Справа № 2-3727/02
Провадження № 2-зз/461/7/25
28.05.2025 року. м. Львів.
Галицький районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Радченка В.Є.
з участю:
секретаря судового засідання Штогрина В.-Н.Л.
представника заявника та заінтересованої особи Василишин К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Василишина Костянтина Вікторовича, про скасування заходів забезпечення позову,-
Представник ОСОБА_1 , адвокат Василишин К.В., звернувся до суду з заявою, в якій просить скасувати арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .
Свої вимоги мотивує наступним. 28.12.1994 року ОСОБА_2 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (у період з 1995 по 2022 року носила назву ОСОБА_3 ; з 2022 року носить назву ОСОБА_4 ), буд. АДРЕСА_3 . Починаючи із 30.05.1995 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Представник заявника зазначає, що на початку квітня поточного року, ОСОБА_2 не змогла розпорядитись своєю квартирою, оскільки у Реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис щодо арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження №5485564, що зареєстровано 15.08.2007 року Першою тернопільською державною нотаріальною конторою, на підставі архівного запису з Феміди за №118592-2012 від 10.12.2001 року. В якості підстави обтяження зазначено ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 27.11.2001 року, винесену судом, при розгляді справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 . Крім цього, вказує, що в записі з невідомих причин власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , зазначено ОСОБА_1 , який в свою чергу не був власником вищевказаної квартири. Представник заявника стверджує, що стосовно ОСОБА_1 відсутні виконавчі провадження за наслідком розгляду Галицьким районним судом міста Львова справи №2-3727/02 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення суми позики. А тому, оскільки станом на сьогодні минуло більше ніж 23 роки з моменту набрання законної сили рішенням Галицького районного суду міста Львова у справі №2-3727/02, вважає, що потреба у продовженні дії заходу забезпечення позову, встановленого ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 27.11.2001 року, відсутня. З урахуванням наведеного, просить суд задовольнити заяву.
Представник заявника та заінтересованої особи, адвокат Василишин К.В., у судовому засіданні в режимі відеоконференції заяву підтримав та просив таку задовольнити.
ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом розміщення ологошення про виклик до суду на сайті Галицького районного суду м. Львова, оскільки відомості щодо адреси місця проживання останнього суду не надано. Також таку інформацію неможливо встановити ні з рішення суду від 14.03.2002 року у справі №2-3727/02, ні з самої справи №2-3727/02 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення суми позики, так як така відповідно до листа Галицького районного суду м. Львова від 16.04.2025 року Вих. № 01-13/209/2025 є знищеною. Крім того, судом було скеровано запит щодо доступу до персональних даних до відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, зокрема щодо надання відомостей про адресу місця проживання ОСОБА_5 . Однак, як вбачається з відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області, інформація щодо адреси місця проживання ОСОБА_5 не надана, оскільки не вказано додаткових даних останнього, зокрема рік народження, яких суду теж не надано.
Суд вжив всіх можливих заходів для належного і вчасного повідомлення ОСОБА_5 про судове засідання, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Суд вважає, що справу можливо слухати у відсутності ОСОБА_5 .
Заслухавши думку представника заявника та заінтересованої особи, адвоката Василишин К.В., дослідивши заяву та матеріали справи, судом встановленні наступні обставини справи.
28.12.1994 року ОСОБА_2 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (у період з 1995 по 2022 року носила назву ОСОБА_3 ; з 2022 року носить назву ОСОБА_4 ), буд.4, кв. АДРЕСА_5 , що стверджується копією свідоцтва на право власності № НОМЕР_1 від 28.12.1994 року.
Починаючи із 30.05.1995 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є квартира за адресою: АДРЕСА_4 .
Встановлено, що у провадженні Галицького районного суду м.Львова перебувала на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення позики.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.03.2002 року у справі №2-3727/02 вирішено стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5 7200,0 грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 557,0 грн. та 3312,0 грн. з врахуванням інфляції, а всього 11089,0 грн. станом на день винесення рішення та в користь держави 72,0 грн. держмита.
Адвокат Василишин К.В. в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_2 не може розпорядитися власною квартирою за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки у реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис щодо арешту нерухомого майна.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.04.2025 року, на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 накладено арешт нерухомого майна на підставі ухвали суду від 27.11.2001 року. Власником майна вказано ОСОБА_1 .
З листа Галицького районного суду м. Львова від 16.04.2025 року за вих. № 01-13/209/2025 встановлено, що відповідно до «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 № 1087, справи відповідної категорії знищені, оригінал ухвали від 27.11.2001 не зберігся.
Згідно з ст.41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно п.8 ч.1. ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є підстави скасування заходів забезпечення позову.
Згідно ч.1, 4 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, поставляється ухвала.
Як роз'яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як регламентує стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно з параграфом 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень проти України» («Ukraine-Tyumen v. Ukraine», заява №22603/02 (щодо суті), стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі» (див., наприклад, рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» («Jahn and Others v. Germany», заяви №46720/99, 72203/01 та 72552/01, п. 78).
Обтяження відповідного майна арештом становить втручання держави у право на мирне володіння майном у значенні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу. Таке втручання має відбуватись із чітким, послідовним дотриманням вимог національного закону та забезпеченням гарантій захисту основоположних прав особи, має бути законним та пропорційним.
В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Судом встановлено, що на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 накладено арешт на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2001 року. Право власності відповідно до копії свідоцтва на право власності № 212 від 28.12.1994 року на вказану квартиру належить ОСОБА_2 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.03.2002 року у справі №2-3727/02 вирішено стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5 7200,0 грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 557,0 грн. та 3312,0 грн. з врахуванням інфляції, а всього 11089,0 грн. станом на день винесення рішення та в користь держави 72,0 грн. держмита.
Як вбачається із відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження, стосовно ОСОБА_1 відсутні виконавчі провадження за наслідком розгляду Галицьким районним судом міста Львова справи №2-3727/02 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення суми позики.
З урахуванням встановлених судом обставин, беручи до уваги те, що з моменту набрання законної сили рішенням Галицького районного суду міста Львова у справі №2-3727/02 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення суми позики минуло більше 23 років, арешт на нерухоме майно не скасовано протягом тривалого часу, стосовно ОСОБА_1 відсутні виконавчі провадження за наслідком розгляду Галицьким районним судом міста Львова справи №2-3727/02, суд вважає, що на цей час перестали існувати обставини, які були підставою для забезпечення позову у виді накладення арешту на нерухоме майно. Тому суд не вбачає правових підстав для продовження дії заходу забезпечення позову та вважає за можливим скасувати накладений ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2001 року арешт на квартиру адресою: АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_2 .
Керуючись ст.268 ЦПК України, суд -
Заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Василишина Костянтина Вікторовича, про скасування заходів забезпечення позову - задовольнити.
Скасувати арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 (до 1995 року носила назву Надзбручанська; з 2022 року носить назву ОСОБА_4 ), буд. АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_2 , накладений ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2001 року.
Повний текст судового рішення складено 02.06.2025 року.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 15 днів з дня проголошення ухвали.
Суддя В.Є. Радченко