30.05.2025
Справа № 720/1198/25
Провадження № 2/720/893/25
30 травня 2025 року Новоселицький районний суд Чернівецької області
в складі: головуючого судді Ляху Г.О.
з участю секретаря Агратіна О.Р
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,-
В травні 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що через взаємне непорозуміння їхня сім'я розпалась та вони перестали підтримувати подружні відносини. Оскільки, подружні стосунки неможливо поновити та шлюб носить формальний характер, просила шлюб між ними розірвати.
Позивачка в судовому засіданні позов підтримала.
Представник відповідача позовні вимоги визнав в повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення. Одночасно, просив суд залишити малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом із відповідачем, оскільки на даний час останній самостійно виховує та утримує дітей, що відповідає вимогам ст. 160 СК України.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 20 травня 2011 року. Шлюб перший, від шлюбу двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний час шлюбні стосунки між сторонами фактично припинені, сторони проживають окремо та не бажають збереження сім'ї, наполягають на розірванні шлюбу, примиритися не бажають.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Згідно ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Оцінюючи у сукупності досліджені докази, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними суперечить інтересам сторін, а тому шлюб має бути розірваний.
Вирішуючи заяву відповідача про визначення місця проживання дітей після розірвання шлюбу, суд виходить з того, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Саме до такого висновку дійшов Верховний суд України у своїй постанові №200/952/18 від 15 січня 2020 року.
У постанові від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20, Верховний Суд України зазначив, що враховуючи те, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір'ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що другий з батьків не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самостійно.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов'язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України).
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 вказаної Конвенції, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Варто зазначити, що у справі, що розглядається, відсутні підстави, передбачені ч.2 ст.161 СК України, за яких з відповідачем неможливо було б залишити проживати дитину.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону, а також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21).
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.ст. 13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідженими судом доказами у даній справі з'ясовано, що заява відповідача про визначення місця проживання дітей не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, а тому із урахуванням доведених обставин, наявні всі підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи правові висновки та дотримуючись закріплених у ст. 2 ЦПК України основних засад цивільного судочинства, як то принципів змагальності та диспозитивності, розглядаючи справу в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, а також враховуючи те, що діти після припинення фактичних сімейних стосунків залишились проживати разом з батьком, їх її самостійно утримує, опікується інтересами і потребами дітей, піклується про них, займається їх вихованням та зміг створити належні умови проживання, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача.
На підставі ст.ст. 112-114 Сімейного Кодексу України, суд керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України,-
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 20 травня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 600.
Малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом із батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на даний час самостійно їх виховує та утримує.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Ляху Г.О.