення №402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу II Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, згідно пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402: військовослужбовців до військової служби; а також з метою визначення: потреби у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Відповідно до п. 6.1. розділу 6 Положення №402, направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженогоЗаконом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-ХІV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до частини 1статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XIIохорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці, резервісти під час служби у військовому резерві щорічно проходять медичний огляд, стосовно них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
Відповідно до підпункту 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом ГК ЗСУ від 07.04.2017 №124 (далі -Інструкція №124), зі змінами та доповненнями, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з підпунктом 3.11.6.Інструкції №124, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
При цьому, 08.08.2024 набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі - Порядок №531).
Зазначений Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Зокрема, з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно (п.2,3 розділу ІІ Порядку №531).
Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Згідно з п. 8 розділу ІІІ Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Відповідно до п. 9 розділу ІІІ Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Таким чином, розгляд рапорту відбувається за встановленою процедурою та в межах визначених Порядком №531 строків.
На підставі вищевикладеного суд робить висновок, що чинним законодавством України чітко передбачено, що проходження військової служби та зайняття військовослужбовцями відповідних посад насамперед залежить від їх стану здоров'я, який визначається на підставі медичного огляду військово-лікарською комісією відповідно до визначеної процедури. При цьому, за результатами проходження медичного огляду уповноваженою військово-лікарською комісією приймається постанова, в якій зокрема зазначається ступінь придатності військовослужбовця до військової служби.
Суд наголошує, що направлення військовослужбовця до медичного закладу для проходження військово-лікарської комісії може здійснюватися зокрема командуванням військової частини, а сам військовослужбовець наділений правом реалізувати законодавчу гарантію щодо його медичного обстеження та надання медичної допомоги шляхом подання рапорту по команді. Отже, рапорт є засобом реалізації прав військовослужбовців.
Згідно матеріалів справи, Військовою частиною НОМЕР_1 за вих.№4386 від 31.12.2024 року, на адресу позивача була надана відповідь на рапорт позивача від 12.12.2024 року, у якій зазначається про те, що цей рапорт розглянуто. Вказано, що до військової частини не надходили рекомендації від лікаря закладу охорони здоров'я (установи) стосовно потреби направлення ОСОБА_1 на ВЛК, тому у командування військові частини немає законних підстав для направлення його на ВЛК.
До матеріалів справи, відповідачем було долучено вказану відповідь від 31.03.2024 року на рапорт позивача від 12.12.2024 року (а.с. 27).
Отже, судом встановлено відсутність бездіяльності відповідача щодо відсутності відповіді на рапорт позивача від 12.12.2024 року. Водночас, суд зауважує, що позивач з 04 грудня 2024 року є такий, що самовільно залишив військову частину, а Порядком № 531 не передбачено направлення відповіді на рапорт військовослужбовцю, який самовільно залишив військову частину.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, позивачем не надано до суду належних доказів щодо вчинення відповідачем протиправних дій або щодо наявності порушеного права позивача. Судом таких обставин також не встановлено.
Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог позивача без задоволення.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. на лікарняному, судове рішення по справі ухвалене у перший робочий день судді.
Керуючись ст. 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев