03 червня 2025 рокуСправа №640/21366/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "О'кей Тур" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 640/21366/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "О'кей Тур" до Головного управління ДФС у м. Києві в якій позивач просить суд:
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.09.2018 р. № 0047071409, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична фірма «О'кей Тур» застосовано штрайну санкцію у розмірі 98 585,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим повідомлення-рішенням, до Позивача було застосовано штрафні санкції у розмірі 98 585,00 грн. на підставі п. 1 указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Позивач уважає, що сума у розмірі 19 717,00 грн. була ним належним чином оприбуткована. Зокрема, це підтверджується копією третього примірника копії супровідної відомості до сумки з готівкою № 1134 від 01.08.2016 р. Оскільки готівкова виручка була отримана Позивачем у час, що не дозволив здати її того ж дня на інкасацію (18 год. 45 хв.), то інкасація відбулась наступного робочого дня. Це у повній мірі відповідає вимогам абз. «б» п. 5.1. Положення про касові операції. Позивач зазначає, що помилкове відображення ним дати оприбуткування готівки у розділі 2 КОРО є виключно механічною опискою. Відповідно, така описка не може мати впливу на факт належного оприбуткування суми у розмірі 19 717,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2018 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/21366/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
09 січня 2019 року до суду надійшов відзив Головного управління ДФС у м. Києві, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що фактичною перевіркою встановлено факт неоприбуткування готівкових коштів за 29.07.2016 в сумі 19 717,00 грн, на підставі фіскального звітного чеку «Z» - звіту від 29.07.2016 № 171 в КОРО від 24.06.2015 № 3000116887р/1, а саме, сума готівкових розрахунків за 29.07.2016 склала 19 717,00 грн., облік у розділі руху готівки та сум розрахунків» графі 5 «Загальна» КОРО від 24.06.2015 № 3000116887р/1 не здійснений, запис за 29.07.2016 відсутній. Аркуш касової книги за 29.07.2016 не складався, відсутній. Прибутковий касовий ордер за 29.07.2016 не складався, відсутній. Таким чином, встановлено факт неоприбуткування готівкових коштів в день їх надходження в книзі обліку розрахункових операцій в сумі 19 717,00 грн., чим порушено вимоги пункту 2.6 глави 2 Положення № 637.
16 січня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив позивача, доводи якої відповідають доводам викладеним у позовній заяві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу, та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
19 лютого 2025 року до суду надійшли письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична фірма «О'кей Тур», у яких позивач зазначив, що станом на лютий 2025 року предмет позову, а саме вимога позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.09.2018 №0047071409, винесеного Головним управлінням ДФС у м. Києві, яким позивачу донараховано штрафну санкцію у сумі 98585,00 грн., є актуальним. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення є чинним, воно не скасоване відповідачем, а сума штрафної санкції не сплачена позивачем.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року замінено відповідача Головне управлінням ДФС у м. Києві на Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що відповідачем на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового Кодексу України, направлень від 08.08.2018 № 5081/26-15-14-09 та № 5082/26-15-14-09, наказу ГУ ДФС у м. Києві від 26.07.2018 № 11722 «Про проведення фактичних перевірок» проведено фактичну перевірку туристичної агенції ТОВ «ТУРИСТИЧНА ФІРМА'ОqqqКЕЙ ТУР» (код 32113824) за адресою Київ, вул. Саксаганського, 120.
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 27.08.2018 реєстраційний № 1517/26/15/14/32113824, згідно якого встановлено порушення пункту 2.6 глави 2 Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».
Позивач не погодившись із висновками акту перевірки подав до Головного управління ДФС у м. Києві заперечення на акт фактичної перевірки від 27.08.2018 реєстраційний №1517/26/15/14/32113824, які залишення без задоволення.
Головне управління ДФС у м. Києві на підставі акту фактичної перевірки прийнято 12.09.2018 року податкове повідомлення-рішення № 0047071409, яким до позивача на підставі Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 98585 грн.
Не погодившись з прийнятим 12 вересня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із позовом про визнання його протиправним та його скасування.
За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 12.09.2018 року № 0047071409, необхідно враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18.
Так, Велика Палата Верховного Суду у цьому судовому рішенні зазначила, що відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 № 1к/95-ВР Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.
Положеннями абзацу третього статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
6 липня 1995 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.
Пунктом 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книжки).
Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і норма пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлюють для суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, обов'язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів у повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій.
При цьому, як було зазначено, абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлювалась відповідальність за порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Разом із тим, прийнятим 6 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначено розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону».
З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ № 436/95 прийнято 12 червня 1995 року, а Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - 6 липня 1995 року) та враховуючи положення статті 18 Конституційного Договору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону.
Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).
Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об'єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і того, що визначено пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фактично полягає в одних і тих самих діях.
Як вбачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.
Оскільки, шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то наведений вище Указ припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду, відступивши від правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 2 квітня 2013 року у справі № 21-77а13, наголосила на неможливості застосування положень Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР.
Суд уважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 12.09.2018 № 0047071409 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки правовідносини у цій справі виникли після набрання чинності Законом № 265/95-ВР, тому контролюючий орган безпідставно застосував до Товариства штрафні (фінансові) санкції саме на підставі абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, тобто нормативно-правового акта, який не підлягав застосуванню.
Відповідні висновки суду відповідають правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №320/5167/19 .
В свою чергу, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акта індивідуальної дії, яке визнається протиправним та скасовується, інше податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій, яке б відповідало закону, або давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, з наведених вище мотивів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12.09.2018 року № 0047071409 форми "С" підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Доводи сторін вивченні судом, однак є такими, що не спростовують висновків суду щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1762,00 грн., що документально підтверджується інструкцією № 37 від 14.12.2018 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "О'кей Тур" (код ЄДРПОУ 32113824) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ ВП - 44116011) судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1762,00 грн.
Щодо відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд виходить з того, що статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено вичерпний перелік видів судових витрат.
Так, згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 134, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження наданих послуг представником позивача до суду представник позивача надав: копію договору про надання правової допомоги від 14.12.2018 року; копію довіреності від 17.10.2018 року, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжне доручення № 2790 від 14.12.2018 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
А також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, суд бере до уваги норму ст. 134 КАС України та правовий висновок Верховного Суду з приводу того, для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплати відповідною стороною або третьою особою. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація сторін, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 року, справа № 815/1479/18, додаткова постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року, справа № 826/841/17).
Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи, наданих адвокатом послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, оскільки такий розмір є співмірним з наданими послугами та складністю справи.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 73-78, 90, 139, 243, 246, 250, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "О'кей Тур" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.09.2018 р. № 0047071409.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ-44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "О'кей Тур" (ЄДРПОУ- 32113824) судовий збір у розмірі 1762,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 5000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев