461/3060/25
1-кп/461/436/25
03.06.2025 р. м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 22025140000000062 від 06.03.2025 р. про обвинувачення:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська Луганської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 . який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, ІПН: 2582711038,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України -
Обвинувачений ОСОБА_7 будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, під час дії в Україні воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Луганську Луганської області та беручи з 23.02.2022 р. в дальності незаконного збройного формування «Народної міліції» терористичної ЛНР ». на підставі наказів військового командування збройних сил російської межах загального плану захоплення території України у складі збройних сил російської федерації, керуючись ідеологічним мотивом, маючи на меті завдати шкоду суверенітетові,. територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, безпеці України, виконував завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Сіп України, а також застосовував стрілецьку зброю - автомат Калашникова а виконував обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою.
У такий спосіб ОСОБА_7 , ігноруючи свій громадянський обов'язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України. 23.02.2022 р., перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Луганську Луганської області, перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану, чим вчинив державну зраду.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив державну зраду, а саме: діяння, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України у редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VII від 08.04.2014, № 1689-VII від 07.10.2014, № 2113-IX від 03.03.2022).
Також обвинувачений ОСОБА_7 будучи громадянином України, беручи з 23.02.2022 р. участь в діяльності незаконного збройного формування «Народної міліції» терористичної організації «ЛНР» та пройшовши військову підготовку у збройних підрозділах російської федерації у ході якої набув навичок користування стрілецькою зброєю, опанував тактику ведення бою, здійснення штурму, наступу та відступу, з метою забезпечення бойових дій рф проти України, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним мотивом з 27.03.2022 р. до 13.09.2022 р, в умовах воєнного стану, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Харківської області (с. Первомайське, с. Старовірівка Куп'янського району, с. Яковенкове Балаклійського району, с. Волохів Яр Чугуївського району та с. Бригадирівка Ізюмського району) у складі 1 взводу 2 роги 2 батальйону 202 стрілецького полку незаконного ослиного формування «Народної міліції» терористичної організації «ЛНР», надавав іноземніїй державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам терористичної організації «ЛНР» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов»'язки із забезпечення різних видів та форм бою, чим вчинив державну зраду.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив державну зраду - діяння, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме надання іноземній державі та їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України (в редакції Закону №2341-111 від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-УІІ від 08.04.2014, № 1689-УІІ від 07.10.2014, № 2113-ІХ від 03.03.2022).
Також обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про проведення на території Луганської області України антитерористичної операції проти терористичної організації «ЛНР», усвідомлюючи, що діяльність даної терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, 23.02.2022 р., перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Луганську Луганської області, де отримав пропозицію щодо мобілізації до терористичної організації «ЛНР», добровільно прибув до пункту збору мобілізованих терористичної організації «ЛНР» у м. Луганську, вступив до її лав, отримав військове обмундирування, стрілецьку зброю і боєприпаси до неї, та з цього часу до 13.09.2022 р. брав участь у діяльності вказаної терористичної організації, виконуючи завдання, пов'язані із зведенням бойових дій проти Збройних Сил України та забезпеченням різних видів та форм бою на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Харківської області (с. Первомайське, с. Старовірівка Куп'янського району, с. Яковенкове Балаклійського району, с. Волохів Яр Чугуївського району та с. Бригадирівка Ізюмського району).
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив участь у терористичній організації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001, згідно із Законом № 170-V від 21.09.2006, із змінами, внесеними згідно із Законами № 2258-VI від 18.05.2010, № 1689-VII від 07.10.2014).
Також обвинувачений ОСОБА_7 будучи громадянином України, достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про проведення на території Л> ганської області України антитерористичної операції проти терористичної організації «ЛНР», усвідомлюючи, що діяльність даної терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, 23.02.2022 р., перебуваючи на тимчасово окупованій території у м Луганську Луганської області, де отримав пропозицію щодо мобілізації до терористичної організації «ЛНР», добровільно прибув до пункту збору мобілізованих терористичної організації «ЛНР» у м. Луганську Луганської області, де вступив до її лав > складі не передбаченого законом збройного формування - 3 відділення 1 взводу 2 роти 2 батальйону 202 стрілецького полку незаконного збройного формування «Народної міліції» терористичної організації «ЛНР», та у період часу з 23.02.2022 до серпня 2022 року виконував обов'язки стрільця, а з серпня 2022 року до 13.09.2022 - командира відділення в різних видах бою та формах його забезпечення проти Збройних Сил України.
При цьому, ОСОБА_7 , вступаючи до вказаного не передбаченого законом збройного формування терористичної організації «ЛНР», був достовірно обізнаний, що воно належить до збройних формувань, а саме: має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР». та ставить перед собою специфічні завдання.
Крім того, ОСОБА_7 усвідомлював, що зазначене незаконне збройне пересування терористичної організації «ЛНР» не відноситься до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України». «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.
ОСОБА_7 , беручи участь у вищевказаному не передбаченому законом збройному формуванні, відповідно до покладених на нього завдань, із закріпленою вогнепальною зброю - автоматом Калашникова (АК-74) та боєкомплектом, керуючись статутами збройних сил російської федерації та терористичної організації «ЛНР», у період часу з 23.02.2022 р. до серпня 2022 року виконував обов'язки стрільця, а з серпня 2022 року до 13.09.2022 р.- командира відділення в різних видах бою та формах його забезпечення проти Збройних Сил України, а також забезпечував безпеку місць перебування збройних сил російської федерації та терористичної організації «ЛНР» в вселених пунктах Луганської та Харківської областей, які ними захоплені та окуповані під час збройної агресії.
Злочинна діяльність ОСОБА_7 припинена 13.09.2022 р. військовослужбовцями Збровних Сил України у ході бойових дій у с. Бригадирівка Балаклійської міської громади Івамського району Харківської області, внаслідок яких останній був захоплений в полон.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 260 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1689-VII від 07.10.2014).
Обвинувачений ОСОБА_7 належним чином повідомлений про день та час слухання справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Ухвалою колегії суддів від 19.05.2025 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч.1 ст.258-3, ч. 2 ст. 260 КК України визначено здійснювати у спеціальному судовому провадженні, відповідно до ч.3 ст.323 КПК України, у відсутність обвинуваченого.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні щодо обвинувачення ОСОБА_7 у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не заперечила, вважає вину останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведеною, просила суворо не карати.
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч.1 ст.258-3, ч. 2 ст. 260 КК України повністю підтверджується наступними дослідженими під час судового провадження доказами, які узгоджуються між собою.
Даними письмового щирого каяття ОСОБА_7 від 21.12.2022 р., в якому він детально підтвердив всі обставини, викладені в подальшому в обвинувальному акті щодо нього.
Даними особової справи військовополоненого ОСОБА_7 сформованої в Державній установі «Таборі для тримання військовополонених «Захід 1».
Даними протоколу пред'явлення особи до впізнання від 15.12.2023 р. за фотознімками свідку ОСОБА_8 та фототаблиці, довідки та оптичного диску до нього, згідно якого свідок ОСОБА_8 впізнає за фотознімками ОСОБА_7 , який проходив військову службу у 2 батальйоні 202 полку терористичної організації «ЛНР», фото № 4 за сукупності ознак, а саме вік приблизно 50 років на вигляд, сиве короткострижене волосся, та сукупністю загальних рис обличчя.
Даними протоколу пред'явлення особи до впізнання від 15.12.2023 р. за фотознімками свідку ОСОБА_9 та фототаблиці, довідки та оптичного диску до нього, згідно якого свідок ОСОБА_9 впізнає за фотознімками ОСОБА_7 який проходив військову службу у 202 полку терористичної організації «ЛНР», фото № 4 за сукупності ознак, а саме вік приблизно 45-50 років на вигляд, густі брови, овальна форма голови та сукупністю загальних рис обличчя.
Даними протоколу огляду мережі Інтернет від 11.11.2022 р. щодо «ЛНР» та «ДНР» з додатками до нього.
Даними протоколу огляду мережі Інтернет від 05.02.2025 р. та оптичного диску до нього, де було оглянуто інформаційні ресурси офіційного сайту «Міністерства національної єдності України», uniti.gov.ua, https://deepstatemap.live/, на предмет наявності інформації щодо перебігу бойових дій станом на 13 вересня 2022 року на території Харківської області, зокрема, щодо ймовірного взяття у полон учасника «збройних сил «ЛНР/ДНР» ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганськ, Луганської обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.
В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч.1 ст.258-3, ч. 2 ст. 260 КК України. У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.
Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч.1 ст.258-3, ч. 2 ст. 260 КК України доведена повністю.
Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.) Європейський Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) Європейський Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Конвенцією Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року зобов'язано держави-учасниці криміналізувати участь в організованій злочинній групі. При цьому відповідно до пункту «а» ст. 2 цієї Конвенції організована злочинна група означає структурно оформлену групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду.
Поняття терористичної організації визначено в ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року і це є стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Визначальним для визнання організації терористичною є те, що хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
Також, відповідно до ст.1 вищезазначеного закону, терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Тобто, терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст.258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому саме фактором цілеспрямованого залякування населення як засобу досягнення поставленої мети злочини терористичної спрямованості відрізняються від інших споріднених злочинів.
При цьому, суд враховує також Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затверджене Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, в якому «ДНР» та «ЛНР» визначено терористичними організаціями.
Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 року №13 роз'яснив, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації - то відповідно до п.13 даної постанови, вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.
При цьому, під час судового розгляду справи, колегія суддів враховує, що державним обвинуваченням було доведено, що ОСОБА_7 усвідомлював, що «ЛНР», «ДНР» та інші незаконні збройні формування, які структурно входить до силового блоку терористичних організацій «ЛНР», «ДНР» діють на території України саме як терористичні організації, діють на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України й військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції, і обвинувачений сприяв у діяльності вказаних терористичних організаціях.
Суд також враховує правові позиції, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з'ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.
Висновки суду про визнання «ЛНР» і «ДНР» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у Рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі в Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «ДНР» і «ЛНР». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».
Всебічно вивчивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так їх сукупність у взаємозв'язку, колегія суддів вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду прокурором, є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим по пред'явленому звинуваченню, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Судом під час судового розгляду справи вживалися всі заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_10 до суду та повідомлення про дату і час розгляду справи для забезпечення права на захист.
Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 :
-вчинив державну зраду, а саме умисно вчинене громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VІІ від 08.04.2014, № 1689-VІІ від 07.10.2014);
-вчинив державну зраду, а саме діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме надання іноземній державі та їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України (в редакції Закону №2341-111 від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-УІІ від 08.04.2014, № 1689-УІІ від 07.10.2014, № 2113-ІХ від 03.03.2022).
-вчинив дії, які виразилися в участі у терористичній організації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України;
-вчинив дії, які виразилися в участі у діяльності не передбаченого законом збройного формування, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 260 КК України.
В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 після вчинення злочинів, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочинів, стадію злочинів, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, відношення обвинуваченого до скоєного.
Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, згідно характеристики державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 1», характеризується нейтрально.
Обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
При цьому, суд враховує положення ч.ч.1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статей, за якими кваліфіковано його дії.
Враховуючи всі обставини даної справи, відповідно до правил ст. 70 КК України, на думку суду, при визначенні остаточного покарання, слід застосувати спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Дискреційні повноваження суду - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосовувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, при призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
За висновком суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Речові докази та судові витрати по справі відсутні.
Строк відбуття покарання слід рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, колегія суддів, -
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч.1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України та обрати йому покарання:
- за ч. 1 ст. 111 КК України - 13 років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна;
- за ч. 2 ст. 111 КК України - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі, з конфіскацію усього особистого майна.
- за ч.1 ст. 258-3 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна;
- за ч. 2 ст.260 КК України - 5 років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна;
Згідно ч.1 ст.70 КК України, остаточно, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, обратиОСОБА_7 покарання - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Галицький районний суд м. Львова з підстав, передбачених ст.394 КПК України, а засудженим - з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3