03 червня 2025 рокуСправа №640/22016/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київдніпро» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Київдніпро», звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської митниці Держмитслужби, в якій просить суд:
Визнання протиправним скасування рішення Київської митниці Держмитслужби від 20.08.2020 за № UA100060/2020/000042/2 щодо коригування митної вартості товарів:
Визнання протиправним скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA 100060/2020/00791.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що до митного органу були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів з визначенням його митної вартості за ціною договору, що надійшли на митну територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Однак, відповідач, витребував у позивача додаткові документи, які позивач надав, проте митним органом було прийнято рішення про корегування митної вартості товару, та безпідставно застосовано резервний метод для визначення митної вартості. Позивач, уважає, що надані документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22016/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
21 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача, у якому митний орган заперечував проти задоволення позовних вимог і просив у їх задоволенні відмовити у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що документи, подані для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 Митного кодексу України (далі Кодексу), містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари а саме: відповідно до п. 4 додаткової угоди від 15.07.2020 №1 до контракту від 27.01.2020 № 18 вказано, що умови оплати - 70% передоплата. У наданому разом з митною декларацією платіжному дорученні від 09.07.2020 № 4 у гр.70 зазначені реквізити документів, на підставі яких здійснено проведення валютних коштів, зокрема інвойс від 07.07.2020 № 16. Проте декларантом при здійсненні митного оформлення інвойс від 07.07.2020 № 16 не надано. Зазначенні обставини не давали можливості митному органу перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі, у зв'язку з чим булу запропоновано надати додаткові документи. У якості додаткових документів було надано рахунок на передоплату від 07.07.2020 № 16. Проте номенклатура товарів, яка зазначена в рахунку не відповідала номенклатурі товарів, які декларуються. Листом від 20.08.2020 року декларант повідомив, що немає можливості надати додаткові документи.. У зв'язку з неможливість визначення митної вартості згідно із положеннями статей 59-63 МК України. Митна вартість товарів визначена за резервним методом визначення митної вартості відповідно до ст. 64 МК України.
02 листопада 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, доводи якої відповідають доводам викладеним у позовній заяві.
12 серпня 2022 року до суду надійшло клопотання Київської митниці про заміну сторони у справі в порядку ст. 52 КАС України, а саме з Київської митниці Держмитслужби на Київську митницю.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності.
15 грудня 2022 року, відповідно до ст. 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/22016/20 передана на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
10 лютого 2025 року протоколом автоматизованого розподілу справу між суддями, справу № 640/22016/20 передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кореневу А.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року прийнято справу до провадження та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Замінено відповідача Київську митницю Держмитслужби на належного відповідача - Київську митницю у справі №640/22016/20.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
05 березня 2025 року до суду надійшло клопотання від Київської митниці, яка просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та при розгляді справи врахувати поданий відзив від 19.10.2020 року.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що 19.08.2020 року Позивачем на підставі Контракту № 18 від 27.01.2020 року. Специфікації № 2 від 02.07.2020 року до митного оформлення було надано № ЕМД UА00060/2020/388650, у якій була заявлена митна вартість товару (текстильна продукція) загальною вартістю 505 769, 40 гривень за ціною договору.
Для митного оформлення Позивачем були подані наступні документи:
- контракт № 18 від 27.01.2020 року; специфікацію № 3 від 02.07.2020 року;додаткову угоду № 1 від 15.07.2020 року; інвойс № 172 від 08.08.2020 року; міжнародну товаро-транспортну накладну (СМИ) № 00000657 від 08.08.2020 року; платіжне доручення в іноземній валюті № 4 від 09.07.2020 року; договір про надання послуг митного брокера від 22.10.2015 року; сертифікат про походження товару № UZU А00903680 від 08.08.020 року; вантажна митна декларація АЕDА757602 від 08.08.2020 року; висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» № 1735 від 13.08.2020 року; перепустка від 19.08.2020 року;копія митної декларації країни відправлення 14010/08.08.2020/0015831 від 08.08.2020 року; копію митної декларації, за якою було відмовлено у випуску товарів UА 100060.2020.388650 від 19.08.2020 року.
За результатом митної оцінки Київської митниці Держмитслужби прийнято рішення 20.08.2020 за № UA100060/2020/000042/2, яким визначено митну вартість Товару за резервним методом та оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100060/2020/00791.
Позивач не погодившись із вказаними рішеннями Відповідача щодо коригування митної вартості товарів та відмови в митному оформлені випуску товарів звернувся до суду із позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Відповідно до ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно приписів ч.1, ч.2 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Аналізуючи зміст викладеного, вбачається, що наведені норми Кодексу містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказана норма закону кореспондує з положеннями ч.3 ст.318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Зазначене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, вказане узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Статтею 54 МК України закріплено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу.
Зокрема, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу, застосовуються у разі, якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.
Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості, орган доходів і зборів, має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
З огляду на зазначене вище, виходячи з положень ч.3 ст.53, ч. ч. 1, 2, 4 - 6 ст.54, ст.58 МК України вбачається, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
При цьому митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
У разі, якщо митним органом, будуть виявлені розбіжності в документах, ознаки підробки документів або виникне необхідність з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, законом надано право витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч.2 ст.53 МК України.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі № 815/2501/18, від 20.02.2018 в справі №809/1884/16, від 31.03.2015 в справі №21-127а15 та від 02.06.2015 в справі №21-498а15.
Як вбачається з оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, відповідач відмовляючи у застосуванні основного методу визначення митної вартості товарів та застосував другорядний метод - резервний, зазначив, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару відповідно до статті 53 Кодексу, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:
Відповідно п. 4 додаткової угоди від 15.07.2020 №1 до контракту від 27.01.2020 № 18 вказано, що умови оплати - 70% передоплата. У наданому разом з митною декларацією платіжному дорученні від 09.07.2020 № 4 у гр.70 зазначені реквізити документів, на підставі яких здійснено переведення валютних коштів, зокрема інвойс від 07.07.2020 № 16. Проте декларантом при здійсненні митного оформлення інвойс від 07.07.2020 № 16 не надано.
Судом встановлено, що позивачем для підтвердження митної вартості були поданні відповідні документи, зокрема, інвойс № 172 від 08.08.2020 року, оскільки сторони контракту ТОВ «КИЇВДНІПР» та ТОВ «МІRОВІТ ТЕКSТL» додаткову угоди уклали № 1 до Контракту № 18 від 15.07.2020 року, у зв'язку з чим Інвойсу № 07.07.2020 року до митних органів 20.08.2020 не подавався.
До митниці був наданий рахунок № 16 від 07.07.2020 року на передоплату.
Отже, при поданні митної декларації Позивачем були подані Відповідачеві всі документи, які підтверджують митну вартість товару, що передбачені статтею 53 Митного Кодексу України, тому у Відповідача не було підстав винести Рішення про коригування митної вартості товарів та карти відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного значення.
Відповідач як на підставу для прийняття оскаржуваних рішень посилався на ненадання декларантом всіх запитуваних документів митним органом на запит, проте позивач повідомив відповідача про відсутність таких документів, оскільки такі документи не складались та не були визначені Контрактом.
Суд наголошує, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою підставою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Позивачем подано Відповідачу на підтвердження заявленої митної вартості товарів документи, по кожній з поставок, передбачений статтею 53 Митного кодексу України, в яких містяться достовірні відомості про визначення митної вартості, і які ґрунтуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.
Проаналізувавши зміст викладених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
В такому випадку, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів, виступає імперативною умовою.
В свою чергу, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Суд наголошує на тому, що відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Згідно з положеннями ст.ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару із застосування методу, закріпленого ст. 58 МКУ, тобто за ціною договору, а також фактична можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 3 ст. 318 Митного кодексу України передбачено, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Вказана норма, зокрема, відповідає стандартним правилам, закріпленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
При цьому, суд вказує, що приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару із застосуванням резервного методу, відповідачем не вказано, яким чином митну вартість товару визначено саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що свідчить про порушення відповідачем частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.
Суд наголошує, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою підставою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Відповідач приймаючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості, на підставі митних декларацій від 17.08.2020 № UА807170/2020/41419 із розрахунку 4,51 дол. за 1 кг. та від 02.05.2019 № UА 125110/2019/407912 із розрахунку 4,58 дол. за 1 кг., посилаючись на подібні фізичні характеристики товару. Оскільки відповідно до позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Судом встановлено та неспрстовано відповідачем, що наявна в матеріалах справи інформація за своїм обсягом не підтверджує правомірність обрання відповідачем джерела цінової інформації, враховуючи відсутність таких декларацій, а відтак не свідчить про правомірність та обґрунтованість обрання саме цих митних декларації у якості джерела цінової інформації.
Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю “Київдніпро».
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 4204,00 грн, що документально підтверджується платіжним дорученням № 308 від 14.09.2020 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 4204,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Київської митниці.
Крім того позивачем зазначено, що відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 20.08.2020 року, ТОВ “Київдніпро» сплатило на користь Адвокатського об'єднання « ВіннерЛекс» вартість послуг у розмірі 31050,00 грн (а.с. 148-149).
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 31050,00 грн, представником позивача надано, зокрема платіжне доручення № 287 від 25 серпня 2020 року на суму 15525,00 грн та платіжне доручення № 310 від 15 вересня 2020 року.
Водночас, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи, наданих адвокатом послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, оскільки такий розмір є співмірним з наданими послугами та складністю справи.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Коренева А.О. на лікарняному, судове рішення по справі ухвалене у перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київдніпро» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення - задовольнити.
Визнання протиправним скасування рішення Київської митниці Держмитслужби від 20.08.2020 за № UA100060/2020/000042/2 щодо коригування митної вартості товарів.
Визнання протиправним скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA 100060/2020/00791.
Стягнути на Товариства з обмеженою відповідальністю «Київдніпро» (ЄДРПОУ - 31988144) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (ЄДРПОУ - 43997555) судовий збір у розмірі 4204,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев